Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Стати автором

святий Йосафат

Пошанування святого Йосафата у Львові

За участю глави Української Греко-католицької церкви Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського 25 листопада 1993 року у Львові розпочалися мирянські заходи, пов’язані з широким відзначенням 400-ліття Берестейської Унії. Ініціятива належить Клюбу української греко-католицької інтелігенції, члени якого згромадили навколо себе християнських інтелектуалістів з різних держав, запропонувавши їм разом вшанувати пам’ять святого Йосафата Кунцевича. З нагорди 370-ої річниці його мученицької смерти в ораторії (колишньому Домініканському костелі, котрий тепер у спільному користуванні Музею історії релігії та Клюбу) відбулася міжнародня наукова конференція. Її відкрив директор Музею історії релігії Володимир Гаюк. Голова Клюбу української греко-католицької інтелігенції Іван Гречко тепло подякував за участь в конференції Мирославу-Івану Кардиналу Любачівському, представникам римо-католицького і православного духовенства, монаших чинів і згромаджень, мирянських організацій, що стало виявом екуменічного підходу до діяній святого Йосафата. Кандидат філософських наук Іван Паславський відчитав доповідь «Україна, яку застав св. Йосафат», а доктор філософських наук професор Олег Гринів у своєму виступі торкнувся подвижництва священномученика Йосафата в оцінці Патріярха Йосифа. Отець маґістер Теодозій Янків з Василіянського манастиря у Крехові розглянув питання монашества на Україні в період подвижницького життя святого Йосафата. Отець доктор Іван Мончанз Монтреалю запропонував свій підхід до висвітлення священномученика Йосафата, як жертви змагань за Київський патріярхат.

Актуальними для теперішнього часу залишаються підхід і форми до пізнання святого Йосафата, апробовані в 1923-24 роках під час відзначення 300-ої річниці мученицької смерти архиєпископа Полоцького, про що оповіла науковий співробітник Музею історії релігії Олександра Киричук. А Олена Канчалаба зробила інформацію про літературу про св. Йосафата, яка зберігається у фондах наукової бібліотеки імени В. Стефаника Академії Наук України у Львові.

Присутні підтримали слушні пропозиції, висунуті під час виступів доповідачів і в ході обговорення доповідей та дискусій. Зокрема голова Клюбу української греко-католицької інтелігенції Іван Гречко запропонував звернутися до Вселенського Архиєрея з проханням про видання у 1996 році спеціяльної енцикліки, присвяченої 400-річчю Берестейської Унії. До 1000-ліття Хрещення Руси-України енцикліки з невідомих причин не було. Нижче підписаний запропонував створити у Львові Фундацію імени святого Йосафата, яка б сприяла реалізації наступних важливих справ: виданню доповідей і матеріялів даної наукової конференції, а також випуску іншої друкованої продукції, пов’язаної з мирянськими заходами; популяризації імени святого Йосафата засобами мистецтва (малярство, музика, література, різьба); організації місій і урочистостей у Володимиру-Волинському, Полоцьку, Вільні та інших місцях подвижницького життя св. Йосафата.

26 листопада в одному із залів Музею історії релігії відбулася хвилююча церемонія відкриття виставки «Йосафат Кунцевич — перший греко-католицький святий». Ця подія зібрала велике число гостей, в тому числі з-за океану, Польщі, Румунії, Росії, Сербії, Хорватії, а також представників мас-медія. Адже вперше в Україні стало можливим дізнатися так багато цікавого про святого Вселенської Церкви Йосафата Кунцевича.

Організаторам виставки вдалося зібрати унікальні документи і матеріяли його епохи, передусім представити для огляду пергаміновий оригінал грамоти про Берестейську Унію. Впродовж багатьох десятиліть, а то й століть недоступними для загалу були листи, окремі видання, котрі люб’язно надали для виставки Центральний державний історичний архів України у Львові та наукова бібліотека імени В. Стефаника АН України. Цікаві книги також і з львівської бібліотеки літератури діяспори. Відвідувачі мають змогу побачити оригінальні ікони св. Йосафата з фондів Музею історії релігії, а також з львівського римо-католицького костелу св. Антонія. В експозицію органічно вписалися твори сучасних львівських мистців — скульптора Володимира Ропецького та майстра-художника Ігоря Копчика.

Виставка стала місцем продовження тем і питань, які обговорювалися попередньо на конференції. Після короткого вступного слова директора музею Володимира Гаюка отець доктор Ігор Мончак (Канада) та голова «Львівської Бесіди» відомий український поет Ростислав Братунь, виходячи з дещо різних позицій, наголосили на тому, що мученицька смерть Полоцького архиєпископа кличе до єдиної Української Церкви і єдиного Київського Патріярхату і застерігає, щоб ми всі були пильними і стереглися братовбивства, до якого підбурюють чужинці. По-російськи промовляв питомець греко-католицької семінарії в Рудно Ігор Пашменов, котрий приїхав сюди здобувати духовну освіту з Санкт-Петербургу, бо бачить шлях кращих свідомих верств російської інтелігенції в їх єдності у Вселенській Церкві разом з українськими братами греко-католиками. Таня Мацевко з Сербії розповіла, як живе українська греко-католицька громада в її рідному містечку Кула, що у Воєводині. А від семінариста Василя Поповича присутні дізналися про життя наших братів і сестер на Мараморощині та Південній Буковині в Румунії. До речі, на виставці представлені світлини і книги, які знайомлять з храмами св. Йосафата в Рочестері, Едмонтоні, Кулі та в інших українських поселеннях. «Я дуже схвильований можливістю брати участь у заходах, присвячених святому Йосафату», — сказав присутній у музеї Степан Дікановіч, католик латинського обряду з Хорватії. «Хоч я вперше в Україні, але з українцями та русинами давно знайомий, ми поважаємо обряд кожного з наших народів». А Славко Бурда, секретар Союзу русинів і українців у Хорватії, сподівається, що подібні мирянські заходи знайдуть своє продовження також у Загребі та інших місцях, де живуть греко-католики Хорватії.

В заключній частині заходів — концерті взяв участь ісповідник віри митрополит Володимир Стернюк. Цього вечора під склепінням ораторії велично звучали хорові та музичні твори у виконанні львівського камерного хору та оркестри під орудою В. Яциняка, відомих львівських солістів. Останнім трепетним акордом стало виконання акафисту на честь святого Йосафата. Ця честь припала новикам Крехівського манастиря, ЧСВВ, і отцеві Григорію Планчаку з Кулі (Сербія), де знаходиться українська церква св. Йосафата.

Подякою голови Клюбу всім присутнім, виконавцям програми вечора, а особливо владиці Володимиру дводенні урочистості, присвячені 370-ій річниці мученицької смерти св. Йосафата, закінчилися.

Хрест із розп’яттям кінця XV cтоліття

Хрест святого ЙосафатаДо 50-літнього ювілею перенесення мощів святого Йосафата в римську базиліку cвятого Петра

Одним із свідків доби святого Йосафата, Архієпископа Полоцького та Вітебського є монументальне мальоване Розп’яття кінця ХV ст. Саме з ним пов’язаний давній переказ про майбутнього святого Католицької Церкви. Коли Іван (хресне ім’я св. Йосафата) Кунцевич в дитячому віці молився разом із своїми батьками у місцевій володимирській церкві св. Параскевії перед Розп’яттям Спасителя, то відчув як вогняна іскорка охопила його серце. Цей видимий знак чуда свідчив про святість його життя. В пам’ять про цю подію Володимирський єпископ Теофіл Годебський у 1720 р. переносить хрест до Успенського кафедрального собору Володимиро-Берестейської єпархії.[1] Згодом, його наступник по кафедрі, митрополит Київський, Галицький і Всієї Русі, єпископ Володимирський Феліціан Пилип Володкович у 1761р. покриває цю святиню суцільною срібною ризою. Після остаточної руйнації кафедрального собору 1785 р. хрест був поміщений в Успенську каплицю, яка була в 1765 р. влаштована в одній із прибудованих до храму келіях.[2] Проте після пожежі цієї каплиці, хрест переносять до мурованої каплиці св. Йосафата побудованої в 1780 р.[3] протоархімандритом Василіанського Чину (1772–1780), а згодом Холмським єпископом Порфирієм Важинським, ЧСВВ (1790–1804).[4]  Ця культова споруда розташовувалася в межах середньовічної П’ятницької брами окольного міста, за якою простягалося передмістя Зап’ятниче[5] – місці, де в минулому знаходився дім Кунцевичів (нині вул. Миколаївська).[6]                  8 лютого 1675 р. сестра майбутнього святого Зиновія (Кунцевич) Парилович записала землі Зап’ятнича владиці Венедикту Глинському, єпископу Володимирському з метою будівництва мурованої каплиці.[7]    

У центрі семираменного хреста (238 Х 153) зображено ледь витягнуту фігуру роп’ятого Ісуса з білою пов’язкою на стегнах. Величезний хрест ніби виростає зі скелястої поверхні Голгофи з печерою, в якій в темному тлі ледь видніється череп праотця Адама. Згідно з давньою символікою. Кров Христа, що пролилася на голову Адама, омила всі гріхи людського роду й відкрила шлях спасіння.[8] У первісному вигляді композиція складалась із зображеного сьогодні Розп’яття і двох, окремо предстоящих перед Христом, фігур Богородиці та св. Івана Богослова, відомості про це подає візитатор Успенського собору за 1758 р.[9] Також про це свідчать й відповідні написи на горизонтальній поверхні хреста, що за словами проф. Александровича, свідчить про винятковість серед подібних українських зразків.[10] Фігури розміщувалися так, аби виникало враження, ніби вони одночасно переживають за Спасителя й перебувають під його опікою. Художнику вдалося досягнути ефекту, що уся увага присутніх у храмі скеровувалася на схилену голову Спасителя, оточену сріблястим німбом. На лику Христа помітні ознаки страждання. Хоч у середьовічному мистецтві естетична функція відгравала важливу роль, проте головною метою було досягнення релігійного співпереживання. Як і згадувалося вище, хрест був покритий суцільною срібно-золотою ризою, яка за оцінками мистецтвознавців є унікальним твором мистецтва. По периметру Розп’яття оздоблені рельєфним рокайлевим орнаментом. Майстер застосував також змішану техніку золочення й сріблення, в якій виконані німб, пов’язка на стегнах Спасителя та єпископський герб владики Феліціана у нижній частині хреста.[11]                                 

У 1998 – 1999 рр. реставрацією святині займалися фахівці з Луцького музею Волинської ікони, які зняли шати з хреста для детальних досліджень та реставрації зображення із Роп’яття й помістили їх на хрест-макет. Обидва хрести містяться в Свято-Успенському кафедральному соборі міста Володимира-Волинського.

Цей хрест із Розп’яттям є великою релігійною святинею пов’язаною із постаттю св. Йосафата, а також й важливим високомистецьким твором. Адже він – це своєрідний путівник для дослідження волинського іконопису ХV ст.                                                                                    



[1]Інститут рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУВ). – Ф. 160: Київська Духовна Академія, № 677: Instrumentum pro exspedienda Visitatione grli cuius tenor sequens. – 1758. – P. 12.

[2]ІР НБУВ. – Ф. І, № 2438: Коссовичъ С. Рассказы о городђ Владимірђ Волынскомъ. – 1849. – Арк. 37 зв.;   Теодоровичъ Н. И. Городъ Владиміръ Волинской губениі въ связи съ исторіей Волынской іерархіи / Н.И.Теодоровичъ. – Почаевъ, 1893. – С. 148 – 149.

[3]Дверницкій Е. П. Памятники древняго православія въ г. Владимірђ-Волынскомъ / Е. П. Дверницкій. – Кіевъ, 1889. – С.57.

[4]Назарко І. Порфирій Важинський – Єпископ Холмський (1790–1804) / Іриней Назарко // Analecta OSBM. –  Romae, 1963. –  Ser. II. – Sec. II. – Vol. IV(X). – Fas. 3 – 4. – P. 529 – 530.

[5]Походить від назви П’ятницької церкви

[6]Дверницкій Е.П. Памятники древняго православ’я… – С. 57.

[7]Державний архів Волинської області. – Ф. 382: Луцька уніатська генеральна духовна консисторія, оп. 1,                            спр. 13. – Арк. 4.

[8]Ричков А. П. Сакральне мистецтво Володимира-Волинського/ А. П. Ричков. – Київ, 2004. – С. 175.

[9]ІР НБУВ. – Ф. 160, № 677. – P. 11.

[10]Александрович В. Українська пізньосередньовічна іконографія розп’яття: Типологія та функціонування / Володимир Александрович // Апологет: Матеріали IV Міжнародної наукової конференції м. Львів, 24-25 листопада 2011 р. – С. 59.

[11]Ричков А. П. Сакральне мистецтво… – С. 154.