Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

УККА

УККА листом до папи піддержує справу Патріярхату

В суботу, 19-го червня 1976 p., повна Екзекутива УККА рішила на своєму засіданні вислати спеціяльного листа до Папи Павла VI у справі визнання Українського Католицького, Патріярхату. В листі сказано:

«Святіший Отче!

Українська Громада в З’єдинених Стейтах Америки й українці в інших країнах вільного світу глибоко стурбовані теперішньою політикою та наставленням Святої Столиці до Української Католицької Церкви як в Україні, так і в діяспорі.

Український Конгресовий Комітет Америки є загальнорепрезентаційною організацією українців в Америці, які, віддані своїй традиційній вірі та українському обрядові, стурбовані за дальшу долю своєї Церкви.

Під час і після Вселенського Собору (1962-1965) серед українських католицьких мирян, священства та єпископату зродився сильний рух за встановленням Українського Католицького Патріярхату на основі рішень для Східніх Церков, винесених тим же Вселенським Собором, та на основі постанов Берестейської Унії в 1596 р. Цей рух веде Його Еміненція Кардинал Йосиф Сліпий, якого Синод Українських Католицьких Єпископів вибрав Патріярхом Української Католицької Церкви в 1968 р. в Римі.

Дня 6-го грудня 1969 р. десяти-членна делегація нашої організації була прийнята на спеціяльній авдієнції Його Еміненцією Кардиналом Максиміліяном Фірстенберґом, тодішнім Префектом Святої Конґреґації для Східніх Церков, який був на відвідинах в Америці та з яким вона обговорювала проблеми Українського Патріярхату. Він сказав, що назначується спеціяльну Ватиканську Комісію для студій канонічного права Східніх Церков, яка розгляне також правний принцип територіяльности, що буде рішати справу Українського Католицького Патріярхату.

Дня 19-го вересня 1969 р. був висланий спеціяльний меморіял Вашій Святості з проханням визнати Український Католицький Патріярхат. Подібні петиції були теж вислані до Його Еміненції Кардинала Дж. Війо, Державного Секретаря Ватикану.

Але ми глибоко розчаровані Вашими листами до Патріярха Сліпого з 7-го липня 1971 р. та 24-го травня 1975 p., в яких сказано:

«Після зрілого розважання перед Паном Богом та опінії Кардиналів, мимо того, що Ми були дуже склонні поступитися Вашим домаганням, всеж таки Ми знову з трудністю прийшли до заключення, що це неможливо, щонайменше під сучасну пору, йти вперед зі встановленням Українського Патріярхату».

Є багато осіб в самій Церкві й поза Церквою, що твердять, що Ватиканська політика свідомо жертвує Українську Католицьку Церкву для осягнення політичного співжиття (модус вівенді) з комуністичною Росією (гл. «Куди прямує Ватикан?», твір німецького автора Райнгарда Раффальта).

Тому, ми знову повторяємо нашу покірну петицію до Вашої Святости визнати Український Католицький Патріярхат і тим допомогти припинити ті затривоження, що нуртують тепер в Українській Католицькій Церкві в діяспорі.

Позитивне рішення Вашої Святости в цій справі під сучасну пору, коли українська нація переходить великі страхіття, спричинені комуністичним поневоленням і переслідуванням, привітали б українці по цілому світі як многонадійний крок, що скріпить зв’язки єдности та льояльности, з якими українці-католики все відносилися до Апостольської Столиці.

З синівською любов’ю та відданістю»

Екзекутива Українського Конгресового Комітету Америки:

Йосип Лисогір, Екзекутивний Віцепрезидент
Лев Е. Добрянський, Президент
Іван Базарко, Екзекутивний Директор
Ігнат М. Білинський, Секретар

Меморандум до українського конгресового комітету Америки, Нью-Йорк

В резолюціях Одинадцятого Конгресу Українців Америки від дня 6 – 8 жовтня 1972 року, які опубліковано 7 лютого 1973 року, в сьомому розділі, в точці п’ятій написано, що Конгрес «з признанням відзначає всенародню акцію патріяршого руху, яку очолюють в ЗСА Рада Українських Організацій за Патріярхат Помісної У КЦеркви та Крайове Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, які особливо причиняються до підтримки владик у їх заходах завершення УКЦеркви патріархатом».

«З признанням» слід відзначити, що в своїх резолюціях УККА невірним інформуванням суспільства допустився до свідомого перекручення існуючих і відомих фактів.

УККА не має жодного права, документу, доказу чи свідчення про те, що Рада Українських Організацій за Патріярхат УКЦ і Крайове Товариство за Патріярхат УКЦ очолюють всенародню акцію патріяршого руху.

УККА, як «організація організацій», в більшості політично-групових, їхніх прибудівок, або ними опанованих – не має легальної ані фактичної підстави кумулювати два окремі незалежні товариства, втому товариство неполітичне й нечлена УККА, в одну спільну акцію, яка не існує.

УККА не має права рівняти партійно-політичні експозитури зі статутовою незалежною організацією церковно-мирянського характеру і накидати громаді штучну репрезентацію патріярхального руху.

УККА, як інструмент політичної дії групових сил цілево не відмежовує політично-групових акцій від церковно-мирянських, щоб останніми піднести морально престиж першим, без уваги на широке використання цього явища большевиками у наступі на УКЦеркву в краю і діяспорі.

УККА свідомо промовчує нелегальний і диверсійний характер створення т. зв. Ради в Чікаґо з претенсіями на терен існування Товариства за Патріярхат, і для цілей, для яких воно працює. Промовчує тому, що це діялось не без відома його керівництва.

В резолюції УККА вставлено облудне ствердження про нашу підтримку «владик у їхніх заходах…» Відомо ж, що ці владики, які послушно виконують накази Римської Курії, про нас пишуть як про мирян в лапках, опонують Верховному Архиєпископові в його нелегкій праці над збереженням єдности УКЦ – нашої підтримки не мають, і не будуть мати.

Промовчуванням Ґенези «Ради» й поспішним підрівнянням її до Крайового

Товариства за Патріярхат УККА дав доказ патронування «Раді» і обов’язку піклуватися нею.

УККА закриває перед громадянством дивну і незрозумілу подвійність його «патріярхальних заходів»: маючи власну «Церковну Комісію» він стояв за кулісами творення Чікаґівської «Ради», яку після створення негайно прийнято до УККА, в склад цієї ж «Церковної Комісії». Творцями Ради були виключно члени УККА. Цей замкнений в собі цикль акцій не має нічого спільного з громадським правопорядком і радше репрезентує неконтрольоване ніким гуляйполе для партійних вождів нижчої ранґи.

П’ята точка, сьомого розділу, резолюцій УККА, яка появилась без участи й відома Крайової Управи Товариства за Патріярхат, являється посяганням на працю й незалежність Товариства. Таке велось і раніше з форумів СКВУ, Координаційного Комітету та інших ініціятив партійно-політичного походження.

Назва «Одинадцятий Конгрес Українців Америки», якою тепер охрестили «Конґрес Українського Конгресового Комітету Америки» є необдумано претенсійна і має тоталітаристський посмак. Вона ображає українців – нечленів УККА. А між ними й членів нашого Товариства.

Це меморандум було здержанне від публікації на час готувань до зустрічі із їх Блаженством Кир Йосифом І і час його відвідин у ЗСА.

Мирянському рухові фальш не потрібна

У свій час ми зайняли становище до широко опублікованого у партійній і союзовій пресі створення «Крайової Ради Українських Організації за Патріярхат» в Чікаґо й дали деякі пояснення на висунені тоді керівними чинниками цієї акції невірних і ображуючих наше товариство обвинувачень. Ми звернули увагу громадянства на дві важливі обставини, які недвозначно й цілеспрямовано вели до зруйнування щирокопопулярного і активного мирянського руху: перша – це зазіхання й маніпуляції партійно-політичних чинників на опанування мирянського руху згори, і друга – це відсутність громадського правопорядку у творенні все нових будов і «надбудов» мирянського руху. Ми також зазначили, що деякі елементи організації цієї «Ради» нам не ясні й обіцяли зайнятися ними в майбутньому.

Сьогодні можемо з певністю поінформувати громаду, що створення чікаґівської організації прийшло дорогою недопускаємих у зрілій і культурній громаді метод узурпаторства, махінацій, безвідповідальности і ставлення суспільства перед доконані факти з надією, що час це усе залеґалізує.

8 лютого ц. р. президія Крайової Управи нашого товариства вислала листи до управ десяти організацій з проханням дати вияснення щодо їхньої участи в чікаґівській імпрезі. Адресатами листів були ці організації, що 1. за їхньою назвою повинні бути загально-громадськими, і 2. на базі їхнього попереднього ставлення до нашого товариства таку відповідь повинні були дати. Вони були: УНС, Провидіння, СУА, Пласт, Братство Колишніх Вояків УНА, ОДВУ, Український Золотий Хрест, Т-во Української Кооперації, Українсько-Американська Асоціація Університетських Професорів та Т-во Українських Бібльотекарів. Усі вони одержали листи такого змісту:

Слава Ісусу Христу!

Філядельфія, 8 лютого 1973

Вельмишановні Панове!

Дня 17. VI. 1972 р. відбулася в Чікаґо Крайова Конференція Укр. Opг. ЗСА за Патріярхат УКЦ, на якій основано т. зв. Крайову Раду Укр. Opг. ЗСА за Патріярхат ПУКЦ. Так в повідомленні про оснування Ради як і в її пізніших кумунікатах, Ваша Організація фігурує як її співосновник і член.

З огляду на противорічні поголоски про членство Вашої Організації в цій Раді, які кружляють серед української громади, ми були б вдячні за Вашу авторитетну відповідь на слідуючі питання:

  1. Чи на основуючім засіданні в Чікаґо дня 17. VI. 1972 Ваше Т-во мало делегата чи тільки обсерватора?
  2. Чи Вам відомо було, що ініціятори конференції не запросили Т-ва за Патріярхат до співучасти в нарадах?
  3. Чи Ваш делеґат мав уповноваження голосувати за створенням Крайової Ради?
  4. Чи Ваше Т-во апробує і уважає за доцільне дальше існувння Ради, беручи під увагу обставини її створення, прояви і методи її діяльности за час її піврічного існування та факт, що УККА об’єднує тіж самі організації та має свою церковну комісію?

(Для вашої інформації подаємо, що дня 10-го листопада 1972 відбулася зустріч між представниками УККА та Тов. за Патріярхат УПКЦ. Др. М. Навроцький – голова Т-ва. та п. мґр. Е. Піддубчишин – референт преси і зовнішних зв’язків Т-ва., поінформували п-ів Й. Лисогора і І. Базарка про загрозливу ситуацію в нашій Церкві та заявили готовість співпраці Т-ва. за Патр. Устрій з Екзекутивою УККА на дорадчо-інформативній базі. Як досі одначе Екзекутива УККА не проявила жодного заінтересовання в тій справі.)

  1. Чи Ви та все членство Вашого Т-ва, згл. Організації, все ще уважаєте себе активним членом цієї Ради та уповноважуєте її бути Вашим речником в справах Помісности та Патріярхату УПКЦ?

Очікуючи Вашої цінної відповіді на повищі питання, остаємось з глибокою до Вас пошаною,

Др. Мирослав Навроцький, голова
Др. Леонід Рудницький, секретар

Ціллю тих листів було одержання віродостойних стверджень названих організацій на тему тих сумнівної моральної і громадської вартости акцій, що заіснували в Чікаґо 17 червня 1972 року. Додатковою ціллю цього громадського опиту було створення для даних організацій можливости вияву ясної відповідальности в стосунку до актуальних мирянських подій. Результат цього опиту був, на жаль, більш як незадовільний. Він фатальний, коли йдеться про найелементарнішу характеристику громадських діячів, взяти прилюдне слово в справі потягнень організацій, які вони очолюють і ведуть. Замість того ми маємо втечу від відповідальності, мовчанку конспірацію, змову і заскакування, тобто усі атрибути зненавиджених і теоретично відкинених у нас підлих тоталітаристичних систем. Із десяти організацій, лиш одна – Пласт, дала ясну і чесну відповідь. Тим можна підтвердити, що тисячі українських дітей і молоді, які виховуються під сучасним пластовим проводом, напевно знатимуть, що це є чесність зі собою і громадська відповідальність. (Відповідь Пласту друкуємо нижче).

УНСоюз не знає того, що вчать в Пласті, бо його президент, спонуканий додатковою (до листа) телефонічною розмовою заявив, що він зігнорував листа нашого товариства, бо він не має обов’язку на нього відповідати. Усі інші організації вперто мовчать, але тим самим вони дуже багато говорять… Членству їхньому слід піддати під розвагу питання, що являють собою організації, до яких вони належать?…

Пануючу у нас методу громадської безвідповідальности найкраще характеризують два листи, відписи яких подаємо нижче:

ч. 331/72.            Нью-Йорк, 

7-го грудня 1973 р.

До
Крайової Ради Українських Організацій ЗСА за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви, Чікаґо, Ілл. 

Високоповажані Панове!

У зв’язку з Вашим листом-обіжником з 18-го листопада 1973 р. подаємо до Вашого відома, що Крайова Пластова Старшина в ЗСА ніколи не зголошувала і не приступила, як член, в ряди Вашої Крайової Ради.

У нашому листі-привітанні із 13-го червня ц. р. ми зокрема підкреслювали, що «Більшість наших дійсних – довголітніх членів українського католицького віроісповідання від самих початків включалися та активно працюють для добра й здійснення Українського Католицького Патріярхату». «Наша Організація охоплює у своїх рядах членів не лише католицького, але і православного та протестанського віровизнання, і ми завжди піддержували кожну акцію в кожній галузі нашого життя, що йде й служить на добро і користь української національної спільноти».

Це означає, що Пласт, як молодеча понадконфесійна Організація – згідно з нашим статутом – не може бути членом Вашої Крайової Ради. Натомість ми піддержуємо індивідуальну участь наших повнолітніх членів у стремлінні мирян Української Католицької Церкви за здійснення Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви на чолі з Верховним Архиєпископом Кардиналом Йосифом Сліпим.

На підставі повище сказаного просимо не зараховувати Пласту до членів-основоположників Вашої Організації.

з пошаною За Крайову Пластову Старшину

пл. сен. Павло Дорожинський, голова

Крайова Пластова Старшина в ЗСА Нью-Йорк,

28. лютого 1973 р. ч: 71/73

До
Крайової Управи
Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви ЗСА

Високоповажані Панове!

У відповідь на Ваше цінне письмо з дня 8 лютого ц. р. із запитанням до КПССтаршини на руки її Голови, в прилозі пересилаємо відбитку нашого письма з дня 7 грудня 1972 р. адресованого до Крайової Ради Українських Організацій ЗСА за Патріярхат УКЦеркви в Чікаґо, якого зміст дає вичерпну відповідь на усі питання у Вашому листі. Тут ми ще раз підчеркуємо, що висланий на основуючі збори названої вище КРади зі Станиці в Чікаґо представник Пласту, був на тому зібранні в характері обсерватора без права голосу. Тут повторюємо і те, що ми піддержуємо і постійно закликаємо усіх наших повнолітніх членів індивідуально активізуватися у зусиллях мирян осягнути завершення ієрархічної побудови Помісної УКЦеркви Патріярхатом, із Блаженнішим Кир Йосифом VII як першим Патріярхом.

Уважаємо, що цим письмом ми ясно з’ясували наше становище і бажаючи Вам якнайкращих успіхів і якнайуспішнішої помочі в переведенні в життя ідей їх Блаженства-Голови Помісної УКЦеркви,

Остаємо з пошаною до Вас

за Крайову Пластову Старшину

пл. сен. Павло Дорожинський, голова КПС
пл. сен. Осип Стецура

голова Сектора зв’язку і організації

1 прилога

Виробивши собі тепер належну уяву про стиль, ґенезу й цілі чікаґівської акції кожному слід поставити для власного пояснення питання: чи конечно було вводити у сферу церковно-мирянського руху сумну практику політичних мафій, і, чи вдасться вдержати мирянський рух на майбутнє широким, всенароднім, демократичним, відкритим, відповідальним і імунним від політичних спекулянтів і їхніх поплентачів?!

Рефлексії із побуту Первоєрарха Кир Йосифа І у Філядельфії

Приїзд нашого Первоієрарха до Америки почався давно, ще перед його виїздом до Австралії. Від тоді датуються заходи мирянських організацій дорогою листування із Кир Йосифом І, зборів, прохань до наших ієрархів, вироблення громадської опінії і практичного натиску спонукати нашу ієрархію до того, щоб вона запросила їх Блаженство на відвідини до ЗСА. Цей довгий і клопітливий процес запрошення, що повинен був бути ініціятивою ієрархії а не мирян, закінчився таки сподіваним хоч і спізненим формальним запрошенням.

Після вимовної відсутности наших американських ієрархів у Австралії і послідовного спізненого формального запрошення їх Блаженства до Америки, коли прийшов короткий але досить яркий сезон на привітальні комітети повторилась у Філядельфії до деякої міри драма з минулих літ. Митрополит – являючись гостинним господарем – зарезервував усі майже важніші функції для себе і близьких собі людей, а для заступлення громади доручив проводові УККА зорганізувати так званий громадський комітет.

Вже при тому першому кроці господар імпрези виявив бажання ігнорувати мирянські організації й висунути на перші місця політичні. І хоч політичні репрезентанти зрозуміли вагу мирянського чинника, то маючи мандат від Митрополита вони старалися сильно провести більшість своїх людей на видні і керівні місця, бажаючи впровадити навіть «Чікаґівську Раду Організацій» в ряди «Привітальної Комісії». І хоч на форумі зложеного з політичних і мирянських організацій Комітету провелись численні і гострі суперечки за представників і місця, то рішаючим чинником була тут Митрополія. Видно, що з її волі до Комітету не попали представники англомовної частини вірних. При такій конструкції комітету більшу ролю грала групова приналежність, як практична участь в релігійному житті.

Що до підготовки зустрічі, то вона була хаотична, неповна й неуспішна, через що й сама зустріч випала так же само. Насамперед дуже мізерна участь преси в цій акції замало спопуляризувала приїзд Верховного серед народу. А нерухлива дія Митрополичої Канцелярії виявилось у тому, що участь священиків з поблизьких міст була мінімальна. Тяжко зрозуміти як мало зацікавлення до особи свого Первоієрарха виявили душпастирі, і як мало активности в цьому проявила Митрополича канцелярія.

Обмеживши – по волі чи по неволі – участь духовенства в привітальних імпрезах, Владики приготовили розпис відвідин Первоієрарха так, щоб Йому не залишилося часу на зустрічі з представниками важливих йому організацій або поодиноких людей, не говорячи вже про час на відпочинок, який людині в цьому віці необхідний. А такий «припадок», що система мікрофонів під час відправи в Катедрі не працювала, а натомість запущено було електичні дзвони не пройшов мимо вух уважних учасників молебеня.

Наявність таких непорядків створила гнітюче враження разом з тим, що до свідомости вірних дійшла критична думка про доцільність і значення відвідин нашого Первоієрарха в тих місцях, де він не конечно мусів бути. Відвідини в місцях, де Римський чиновник втішається більшим пошанівком як князь нашої церкви, або висуненням на перші місця людей, за мало відданих ідеалам їх Блаженства, не можна рахувати благородною гостинністю. Критичний розсудок пересічного мирянина зареєстрував цю аранжовку, і він запам’ятає її.

Від поїздки їх Блаженства по світу вірні очікували більше. Видно, що поїздка папського нунція в Канаді до Едмонтону спаралізувала свободу рухів нашої ієрархії, і через це не було такої ситуації, де з’їхалися б разом така кількість владик, що уможливила б, наприклад, нараду Синоду.

Патріярхат будується з долини, і власне ця «долина» вірних багато дечого вже втиснула у наше церковне життя. Недавно самі миряни ввели в ужиток титул «Патріярх Кир Йосиф І». Владики зате, рахуючись з відповідальністю своїх формальних становищ є більш обережні. Все ж таки, Митрополит Сенишин уживав у своїх виступах того титулу у його власному контексті й заслужено одержав за це довші овації.

На ділі нічого більше не потрібно, лиш практичного визнання священством і владиками єдности всієї церкви і влади патріярха. На цей крок повинна знайтися відвага й історична відповідальність у нашої Ієрархії, щоб великі слова, якими вітають тепер їх Блаженство не були порожніми, та щоб ідеали, про які так гарно деклямується, не розвіялися з кадильним димом.

«Наш голос» про нас

Асоціяція Українців Америки є громадською організацією, що змагає до демократизації і поліпшення всього суспільного українського життя на еміґрації. Щоб належно впливати на таке поліпшення, потрібний незалежний голос конструктивної критики, де були б порушені справи яких не подає, або вірно не насвітлює існуюча преса, як союзова, і партійна чи приватна.

Тому від червня 1972 р. ця орґанізація почала видавати місячник «Наш голос». У цьому місячнику в ч. 5 за серпень 1972 р. п. Дмитро Кузик пише, що «найсильнішою динамічною силою є тепер Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви зі своїми около пів сотні відділами. Ця організація існує проти волі естаблішменту і тому УККА вже кілька разів старався, але безуспішно, його елімінувати, чи зліквідувати. Остання, але також невдала спроба, це створення чікаґівської координації…»

Знову в ч. 7 за жовтень 1972 р. п. Євген Перейма в репортажі про Семінар на тему: «Автономія патріярхатів і верховних архиєпископів у Католицькій Церкві», який відбувся 15 липня 1972 р. в Ню Йорку з участю визначних теологів, заходом Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, ствердив: «Вістки про семінар подали наші газети в Канаді і Европі. Подала також американська католицька преса. Натомість українська католицька преса не подала вісток про цей семінар.

Такий об’єктивний і критичний підхід до праці нашого Товариства потверджує намагання АУА поліпшити наше громадське життя, яке «задихається у безкультурі» /де ствердив проф. І. Вовчук на нараді УККА – гл. Америка за 16 лютого 1973 р./

Тому ми вітаємо появу цього місячника, його майже однорічне вже існування і бажаємо йому перейти скоро бодай на тижневик. Такий часопис у нашій дійсності направду дуже потрібний.

/МС/

Інструкцію ч.12 виконано !

Як уже згадано на іншому місці – 17 червня цього року в Чікаґо, на «Крайовій Конференції Українських Організацій ЗСА за Патріярхат УКЦеркви» оформлено «Крайову Раду Українських Організацій ЗСА за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви». Ця подія відбулася після довгої і дбайливої підготовки активістів із двох політичних груп – бандерівців і мельниківців, якщо можна уживати прийнятих популярних назв цих двох середовищ, при повній співпраці других сил, що на підставі внутрішнього договорення керують сьогодні організаціями УККА і СКВУ. Доконане в Чікаґо діло є завершенням кількалітніх намагань тих сил на їхніх міжпартійних і опанованих ними громадських форумах прийти до контролі над широко розвиненим мирянським рухом. Як видно було із активности Церковної Комісії УККА і такої ж комісії СКВУ активність за опановання мирянського руху велась на протязі декількох літ. Вона була відображена в енунціях тих організацій, в яких заступалося концепцію «полагодження конфліктових справ церкви на найвищому рівні, у зв’язках і домовленнях тих політичних сил з митрополитами нашої церкви на американському терені і в поїздках представників тих організацій до Риму, з ціллю втягнути Верховного Архиєпископа в їхню систему полагодження «конфліктових церковних справ». Ідеологічно цей політичний рух на церковному відтинку відображений виступами двох лідерів – Я. Стецька й О. Штуля на бенкеті в Римі 1969 року, як також опісля виступами у пресі. Тактично ця тенденція прикривала себе декляраціями про співпрацю з нашим товариством, про координацію дії на теренах Канади і ЗСА, а тепер вкінці й концепцією «поширення» мирянського руху. Насправді ні одного деклярованого слова в тому напрямі ці сили не збиралися реалізувати, хоч багато разів від нашого товариства були пропозиції до координації заплянованих ним дій. Дійсні тенденції тих сил виходили наверх завжди тоді, коли вони лиш заходились договорюватися в ділянці структуральній і організаційній, тобто хто що має очолювати але ні одним доказом не виявили, що їм ідеться про спільну дію.

Через обильну кількість стосовного опублікованого матеріялу й відомих заходів для осягнення їхніх цілей, /опановання мирянського руху/ ми не можемо дати повної аналізи в цій короткій статті, й тому присвятимо цим справам наше наступне видання. Зосередимося тут над виявленням наших поглядів у найзагальніших лиш аспектах.

Факт заснування «Крайової Ради» на терені ЗСА, тобто на терені діяльности нашого товариства і з програмою яку власне має наше т-во, /за патріярхат/, виявляє безспірно ціль – розбиття громади на два табори, при застосуванні методи непримиримих політичних груп, які порозбивали громаду на ворогуючі групи на тлі політичних концепцій і цілей. Політичні лідери, хоч мають сумніви що до перебрання під свою команду широкого мирянського загалу, все ж таки сподіються при помочі влаштувань естаблішменту, /УККА, СКВУ, Союзи, преса/, до певної міри підкорити собі його. Треба буде сподіватися, що навіть внутрі нашого товариства будуть голоси до «замирення, координації, співпраці» й ін., ціною виеліміновання групової «боротьби». Цей явний і відкритий наступ на самостійність патріархального т-ва не мав ще досі собі рівного в житті нашої громади й зухвалість партійних діячів, згідна з їхньою тоталіристичною природою, дійшла до свого вершка. Вина в тому також наша, бо ми досі не діяли в напрямі поборювання тих деструктивних сил.

Амбіціонерство – це другий важливий моральний фактор, який грав від’ємну ролю в мирянському русі вже від давна. На різних міжорганізаційних з’їздах, зустрічах чи навіть у поїздках до Риму виявились нераз труднощі в тому, хто має бути на чолі, на підставі яких заслуг чи прероґатив, і ці претенсії нераз ставили саму справу патріярхату у тінь. Немає сумніву, що при переведенні в життя групової концепції організації мирянського руху в Чікаґо деякі із претендентів змогли стати «впереді».

Найновіша «Рада» базується на структурі крайових центральних opгaнізацій. Застереження до суті такого підходу висловлені на іншому місці цього журналу. Застереження щодо кількости й різноманітности самих центральних організацій, зібраних на зазив патріярхальних парторгів, слід виявити тепер. Кількість організацій більш як мізерна на таку велику ціль і такі великі зусилля. Якість – в подавляючій більшості opгaнізації і прибудівки обох політичних груп. Це не так то вже звучить по «громадському». Дуже багато поважних центральних організацій відмовилися взяти участь у групово-партійній імпрезі.

А ці, що називають себе загально-громадськими або молодечими, що пішли на цей з’їзд, відкрили нам свою правдиву суть. Не можна припускати, що керівництва тих організацій не знали про що йдеться, що вони не простудіювали відношень в громаді або не були добре ознайомлені із засадами й діяльністю нашого т-ва, проти якого уся ця акція організувалась. Вони це мусіли знати. А це, що проводи тих «непартійних» організацій пішли на концепцію чікаґівського з’їзду доказує, що вони поставили свої партійні симпатії чи приналежності перед добром загально-громадським, іґноруючи статутовий загально-громадський характер установ, які вони очолюють. Ніколи ще так ясно це не вийшло на яв як тепер, і з тим треба громадянству як слід познайомитись.

Така велика річ, як організування нового патріярхального т-ва на новій базі, не повинна була творитися в секреті перед Верховним Архиєпископом. Аранжери мали зустрічі з деякими єпископами, і благословення для нового патріярхального товариства одержали від їх рук.

Про Верховного вони мовчать, а це значить, що вони або його зіґнорували, або писали йому й не одержали жадної відповіді, або може писали й одержали відповідь таку, що їм сором на неї покликатися. Котра б із тих трьох гіпотез не виявилася правдивою в майбутньому, незаперечним фактом залишиться неузгіднення партійно-політичної диверсії на мирянському полі з Верховним Архиєпископом, а це в результаті слід кваліфікувати роботою проти нього. Цей сумний висновок ми дозволимо собі в наших дальших коментарях модифікувати згідно з матеріялами, які «крайова Рада» зробить нам доступними, але поки що слід залишитися із ствердженням, що проти Верховного Архиєпископа працюють насамперед сили, працюють деякі члени нашої ієрархії, монахи а тепер ще в цей самий ряд стали наші патріярхальники партійно-політичного типу.

Ми назвали цю акцію свідомо грубим окресленням – диверсією – щоб спрямувати увагу читачів на повагу загрози роздвоєння серед мирянського руху й велику шкоду від цього для всієї нашої Церкви. Уповноважнюють нас до такого ствердження також і ці неправдиві твердження і перекручування фактів, яких аранжери «Крайової Ради» уживали у своїй пропаганді і публікаціях. До них специфічно повернемось наступним разом, стверджуючи тепер лиш таке, що дійсно благородна справа і шляхетна ціль не потребують для їхньої реалізації нешляхетних методів, таких як вживання неправди або пояснювання фактів проти їхнього об’єктивного значення. Не усі чесноти із політично-групової щоденної практики дають себе живцем пристосовувати в церковно-мирянському житті. Це насамперед повинні усвідомити собі владики, що благословили цю акцію.

Навколо лютневих святкувань

У пресі, а також і в радіопрограмі були подані обширні інформації про підготовку програми лютневих філядeльфійських святкувань 80-ліття від дня народження Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого, сполучених із днями помісности Української Католицької Церкви. Чи дали ці святкування силу морального зміцнення і причину до відновлення довір’я до церковного проводу тим усім людям,які дійсно глибоко переживають і боліють справами трагедії нашої церкви, і в яких церква є першою вартістю перед всіми іншими? Неправдиві пресові повідомлення і такі ж неправдиві пресові спростування є доказом, що не про святкування тут йшлося, а про те, що є тепер предметом всяких спростувань – тобто намагання невеликої групи покликаних єпископів, але непокликаних морально до таких справ людей, використати імпрезу для вузьких групових цілей, і принизити при тому других. Цю нелегку роботу тяжко виконати нормальними в розумному суспільстві методами логічного переконування чи виявлення опінії більшости зацікавлених, і тому епілог лютневих святкувань на сторінках «Америки» був прикрашений питомими цій групі людей удекоруваннями – неправдою, перекрученнями, недоговореннями і промовчуваннями.

Щоб могти зрозуміти цю наболілу вже в нашій дійсності сторінку надуживання великих подій чи імен для неспівмірно малих цілей таких же малих людей, слід було б кинути ширший погляд на них і покористуватися порівняннями.

Уявімо, що кардинал Круль заплянував би святочні дні для відзначення якогось ювілею Папи Павла VI і задумав би покликати для цього діловий мирянський комітет. Хто був би той серед американської суспільности у Філядельфії, до кого він звернувся б у справі реалізації цієї акції: Міський демократичний комітет, чи республіканський, Вілям Ґрін, чи може сенатор Скат, чи часом ціла Міська рада? Кожна розумна людина скаже, що це абсурд. А у нас, на жаль, кожне велике національне свято – цe абсурд. Наші владики у випадку лютневих святкувань ніби на сміх попросили політичних аматорів до церковних справ мирянського характеру, замість того, щоб дати можливість вірним вибрати у своїх парафіях таких делеґатів до ділового комітету, яких вони вважали б відповідними. А так — вони, парафіяни, були від акції сепаровані. До них зверталися лиш по так званий дар любови, а про їхнє становище їх не питалися.

Діячі ж УККА, замість реального почуття власних вимірів, значення і відповідальности та замість знайти можливість поширення громадських функцій святкувань на більше людей, спеціяльно на тих, що їм ця роля морально більше відповідає, рішили повністю використати запрошення владики й діяти самим. Вони таки скоро оголосили себе комітетом і опублікували ряд прізвищ в ньому. Прізвища звичайно публікується тоді, коли вони, маючи своє значення, мобілізують громаду до чогось доброго. Коли ж критичним оком глянути на них, то зараз філядельфійцеві пригадуються збори кредитівки два роки тому, бо майже всі ті прізвища були по стороні цієї партійницької меншості, яка сумнівними методами перебрала була в свої руки громадську кредитівку. Сумніваємося чи ця акція кваліфікувала їі до ділового комітету ювілею Верховного Архиєпископа.

Претенсії УККА у Філядельфії говорити за всю громаду можна також звести до нормальних величин кількістю осіб, що беруть участь у загальних зборах цієї організації. 1967-го року їх було 330 осіб. Опісля, з року на рік вона меншала: 240 людей, 180 людей, 120, — минулого року було лиш 92 особи, а цього року, лиш 46 осіб. До цього збори ці не громадські, без демократичного процесу, а лиш з одною листою і голосуванням усіх «за». Дуже відома нам практика… На жаль, діячі УККА не розуміють мови цієї статистики, ані факторів, що за нею стоять. Вони ще далі репрезентують «усіх», і чекають святочних нагод, щоб це показати.

Можливо, що діловий комітет в такому складі не задоволяв навіть найменше критичних його членів, коли робились заходи, щоб до нього вступив інж. Роман Левицький, від нашої організації. Із пресових повідомлень відомо, що інж. Левицький і ціла делегація нашого товариства вступили до реорганізованого ділового комітету, якого структуру було договорено і прийнято. Одначе публікаціями в «Америці» і її спростовання не відображено того, що було договорене і схвалене, але подане було усе так, як у своїй уяві хотіли це мати діячі УККА: себе всевладними і всерепрезентативними панами, а Левицького для декорації.

Голова Філядeльфійського Відділу нашого товариства, інж. Левицький, не надавався на таку функцію, і він прилюдно викрив і заперечив усі ці несумлінні твердження, які тисячам людей подані пресою до відома. Але не є це головна суть у викриванні зловживань і вияснюванні поодиноких деталів. Справа в тому, що така суміш крутійств і несовісності навколо лютневих святкувань ніяк не вплинула на достойність і повагу їх, і ніяк не переконала людей, що усі чинники приступають до таких імпрез з чистими намірами.

УККА paxyє себе міністерством до всіх справ, з мирянськими і церковними включно. З групових мотивів він елемінує багато, нераз найбільш компетентних людей і організацій. А справи тоді розвиваються і діють без УККА і поза його системою. Усім тим, що не можуть уявити собі життя і діяльности громади поза міністерством УККА, можемо зацитувати слова Валентина Морова із його виступу на суді. Він сказав до судді, що українська культура існує поза міністерством української культури. І хоч сьогодні найбільш ревні прихильники УККА ходять демонструвати з кличами «звільніть Мороза», то не усі є в силі зрозуміти його слова і перестати морально визнавати систему, яка усю людську діяльність старається керувати одним міністерством, і яка засуджує непокірних Морозів.

До питання управнення представників організацій на чікаґівській конференції

«Конференція Українських Центральних Організацій» в Чікаґо звучить у пропаґанді досить приємно й навіть відображує якусь сфедеровану силу. Одначе, коли на цю силу глянути з громадського чи правного аспектів, виявляться певні неясності, хаос і некомпетентність. Насамперед, кожна організація побудована й базує свою діяльність на своєму статуті. Статут в кожній правовій організації мусів би бути схвалений загально відповідною кількістю членства організації, і кожній управі такої організації не вільно ініціювати жадної акції, що не є приписана статутом, ані втягати організацію до існуючих таких акцій. Вийняток може творити конференція ідеологічно однородних організацій, або дозволена статутами федерація певних організацій. В одному і другому випадку мотивами таких поза-статутових зібрань були б однакові заінтересування тих організацій у предметі нарад, що знову ж відображені в статутах даних учасників. З леґального боку недопускаємим є делеґатові організації брати участь у конференції і творити якісь другі конструкції, що не мають нічого спільного з її статутом. А вже збір організацій, які на конференції зовсім не займаються своїми статутовими справами, але обговорюють статутові справи іншої, неприсутньої на зборі організації і роблять постанови правного характеру – це дивогляд, який ледви чи в іншому народі, в неукраїнському, міг би витворитися.

Нормально кожний член організації голосує за вибором управи й тим уповноважнює її вести статутові діла. Якщо така управа візьме собі право репрезентувати даного члена в ділянці, до якої він її не уповажнив, то це вже справа судова, і в правовому суспільстві дуже скоро такі речі полагоджують. Припустім, що тут йшлося б про певні позастатутові матеріяльні зобов’язання. Чи тих справ не реґулює цивільний кодекс? Але у нашій громаді кожний уповноважений до всього, і кожному все можна. Традиційне гуляйпілля…

Коли навіть залишити предмет конференції, а звернутися до правного засягу цієї акції, то кожний делеґат може брати відповідальність за постанови, що зобов’язують лиш членів, яких він репрезентує. І більше нікого. Усі 24 організації могли б мати претенсії, що їхні постанови в Чікаґо, й створена ними «Рада», може бути визнана лиш членством тих організацій. Але чи так є? «Рада» чується покликаною до усіх мирян у ЗСА, навіть тих, що до організацій-учасників ніколи не належали.

Щоб підвищити трохи свої кваліфікації, ініціятори скликали «Центральні загально-громадські організації». Коли «центральність» тут дуже поплутана /жінки ООЧСУ, саме ООЧСУ, також УККА і навіть СКВУ – усі ці організації – центральні!/, то прикметник «загально-громадський» не відповідає зовсім. Кожна із організацій-учасників репрезентує лиш частину громади, а не загал, і навіть усі 24 організації разом не можуть бути загально-громадськими, бо є більше як 24 організації поза їхнім засягом. Тому усі ці високо-підсаджені назви у пропаґанді важать одне, а в реальності друге. Значно менше.

Велика шкода, що народ приймає усю цю повінь беззмістових високих означень безкритично, та що ніхто навіть не звернув уваги на те, що в УККА існує Церковна Комісія, яка має мандат принайменше сотні різних організацій. /Говорімо вже їхньою термінологією/. Тоді 24 із цієї сотні організацій зібралися в Чікаґо і створили друге леґальне тіло, з тотожними як Церковна Комісія УККА цілями.

Представник УККА є гостем при тому. Якщо УККА є правовою організацією і коли частина його членів переносить частину його компетенцій на зовсім інше, незалежне від УККА форум, то на це треба було якогось рішення відповідних статутових органів УККА. Чи воно було? Чи зрозуміють колись приналежні до УККА чесні люди, що це є наразі незрозумілий політичний трік, базований на повному неуцтві й іґнорації якихнебудь мінімальних норм громадського правопорядку?

Коли придивимося до таких організацій, що повинні бути принайменше індиферентні до таких суспільних дивоглядів, як нпр. Пласт, Бібліотекарі, СУА, Кооператори чи інші, то побачимо там їхню активну участь. Чи подумали нпр. представники Пласту, що більшість його молоді, і її батьків, є активними членами Патріярхального Т-ва і можуть противитися участі цієї організації у такій непластовій акції? Також і СУА, з яким вже були певні історії. Початково СУА був співорганізатором колишнього «Патріярхального Комітету», а потім з невияснених причин виступив з нього, опісля на прохання нашого Т-ва зробити дещо для добра патріярхального руху самостійно, з власної організаційної бази, була відмова, тому, що СУА має різноконфесійне членство. А тут нагло вже різноконфесійність не стала на перешкоді, коли прийшлося творити конкуренційне до нас товариство. Чи не варто було СУА перед тим запитатися опінії у тих своїх членкинь, які є активні у нашому Т-ві, або чоловіки яких працюють там? Видно, що у Пласті, як і з СУА провід не кермується опінією свого членства, але діє поза його плечима згідно з власними неясними поглядами. Це мусить бути враховане на майбутнє, бо обі ці організації існують коштами і працею тих людей, погляди яких вони цілковито нехтують.

А навіть коли залишити їхні внутрішні відносини, то слід пам’ятати, що проводи таких організацій знали добре про існування, цілі й акції Патріярхального Товариства, і заки вислати делеґата до Чікаґівської диверсії, слід було якось з ним поконсультуватися. Нашим членам, знову, слід провірити, чи їхні погляди і змагання до правопорядку в нашій Церкві репрезентує й веде наше Т-во, чи Пласт, СУА й Бібліотекарі. Це слід вияснити якнайскорше, щоб участю тих кількох неоправданих делеґацій в Чікаґо не закривати дійсних спричинників анархії, а показати їх у повному світлі хто вони є.

Вкінці слід звернути увагу ще й на такий факт, що серед учасників чікаґівської Конференції не було ні одного представника релігійних ані церковних організацій. Це абсурд, що до мирянських і церковних справ саме покликаються в більшості політичні функціонарі, прикрившися кількома поплентачами, а іґноруються при тому люди й організації, які до цього покликані перші. Ініціятори соромляться подати народові до відома, що багато організацій відмовилися від участи в Конференції й чому. Вони завзялись лиш «поширити» мирянський рух, який Богу дякувати, існує активний і працьовитий, а не звертають уваги на те, що ось на приклад Укр. Християнський Рух потребував би якогось «поширення». Але туди вони не пруться. Християнський Рух має багато ширшу базу й програму дії для добра нашої Церкви, як Патріярхальне Т-во, але це їх не захоплює. їм треба таки патріярхальний рух. Для якої цілі?

Листування між УККА та Патріярхальним Товариством

Український Конгресовий Комітет Америки, Інк.

3Q2 WEST 13th, STREET, NEW YORK. N. Y. 10014

Tel. Wаtkins 4-5617

Дня 11 травня 1971 р. 

До Хвальної Крайової Управи

Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

До рук Голови Д-ра Зіновія Ґіля, Трeнтон, Ню Джерзі

Вельмишановний Пане Голово!

На останньому засіданню Екзекутиви Українського Конгресового Комітету Америки, що відбулося в суботу 3 квітня цього року, присвячено багато уваги розглядові ситуації на церковному відтинкові та обмірковано дальші дії в тій справі, даюча рішучу підтримку Ієрархії Української Католицької Церкви на чолі з їх Блаженством Верховним Архиєпископом Кардиналом Йосифом у слушних домаганнях українців католиків у діяспорі, щоби була затверджена Папою Павлом VI Помісність Української католицької Церкви – завершена Патріярхатом з їх Блаженством Верховним Архиєпископом Кардиналом Йосифом, як Першим Патріярхом у Проводі.

На тому ж засіданні д-р Богдан Шебунчак, Голова Церковної Комісії УККА, прохав звільнити його з дальшого виконування тієї функції з виправданих особистих причин, що Екзекутива прийняла до відома. Рівночасно Екзекутива просила виконувати цей обов’язок головства Комісії Екзекутивного Віце-Президента Йосифа Лисогора, на що він погодився.

Виконуючи свої обов’язки Пан Йосиф Лисогір перевів ряд розмов як з Вами, Вельмишановний Пане Голово, так і з іншими членами Крайової Управи очолюваного Вами Товариства, щоби спільно стати в обороні прав Української Католицької Церкви. Вислід тих розмов Пан Йосиф Лисогір зреферував на засіданні Церковної Комісії в дні 1-го цього травня. По переведеній дискусії Комісія прийняла постанову: кооптувати до Комісії Церковних Справ представників Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви. Речники Комісії мають право брати участь в засіданнях Екзекутиви УККА в тих точках нарад, які торкаються справи акції установлення Українського Католицького Патріярхату. При тому Церковна Комісія стала на становищі, що Ваші делегати до Комісії Церковних Справ повинні мати кваліфікації делегатів на Конвенції Українського Конгресового Комітету Америки.

Інформуючи про це Вас, Вельмишановний Пане Голово, просимо передати Управі Вашого Товариства наше прохання делегувати до Церковної Комісії Ваших представників до спільної дії в справі установлення Українського Католицького Патріярхату.

Прошу прииняти вислови моєї правдивої пашани

Іван Базарко,Адміністративний Директор

 * * *

Відпис листа Голови Т-ва до УККА

Трентон, 28 листопада 1971р.

Вельмишановний Пан Іван Базарко

Директор Канцелярії УККА Ню Йорк, Н.Й.

Вельмишановний Пане Директоре!

Вибачаюсь, що на листа від 11 травня цього року відповідаю щойно тепер. Активність нашого товариства у травні, (свячення двох єпископів та З’їзд Мирян), пізніше вакаційний час, в якому не відбувалися засідання Управи, а тепер знова відбулися події в Римі, які вимагали від нас усіх максимум зусиль – не дозволили на це, щоб приготовити відповідь.

У першому абзаці Вашого листа була певна неточність. Наводячи суть становища УККА до церковних справ, висловлену в «рішучій піддержці ієрархії УКЦеркви на чолі із їх Блаженством» і т. д., не зважаючи на те, що частина ієрархії ігнорувала факт наявности «на чолі» їх Блаженства… і творила поза Його плечі доконані факти церковно-правної натури без Його відома, Ви дали доказ, що, в найкращому випадку, піддержували обі спірні сторони, а на практиці більше піддержували акції місцевої частини ієрархії, які були шкідливі для змагань за помісність. Але цей епізод історія вже спростувала.

В основній частині Вашого листа знаходимо бажання спільно з нами стати в обороні прав УКЦеркви, для чого Церковна Комісія УККА перевела постанову кооптувати до неї представників нашого товариства. Ми не знаємо легального статуту Церковної Комісії УККА, ані докладніше її програмових засад, на чому мала б базуватись співпраця Комісії з нашим товариством. Але нам виглядає, що наші представники, кооптовані до Церковної Комісії титулом посідання кваліфікацій делегата конвенції УККА, стали б інтегральною частиною Вашої організації, і «спільність» була б тут дуже однобока. На цю тему ми вже читали декілька заяв УККА і СКВУ. як також і других політичних сил – складових частин УККА і СКВУ. Йшлося про переведення нас на «громадську базу», ніби то наше товариство складається не з громадян.

Ви також мабуть є свідомі того, що легально Ви дієте в засягу інтересів платників національного датку. Наше товариство не обмежується до них, але й репрезентує других, що не бажали б асоціюватися із УККА . УККА є домовленням політичних сил для політичних цілей. Ми ж сепаруємося від політичних сил тому, щоб політичні переконання не ділили нашого товариства в нутрі.

Ви пропонуєте речникам Церковної Комісії (хто, коли і як їх творить?) обмежену участь в нарадах Екзекутиви УККА. Не так давно Ви прийняли туди речників другого товариства, без, жадних обмежень, і це вказує на дискримінацію, та на неясність в тому, хто, кого й коли може репрезентувати на Екзекутиві УККА. Жадній здоровій організації не варто в таку ситуацію вмішуватися, де не якась приписана конституанта, а радше політичні розрахунки тих що при владі, децидують хто чим має бути, а чим не бути. Я думаю, що Вам також видно, як в нашій громаді політичні групи стараються різними недопускаємими засобами домінувати, або «перебрати» другі організації. Від тих аморальних тенденцій ми держатимемо наше товариство здалеку.

Хоч я навів Вам аргумeнти для обстояння незалежности мирянського руху, то було б зовсім нерозумно відповісти на Вашого листа негативно. Наше товариство виросло й здобуло вершок своєї діяльности лиш на базі співпраці, або на базі симпатій до нього других незалежних товариств. Маючи цей переконуючий доказ пропоную Вашій хвальній організації повну нашу консультацію в дійових справах, в любий час і на любому форумі, як лиш одержимо запрошення. Представники Крайової Управи завжди служитимуть Вам повними інформаціями про наші акції. При цій нагоді вони користатимуть також із піддержки, яку Ваша організація зможе офірувати.

* * *

Із наведених на попередніх сторінках двох листів шановний читач зуміє виробити собі об’єктивну опінію про різницю засадничих становищ між нашим товариством і УККА. Через те, що преса естаблішменту уживала тих листів за базу до твердження, що наше Т-во відмовилось від участи в Церковній Комісії УККА, стверджуємо, що саме таке повідомлення без ближчого пояснення і уточнення становищ є облудним. Преса естаблішменту цілево здержалась від аналітичного перегляду факторів і промовчала згоду нашого Т-ва до повної консультації, бо інакше то не можливо було б ствердити, що воно відмовилось від участи в Церковній Комісії. Квалітативні вимоги до представників нашого Т-ва зводили практичну участь Т-ва в Церковній Комісії до нуля. Церковна Комісія нічого не вирішує, лиш радить. Через це статутові справи нашого Т-ва ішли б на вирішення до Екзекутиви УККА, де, згідно з інструкцією ч. 12 нашому Т-ву належав би тільки один голос, і то обмежений тільки до церковно-мирянських справ. Практично то справи, які у нас статутово належать до вирішення вибраним нашим членством органам перейшли б на вирішення нечленів нашого Т-ва у Екзекутиві УККА. Паші делеґати не тільки зіґнорували б статут і правопорядок, але знехтували б волю членства, яке їх вибрало. І тому друковане у пресі твердження про відмову нашого Т-ва, без пояснення фундаментальних елементів правопорядку, було цілево односторонним і однобоким.

Суспільству не пояснено також як дискримінуючою була пропозиція УККА. Організації – члени УККА, які мають своїх представників у Екзекутиві і других комісіях ніколи предмету своєї статутової діяльности не дають на вирішення УККА. Натомість усі радо занимались би справами нашого статутового Т-ва.

Ствердивши тенденційність УККА і преси, яка йому служить, у проголошенні нашої ніби відмови слід також мати на увазі, що УККА практично не прийняв пропозиції нашого Т-ва про тісну консультацію, у висліді якої могло б було дійти до ділових стосунків між тими організаціями. Очевидно, співпраця не була ціллю звернення УККА до нашого Т-ва.

Іншу незручність для нашого Т-ва у невияснених стосунках із Церковною Комісією УККА створює незаперечне підпорядкування її не тільки її зверхньому тілу – Екзекутиві УККА, але, мабуть, прямо і посередньо через неї /Екзекутиву/ такій же комісії СКВУ, /якщо така ще є/, й тоді цілому СКВУ. Коли взяти до пильної уваги факт, що СКВУ є також форумом «всенароднього» апробування завжди попередньо зроблених договорень відповідних політичних сил, /тобто фактично децидуючих сил/, то нашому Т-ву припадає дуже невисокий рівень, з чотири-поверховою зверхністю немирянських політичних сил.

Світовий Конгрес вільних українців і вільний мирянський рух

В ряді учасників напору на Патріярхальне Т-во, поруч Координаційних Комітетів, Церковної Комісії УККА, та політичних груп, знаходився також СКВУ – найвища установа української діяспори. Неґуючи посилену активність нашого Т-ва на своїй Церковній Комісії СКВУ через декілька років старався полагоджувати церковні і мирянські справи, як це було голошено у пресі, «на найвищому щаблі…» Практично СКВУ рахував себе мирянською організацією католицьких вірних забуваючи про свій загально-громадський і політичний, але не мирянський характер. Але у практичній роботі СКВУ не було видно. Коли миряни витворювали сильний натиск на владик щоб довести до Синоду, СКВУ робив низькопоклонні заяви владикам і тим утруднював змагання мирянам. Коли ж прийшло до рішучих заходів і демонстрацій – СКВУ замовк. Щоб вести дальше свою угодовську політику, або щоб стати по стороні активних мирян – не було відваги.

Не покидаючи інтенції стати у проводі мирян СКВУ вислав весною минулого року свою делегацію, /І. Білинського, М. Стахова, Й. Лисогора і Б. Гнатюка/, до Верховного Архиєпископа. Там відбулася невдала остання спроба СКВУ прийти до керми мирянами згори, через намову й напір на Верховного Архиєпископа. Відбулася там небажана зустріч делегації СКВУ з делегацією Патріярхального Т-ва, під час якої виявилося, що панове зі СКВУ дозволили собі орудувати не перевіреними і не доказаними закидами проти членів нашого Т-ва, ненавистю до деяких політичних середовищ, /мирянська компетенція!/, та прямими доносами на декого. Згідно з нашими відомостями про цю активність СКВУ один член Делегації поводився під час зустрічі, в присутності Верховного Архиєпископа, ароґантсько. Виходячи він навіть не попращався з Верховним Архиєпископом. Зарепрезентувавши високу культуру, яка панує на вершинах громадської і політичної репрезентації української діяспори, у своїх друкованих енунціяціях СКВУ говорив про те, що його делегація обговорювала положення нашої церкви в Україні з Верховним Архиєпископом. Від тоді його інтерес до церкви і мирян, видно, припинився. Діяльність Церковної Комісії СКВУ на вершинах припинено, але за те урухомлено сили у Чікаґо. З цією самою ціллю.