Львів-Крехів, Україна, 8 вересня 1999 року
Всечесніші Отці, дорогі у Христі Брати і Сестри!
Усі християнські народи світу переживають надзвичайно важливу подію: перехід із другого до третього тисячоліття християнської ери. Це Велкий Ювілей для всього людства.
Як і всі народи світу, український народ і його Церква, стоїть на порозі третього тисячоліття, щоб увійти в нову християнську еру. Для нашого народу друге тисячоліття було справжнім мучеництвом за державні права та єдність Христової Церкви. Були часи, що здавалося, ніби наша Церква припинила своє існування, а народ уже втратив надію на свою незалежність. Однак Божа сила здійснила велике чудо: Церква воскресла, а Україна стала незалежною!
Українська Греко-Католицька Церква та й увесь наш народ переносять з другого в третє тисячоліття християнства «ріки крові та гори трупів». Ця кров та тіла мучеників у новому тисячолітті повинні стати духовними каталізаторами росту і святости майбутніх українських поколінь і спричинитися до духовного оновлення зматеріялізованого світу.
Аналізуючи тисячолітню християнську історію українського народу, його хресну дорогу та духовні здобутки, слід зауважити, що перед нами відкриваються ще ширші горизонти для об’єднання у Вселенській Церкві інших Східних Церков. Сьогодні очі багатьох звернені на нашу Церкву як на таку, що силою своєї християнської віри, пролитою кров’ю мучеників за єдність Церкви покликана Богом бути прикладом для об’єднання християнського Сходу.
Всечесніші Отці, дорогі Брати і Сестри! Ми, Ваші Пастирі, добре усвідомлюємо і здаємо собі справу з тих великих труднощів, які доводиться нам усім разом переживати. Йдеться насамперед про економічне становище нашого народу: брак щоденного хліба для багатьох, нестача робочих місць, масова еміграція українців до всіх країн світу, де на них чекає багато небезпек. З болем спостерігаємо, що українське суспільство дуже зубожіло. Його праця винагороджується неналежно, а пенсіонери часто терплять голод. Українці, котрі звикли до радянської системи, — люди безініціятивні, неохочі до чесної праці. Плоди, які дарує родюча українська земля, часто нема чим зібрати.
Зі свого боку наша Церква, як в Україні, так і в діяспорі, старається всіма своїми скромними засобами прийти на допомогу бідним і тим, хто її справді потребує, зокрема зусиллями своїх харитативних організацій, які зосереджують свою увагу на найбільш нужденних. Цим нашим листом закликаємо всіх, хто має якісь матеріяльні засоби, поділитися з любові до Христа своїм добром з бідним.
Мусимо згадати і про важке становище нашої молоді, якій стає все важче вступити до вищих навчальних закладів освіти, після закінчення яких випускники не знаходять місця праці і змушені шукати їх в інших державах. Ми також усвідомлюємо усі ті небезпеки, що спричинені браком християнської моралі.
Ми є свідками політичних непорозумінь в Україну, які підривають основи її незалежносте. Подібні непорозуміння трапляються і на церковному полі, а це загрожує єдности Української Греко-Католицької Церкви, яка завжди була охороною нашого народу в найскладніші часи нашої історії.
Однак попри всі ті нестачі та життєві труднощі, які минуться, ми маємо один із найцінніших Божих дарів, яким є свобода народу у своїй незалежній державі. і цей дар ми мусимо цінувати і реалізувати в житті на християнських засадах. Окрім того, є доволі багато інших позитивів: велику кількість церков відновлено, збудовано нові, відновлено семінарії, манастирі, є достатньо священиків, рідна мова поступово утверджується, школи українізуються, громадські інституції набувають статусу державних та ін. Проте усі ці та інші ділянки життя українського народу потребують ще багато жертовної праці.
Сучасне становище українського народу і нашої Церкви не новинно довести нас до зневіри особливо зараз, напередодні таких вагомих історичних подій, якими є — Великий Ювілей — друге тисячоліття від народження Христа-Бога як людини та започаткування третього тисячоліття нової християнської ери. Нашим порятунком, як також порятунком для всіх народів, є Христос-Бог — Спаситель людства взагалі і народів зокрема. Наслідуймо Христових учнів з Емаусу, які, побачивши Христа воскреслим, сповнилися радістю і веселістю, як і вся християнська громада Єрусалиму. Ми віримо, дорогі Брати і Сестри, що Воскреслий Христос, який живе і діє в своїй Церкві, покаже свою славу і силу в третьому тисячолітті, зокрема в нашій Церкві, яка стільки натерпілась задля Нього.
Тепер ми. Ваші Пастирі, зібрані на Синоді Єпископів, звертаємось до всіх: священиків, монашества, провідників народу, творців української культури, молоді, до терплячих на душі і тілі і всіх людей доброї волі з закликом, — збудіть у Ваших серцях віру в Христа-Бога — Спасителя народів, у Пресвяту Богородицю — Покровительку українського народу, бо Христос постійно перебуває серед нас. Він нас спас і прославить народами світу, бо ми терпіти з Ним довгі століття.
Дорогі у Христі, ми вже згадували, що зараз, у винятково складний для нашої молодої держави час, очі всіх звернені на нашу Церкву, яка від самих початків українського християнства була його духовним провідником, об’єднувала його національно упродовж довгих століть бездержавності. Вона, наша рідна Церква врятує і сьогодні наш народ, бо в ній діє Божа Сила, сам Воскреслий Христос — Голова Церкви.
Сьогодні, дорогі Брати і Сестри, ми хочемо наслідувати нашого великого попередника в єпископстві, нашого Патріярха, Слугу Божого Митрополита Андрея Шептицького. Він 100 років тому обійняв провід Києво-Галицької Церкви з осідком у Львові, яка також тоді була в дуже складному становищі. У своїх перших пастирських листах до своїх вірних він писав так: «Нашу Церкву і святий наш обряд я полюбив усім серцем і Божій справі я посвятив усе своє життя… З мого боку жертва зроблена». А пишучи до своїх священиків, продовжував: «Сьогодні вітаю Вас щирим серцем, як своїх братів і помічників у праці. Зараз я більше належу до Вас, ніж до родини або до манастиря, бо в’яжуть мене з вами союзи сильніші від усіх інших… У праці апостольській, я від сьогодні незмінно солідарний з Вами, а Вас сьогодні того самого прошу…». «Ми свої обов’язки сповнимо, бо ми знаємо, що коли ми цього не зробимо, наш народ пропаде. Ми знаємо, що коли дітей не навчимо катехизму, вони виростуть поганами, коли грішників не висповідаємо, гріхи будуть множитися без міри і без числа… А вже ж і наш народ заслуговує на нашу любов і на жертву. Усі ж, що є бідні, пригнічені тягарем праці і життя, темні і просвічені, без засобів до життя, бачать у нас однісінький захист, одиноку поміч, бачать у нас своїх отців і провідників… Ми будемо для нашого народу пастирями і отцями» (з журналу «Прапор»).
Митрополит Андрій Шептицький, як бачимо з його листів, жадав християнського патріотизму від українського народу, вказуючи на патріотизм Христа і святого Апостола Павла, Митрополит Андрей застерігав, — і ми разом з ним, — від роздорів, ненависти та зайвої партійности. «Взиваємо, — писав Владика Андрей, — щоб увесь народ єднав свої сили, бо сили розділені є завжди слабими. Гаряче взиваємо, щоб народ конечно кріпився на силах, ревно держався Христового закону, щоб з кріпленням християнської культури колись притягнув до єдности усі християнські народи».
Йдучи за прикладом Архиєпископа-Патріярха Андрея Шептицького, який з батьківською любов’ю і болем у серці супроводжував маси українських емігрантів до заокеанських країн і там опікувався ними, ми сьогодні супроводжуємо громадян України, які через нужду в рідному краю їдуть працювати в різні країни цього здеморалізованого світу, наражаючись на великі моральні небезпеки. Зберігайте, дорогі наші діти. Вашу віру, високу християнську мораль, шукайте духовної опіки в католицьких Церквах тамошніх країн, бо там знайдете Христа, Матір Божу, які будуть опікуватися Вами. Ми ж супроводжуємо Вас нашими молитвами і нашим благословенням.
Особливо звертаємося, дорогі Брати і Сестри, до сучасної української молоді, яка перейшла страшну школу атеїзму, а також до батьків, учителів, викладачів, катехитів, що цю молодь виховують. Ви, діти, юнаки, юначки, маєте тепер змогу пізнати Христа-Бога — нашого Спасителя, наше світло, радість, щастя, яких ви шукаєте. Тільки Христос може Вас ощасливити. Пізнавайте Христа, полюбіть Його, ставайте добрими християнами і чесними громадянами, тоді наша Батьківщина, наша держава стане справді християнською, як за часів Володимира Великого.
Владики Синоду, які з’їхалися з усього світу, ще раз заявили про те, що наша Церква, присутня на всіх континентах Землі. Синод зокрема, виявляє свою вдячність духовним отцям, монахам та монахиням, церковним та світським організаціям в діяспорі за самовіддану працю над збереженням духовної та національної тотожности українців, яких доля закинула далеко від батьківщини.
Єпископи з України відзначили, що підтримка діяспори у відродженні підпільної Церкви та здобутті Україною незалежности увійдуть в історію нашої Держави.
Вкінці — наше слово до органів влади нашої молодої держави. Ми висловлюємо Вам нашу пошану і обіцяємо наші молитви. Ваше служіння народові на високих державних посадах є особливо важливе і важке, особливо, коли взяти до уваги прикру спадщину, яку Ви отримали після розвалу Радянського Союзу, цю руїну в усіх ділянках християнського і національного життя. Вам слід пам’ятати, що український народ є глибоко християнський, має свою тисячолітню християнську спадщину, яку необхідно відновити в молодій державі. Христова Церква є Вашим союзником, оскільки вона своїм апостольством готує для України чесних громадян, а це вкрай важливо для держави. А постійна молитва Церкви «за предержащі власті наші» є запорукою Божої Мудросте в управлінні українським народом.
Усі наші надії на щасливе майбутнє нашого народу й нашої Церкви ми покладаємо під всемогутній покров Пречистої Діви Марії. Ми переконані, що діянням Святого Духа й молитвами Марії, Матері Церкви і Помічниці християн скоро відбудеться оновлення всього світу. Прийдуть нові, добрі часи, утвердиться в народах справедливість, любов і Христове Царство запанує на землі.
Як запоруку нашої батьківської любові до Вас, Всечесніші Отці, дорогі Брати і Сестри, прийміть наше спільне архиєрейське благословення.
Учасники Синоду Єпископів УГКЦеркви