Рубрики

Свіжий номер

Church building in Ukraine: between old ruthenian traditions and russian synodal layers

Час ставати сильнішими

Стати автором

Товариство за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви

Лист до Владик

Слава Ісусу Христу!

Трентон, дня 5 травня 1971

їх Високопреосвященство

Архиєпископ Української Католицької Церкви

Митрополит Амврозій Сенишин у Філядельфії

Ваше Високопреосвященство!

До відома Крайової Управи Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви на нараді в дні 17 квітня ц.р. наспіла вістка, що двох молодих людей рішили посвятити своє життя та спалити себе на знак протесту проти номіновання Апостольським Престолом єпископа для нашої Церкви, без відома і згоди Верховного Архиєпископа і Синоду наших Владик. Затрівожені цею вісткою душпастирі, рішили почати голодівку, щоб в цей спосіб спонукати Владик зрозуміти скрайн€ загрозливу ситуацію, рятувати молоде життя й таким чином зберігти нашу Церкву від нечуваного в її історії скандалу.

У зв’язку з цим, Головна Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви вважає своїм обов’язком ствердити слідуюче:

1. З жалем і занепокоєнням Крайова Управа стверджує, що такі прояви не є згідні з християнською мораллю, не відповідають громадським принципам нашого Товариства і за них, хто б їх не виконав, Товариство не відповідає.

2. Того рода розпачливі прояви неконтрольованих глибоких зворушень серед мирян є наслідком постійного іґнорування та нехтування прав нашої Церкви.

3. Відсутність якоїнебудь дії наших Владик в обороні цих помісних прав Української Католицької Церкви, мимо прохань, заяв і протестів вірних, ці почування тільки поглибили.

4. Крайова Управа вважає, що прийшла крайня пора, щоб наші Високопреосвященні і Преосвященні Владики з більшим зрозумінням і любовю поставилися до прохань вірних, щоб трактували їх як невідємну частину Церкви, що її Вони очолюють.

5. В почутті відповідальности за спокій в громаді й добро нашої Церкви, Крайова Управа звертається до Вас, Високопреосвященний Владико, з проханням ужити Вашого високого авторитету для створення моральної рівноваги серед вірних і відвернення евентуального нещастя, бо лише у Ваших руках така можливість є.

Вірючи в позитивне сприйняття наведених прохань, залишаємось з глибокою християнською пошаною і відданістю

За Управу

д-р Зиновій Ґіль, голова

д-р Роман Осінчук, голова Ради

д-р Р. Навроцька, секретар

Авдієнція в Кир Йосифа Шмондюка

Відмовляючи зустрічі з представниками мирян довший час Єпископ Йосиф Шмондюк аж на посередництво стемфордської поліції погодився привітати в своїй резиденції представників мирян 12 травня, 1971 року. Це сталося на кілька днів перед демонстрацією у Стемфорді, яка вже була тоді зголошена на поліції.

В складі делеґації були пані і панове: Р. Осінчук, В. Палідвор, М. Галів, Я. Щербанюк, Е. Піддубчишин, від Приятелів Укр. Кат. Університету М. Клячко, а від студентського Комітету Ю. Карпінський і Р. Купчинський. Разом з Єпископом Шмондюком був ще о. Монастирський, а у коридорі весь час була присутня чужа людина, не в мундурі.

Голова делеґації др. Р. Осінчук представивши присутних з’ясував сучасну церковну проблематику, ролю в ній організованого мирянства, та попросив, щоб Преосвященний сам зайняв становище до неї і також дав можливість висловитися кожному із делегатів. Він вказав на давні історичні права нашої Церкви, підтверджені декретами II Ватиканського Собору, схвалені «всенародним плебісцитом» під час тріюмфальної поїздки Верховного Архиєпископа по теренах Америки, та підписами 17-ти Єпископів на Синоді 4 жовтня, 1969 року. Так, продовжував Р. Осінчук, створився і діє зобов’язуючий усіх – ієрархію, священство та мирянство – самоуправний патріярший устрій Української Католицької Церкви з найвищими її органами: Синодом Єпископів і Головою Синоду – Верховним Архиєпископом.

На превеликий жаль наші Владики не виявили повного зрозуміння до таких важливих проблем Української Католицької Церкви, що рахуються на історичну міру. Деякі з них мовчали і мовчать досі, другі навіть протидіяли Синодальним постановам у правному, організаційному і літургічному аспектах. Відомо, що Митр. Сенишин не був присутнім на Синоді, а після нього діяв поза відомом Верховного Архиєпископа запрошуючи на ювілей десятиліття Митрополії Кард. Фюрстенберґа, змінюючи правила великоднього посту, та впроваджуючи на власну руку англійську мову там, де її не конечно треба було. Владики не спромоглися на якусь гідну реакцію на образливі виступи Кард. Тіссерана, Архиєпископа Касаролі, а тверді спроби Кард. Фюрстенберґа принизити нашу Церкву невизнанням нашого Синоду, і суґестією відбуття лише конференції Єпископів, без жадного формального значення, вони затаїли перед мирянами. Вони, Владики, дальше продовжують бути послушними Східній Конґреґації, тобто чужій владі, замість виявити льояльність і респект до власної влади: до Синоду Українських Єпископів та Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого. Мовчанка наших Владик на постійне втручання Східньої Конґреґації до внутрішних справ нашої Церкви після того, як вона згідно з законами стала церквою помісною, доводить Церкву до катастрофального упадку, і дозволяє Східній Конґреґації на її дальші незаконні виступи проти нашої Церкви, як ось номінація аж двох єпископів-помічників без консультації і порозуміння із Верховним Архиєпископом, або Синодом Єпископів. Це вже не тільки юрисдикційний конфлікт, а це просто нанесена обида нашій Церкві і народові.

Так як постанови нашого Синоду викликали колись велике піднесення і одушевлення серед народу, так ці останні кроки Ватикану викликали спонтанний спротив, гнів, образу, і вимоги мирян від Товариства негайної організованої протестної акції. Тому,що нас наші Єпископи називають часто «бунтівниками», заявив голова делеґації, то наш мирянський рух, зорганізований шість років тому і репрезентований Товариством за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви ніяк не думає бунтувати проти когось, але твердо стояти в обороні прав нашої Церкви і допомогти нашій Ієрархії сповнити засади самоуправи Української Католицької Церкви, єдности та ієрархічного завершення підвищенням Верховного Архиєпископства до гідности Києво-Галицького Патріярхату.

В дискусії забирали голос усі присутні делегати. М. Галів ствердив, що нема чого додавати до вже сказаного, лиш те, що акцію, яку веде наше товариство повинні вести наші Єпископи. Серед інших народів ці справи веде Ієрархія та священство. На жаль у нас того немає, і силою обставин за це діло взявся мирянський рух. Бесідник відмічує й це, що сам мирянський рух, очолюваний Крайовою Управою Товариства, свідомий того, що він не може бути вирішним у розв’язці тих питань про які йде мова, лише допоміжним чинником, але не мало важливим.

М. Галів дальше висловився, що не варто тепер говорити в площині хто винен за таку ситуацію, бо така розмова може нас лише віддалити. Натомість більш корисно буде ствердити існуючий стан, вказати на небезпечні феномени що є більш загрозливими як дехто думає, та знайти вихід і спосіб що зробити, щоб такий стан направити.

Преосвященний Йосиф у поденервованні переривав дискусію, мішав мову українську з англійською, застановлявся, а деякі факти ігнорував. Його відповідь можна схопити в ось таких точках:

  1. Наш Синод не схвалив нічого. Єпископи підписали петицію до Папи і чекають на відповідь.
  2. Наша Церква не має жадної самоуправи. Він не знає які права має Верховний Архиєпископ.
  3. Папа – у нього – є найвищим чинником у релігійних і адміністративних справах нашої Церкви. Він дав порівняння відношення Американської Конференції Єпископів до влади Папи.
  4. Папа не має часу усім відати, і тому у його імені діють всякі конґреґації. Запевняє, що Кард. Фюрстенберґ є приятелем нашої Церкви, про що він заявив йому під час візити 1969 року.
  5. Папа має навал справ, і проблеми нашої Церкви не є в нього перші.
  6. Нам треба молитвою і релігійним життям заслужити собі у Папи патріярхат.
  7. Ми повинні вчитися із його послань, в яких він неоднократно виявив своє позитивне становище до нашої Церкви.
  8. Він – Преосвященний – є також за патріярхатом, але він, знаючи що Папа має цю справу на увазі – чекає, і радив усім спокійно чекати.
  9. Папа наіменував двох нових єпископів, і це законно. Він буде брати участь у свяченні і буде говорити святочне слово.
  10. Він є за скликанням частіших єпископських конференцій для полагодження різних церковних справ. Як Блаженніший скличе конференцію – то він поїде. На Синод поїде лиш тоді, коли він буде скликаний за дозволом Папи.
  11. На справу ініціятиви священиків за патріярхат – не дав жадного коментаря, але він, як єпископ, є проти такої акції.
  12. На заввагу про це, що наша Церква заслужила собі на гідну відповідь Папи, /Купчинський покликався тут на численні жертви на Україні/, Владика сказав, що Папа не мусить рахуватися з тим, що хтось стратив життя, бо якийсь нарід зложив багато жертв. /Слід поденервовання/.
  13. Його не інтересують жадні закиди вірних проти Митр. Сенишина. Можуть собі іти з ними до Папи, чи Конґреґації, або навіть до Верховного Архиєпископа. Одначе він у всьому радиться із Сенишиним.

Др. Осінчук навів факт, що коли по довгих відмовах Кард. Фюрстенберґ прийняв делегацію з Чікаґо в особах покійного вже проф. Б. Попеля, та др. Вітковського, то він їм сказав, що Ватикан має вже досить клопоту з малими церквами. Тому вони повинні вже вливатися в римо-католицькі церкви на місцях.

На авдієнції не дійшло до жадного вияснення поставлених справ, ані Преосвященний не подав ясно свого становища до помісности нашої Церкви. В 10-тій годині вечера він вже не бажав робити якихсь підсумків зустрічі, але не попращавшися з ніким – вийшов.

Ухвала З’їзду у справі дезінформації та маніпулювання вістками ватиканських чинників

Мирянський З’їзд в Нью-Йорку, 19 червня 1971 p., розглянувши різні інформації та пресові повідомлення, джерелом яких є Ватикан або ним інспіровані засоби зв’язку, засуджує маніпулювання вістками, яке свідомо практикували чинники Курії у зв’язку із забороною Блаженнішому Верховному Архиєпископові Кир Йосифові виїхати на відвідини до Канади. Не відповідає правді, як подають ватиканські джерела, що приїзд Верховного Архиєпископа був би перешкодив філядельфійським «свяченням», бо вони відбулися перед заповідженим днем приїзду Верховного Архиєпископа до Торонта 28 травня 1971 р. Так само свідомою дезінформацією та інсинуацією є інспірована Ватиканом вістка, нібито, ті, які брутально заборонили його виїзд, хотіли захистити Верховного Архиєпископа перед неприємними для нього виступами. Це є звичайний наклеп, бо ніхто не збирався виступати проти Кир Йосифа. Ми запитуємо, чого кард. Фюрстенберґ, знаючи, що проти нього готуються демонстрації у Філядельфії /про що він і Папа Павло VI були лояльно попереджені/, таки приїхав до Філядельфії і наразив особу «папського леґата» на неприємні виступи.

Ми з обуренням відкидаємо такі неправдиві, а той підступні інформації, які просуваються чужій пресі, облудливо прикриваючи сваволю і знущання куріяльної адміністрації над особою і урядом українського Верховного Архиєпископа, Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого.

В імені З’їзду Мирян в Нью-Йорку, 19 червня 1971 року:

За Раду Мирян:

д-р Роман Осінчук, голова
проф. Мирослав Лабунька, заступник голови

За Крайову Управу Товариства за патріярхальний устрій УКЦеркви:

д-р Зенон Ґіль, голова
інж. Ірена Колтонюк, секретар

За Резолюційну Комісію:

д-р Василь Маркусь, голова
мґр. Євген Гановський, секретар

Звернення до Ієрархії, Священства і Вірних Української Католицької Церкви в Америці

Рада Мирян та Крайова Управа Товариства за патріярхальний устрій Української Католицької Церкви висловлюють (від імені З’їзду Мирян, що відбувся в Нью-Йорку 19 червня 1971 року, своє стурбування та незадоволення постійними обмежуваннями й заперечуваннями прав Помісної Української Католицької Церкви. Вони зокрема складають на руки Високопреосвященних Владик – Митрополита Кир Амврозія, Єпископів Кир Йосифа та Кир Ярослава – заяву затривоження за існуючий стан у нашій Митрополії, вислів недовір’я до низки їхніх потягнень або браку акції, де вона була потрібна, та підносять голос протесту проти ряду болючих фактів, які сталися в нашій Церкві в останньому часі. Зокрема ми відкидаємо і засуджуємо:

а/ Невизнавання Архиєпископського Синоду з 1969 року Апостольською Столицею, нехтування та невиконування його постанов нашою Ієрархією в Америці та, всупереч цьому, адміністрування українсько-католицькими єпархіями без уваги на зверхність Верховного Архиєпископа;

б/ Участь Владик Української Американської Провінції в закритих конференціях єпископів т.зв. «візантийського обряду», що відбувалися із засекреченими цілями й постановами без відома та апробати Верховного Архиєпископа;

в/ Виконування доручень і здійснювання політики Східньої Конґреґації супроти нашої Церкви із шкодою для цілости Помісної Української Католицької Церкви;

г/ Самовільні і незаконні зміни календаря, літургічних приписів, Богослужбової мови, подекуди й назви нашої Церкви та невидання виразного доручення священству поминати Блаженнішого Верховного Архиєпископа в Богослужбах як Первоієрарха УКЦеркви;

ґ/ Брак реакції Владик на виступи проти інтересів нашої Церкви й образ нашого народу кардиналами Максиміліяном де Фюрстенберґом, Євгеном Тіссераном, Яном Віллебрандсом та архиєп. Августином Кассаролі;

д/ Повне занедбання опіки над Українським Католицьким Університетом в Римі та сприяння йому посиланням туди своїх кандидатів на священство;

е/ Приготування номінації оо. Івана Стаха і Василя Лостена на єпископів-помічників Філядельфійського Митрополита без згоди і з поминенням Архиєпископського Синоду та Верховного Архиєпископа;

є/ Проведення насильних свячень у Філядельфії з повною іґноранцією побажань Верховного Архиєпископа про відкладення цих свячень та проти волі мирянства;

ж/ Незапрошення Блаженнішого Верховного Архиєпископа на чергові відвідини своїх вірних в ЗСА і брак всякої реакції з боку Владик на поновне, майже ув’язнення у Ватикані Голови нашої Церкви Блаженнішого Кир Йосифа;

з/ Зловживання становищем Владик через публікування в пресі та оголошування з амвони, як також розповсюджування у пастирських листах невірних інформацій та образливих наклепів на мирян;

и/ Зловживання пресою, яка перебуває під контролею Владик, постійним оприлюднюванням невірних і односторонніх інформацій, а також затаюванням правдивих фактів з життя і змагань нашої Церкви за помісність і її права;

й/ ігнорування частих прохань мирян і мирянських організацій про зустріч із Владиками з метою обговорення усіх пекучих питань нашої церковної дійсности.

Оцінюючи поступування наших Владик в Америці за таке, яке не сприяє єдності і помісності Української Католицької Церкви та загрожує під сучасну пору самому її існуванню, Рада Мирян та Крайова Управа Товариства за патріярхальний устрій уповноважені цим 3’їздом Мирян звернутися до духівництва і мирян нашої Церкви із закликом розпочати нову скоординовану акцію для рятунку того, що ще в нашій Церкві в Америці сьогодні вдається рятувати. Обставини, які дозволяли довший час нашим Владикам використовувати нашу добру волю і льояльність та моральну і матеріяльну підтримку при послідовній і свідомій їхній діяльності проти інтересів і добра нашої Церкви, мусять докорінно змінитися.

В обличчі цього, ми в повній відповідальності наслідків та в надії на зміну ставлення нашої ієрархії до життєвих справ нашої Церкви, закликаємо мирянський загал:

1. Припинити лояльну підтримку усім трьом українським американським Ієрархам аж до часу повного функціонування Архиєпископського Синоду та визнання ними Верховно-архиєпископської влади Кир Йосифа Сліпого;

2. Не повинуватися їхнім адміністраційним розпорядженням, не приймати до відома їхніх пастирських листів та явно і негайно реагувати на їхні дії, незгідні з єдністю і помісністю нашої Церкви;

3. Не запрошувати їх на громадські з’їзди, конвенції або національні свята: для цих функцій запрошувати ідейних і відданих справі помісности і патріярхату українських католицьких священиків;

4. Не прохати у них Благословення з нагоди посвячення нових будівель чи відбуття ювілеїв або інших імпрез;

5. Всюди, де можливо, під час візитацій чи при офіційних появах Владик, висловлювати своє незадоволення, виявляти свій протест проти їхньої церковної політики;

6. Припинити підтримку тим заходам і підприємствам, які є під безпосередньою контролею Владик, і зате посилити фінансову допомогу усім іншим корисним ініціятивам та установам, що служать єдності нашої Церкви;

7. У всіх тих парафіях і церквах, де парохи відмовляються співпрацювати з вірними щодо фінансової господарки та де не здійснюються постанови нашої вищої влади – Архиєпископського Синоду, застосувати економічні санкції щодо тижневих датків вірних на церкву. У цій справі З’їзд Мирян пропонує окрему постанову до зреаізування;

8. Не визнавати і не підтримувати жадного кроку та дії Владик, якими вони відкрито чи приховано намагаються оформити Церкву т.зв. візантійсько-американського обряду та включити нас до неї;

9. Застосувати бойкот до преси і видань, які не є прихильні ідеям Помісної Української Католицької Церкви, зокрема до преси, контрольованої ієрархією: належить відсилати назад такі видання та висловлювати свій відкритий протест проти їх змісту;

10. Індивідуальними і збірними листами, резолюціями зборів, телеграмами та іншими заявами постійно реагувати на всі акції єпископів і окремих священиків, які йдуть в розріз із цією заявою-закликом, протестувати проти їхньої політики та закликувати до зміни дотеперішнього становища.

Для переведення цієї акції будуть покликані на місцях окремі комітети чи організації з ініціятиви вже існуючих мирянських товариств та із включенням найширшого кола свідомих українців католиків. Очікуємо співпраці в цьому з боку свідомого українського католицького священства в Америці.

З’їзд Мирян уповноважує Раду Мирян та Крайову Управу Товариства за патріярхальний устрій УКЦеркви відкликати частково або повністю ці санкції та заходи в міру цього, як українські католицькі Владики в Америці підпорядкуються Архиєпископському Синодові і Верховному Архиєпископові УКЦеркви, почнуть здійснювати його постанови та погодяться співпрацювати з мирянством в ділі скріплення, відродження і зміцнення єдности нашої Помісної Церкви в Америці та у світі.

Голодівка за справедливість і чесність

21 травня, 1971 року група українських студентів із Філядельфії, Іван Бережницький, Олена Бережницька, Роман Петик, Олена Куземська, Марія Ратич та Ізидор Ратич, зачали протестну голодівку проти номінацій і свячень о. І. Стаха та о. В. Лостена єпископами УКЦеркви. Вони зайняли місця під огорожею катедри Непорочного Зачаття при Френклін вулиці, розклали там свої коци й мішки до спання, принесли зі собою пояснюючу літературу та свічки, і при кожній нагоді пояснювали людям та кореспондентам преси і радіо причини їхнього кроку. В суботу до цієї групи долучилось чотирьох студентів із Чікаґо: Олесь Черінь, Марта Гарасовська, Роксоляна Бігун-Сацюк та Олег Сацюк. Усі вони мотивували свій чин так:

«Учасники голодівки протестують проти разючої беззаконности номінацій о. І. Стаха та о. В. Лостена на єпископів Української Католицької Церкви Конґреґацією для Східніх Церков, яка старається узурпувати історичні права помісности нашої Церкви.

Учасники голодівки осуджують рішення отців І. Стаха та В. Лостена не піти на зустріч бажанням Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви Кир Йосифа Сліпого, щоб відложити свячення аж до Архиєпископського Синоду, який відбудеться цього літа. Непорушне право Синоду Українських Єпископів вибирати нових єпископів для Української Католицької Церкви є ґарантоване умовами Берестейської Унії, та підтверджене постановами II Ватиканського Собору.

Учасники є глибоко стурбовані браком моральної відваги у отців І. Стаха та В. Лостена коли вони цінять свої особисті амбіції вище добра своєї Церкви і народу.

З огляду на те, що рішення обох отців не шанувати законів своєї Церкви ані бажань її Голови примусило учасників ступити на цей болючий крок, вони заявляють, що оба отці особисто відповідають за здоров’я голодуючих».

Українська громада, а зокрема активніші члени патріярхального товариства не залишали цих молодих відданих людей самими ні на хвилю вдень, ні вночі. Вони пильнували їх, доглядали, і хоронили ночами під час коли зривалася буря, прикриваючи сплячих. Вже на другий день голодівки появилось багато цвітів біля студентів від співчуваючих громадян, а опісля почали надходити телеграми:

«Ваша відданість і відвага в боротьбі за прадідівські права Української Католицької Церкви скріплюють нашу віру в перемогу наших спільних ідей. Наші серця є з вами.» Підпис: «Члени і прихильники патріярхального Товариства у Гартфорді, Коннектікат.»

«Салют вашим героїчним крокам для справи Української Католицької Церкви. Держіться гідно!» Др.сЕмільян Дерій з Дружиною.

«Дорогі Студенти! Наші молитви і моральна піддержка з вами під час вашої відважної акції. Господи благослови вас!» Віра і Ярослав Качай.

Першим із наших отців духовних прийшов і поблагословив студентів на місці голодівки хрестом, яким колись благословив Українську Дивізію в Галичині о. І. Нагаєвський, а опісля отці В. Головінський, М. Харина, та Т. Бариляк.

Студенти видержали у своїй постанові голодівки чотири дні аж до моменту переведення проблематичних і опротестованих свячень. Їхній драматичний крок і вимовна самопосвята не зворушили сумлінь двох номінатів ані завідуючого цілою висвячувальною кампанією Митрополита Сенишина. Це одначе студентів не зневірило, але навпаки. Вони виявили громаді не тільки запал і відданість, але й громадську зрілість, знаходячи все нові методи їхньої акції за права і правопорядок у їхній Церкві.

Лист-привітання Впреосвященнішого Владики Івана Прашка, Апостольського Екзарха Українців в Австралії

Високопреосвященний Владика Кир Іван Прашко, Апостольський Екзарх Українців в Австралії і Новій Зеляндії, прислав листа-привітання з нагоди Загальних Зборів нашого Товариства, що його, з огляду на актуальність проблем, поміщуємо з малими скороченнями.

(Редакція)

Слава Ісусу Христу!

 Мельборн, 1 червня 1970 р.

ВПов. Пан В. Качмар

Голова Т-ва за Патр. Устрій Укр. Кат. Церкви

Філядельфія

 

Високоповажаний Пане Голово!

Сердечно дякую за запрошення на Загальні Збори Вашого важного і заслуженого Товариства. Було б мені дуже приємно стрінутися з Вами, послухати про Ваші зусилля, тішитися дотеперішніми осягами, та разом застановлятися, що дальше нам всім робити. Та що ж, віддаль величенька, а при тім цей час маю дуже занятий, але постараюся в тім листі дещо в тій cпpaвi написати.

Тому, цією дорогою хочу висказати всім членам-пробоєвикам і прихильникам Вашого Товариства признання за велику, розумну і жертвенну дотеперішню діяльність, а рівночасно складаю Вам побажання успішно перевести Загальні Збори: хай Всемогучий і Милосерний Господь Бог за молитвами Пресв. Богородиці, св. Рівноапостольного Князя: Володимира, св. Антонія і Теодозія, св. Йосафата, Слуги Божого Митрополита Андрея, за молитвами наших новітніх мучеників наділяє всіх учасників надприродним світлом, щоб могли пізнати, що для нас найважніше в тій віковій проблемі і в тих тяжких для нашої Церкви часах, та щоб Всевишній благословив Ваші постанови і дав Вам силу та витривалість їх здійснити.

Це дійсно зворушливе і підбадьоруюче бачити, що наша Церква має таких добрих, жертвенних і свідомих своїх завдань вірних. Хочу запевни ти Вас, що в Австралії всі наші вірні й священики в цій важливій справі завершення нашої Церкви патріярхатом є вповні однодумці з Вами.

Правда, сьогоднішні обставини дуже несприятливі для нашої Церкви і справи патріярхату, але свідомість, що це справи Божі, що вони для добра нашого народу, що це святі справи, повинна нас натхнути глибокою вірою і надією на перемогу, бо як співаємо на Повечерю, що з нами Бог і хай різного роду поганці зрозуміють, що хоч би вони тепер і ще раз перемогли, то остаточно таки будуть переможені, бо з нами Бог!

Отже ж, нам треба великої віри і надії, треба любови між нами, витривалости і мудрости, треба особливішої Божої помочі, а це осягаємо побожним християнським життям і молитвою. Тому, наш Блаженніший Верховний Архиєпископ Ем. Кардинал Кир Йосиф, який добре знає наше трудне положення недавно писав: «І те саме /хресна дорога/ остається нам і нині, щоб ми всі з усіх наших сил, які нам Господь дарує, молитвою і ділом продовжували цей великий чин єдности Церкви під одним Пастирем».

В тім тяжкім положенні для нашої Церкви взагалі, а для справи її завершення зокрема треба вважати, щоб не впасти жертвою провокації або розпуки. Нераз та провокація може походити навіть з церковних кругів запаморочених викривленим екуменізмом, або якимсь сповидним добром Церкви. Ми мусимо бути мудріші, більш терпеливі, сильніші, хитріші і остаточна перемога буде за нами.

Користаю з нагоди і хочу поділитися деякими думками, бо знаю, що Вам всім то само лежить на серці, та що коли Ви візьметеся до якоїсь справи то є надія, що вона буде завершена. Нам тут в Австралії трудно братися до тих справ, бо нема людей і нема потрібних фінансових засобів.

Перш за все, проти завершення нашої Церкви патріярхатом і взагалі проти нашої Церкви /католицької і православної/ і проти нашого народу дуже сильно діє московський патріярхат і в тій справі має підтримку coвєтського режиму. Деколи навіть не знати звідки йде ініціятива, чи від режиму, чи від церковних чинників, але з історії видно, що в Москві завжди все це дуже тісно зв’язане, а сьогодні московська патріярхія є дуже зручним і послушним знаряддям в руках безбожницького совєтського режиму.

Другим дуже сильним, небезпечним і активним ворогом є польська ієрархія з кард. Вишинським і напевно в протиукраїнських справах їх підтримує польський уряд. Також інші сусіди не дуже захоплені ідеєю патріярхату, а може також східні патріярхи є проти створення українського патріярхату, подібно як в 20-тих роках були проти автокефалії Української Православної Церкви.

Росіяни і поляки мають багато прихильників і то з різних причин. Перш за все, різного рода москофіли рекрутуються з-поміж французів, англійців, голяндців, бельгійців, чехів /також сьогодні/, німців /так!/ а також з поміж американців. В наших часах до традиційних москофілів і польонофілів долучуються ще екуменісти /з православною Москвою/ і діялоґісти /з безбожниками/.

По людськи говорячи, число москофілів і польонофілів буде поширятися і буде витворювати публичну опінію, бо совєтська і польська пропаганда дуже сильна і дуже хитра. Коли думаю про всі ті історії Росії, російської Церкви, написані по-німецьки, французьки, англійськи, скільки там перекручень, скільки там захоплення Росією, «російською душею», а рівночасно скільки там неправди, перекручень і викривлень про наш на рід і про наші Церкви. Це саме треба сказати про енциклопедії. Росіяни і поляки дуже дбають, щоб правда не вийшла наверх.

Нам конечно треба було б показати хто є москалі і поляки, їхнє християнство, їхнє відношення: до Апостольської Столиці, а перш за все безпощадне, плянове і систематичне нищення Української Католицької Церкви і то так зі сторони Москви як і Польщі. У світі знають москалів і поляків тільки з доброї сторони, а вони /поляки й москалі/ роблять величезні зусилля, щоб так надалі залишилося.

Нам треба конечно змагати до того, щоб в основних наукових студіях ті справи вияснити, а також популяризувати ці студії, передусім між чужинцями, а також між українцями. Ми не маємо доброї історії нашої Церкви, так що лишається нам тільки користуватися стареньким Пелешом і новим Лужницьким.

Наш визначний історик проф. М. Чубатий почав писати історію Церкви видав знаменитий перший том Історії Церкви і чомусь перестав писати. Просіть і моліть його, щоб продовжував, бо він є одиноким, що міг би це належно зробити. Знаю, що ВПреосв. Кир Іван Бучко і наш Блаженніший дуже настоюють. Очевидно, що до написання такої великої й важної праці проф. М. Чубатий мусить мати конечні умовини праці, а може і помічника.

Крім того проф. М. Чубатий є також тою особою, що міг би кермувати історичними студіями. Навіть сама справа нашого Верховного Архиєпископства, справа наших змагань за патріярхат, не є опрацьована ані під оглядом історичним ані правничим, а також не є спопуляризована. Дуже часто загал наших вірних не мають ясного знання про ті справи і не мають звідки довідатися…

Правда, ціла справа про студії з нашої історії, а зокрема про патріярхат, це є ділянка в першій мірі нашого Українського Католицького Університету і напевно наш Блаженніший і дехто з професорів думає про це і багато робиться, але це було б цілком по лінії діяльности Вашого Товариства звернути спеціальну увагу на патріархальні проблеми в нашій історії і на ворогів цієї справи в наших часах…

Коли я вже при тім, то поділюся з Вами ще одною думкою, а саме, що наш Блаженніший Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф для здійснення тих всіх завдань, які на нього накладаємо і від нього очікуємо, не має коло себе співробітників. Він, як Верховний Архиєпископ, повинен мати коло себе 2-3 єпископів, кількох священиків і кількох світських та якусь невеличку канцелярію – це для церковної діяльности /зв’язки з Римською Курією, зв’язки з нашою ієрархією на еміграції, з монашими чинами і з вірними, виховання священиків, літурґічна комісія/, а що іншого Університет і все з тим зв’язане /будова, видавництва, професори, студенти, фінанси, бібліотека, архів/. На ділі, Ви так само добре знаєте як і я, що наш Блаженніший має тільки старенького Впреосв. Архиєп. Кир Івана, о. Монс. Хому, о. Монс. Марусина /частинно/, і частинно одного професора, другого професора світського і це мабуть все. Деколи має доривочну поміч від одного-двох священиків чи одного-другого світського. Можна тільки дякувати Милосердному Богові і подивляти нашого Блаженнішого, що серед таких невідрадних обставин, ми маємо сьогодні ці величаві будинки, бо надзвичайно цінних і важних книг виданих його заходами та багато-багато зробленого в організації нашої Церкви, а скільки надзвичайно важливих справ є зроблені про які ми не знаємо.

Тому ми повинні допомогти нашому Блаженнішому придбати співробітників: коли тимчасом нема єпископів, то бодай 5-6 священиків повинно бути коло нього, як його співробітники і кількох світських співпрацівників. Сподіймося, що про священиків подбають єпископи, але про світських – чи це не є ділянка, в якій Ви могли б багато допомогти?

Знаю, що там вже були деякі священики і деякі світські, але з різних причин залишили. Догадуюся, що деякі залишили через брак фінансового забезпечення. Бачу /гл. «Вісті з Риму», ч. 5-6, 15-4.70, стр.12-13, що Блаженніший дальше звертається з проханням про священиків на рік-два, про науковців, які є на відпустці /саббатівка/, та про тих, які вже на пенсії. Очевидно, що це також потрібне і було б допомогою. Причиною того є напевно брак сталих фінансів.

Нема сумніву, що коли були б фінанси, то хоч у нас бракує того рода людей, але коли вони мали б забезпечену платню і стабільність праці, тоді люди може знайдуться. Ми знаємо, що таких ідеальних ідеалістів як сам Блаженніший, Архиєп. Кир Іван Бучко або оба згадані монсеньйори – нема багато; навіть пенсіонер оглядається, щоб щось «доробити» до своєї! пенсії. Такі тепер часи настали! – навіть священик хоче мати якесь забезпечення.

Уважаю, що коли ми могли б допомогти Блаженнішому розв’язати справу фінансову та дещо розглянутися між людьми і заохотити відповідних осіб, тоді наші справи краще будуть виглядати. Тому з великим признанням ставлюся до пропозиції д-р В. Маркуся в справі створення патріярхального фонду, і очевидно всіми силами я готовий підтримати. Треба пропозицію конкретизувати, як вона мала б виглядати, хто тим має займатися, звідки мають впливати пожертви і т. п. Та не гаятися, а скоро приступати до діла, бо це важна і пильна справа.

Мені здається, що одним з важних завдань Вашого Товариства було б давати тій справі всесторонну підтримку, а якщо б дійшло до того, що Ваше Товариство дало також ініціятиву і перевело б це в життя, то було б це одним з найважніших наших осягів.

Бачу, що я вже так багато розписався, що трудно буде Вам дочитати до кінця, але що ж – що на серці це і на папері.

На закінчення ще одно прохання: багато «патріярхальників» та братніх організацій прислали мені свої резолюції, побажання у зв’язку з нашим синодом в Римі. Все це я читав, тішився, що маємо таких вірних, яким лежить на серці добро нашої Церкви, але нікому не відписав, бо не мав часу – я не тільки єпископ, але також душпастир, а це забирає мені багато часу. Коли там хтось буде на мене нарікати, прошу в моїм імени перепросити і скажіть, що я «за кару» написав один довгий лист.

Ще раз Спасибі за запрошення, щиро здоровлю Вас і всіх знайомих та бажаючи Вам всього доброго, благословлю з цілого серця

в Христі відданий

Іван Єп. Ап. Екзарх для українців в Австралії Новій Зеляндії і Океанії

Листівка – поширена перед Вашінґтонською маніфестацією

Достойні Громадяни !

Єдність, помісність і патріярхат Української Католицької Церкви – це головні цілі, для осягнення яких постав мирянський рух, зокрема Товариство за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви. Тому й заіснувала вимога до зорганізованого мирянства вивчати, запізнаватися й розуміти історичні та правні аспекти положення Української Католицької Церкви сьогодні, щоб могти належно діяти в напрямі здійснення цілей мирянського руху.

Згідно з тим ми, миряни Української Католицької Церкви, опираємо наші організовані акції на:

  1. Незрушимих традиціях і спадщині, що забезпечує нашій Церкві самоуправу, як це потверджує історія на прикладах митрополитів Іларіона та Клима Смолятича, і як це було потверджено постановами Берестейської Унії;
  2. На визнанні Святішими Отцями усіх тих прав нашій Церкві й на іменованні Його Святістю Папою Павлом Шостим (на базі тих прав) Митрополита Кир Йосифа Сліпого Верховним Архиєпископом Української Католицької Церкви – по чину рівноправним із патріярхами;
  3. На постановах ІІ Ватиканського Собору, зокрема на Соборовому Декреті про Східні Церкви,
  4. і на численності вірних нашої Церкви на Україні і в Діяспорі.

Принимаємо, що ці історичні, правні й фактичні підстави є нашим законом і нашою істиною й рішуче відкидаємо й протиставляємось:

  1. Намаганні Римо-католицьких національних церков обабіч залізної заслони взяти під своє зверхництво розсіяних по світі вірних Української Католицької Церкви, а особливо зорганізовані частини нашої Церкви-Матері;
  2. Намаганні Московської Патріярхії мати дорогою екуменічних а чи політичних засобів який небудь посередній чи безпосередній вплив на існування й розвиток Української Католицької Церкви, чи будь-котрої органічної її частини;
  3. Намаганні Римської Курії задержати при допомозі віджилих і незобов’язуючих більше параграфів контролі над Українською Католицькою Церквою та позбавити нас наших прав;
  4. Вмішуванні Конгрегації для Східніх Церков у внутрішні справи Української Католицької Церкви дорогою:

а.    Недопущення до Синоду Українських Єпископів, (1967 рік);

б.    Невизнання IV Синоду Українських Єпископів, (1969 рік);

в.    Натиску на українських Владик виконувати доручення Східньої Конґреґації, що є противні авторитетові й владі Верховного Архиєпископа та постановам IV Архиєпископського Синоду.

Сучасний стан, що постав дорогою позбавлення нас належних нам прав Римськими Властями, накинення нам волі Римської Курії, та повної іґнорації нас, як народу, вважаємо за несприятливий а то й шкідливий для дальшого розвитку нашої Церкви, й тому будемо маніфестувати при кожній нагоді нашу здецидовану поставу в обороні єдности, помісности й патріярхальної системи Української Католицької Церкви, – як також нашу вірність Верховному Архиєпископові Української Католицької Церкви, їх Блаженству Кир Йосифові Сліпому, й Синодові Українських Єпископів, як найвищій владі нашої Церкви.

Шановні Громадяни – Вірні Української Католицької Церкви!

Заманіфестуймо ці наші незмінні постуляти усьому світові, а зокрема Апостольському Престолові дня 5 грудня цього року нашою численною участю у поході перед палату Апостольського Делегата у Вашінґтоні – їх Ексцеленції Архиєпископа Люїджі Раймонді!

Добро нашої Церкви й нашого народу вимагає нашого голосу!

Листопад, 1970 року.
Заповіти наших мучеників вимагають нашої дії!
Спішім до Вашінґтону на день 5 грудня і станьмо там одною міцною організованою громадою
ЗА ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ!  ЗА ВІРУ ПРАДІДІВСЬКУ!

Крайова Управа Товариства
за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

Підстави маніфестації у Вашінґтоні

В суботу, 5 грудня цього року, подібно як і в неділю 7 грудня минулого року, управа Т-ва за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви влаштувала ширшу маніфестаційну акцію з ціллю яскравого вияву волі згромаджених у відділах Товариства мирян у відношенні до сучасної церковної ситуації і для відстояння прав нашої Церкви. Місяць грудень не є найкращим часом на такі маніфестації, але управі Товариства дати не стояли до її власного вибору і не були у сфері її плянування на довшу мету, а радше були виявом конечности у даній ситуації, або вимогою хвилини.

Такі акції не належать до приємностей і після їх виконання наш скарбник не запише у своїх книгах реальної їхньої вартости, бо це акції не технічного, а суспільного порядку і не творяться вони на математичних формулах, а на багатьох елементах різнородного морально-політичного значення. Від об’єктивної більшости елементів позитивного, чи негативного значення залежить успіх чи неуспіх імпрези. Враховуючи тут риск ваги непередбачених елементів, управа Т-ва взяла на себе відповідальність за цю акцію з конечности, бо через специфіку положення не багато инших метод були в її розпорядженні, другі чинники компетентні для справ, що були причиною маніфестації – не діяли.

Імпреза перед катедрою у Філадельфії минулого року мала виразно демонстраційний характер і не була плянованою довго наперед, була радше спонтанною. На те були виразні причини.

Вашінґтонська імпреза цього року хоч формою подібна, але по суті инша. Вона була маніфестацією за права, які нашій церкві не то що належать, але які вона має формально і крім того маніфестацією льояльности Синодові Українських Епископів у першу річницю його скликання, як також виявом здецидованої постави членів нашої Церкви що до її формальних, легальних і конституційних прав. Вага маніфестації була переставлена із «проти» на «за». Хоч зрозуміло, що вже сама поява людей із транспарентами віддзеркалювала невдоволення, але воно було тут похідним від підставових елементів нашої церковної організації – її визнаних, але не респектованих конституційних заложень. Ми не домагались тут прав, бо ми їх маємо. Ми лише робили зовнішний світ уважним на те, щоб нам тих прав не ігнорували, не заперечували.

Від одної до другої імпрези пройшов цілий рік, багатий на вияви загрозливих фактів послідовного і систематичного діяння Східньої Конґреґації проти Синоду Українських єпископів, проти Верховного Архиєпископа і проти цілости нашої Церкви. Послідовний натиск на наших Владик, на жаль не без результату, зігнорувати історичний Синод Українських Епископів, відмовитися від його постанов і виконувати владу Східньої Конґреґації у нашій Церкві прибрав щораз частіших і виразніших форм.

Це заключалось в намаганні Східньої Конґреґації номінувати нового Єпископа для нашої Церкви без участи у процедурі Синоду Українських Єпископів ані Верховного Архиєпископа. Усі свої доручення нашим Єпископам Східня Конґреґація переводила формально через Апостольського Делегата у Вашінґтоні, тому це місто стало першим об’єктом заплянованої НАШИМ ТОВАРИСТВОМ МАНІФЕСТАЦІЇ.

Східня Конгрегація не залишила в цьому році своїх плянів ділити нашу Церкву на частини: на нормальні парафії давнього ґреко-католицького стилю у тих містах, де миряни виявили більшу стійкість і прив’язання до традиційних українських обрядових практик, і на парафії «оф бізантин райт» у тих місцях, на периферіях, де є мовні труднощі, де миряни не обізнані як слід із сучасною церковною проблематикою. Коли у більших містах практику візантійщини сповільнено, або й тимчасово припинено, у малих місточках на провінціях, куди не сягає організований мирянський рух, її підсилено.

Історія із Мукгальською митрополією й листом Кардинала де Фюрстенберґа в ці й справі не залишають найменшого сумніву в тому, що Східня Конґреґація не думає про зміну свого курсу, а радше про тактику зволікання, з переконанням, що час працює для неї.

Офіційні радянські чинники, як світського так і церковного типу провели свою «офензиву» в Ватикані досить інтензивно, в наслідку чого протиукраїнський курс там в останньому році значно посилився. Яскравим виявом того був відомий лист Кардинала Тіссерана.

Найкращою формою якоїсь реакції на ці справи й формою оборони нашої Церкви від усяких зовнішно-політичних ускладнень була б відповідна реакція Синоду наших єпископів, але він був недіяльний цілий рік. Піддержуючи його інституцію відділи нашого Товариства й загал мирян перевели доступними їм засобами т.зв. Дні Помісности в церковній і громадській ділянках, але це справи не змінило. І так через брак чисто церковної реакції компетентних чинників на зовнішньому форумі наше Т-во взяло на себе обов’язок і відповідальність організації і переведення маніфестації силами мирян перед Апостольською Делєґатурою у Вашінґтоні за активізування прав нашої Церкви, зрозуміло, проти тих сил, яким у Ватикані вдасться досі держати ці права не діючими.

У Вашінґтонській маніфестації 5-ого грудня цього року слід підкреслити деякі моральні й організаційні моменти. Вона відбулась силами лише тих відданих добру нашої Церкви мирян, які повністю зрозуміли наведені вище небезпеки й мотиви закликів нашого Товариства, відчули дійсну потребу діяти в напрямі оборони Церкви і діяли згідно з наказом їхнього власного сумління. Маніфестація відбулась дуже здисципліновано й культурно. Піснями,т ранспарентами й молитвами виявила високі моральні вартості народу, який щиро практикує й високо оцінює віру своїх прадідів.

Моральний бік маніфестації виявився у репрезентативності учасників і безпретенсійності організаторів. Похід мирян очолювали їхні духовні Отці, в рядах серед них були видатні церковні діячі, різних міст, монахині, професори, студенти і молодь, та понад тисяча рядових мирян, які Церкву свою вважають основною й верховною вартістю, а не дочіпленою до инших. Організатори не претендували на виключність чи на репрезентацію цілости, а лише на піднесення у відповідному місці і у відповідний час голосу тих, хто має право називати церкву своєю.

Іншою фазою маніфестації було вручення збіркою делєґацією чотирьох меморялів для Святійшого Отця призначених для відібрання їх радникові Ап. Делеґатури у Вашінґтоні, Монс. Маріо Пересіну. Меморяли були від священиків, від Матері Марії ЧСВВ, від студентів і від мирян. Окремий меморіял вручив від себе о. Джордж Малоні, відомий нашій громаді зі своїх писань і виступів в обороні нашої Церкви /Два меморіяли друкуємо в цьому журналі, а інші будуть друковані в наступному числі/. Монсіньйрр Маріо Пересін з дипльоматичною чемністю, як також з повним зрозумінням кожного аспекту кількалітньої акції нашого Т-ва, яке було вислідом попередніх відвідин у нього Дра Е. Ґіля з Вашінґтону, – прийняв меморіали й запевнив делегацію, що він має обов’язок передати їх на руки Ап. Делеґата, Ексцеленції Люіджі Раймонді, який в свою чергу, згідно з протоколом, передасть їх до Святійшого Отця у Ватикані.

В збірній делегації для передання Апостольській Делегатурі меморіялів були:

отець Пралат К. Прийма,

о. В. Андрушків,

Мати Марія Должицька ЧСВВ,

Др. З. Ґіль,

Др. Р. Осінчук,

Др. В. Пушкар,

Е. Піддубчишин і Ю. Карпінський.

Окремо перевели розмову з о. Радником Пересіним також Проф. Т. Вирд, о. Проф. Дж. Малоні, о. Горошко та Віра Никифорук.

Українці в Бельґії і Нідерляндах домагаються патріархального устрою в Українській Католицькій Церкві

В дні 27 квітня 1969 року відбулися по всіх душпастирствах в Бельґії ряд зібрань наших мирян, на яких представники Краєвого Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви в Бельґії виголосили реферати на тему: «Патріярхальний Устрій в Українській Католицькій Церкві».

Ціла акція відбулася за дозволом Високопр. о. Ґен. Вікарія для Бенелюксу Фуканчика Григорія, який своєчасно вислав окреме письмо до всіх Вс. Оо. душпастирів в Бельґії і Нідерландах, в котрім просив чинно піддержати акцію Т-ва.

Зараз по св. Літурґії відправлено по всіх церквах молебен на інтенцію успішного висліду старань за український Патріярхат. Після того миряни зібралися на окремі сходини. По вислуханні реферату – відчитано письмо-прохання до Святішого Отця Пали Павло VI, щоб приспішено організаційне завершення нашої Церкви в діяспорі патріярхальним устроєм згідно з декретом про Східні Церкви Ватиканського Собору Другого.

Такі зібрання відбулися в ось таких душпастирствах: Лювен, Брюссель, Ейзден, Ватерсхей, Шарлєроа, Вамі, Ля Лювієр, Морах, Льєж, а 20 квітня 1969 р. в Утрехті /Нідерлянди/, коли то Об’єднання Українців відбувало свої річні сходини.

На всіх тих зібраннях підписувано прохання до Святішого Отця. Зібрано більш кілька соток підписів.

Всі миряни однозгідно і нетерпеливо очікують хвилини, коли то наша Укр. Кат. Церква в діяспорі одержать свого першого Патріярха в особі нашого Верховного Архиєпископа і Кардинала Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого.

Краєве Товариство за Патріярхіальний Устрій УКЦеркви в Бельґії почало свою працю в дні 19 березня 1969 р. Всі наші громадські установи та організації в Бельґії поставились дуже прихильно до цього нового Т-ва та всі без виїмку взяли чинну участь у переведенні акції за український патріярхат.

Наші вірні не забули також про нашу Церкву на рідних землях. На сходинах cуджено нове переслідування української Католицької Церкви на Україні, її священиків та вірних. Іменем всіх вірних вислало Краєве Об’єднання Українського Християнського Руху в Бельґії відповідні протести – телеграми на руки Ґен. секретаря ОН п. У-Танта та амбасадорів таких держав: Англії, ЗСА, Франції, Італії як також на руки першого міністра Бельґії проф. Ейскенса.

А до Конґреґації для Східніх Церков в Римі вислано листа з проханням, звернути увагу московського Патріярха при нагоді екуменічних розмов, на ту, в нашій добі нечувану, жорстоку нагінку на Церкву та її вірних.

Резолюції

Загальні Збори Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви дня 13-го червня 1970 р. у місті Нью-Йорк, ЗСА, однодушно приймають такі резолюції:

  1. Загальні Збори заявляють свою синівську відданість Христовому Намісникові Святішому Отцеві Папі Павлові VI та прохають такої ж опіки, якою втішалася Українська Католицька Церква за часів великих попередників Його Святости як Климент VIII, Урбан VI, Венедикт ХV, Пій ХІІ й Іван XXIII.
  2. Загальні Збори вітають їх Блаженство Верховного Архиєпископа Кир Йосифа, Голову Української Католицької Церкви і Синод Українських Католицьких Владик, як найвищу владу Української Католицької Церкви.
  3. Загальні Збори пересилають поклін та співчуття Владиці Української Католицької Церкви Кир Василеві Величковському, що відбував свою каторгу на тяжких роботах в Донбасі.
  4. Загальні Збори вітають духовенство та вірних Українською Католицької Церкви на рідних землях, схиляють голови перед їхніми жертвами та висловлюють свій подив і пошану всім тим, що, не лякаючись переслідувань, стоять твердо при вірі своїх батьків.
  5. Загальні Збори всеціло піддержують Українську Католицьку Ієрархію у її змаганнях за помісність і єдність Української Католицької Церкви і за завершенням її патріярхатом і звертаються з проханням до Предсідника Синоду Українських Католицьких Владик, Високопреосвященнішого Митрополита Кир Максима, проголосити в якнайшвидшому часі, синодальним декретом, за підписами усіх українських католицьких владик, помісність Української Католицької Церкви згідно з правами і привілеями забезпеченими Східним Церквам.
  6. Для успішного переведення в життя постанов Архиєпископського Синоду Української Католицької Церкви, Загальні Збори одобрюють і піддержують створення патріяршого фонду в загальнокраєвому маштабі та закликають всіх мирян і їхні товариства до співпраці.
  7. Загальні Збори потверджують, що дотеперішня організаційна структура товариства, сперта на індивідуальному членстві, себе вповні оправдала, і уважають, що її належить задержати у майбутньому. Рівночасно Загальні Збори виявляють бажання, щоб Управа Товариства дальше співпрацювала з організаціями і людьми доброї волі, що змагають до осягнення і забезпечення єдности і помісности Української Католицької Церкви під проводом їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Йосифа та в дусі постанов Синоду Української Католицької Церкви.

За Резолюційну Комісію:

Др. Леонід Рудницький

Др. Євген Ґіль

інж. Дмитро Кузик

Рубрики



    Використання матеріалів журналу «Патріярхат» дозволяється за умови обов'язкового посилання (для інтернет-видань — гіперпосилання) на журнал «Патріярхат».

    © Патріярхат, 2004-2025