Синод єпископів УГКЦ

І. Привітання

1. Учасники – делеґати й присутні на З’їзді гості, члени Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ, рішили вислати привіт від З’їзду Святішому Отцеві Папі Римському Павлові VI, в якому прохають Його вставитись за переслідуваних братів у вірі та за Терплячу Церкву взагалі. Делеґати також прохають благословення для праці Товариства для добра Української Католицької Церкви.

2. Учасники З’їзду висловили свою щиросердечну подяку Верховному Архиєпископові, їх Блаженству Кир Йосифові Сліпому за Його сердечний привіт З’їздові, та ще раз зложили заяву своєї синівської відданості Первоєрархові Української Католицької Церкви з нагоди Його Вісімдесятиліття, обіцяючи й надальшe віддано працювати для добра своєї Церкви й народу.

З. Президія п’ятого З’їзду, члени новообраних керівних органів Товариства, делеґати від себе й від усього членства Товариства щиросердечно вітають Кир Василя Величковського із його звільненням із тюрми – неволі та з прибуттям до Вічного Міста.

4. Президія й учасники цього Загального З’їзду Товариства вітають від імені широкого мирянського руху Ієрархію Української Католицької Церкви, а особливо тих українських Владик, які гідно й з великим почуттям історичного моменту й кризового стану нашої Церкви на цьому етапі Її розвитку, як і буття нашого народу в загальному, відстоюють належні права нашої Церкви – Її помісности та великих духових і культурних скарбів. Вітаємо цих наших владик в першу чергу за їхню готовість і в майбутньому дальше очолювати змагання нашого народу за його краще майбутнє та за завершення організаційної структури нашої Церкви патріярхатом. Велика громада українських вірних з великим признанням клонить свої голови перед тими Владиками й устами своїх делегатів на цей З’їзд заявляє одностайну й віддану співпрацю та допомогу у вже згаданих змаганнях, як і у постійній і послідовній праці над піднесенням духового, релігійного життя нашої громади вірних.

5. Делеґати З’їзду з приємністю вітають братські організації, що включились у змагання за Український Києво-Галицький Патріярхат та стали в обороні прав помісности нашої Церкви, як також в обороні мови, обряду й традицій нашої віри. Наше привітання належить в першу чергу Проводові й членам Товариства Священиків Української Католицької Церкви ім. св. Андрея; дальше – Управі Світового Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви; Централі Комітетів Оборони Мови, Обряду й Традицій УКЦеркви; Студентському Комітетові «Ад Гок» у ЗСА; Краєвим Товариствам за Патріярхат у країнах Европи, Південної Америки й Канади; вкінці – всім іншим, що їх тут не вичислюємо, – товариствам, організаціям, інституціям та поодиноким людям доброї волі, що їхня праця причинилась до успіхів всього мирянського руху.

II. Становище й постанови стосовно загальної ситуації Української Католицької Церкви під сучасну пору.

1. Делегати З’їзду з приємністю відмітили успіхи Української Католицької Церкви на шляху до закріплення Її помісности в лоні Вселенської Церкви за останні два роки:

а/ Відбуття V-гo Архиєпископського Синоду за участю всіх українських католицьких владик, що змогли на нього прибути. Є це великий крок вперід у змаганнях за вдержання єдности й одности УКЦеркви у цих несприятливих для нашої Церкви й народу часах, в яких більше, як колинебудь, така єдність є необхідною.

б/ Створення Постійного Помісного Архиєпископського Синоду, що повинен стати останнім кроком на шляху до завершення структуральної побудови нашої Церкви із синодальним правлінням та патріархом, як її Первоєрархом.

в/ Винесення проблеми буття й існування Української Католицької Церкви на широкий фон міжнароднього життя і співжиття в першу чергу завдяки виступам на Папському Синоді Верховного Архиєпископа в обороні прав нашої Церкви й народу. Участь у цьому Синоді та виступи інших українських владик /Митрополита Кир Амврозія Сенишина із ЗСА та Митрополита Кир Максима Германюка з Канади/ також найшли належний відгомін у засобах масової комунікації багатьох країн світу.

г/ Факт, що справою Українського Патріярхату та іншими проблемами нашої Церкви мусіли зайнятись найвищі чинники Римської Курії, а особливо сам Святіший Отець Папа Павло VI, і то декілька разів за останніх декілька років, також відмічуємо як успіх актуалізації проблем УКЦеркви, хоч і з жалем, що вислід цього заінтересування не йшов по лінії потреб і бажань української ієрархії, маси вірних і загалу української громадськости.

2. Делеґати З’їзду стверджують рівночасно з прикрістю, що зусилля і змагання української католицької ієрархії і загалу вірних не дали поки що належних успіхів у побажаному засягові:

а/ Особливим ударом для українських вірних була відмова піднести до гідности патріярхату Верховне Архиєпископство УКЦеркви, висловлена Папою Павлом VI, в його листі від 7-го липня 1971 року до Верховного Архиєпископа, їх Блаженства Кир Йосифа VII. Мотивування відмови в першу чергу політичними причинами було особливо болючим для українського загалу.

б/ Священна Конґреґація для Церков Східніх Обрядів під проводом кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа виявила повну неґацію помісних прав УКЦеркви та поставилась вороже до змагань нашої ієрархії, священства й вірних в обороні тих прав, як також до змагань за патріярхат, чого доказом є численна документація та ряд практичних потягнень, які виразно спрямовані на шкоду нашої Церкви й народу, як нпр:

–        лист до їх Блаженства від 10 квітня 1970 р., в якому заперечується правосильність IV-гo Архиєпископського Синоду від 1969 року;
–        номінація єпископів у 1971-му році для американської провінції без відома й згоди Верховного Архиєпископа;
–        номінація єпископа для Бразилії 1972-го року;
–        номінація апостольського візитатора для українців у Західній Европі 1972-го року;
–        й вкінці підпорядкування Куритибської єпархії латинському місцевому архиєпископові, що виразно вказує на намагання розбити єдність УКЦеркви, що в дальшому майбутньому буде рівнозначне із її ліквідацією в країнах поселення.

При тому Делеґати З’їзду відмічують, що й інші відповідальні чинники Курії виявляють недоброзичливі наміри супроти УКЦеркви, як про це наочно свідчить заборона відбувати V-ий Архиєпископський Синод зі сторони Секретаріяту Стану /лист від 29-го жовтня 1971 р. до українських владик зібраних в Римі за підписом кардинала Жана Війо/.

3. Беручи до уваги повищий стан українського церковного життя під сучасну пору, учасники цього чергового делегатського З’їзду Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви у ЗСА вважають за відповідне ствердити наступне:

а/ Поруч з єпископами й священиками, третім складовим чинником Церкви є її миряни, які, згідно із стародавніми українськими християнськими традиціями та згідно з постановами Вселенського Собору Ватиканського її, мають право й повинність нести співвідповідальність за долю своєї Церкви,

б/ Відчуваючи на собі таку співвідповідальність, миряни взяли на себе важкий обов’язок стати в обороні прав своєї Церкви як також виявили велику активність у змаганнях за Києво-Галицький Патріярхат. В обох випадках миряни вдавались до засобів, що були їм доступні й конечні серед невідрадних обставин і загрозливих подій. Делеґати стверджують, що засоби ці були оправданими, а семилітня видержливість у цих змаганнях вказує на силу мирянського руху в цілій діяспорі.

З’їзд уважає за відповідне сказати своє слово особливо по відношенні до таких загальних питань УКЦеркви:

а/ Змагання за закріплення помісности й за патріярхат УКЦеркви не закінчені. Тому З’їзд уважає, що мирянський рух в цілому повинен посилити зусилля, щоб осягнути намічені цілі. Делеґати свідомі, що без наполегливих старань всієї української католицької ієрархії цих цілей осягнути неможливо й тому апелює до цієї ієрархії та священства, щоб спільними силами й з більшою рішучістю стали в обороні прав УКЦеркви, як і своїх власних, та щоб поробили нові заходи в Апостольській Столиці, які змінили б її наставлення до справ помісности і патріярхату нашої Церкви.

б/ Український загал розцінює створення Постійного Архиєпископського Синоду як особливе досягнення УКЦеркви, але рівночасно стверджує, що Синод покищо не виказав потрібної зараз живучости та не вжив заходів, щоб позбутись шкідливої курателії над нашою Церквою Східньої Конґреґації та стати діючим, а не тільки формальним, керівним чинником УКЦеркви. Учасники Загального З’їзду стверджують із непокоєм, що існує поважний розрив між заявами й ділами деяких владик – членів Постійного Синоду. Участь членів Синоду в архиєрейських свяченнях о. Кривого з Бразилії в Римі 13 лютого 1972-го року є ілюстрацією того, що Постійний Синод не діє згідно з постановами й духом IV-гo і V-гo Архиєпископських Синодів.

в/ Учасники цього Загального З’їзду заявляють в своєму імені, як також в імені всього членства Товариства та широких кругів українського мирянства, що миряни не будуть визнавати в майбутньому своїми владиками тих кандидатів, що не будуть обрані Звичайним чи Постійним Архиєпископським Синодом УКЦеркви.

г/ Учасники З’їзду звертаються із слідуючим проханням до Постійного Архиєпископського Синоду:

–        закінчити працю й проголосити публічно статті Конституції УКЦеркви;
–        забезпечити в цій Конституції належну співучасть мирян в нашому церковному житті; а особливо участь представників організованого мирянства в нарадах Архиєпископських Синодів;
–        вирішити справу участи в нарадах Архиєпископських Синодів представників світського священства й монаших чинів;
–        відбувати сесії Постійного Синоду й проголошувати звідомлення з них;
–        приступити до номіновання і висвяти відповідних кандидатів на владик, де для цього існує потреба;
–        приступити до висвяти жонатих кандидатів на священиків;
–        вирішити справу церковного календаря так, щоб ціла УКЦерква святкувала святочні дні в той сам час;
–        приступити чимскоріше до підготови Собору УКЦеркви.

III. Становище й постанови стосовно церковного й релігійного життя у ЗСА.

Учасники Загального З’їзду Товариства стверджують, що затяжний горизонтальний і вертикальний конфлікт, який існував від років серед усіх складових частин УКЦеркви американської провінції і який грозив розбиттям і анархією, зліквідовано в великій мірі після цього, як відбувся V-ий Архиєпископський Синод.

Делегати З’їзду й Товариство в цілому свідомі того, що тільки спільними зусиллями всіх складових елементів УКЦеркви й широкого загалу українського громадянства можна й потрібно вдержати одність і єдність УКЦеркви та успішно змагатись за закріплення її помісности в цій країні у зв’язку із Матірною Церквою на Рідних Землях та з іншими її одиницями в країнах поселення. Тому Товариство є за тим, щоб зліквідувати чимскоріше внутрішні фронти та наслідки конфлікту, який заіснував у минулому в першу чергу через намагання Східньої Конґреґації забезпечити собі контролю над долею нашої Церкви взагалі, а у ЗСА зосібна. Ці намагання проявились особливо гостро в часі номінування і свячення нових владик для американської провінції у 1971 році.

Учасники – делегати Загального З’їзду уважають однак за відповідне вказати на ряд недомагань церковного життя у ЗСА, що б наслідком специфічних умов і певних тенденцій, яким належить присвятити належну увагу та чимскоріше їх виелімінувати. Вони такі:

а/ занепад релігійного життя в цілому серед української громади, а серед молоді особливо; б/ брак доросту до священичого й монашого стану;

в/ денаціоналізація церковного життя, а головно денаціоналізація молоді у парафіяльних і монастирських школах;

г/ застарілі засоби й методи пасторального богословія, що відбивається на браку належної духовної опіки над вірними, а особливо над молоддю в доростаючому віці, коли така опіка є особливо потрібною;

ґ/ брак належного контакту між пастирями /єпископами і священиками/ та громадою вірних.

4. Учасники З’їзду уважають, що цим неґативним проявам можна й належить зарадити в слідуючий спосіб:

а/ належить на всіх щаблях церковного життя в цій країні здійснювати постанови Архиєпископських Синодів, особливо IV-гo і V-гo, що причиниться до скріплення авторитету єрархії і священства в цій країні, як і до скріплення авторитету Церкви взагалі;

б/ спинити денаціоналізаційні процеси в школах і забезпечити доростаючу українську молодь відповідною духовною опікою в особах молодих і високоосвічених духовників. В очах молоді ніщо не може заступити приклад доброго молодого священика;

в/ подбати про те, щоб кандидати священичого й монашого стану одержали якнайкращу освіту та виховання в дусі традицій та культури УКЦеркви. Тільки так виховані священики, монахи й монахині зможуть виховати належно слідуючий доріст і потрібну зміну на свої місця;

г/ підібрати відповідних жонатих кандидатів і висвячувати їх на дияконів та священиків, щоб тим способом могти поповнити тепер і в майбутньому невеликі ряди священиків – в більшості вже похилого віку, які із зрозумілих причин не можуть сповняти своїх і так великих обов’язків супроти великого числа вірних. Вважаємо, що збільшення числа священиків спинить відхід вірних нашої Церкви до інших церков, чи взагалі від Церкви й релігії;

ґ/ затіснити зв’язок між пастирями нашої Церкви й громадою вірних у всіх аспектах церковного життя та забезпечити мирянам участь в ньому на всіх щаблях та у всіх важливих питаннях судьби нашої Церкви в цій країні.

IV. Становище й постанови в організаційних справах Товариства.

1. Делеґати 3-го Звичайного Загального З’їзду Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви стверджують із задоволенням, що діяльність Товариства за останню каденцію двох років значно поширилась і поглибилась, а питома вага українського мирянського руху в УКЦеркві и серед загалу суспільства помітно зросла. Проведені масові з’їзди, маніфестації, демонстрації, численні збори й наради під кличами оборони помісности й змагання за патріярхат УКЦеркви спопуляризували Її проблеми серед найширших кіл українського й не-українського громадянства і в той спосіб винесли їх на міжнародню арену.

З’їзд із задоволенням стверджує, що уступаюча Управа Товариства проводила свою діяльність на всеукраїнській громадській базі, завдяки чому вона змогла змобілізувати довкола програми Товариства найширші маси вірних усіх професій і всіх ґенерацій. Особливо потішним явищем в тому відношенні є те, що у мирянському русі зактивізувались – середнє покоління і молодь, народжена й вихована поза межами України, в чому належить добачати запоруку росту й розвитку УКЦеркви, як основи морального й національного виховання майбутніх поколінь. Також дуже корисною виявилась ініціятива керівних органів Товариства в напрямі затіснення зв’язків на базі спільних змагань між новоприбулими й тут народженими поселенцями. Цю позитивну працю належить продовжувати ще з більшою інтензивністю і в майбутньому.

З’їзд з признанням відзначує, що попередня Управа Товариства досягла поважних успіхів у ділянці зовнішніх зв’язків і інформації та вважає доцільним згадати такі з них:

а/ налагоджено зв’язки з світовою пресою та з пресовими, телевізійними й радієвими аґенціями;

б/ приєднано приятелів чужинців – священиків і світських знавців проблем східніх з’єдинених Церков. Делеґати сподіваються, що нова Управа матиме можливість цю ділянку праці успішно поширити й збільшити.

З’їзд зобов’язує новообрані керівні органи Товариства посилити організаційну працю так, щоб збільшити кількість членства й відділів. З’їзд поручає:

а/ перевести в цілій країні пропаґандивну кампанію з ціллю поширення ідеї помісности та змагання за патріярхат УКЦеркви;

б/ відбувати збори мирян в кожній парафії та постаратись про те, щоб в кожній громаді існував відділ Товариства як також щоб повстали інші церковні організації вірних, як: братства, Марійські дружини молоді та інші парафіяльні згромадження;

в/ приступити до організування вишколів організаторів мирянського руху та мирянських організацій взагалі;

г/ здійснити постанову Мирянського З’їзду від червня 1971 року про скликання Конгресу українців католиків у ЗСА, щоб обміркувати можливість однієї мирянської організації в цій країні;

ґ/ затіснити співпрацю з братськими мирянськими організаціями, що поділяють ідеї Товариства у змаганнях за помісність і патріярхат УКЦеркви, так в цій, як і в інших країнах поселення української діяспори;

д/ Дати належну піддержку праці тимчасових керівних органів Світового Товариства за Патріярхат, подбати про його реорганізацію так, щоб забезпечити участь у ньому всіх існуючих краєвих Товариств за Патріярхат, та оформити відповідно його постійний діючий провід.

V. Становище й постанови стосовно завдань мирянського руху із повищих завдань виникають зобов’язання мирян такого порядку :

а/ співвідповідальність враз із владиками й священством за долю нашої Церкви на Рідних Землях і в діяспорі та за рівень релігійного життя громади;

б/ співвідповідальність за релігійне й національне виховання молоді в усіх школах, що є під наглядом церковної влади в цій країні /цілоденні початкові, середні, а також суботні школи, як і всі вищі навчальні заведення – каледжі й семінарії/;

в/ співвідповідальність за виховання і усвідомлення дорослої молоді й старших громадян про важливість Церкви й релігії в житті народу; про важливість актуальної релігійної проблематики. Допоміжними в цьому відношенні можуть бути доповіді й дискусії на теми історії УКЦеркви й Православної Церкви в Україні та на біжучі теми, як нпр. відношення між різними віровизнаннями, становище Апостольського Престолу до УКЦеркви й т.п.;

г/ організувати спільні зустрічі, дискусії і святкування із православними братами, щоб себе взаїмно краще пізнати й могти постепенно усувати ці різниці, що нас ділять;

ґ/ нав’язати тісну співпрацю з владиками й священиками задля кращої господарки фінансами й іншими матеріяльними надбаннями УКЦеркви в цій країні, як також для того, щоб відтяжити священиків від неплідної бюрократичної праці й тим самим дати їм можливість присвятити більше часу своєму власному духовному удосконаленню та кращій опіці над вірними. Така співпраця забезпечить кращий розподіл фондів між витратами на матеріяльні цілі й на духові потреби; уможливить будову Божих храмів за кращими стилістичними й естетичними зразками як дотепер, а також кращу опіку над ними, як і над школами, манастирями й сиротинцями; вона напевно забезпечить більші приходи та збільшить жертвенність вірних і тим самим допоможе краще забезпечити матеріяльно священиків та кваліфікованих учителів у школах. Живим прикладом в тому відношенні може послужити парафія св. Володимира і Ольги в Чікаґо.

VI. Додаткові рішення і ствердження.

Делеґати 5-го Звичайного Загального З’їзду Товариства рішили, щоб від З’їзду вийшло письмо до кардинала Жана Війо, секретаря стану Ватикану, з протестом проти потягнень Курії стосовно Куритибської єпархії і Апостольської Візитатури в Західній Европі УКЦеркви, як також з домаганням, щоб Апостольська Столиця зревідувала своє становище до помісности і патріярхату нашої Церкви.

З огляду на те, що президент ЗСА в недалекому майбутньому відвідає Совітський Союз, З’їзд рішив звернутись до нього окремим письмом з проханням інтервеніювати в справі УКЦеркви на Рідних Землях, як також у справі арештів українських культурних діячів.

Делеґати Загального З’їзду стверджують з прикрістю, що за останні декілька місяців мали місце випадки виступів проти Верховного Архиєпископа, як також проти мирянського руху, зі сторони чужих чинників, та зі сторони деяких секторів нашого суспільства, які вже в минулому зневажали його достойну Особу та явно й скрито старались знівечити осяги, що їх досягла УКЦерква під його проводом від часу його прибуття до Риму. З’їзд закликає українських мирян протиставитись тим ворожим і шкідливим намаганням з такою самою рішучістю, як дотепер.

З’їзд рішив відкликати представників Товариства до т.зв. Координаційного Комітету за Патріярхат ЗСА та Канади /трьох обраних членів Президії та одного делеґованого Управою Товариства, як і інших членів цього Комітету/ і тим самим уважає його, як таким, не діючим. З’їзд доручив новообраній Управі повідомити інших членів Управи цього Комітету про це рішення окремим письмом.

За Президію 5-го Звичайного Загального З’їзду Товариства за Патріярхат у ЗСА:
Мирослав Лабунька, голова
Богдан Ясінський, секретар

За Резолюційну Комісію:
Роман Ільницький
д-р Роман Осінчук