«Українська Молодь Христові»

Виповнюється 5 років часописові «Вірую» — єдиному в Україні християнському виданню для молоді. Часопис видається мирянською організацією «Українська Молодь Христові» (УМХ) з благословення Блаженнішого Патріярха УГКЦ Мирослава Івана Кардинала Любачівського. Виснажені довголітнім безбожництвом, українські юнаки і дівчата жадібні друкованого Божого слова, духовної літератури та преси.

За 5 років, що минають, часописові «Вірую» вдалося стати сівачем здорового духу українського екуменізму, так як цього нас вчили Митрополит Андрей Шептицький та Патріярх Йосиф Сліпий — мудрості, людяності й толерантності.

Газета користується популярністю у читачів усієї України, незалежно від конфесійної приналежности. Часопис відкритий для відвертих розмов, актуальних коментарів, цікавих пропозицій щодо духовного оздоровлення української нації.

Однак через складну економічну ситуацію в Україні чимало періодичних видань припинило існування. У тому числі — офіціоз Львівської Архиєпархії — газета «Мета».

Ми, журналісти, «Вірую» і засновники — організація «Українська молодь — Христові», не уявляємо регулярного виходу часопису без матеріяльної підтримки щедрих душею і серцем людей. Адже «Вірую», як і УМХ, існує виключно на пожертви наших приятелів, які прагнуть у такий спосіб надихнути духовне життя в Україні. Отже, звертаємося до Вас, дорогі брати і сестри, з проханням матеріяльної підтримки єдиного в Україні християнського видання для молоді — «Вірую». Часопис можна передплатити у будь-якому куточку світу. Вартість передплати на рік 50 $ США. Пожертви з позначкою «на часопис «Вірую» надсилайте на адресу журналу «Патріярхат».

Наперед щиро дякуємо за вирозуміння і щедрість Ваших сердець.

З любов’ю у Христі Головний редактор
Володимир Громик

Голова організації
«Українська молодь — Христові»
Теодор Ґудзяк

6 березня 1997 року

Йдучи на зустріч пильним духовним, культурним і суспільним проблемам нового покоління і відновлюючи форми молодіжного апостоляту, які розвивалися під омофором митр. Андрея Шептицького, у вересні 1990 року, після величавого з’їзду, який проходив у атмосфері духовного й національного піднесення була створена організація «Українська молодь — Христові» (УМХ).

Від початку свого існування УМХ займалася як духовною працею з молоддю, так і проектами гуманітарної допомоги і соціяльного розвитку. Починаючи скромними засобами і не знеохочуючись тяжкими обставинами і безпрецедентними завданнями, що стояли перед організацією, яка здобувала досвід, протягом шести років наполегливої праці, реалізовувалися різні корисні акції, проекти і заходи на ниві духовного виховання, гуманітарної та моральної допомоги.

З ростом організації і розвитком цих двох напрямків християнського служіння постала потреба розвинути структури, які зможуть надалі забезпечити цю різносторонню діяльність. З цього приводу Управа організації УМХ після уважної застанови вирішила покликати до життя нову структуру під назвою «Фонд св. Володимира», яка перебере на себе вирішення соціяльно-культурних проблем, а саме: матеріяльна допомога потребуючим та фінансова підтримка перспективних молодіжних програм.

Цю ділянку очолюватиме заслужений колишній Голова УМХ п. Ігор Матушевський. Хочеться відзначити великий вклад праці п. Ігоря в досягненні нинішніх здобутків УМХ. Велике серце до соціяльних і культурних потреб молоді завжди виявляла п. Леся Крип’якевич і вона також переходить з третім заслуженим членом Управи УМХ п. Лесею Бачинською до «Фонду». Хочеться відзначити; що внесок п. Лесі Крип’якевич у заснування та розквіт організації та її постійна турбота часописом «Вірую» заслуговує на особливе признання і вдячність.

Управа УМХ вітає нову структуру і поручає її увазі ієрархії, клиру, всім вірним і громадським та урядовим структурам.

Теодор Ґудзяк

 

 

 

 

«Українська молодь – Христові» рішення управи організації

6 березня 1997 року

«Про розподіл обов’язків праці, щодо перспективних напрямків діяльности».

З ростом організації «Українська молодь Христові» і розширенні її двох основних напрямків християнського служіння: праці з молодцю та праці на соціяльно-культурній ниві, постала потреба розвинути структури, які зможуть надалі забезпечити її різносторонню діяльність. З цього приводу, Управа організації УМХ вирішила створити нову структуру під назвою «Фонд св. Володимира», яка перебере на себе вирішення соціяльно-культурних проблем, а саме: матеріяльна допомога потребуючим та фінансова підтримка перспективних молодіжних програм.

Від УМХ

Голова Управи Теодор Ґудзяк

Від Управи «Фонду св. Володимира»

Голова Управи Ігор Матушевський

Після погрому і заборони, УГКЦ в Україні не загинула, а пішла в підпілля. Там вона працювала, розвивалась, вишколювала кадри священиків, монахів і монахинь. Нелегкі то були часи, але з Божою поміччю ми вижили, вистояли.

У 1989 році, коли трохи збайдужів «Вільний світ», більшовицька імперія і державна Московська Православна Церква мусіли таки признати, що Українська Греко-Католицька Церква існує.

Вийшовши з катакомб, УГКЦ почала формувати свої структури. Ряди духовенства нашої церкви стали поповнятись духовенством із діяспори і церкви Московського патріярхату. Ці основні три потоки відновленої УГКЦ навчались і працювали колись в різних умовах. В найтяжчих умовах, звичайно, була УГКЦ.

Власне, про одного з катакомбних священиків, на жаль, уже покійного, я і пишу цей спогад.

Отець Мар’ян Гірняк народився 1929 року в с. Бовин, біля Перемишля. Вигнаний був із рідного села поляками і замешкав в селі Твіржа Мостиського району, Львівської области. За допомогу українському націоналістичному підпіллю був вивезений окупантами в 1950 році в Сибірське селище Вітімське, Іркутської области. Там працював електриком. В Сибіру одружився з вивезеною українкою. 1960 року з дружиною Катериною, двома дітьми і мамою повернувся в Україну і замешкав в с. Зимна Вода, біля Львова. Влаштувався працювати електриком на тутешній завод. Маючи добрі музичні здібності, непогано опанувавши в дитинстві «дяківку», Мар’ян Гірняк знайшов через підпільних священиків дорогу до підпільної Духовної семінарії УГКЦ.

У 1969 році, після закінчення студій, був висвячений на греко-католицького священика владикою-ісповідником Василем Величковським. І почалась подвійна праця. В день — на заводі, а ночами і в неділі та свята — душпастирська праця по селах і містах, у хатах і відчинених відважними людьми церквах. Праця ця була нелегкою. Виснажливі переїзди потягами, автобусами, багатокілометрові переходи до сіл в мороз і дощ, болотом і снігом, небезпека від міліції та атеїстичної агентури, котра не дрімала, а чигала на катакомбних священиків.

Підпільних греко-католицьких громад ставало все більше і кожний священик обслуговував декілька сіл. Отець Мар’ян теж мав багато сіл: Хлопчичі на Самбірщині, Ятвяги, Путятичі, Вишня Бенькова Городоцького району й інші.

Перед святом Благовіщення 1981 року о. Мар’ян ішов дорогою із м. Дудки Самбірського р-ну до С. Вишня Бенькова. Атеїстично-більшовицька агентура донесла міліції про цей приїзд священика. Машина спеціяльно курсувала по дорозі, якою мав іти о. Гірняк. Міліціонер Абраменко сказав шоферові зупинитись і взяти цього чоловіка, бо потрібно перевірити його документи. Отець був зупинений, примусово посаджений в машину і привезений в сільську Раду.

Пізніше о. Мар’яна повезли у Городок в міліцію. Під час примусового перебування о. Гірняка в силових структурах, працівники правопорядку брутально вели себе. Працівник КҐБ сказав: «Ви вчились підпільно молитись, а я вчився, як бити». І почав бити отця Мар’яна по голові. Як багато інших, цей українець-каґебіст, правдоподібно, ще живе і, можливо, служить ще в Службі Безпеки Української Держави.

Побивши й оштрафувавши о. Мар’яна, чекісти випустили його додому. Вдома вчинили ревізію як в злочинця. Побиття і побут в міліції дали сумні наслідки. Отець почав піднепадати, часто стала боліти голова. Колись здоровий, він тепер часто лікувався в шпиталях. В грудні 1984 року помер в лічниці з діягнозом «пухлина головного-мозку». Сьомого грудня в день св. Катерини, іменин дружини о. Мар’яна, багато мешканців Зимної Води, вірних греко-католиків сіл, котрі обслуговував покійний о. Гірняк, монахи і монахині катакомбні священики почали відправляти похорон в хаті о. Мар’яна. Священики були без риз, щоб не наражати себе на неприємності й арешти. Раптом в хаті стало замішання. В дверях появилися кагебісти з Пустомитів і почали вимагати від дружини покійного документи на право похорону.

Відправа похорону в хаті таки була перервана. Жінки оточили отця-студита Василя Вороновського і вивели на подвір’я. В хаті ще залишився о. М. Теличко, о. П. Городоцький, монах-редемпторист брат Ілларіон і автор цих рядків. Люди почали виходити і виносити тіло покійного отця. Кагебісти не наважилися ні в хаті, ні на подвір’ї когось затримувати. Але на цвинтарі хотіли о. Теличка забрати в авто, та люди перешкодили. І все ж таки, спостерігши, що брат Ілларіон гарно відспівував похорон, чекісти прийняли його за підпільного священика, взяли в легкову машину і завезли в районну Пустомитівську міліцію. Там його тримали цілу ніч, оштрафували, сказали вимити підлогу і відпустили додому.

Ось так жила в підпіллі Українська Греко-Католицька Церква, так працювали, терпіли, вмирали і захоронювались її вірні сини-катакомбні священики.

Одним із них був світлої пам’яті о. Мар’ян Гірняк. А ми, що ще живемо, катакомбні священики, пам’ятаємо про них. Бо пам’ять про них піде таки із роду в рід. (Брат покійного отця Мирон Гірняк з родиною живе в Нью-Йорку).

 

* Передруковано з газети «Вірую», що з’являється у Львові,
заходами Українська Молодь Христові.

З приємністю вітаємо народження всеукраїнської молодіжної газети «Вірую», що почала з’являтись з січнем 1994 р. у Львові. Видавцями й ініціяторами є «Українська Молодь Христові», яка є відомою з своєї творчо активної та динамічної праці на ідеологічно-релігійному полі після розвалу атеїстично-комуністичної імперії.

Приємно вражає, що видавцями є молода генерація, від якої сподіваємось молодого запалу, нових починів, нових думок на теми нашого українського релігійно-церковного життя. Видавцям, співпрацівникам і редакторові Володимирові Громику бажаємо обильних успіхів у нелегкій і відповідальній праці, багато сил і витривалости у цій так вагомій і піонерській праці на згарищі атеїстично-комуністичної імперії.

Щасти вам Боже!

редакція журналу «Патріярхат»

В 1991 р. появилася довго приготовувана і пропам’ятна книга «Українська Молодь Христові, документальний збірник, 1933-1988». Завдячуємо появу цієї книги (464 стор.) праці невеликого гурту колишніх активістів свята «Українська Молодь Христові» (УМХ) у Львові 1933 р, та католицькій організації «Орлів» на чолі з д-ром Миколою Грушкевичем. До редакційної колегії входили Роман Данилевич, д-р Василь Лев, д-р Богдан Лончина і д-р Ярослав Крив’як. Три перші вже не дочекалися побачити вислід своєї праці, бо відійшли від нас на протязі останніх сімох років. Книга появилася в серії Українського Католицького Університету в Римі як видання української католицької епархії священномученика Йосафата в Пармі, США. Владика Роберт Москаль написав коротку передмову, а вступне слово — редактор праці М. Грушукевич. Саме із цього слова довідуємося, що ще в 1958 р. виникла ініціятива видати таку книгу в 25-ліття львівського свята.

Традицію УМХ на еміграції підтримували Владика Іван Бучко і мирянські кола біля нього, як також деякі заокеанські єпископи. В 1958 р. оформився гурт десятьох священиків і світських діячів організації «Орли» та ініціяторів УМХ, які вже виразно заговорили про плян такого видання. Згодом дав повну свою підтримку цій справі Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий.

В міжчасі в діяспорі почався рух відновлення традиції УМХ і, починаючи з 1983 p., в багатьох осередках та єпархіях відбувалися студійні дні та релігійні маніфестації в діяспорі під тим гаслом. В 1990 р. відбувся такий з’їзд у Львові, і тоді там постала постійна організація під назвою «Українська Молодь Христові». Ці маніфестації продовжувалися і в Ювілейному році Хрещення Руси-України.

Все це відбито в книзі документами, передруками з тогочасної преси, інформаціями та спогадами учасників. Репродуковані численні фотографії прекрасно ілюструють ці події і маніфестації в 11 розділах книги. Подаємо їх загальний зміст:

В першому і другому розділах подано документи організованого католицького життя в галицькій церковній провінції, в рямках якого формувалася ідея УМХ, статут Католицької Акції та правильники її інститутів, а далі звернення, інструкції і правильники щодо переведення місцевих свят УМХ та центрального у Львові. Третій розділ цікавий з політичного боку, бо кидає світло на ставлення націоналістичної організації до свята УМХ. Опубліковані документи багато чого вияснюють, зокрема протистояння ОУН спробам Церкви організувати молодь під своїм впливом. Відлуння полеміки довкола цієї теми подибуємо і в десятому розділі, де ще раз виринула полеміка на еміграції про ролю УМХ, як цю маніфестацію бачили католицькі та кола націоналістичної молоді.

Багатий на інформації четвертий розділ, присвячений самому переведенню свята, відгукам у тогочасній пресі, українській, польській, та спогадам учасників. З ним пов’язаний і п’ятий розділ з документами — архипастирськими посланнями греко-католицької ієрархії про голод на Україні. Ця документація в збірнику дуже виправдана, бо УМХ мало на меті звернути увагу та запротестувати перед світом у зв’язку із штучним голодомором на Україні в 1933 р.

Шостий і сьомий розділи присвячені Католицькій Асоціації української молоді «Орли» та її пресовому органові «Українське юнацтво».

Цікаві інформації подано у матеріялах восьмого розділу під назвою «Братні організації», розуміється, української католицької молоді. Тут, цілком слушно, найбільше місця присвячено Лізі Української Католицької Молоді в Америці та Українському Католицькому Юнацтву в Канаді. Шкода, що стаття про студентську «Обнову» на еміграції по війні досить є скромна за змістом, за винятком окремої статті про один осередок «Обнови», а саме в Інсбруку, Австрія. А такі осередки,як Мюнхен, Лювен, Мадрід, Лондон, згодом в Америці, Канаді та Австралії заслуговували б на їх детальніше потрактування, тим більше, що вони вже не існують і тому є потреба зафіксування для майбутніх поколінь їх досвіду та минулого.

Окремим розділом згадано, як відбувся ювілей 950-річчя хрещення України, а в десятому і одинадцятому подано обширний матеріял про пізніші святкування УМХ у різних країнах діаспори.

Закінчується книга «пом’яником» — довідником 51 біографії духовних і світських католицьких, вже покійних, діячів, причасних до УМХ і споріднених організацій, поіменним індексом та резюме розділів англійською мовою.

Книга «Українська Молодь Христові» є важливим причинком до релігійної історії Західньої України, а частково і діаспори. Дуже добре, що появляються подібні праці про різні наші віроісповідання та їх організації. Такі джерела стануть дуже корисними при опрацюванні не лише історії окремих регіонів України, але й діаспори. Чи діждеться патріархальний рух у 30-ліття свого існування подібної публікації?

Василь Маркусь

З відродженням державности України виходила з катакомб і Українська Католицька Церква, її ієрархічна структура і мирянські рухи.

В 1989 році зароджується ідея масової легальної молодіжної акції, з’їзду «Українська Молодь Христові». Кращі богословські сили діяспори (майже 40 священиків) разом з ініціятивною групою молоді Галичини, в яку також ввійшли засновники Народнього Руху України, створюють організаційний комітет з’їзду УМХ-90. З’їзд проходить на значному духовному піднесенні, виливається у великий сорокатисячний монументальний здвиг християнської молоді, стає поштовхом до активізації духовного життя молоді, творення мирянських рухів і структур.

З’їзд опирався на традиції 1-го здвигу в 1933 році, ініціятором і Батьком якого був Великий Митрополит, визначна постать Української Церкви XX ст., Андрей Шептицький. Після ліквідації з допомогою КГБ і РПЦ Української Греко-католицької Церкви про жодні християнські рухи на Україні не могло бути й мови. Але, як пам’ять про них, з’їзди молоді продовжувалися під гаслом «Українська Молодь Христові» в діяспорі. Оргкомітет з’їзду 1990 р. перетворюється в організацію, приймає назву УМХ і реєструється офіційною владою. Сьогодні це динамічна молодіжна структура, працює під духовним проводом Митрополії УГКЦ і з благословення Патріярха Мирослава-Івана Любачівського; прагне формувати новий тип молодої людини християнина-українця, сповненого віри і радости, солідного у праці, відповідального до громади, здатного заложити повноцінну християнську родину — основу державности України. Життя — це дар, але одночасно і завдання. Ми отримали його, але щоб воно дало плід, його треба духовно збагачувати, для цього людина мусить трудитися. Християнин усвідомлює, що вічне життя залежить від того, що він здійснить з допомогою Божої ласки у земному житті. Церква вчить, що життя треба берегти і сприяти йому на різних етапах розвитку, починаючи від насіння. Тому основним завданням організації є виявляти, згуртовувати, об’єднувати християнську молодь на засадах християнської віри і любови та в різних формах допомагати Церкві. Організація УМХ має широкий спектр зацікавлень, не провадить облік кількости членів, але у сьогоднішніх складних обставинах має за ціль бути базою для молоді, що шукає Христа. Таким був клич першого з’їзду 1990 року «Шукаймо разом Христа, поможім нашим молодим братам і сестрам побороти моральні кризи і матеріяльні труднощі». Тому і взяла на себе УМХ великий тягар харитативної служби, співпрацюючи з Всесвітньою Католицькою Службою допомоги потребуючим, «Харітас».

Організація існує на пожертвах, не провадить виробничої діяльности, але згодом плянує утворити фундацію для збільшення можливостей допомоги талановитій молоді. УМХ першою почала збирати безцінні спогади духовенства катакомбного періоду УГКЦ. Сьогодні це на високому науковому рівні робить Інститут Історії Церкви. Молоді катехитки організації, навчаючи Закон Божий по школах, увійшли згодом, у катехитичну комісію при Митрополії, що сьогодні успішно працює. З перших груп дітей (довірлива розмова, Сарепта) при УМХ організовано Греко-католицький ліцей, який сьогодні втішається добрим ім’ям, нараховуючи 250 дітей. Найбільш інтелектуальне студентство УМХ об’єднується в міжнародню структуру Пакс Романа (ТУСК «Обнова»). Наша найбільш милосердна і молитовна молодь гуртується для опіки і приятелювання з неповносправними — «Віра і світло». УМХ набуває характеру руху, в якому постійно генеруються нові ідеї, нові форми праці з молоддю, наприклад, відвідини ув’язнених, допомога звільненим з ув’язнення, опіка над дітьми наркоманів. Проводиться певна праця у напрямку відкриття нових філій УМХ по всій Україні.

Маштаби і методика праці організації досить динамічні. Від індивідуального спілкування з кожним окремо до великих за обсягом акцій: з’їздів, конгресів, паломництв, співпраці з європейськими і світовими організаціями. Дуже обережно і відповідально підбирається молодь для презентацій і представництв у західній світ, торуючи дорогу християнській Україні для відновлення участи в світових структурах. На сьогодні провадиться реконструкція приміщення Першої бібліотеки релігійної літератури для молоді, створюється Духовний центр (перший поверх церкви Володимира і Ольги, пл. 1,200 кв. м.), до проектування інтер’єру залучено архітектора із США. Цей центр повинен мати зразкові умови для праці з молоддю, там розпочнеться і наша видавнича діяльність. Плянів дуже багато, і ми вдячні за всяку допомогу і підтримку нашої Церкви і влади.

Остання перед прощею в Денвері масова акція — це з’їзд «Українська Молодь Христові», який Відбувся 2-4 липня 1993 р. Програма з’їзду включала круглий стіл за участю молодих представників різних Церков. Завданням цієї зустрічі було розпочати екуменічний діялог, започаткувати живе спілкування молоді різних конфесій, враховуючи досить складну релігійну ситуацію в Україні.

Молодь взяла участь у нічних чуваннях, що відбувалися протягом ночі в парку «Знесіння». Перед молодими прочанами виступали богослови, монахи та монахині, лунали одкровення юнаків і дівчат. Зірки української естради виконували високодуховні сучасні музичні твори. Після закінчення програми нічних чувань молодь рушила пішки до святині УГКЦ — Святоюрського Катедрального Собору, зупиняючись біля пам’ятних місць історії України і нашої Церкви. З’їзд закінчився величною Святою Літургією під відкритим небом біля Собору. Літургію відслужили Глава УГКЦ Кардинал Любачівський, посол Ватикану в Україні Кардинал Франко, Високий гість із США Кардинал Бернардин, єпископи і священики УГКЦ.

У дні з’їзду відбулася прем’єра рок-опери на біблійні сюжети, вистави, концерти, різні цікаві зустрічі. У з’їзді взяли участь близько 20 тисяч молодих людей, що є безперечним успіхом, враховуючи важке економічне становище України.

Участь групи з України у Всесвітньому з’їзді молоді в Денвері, Колорадо, США, є ще одним кроком, спрямованим на поєднання молодих християн всього світу, незважаючи на велику відстань і значні кошти, вона стала можлива завдяки допомозі і фінансовій підтримці єпископа УГКЦ з Стемфорду, США, Владики Василя Лостена, митрополії УГКЦ у Львові, Святішого Престолу, служби «Харітас» з Німеччини, а також багатьох наших приятелів і жертводавців. Ми вдячні нашим меценатам, молимося за них і стараємося виправдати виявлене нам довір’я.

Ми вітаємо наших нових приятелів у далекій Америці, бажаємо щастя і благополуччя американському народові. Будемо раді тривалим контактам, щиро прагнемо до співпраці і взаємодопомоги, запрошуємо молодих американців відвідати Україну.

Будемо вдячні за пораду, фінансову допомогу і особливо за молитву.

Хай Господь береже молодь і опікується нею! Наша адреса:
Україна, 290044, Львів, вул. Конотопська 6
«Українська Молодь Христові»
Телефон: (0322) 35-14-14, (0322) 72-58-69

2-4 липня у Львові проходив З’їзд «Українська молодь – Христові!»

З благословення Глави Української Греко-католицької Церкви Мирослава-Івана Кардинала Любачівського Львівська митрополія УГКЦ та мирянська організація «Українська Молодь — Христові» зорганізували у Львові величний християнський форум, гаслом якого стали євангельські слова: «Блаженні ті, що не бачили й увірували». Ця акція була приурочена до 60-ліття молодіжного християнської о здвигу, надхненником якого був Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. Як відомо, перша спроба відродити рух української католицької молоді у Галичині мала місце влітку 1990 року, коли у Львові підхопили ідею молодих священиків та богословів з діяспори, провівши перший збір греко-католицької молоді. Сталося так, що його тодішній оргкомітет переріс у нову постійно діючу громадську структуру, себто в організацію УМХ.

Нинішній з’їзд УМХ став для Львова центральною подією в перших днях липня. Ще заздалегідь у всіх велелюдних місцях з’явилися оригінальні гасла, плякати й афіші з програмою та докладною інформацією про наступний християнський форум молоді. Протягом кількох днів вечірній випуск телевізійних новин з Києва переривала професійно виконана рекляма, яка заповідала з’їзд УМХ у Львові, наголошуючи, зокрема, що (у ньому візьмуть участь найпопулярніші «зірки» української естради. Було заздалегідь поінформовано мас-медія, а напередодні з’їзду в оперному театрі відбулася прес-конференція.

Події, які розгорталися протягом трьох днів, у певній мірі перегукувалися зі святом 1933 року й водночас стали поважним кроком до сучасного діялогу Церкви з молодцю. Відколи майже всі етнічні наші землі стали зібраними в одній українській державі, подібного ще не було. Не лише з греко-католицької Галичини й Закарпаття, а з таких віддалених теренів, як Донбас, Слобожанщина і Причорномор’я несподівано прибували групи юнаків га юначок.

Початком з’їзду стала прем’єра вистави «Вірую» за фрагментами Євангелія від Йоана, яка відбулася у величному оперному театрі. Перед початком дійства на сцені учасників та гостей з’їзду «Українська Молодь — Христові» привітали Блаженніший Мирослав-Іван, владики УГКЦ з України і зарубіжжя, почесний гість — Йосиф Кардинал Бернардін із Чікаго.

Наступного дня у Дзеркальному залі Львівського університету відбувся екуменічний «круглий стіл», на який запросили представників різних конфесій та молодіжних християнських рухів. Тон задав Богдан Трояновський, наголосивши, що «екуменізм — це, перш за все, питаня діялогу Бога з людиною і людини з людиною, це проблема різноманітности і єдности, це питання розуміння Євангелія, віри, надії і любови». Протягом кількох годин відвертої дискусії висловлювалися найрізноманітніші точки зору і конкретні пропозиції по двох запропонованих питаннях: «Духовний стан сучасної молоді — спроба діягнозу» і «Відповідь християнства на потреби молоді, форми діяльности».

Протягом усієї днини людно було у всіх львівських греко-католицьких храмах, де священики сповідали молодь. Під надвечір’я з усіх боків гурти молоді, а потім між ними громадяни різного віку, часом цілими родинами, потягнулися до мальовничого парку «Знесіння», що на північних схилах Кайзервальду. Організатори з’їзду віднайшли тут улоговину — природній амфітеатр, сценою для котрого став стрімкий пагорб, над котрим височів хрест. Поряд було обладнано місце для виступів артистів, освітлюваних десятками кольорових прожекторів. Дещо нижче встановили ще один підмосток для промов священиків.

Ще незвична для сучасної молоді в Україні програма «Екологія віри» розпочалася словом Блаженнішого Мирослава-Івана до молоді, увага якої була зосереджена до семи Божих Заповідей. За участю владик, священиків і чернецтва було відправлено Акафист, після чого розпочалися нічні чування.

Це була чарівна і зворушлива літня ніч. Понад дванадцять тисяч молоді, здебільшого вперше стали свідками багатогодинної духовно-мистецької програми. Найпопулярніші естрадні ансамблі виконували пісні на тексти за релігійними мотивами, вірші відомих і молодих поетів. У перервах між виступами до мікрофону підходили священики, монахи й монахині, з одкровенням промовляючи про свій шлях до Бога і єдність во Христі. А тим часом праворуч сцени-гори молодь стояла в чергах до сповіді. Неважко було запримітити хвилювання багатьох вже не юного віку осіб, які можливо аж тепер вперше відважилися на цей крок. Повсюди відбувалися спілкування з священиками, монахами, семінаристами.

А вдосвіта довга процесія з хоругвами, іконами і християнськими гаслами вирушила через Високий Замок і центр міста до Святоюрської гори, зупиняючись біля храмів, ратуші та колишньої катівні НКВД по вулиці Донського, де пам’ять про жертви вшанували запаленими свічками.

Свято завершилося Архиєрейською Літургією на майдані перед катедрою св. Юра.

Кость Чавага

Часопис «Вірую» є єдиним молодіжним християнським виданням екуменічного спрямування в Україні.

Часопис тримається на ентузіязмі кількох журналістів і повністю утримується організацією «Українська Молодь — Христові» на добровільні пожертви.

З перших днів нашу газету, яка вже другий рік виходить регулярно що два тижні, чим відрізняється від більшости видань в Україні, підтримало УПСО в Америці, Канаді й Бельгії, за що ми їм дуже вдячні. Світова Управа УПСО подарувала часопису комп’ютер з принтером, редакція часопису «Християнський голос» в Мюнхені — друкарську машинку. Це єдине обладнання. Часопис робиться майже на коліні.

Управа організації «Українська Молодь — Христові» і редакція часопису «Вірую» були б дуже вдячні Вам за різного роду ініціятиву для підтримки життя часопису.

Якщо Ви даєте згоду на передплату, просимо передати на організацію «Українська Молодь — Христові» 65 ам. долярів на півроку або 130 ам. долярів на рік. Зазначена сума включає вартість пересилання, яка в останній час різко зросла.

Ми були б Вам теж дуже вдячні, якщо б Ви помогли нам організувати декілька передплатників у регіоні, в якому Ви проживаєте, щоб висилати одним пакетом на одну адресу.

Співпрацюймо разом для піднесення нашої Церкви!

Єднаймося духом і ділами на поселеннях і в Україні!

І хай Господь допоможе нам відродити міць і єдність Києво-Галицької Митрополії і гідно завершити Патріярхальним устроєм!

Організація «Українська Молодь — Христові» Редакція часопису «Вірую»

Україна, 290044
м. Львів, вул. Конотопська 6 
а/с 8854

Разом з хрещенням ми дістали право і обов’язок до апостоляту, бо хрест витиснув в кожному з нас печать розп’ятого Христа, скріплену в миропомазуванні Святим Духом.

З цією печаттю ми всі почули поклик «Іди за мною і свідчи про мене по цілім світі». Цей клич ми зобов’язані чути в собі щоденно. Щоденно будити в собі поштовх до дії, до свідчення, до служіння. Це ціль апостоляту, яка досягається через любов. Існують різні ділянки і способи апостоляту. Але все починається з праці в родині, що є малою церквою, в спільноті, в громаді.

Ми всі тут з вами є прикликані і вибрані до мирянського апостоляту. Як це має відбуватися? Що маємо робити? Вивчати джерела нашої Церкви, праці Святих Отців Сходу, праці світлих мужів Унії, праці наших двох великих Митрополитів Андрея і Йосифа, яких у своїй доброті подарував нам Господь, які накреслили нам виразну візію нашої УГКЦеркви, і матеріяли феноменального явища віку ІІ Ватиканського Собору.

Пильне студіювання цих, особливо останніх, творів дасть нам ясну візію напрямку праці для добра нашої Церкви.

Пригляньмося ближче до того поля, на якому нам треба прикласти руки, маю на увазі апостолят серед молоді.

За пів століття душа двох молодих поколінь спустошена атеїзмом. Стає величезне завдання — виховання молоді в релігійному напрямі серед того моря молоді, яка потребує кардинальних змін. Треба знайти і виділити частину молоді, що зберегла правдиву релігійність, високу культуру, бездоганну мораль і високу свідомість. Зорганізувати вишкіл такої молоді на майбутніх душпастирів і на мирянський провід, який вогненним словом і власним прикладом життя впливатиме позитивно на іншу молодь.

Вишкіл і навчання майбутнього духовного проводу має проводитись гармонійно з загальною структурою суспільства, бо інакше вишкіл в резерваті створить клян фанатиків.

У відкритому суспільстві гармонійне поєднання національного патріотизму з правдами християнства утворить грунт доброго виховання в національній школі.

При духовно-моральному спустошенні молоді таке виховання треба починати з родини, з церковної проповіді, радіо- і телепередачі, діяльности братств і організацій.

Великий Митрополит Андрей Шептицький знав, як кинути добрі зерна в приготовлену ріллю, щоб вони проросли.

Як закласти на довгі роки фундамент молодого патріотичного покоління українців-католиків, освічених, відкритих до правди, з почуттям гідности і любови до рідної Церкви, а одночасно пошани до Церков-Сестер. Цю ролю виконував здвиг УМХ-33. Він засвідчив силу і потенцію УГКЦ в окупаційній Польщі. Він дав поштовх цілому ряду молодіжних акцій, які продовжили своє життя в діяспорі, не даючи їм асимілюватися.

Він стукав у серця катакомбної Церкви клятвою вірности Христові, даючи силу витримати всі тортури, вижити і розквітнути з небаченою силою.

Ми і досьогодні маємо звідки черпати духовну наснагу, освячену світлою постаттю Блаженного Митрополита Андрея.

Таких з’їздів відбулося 27 (з них 3 — в Галичині), якщо не рахувати інших епархіяльних.

«Українська Молодь — Христові», як організація, утворена в 1990 році з наміром продовжити традицію молодіжних акцій нашої Церкви.

Після з’їзду УМХ-90 була необхідність і потреба послідовної духовної праці серед молоді. Перші місяці праці УMX характерні бажанням охопити якнайбільше напрямків діяльности (катехизація, родини, «Карітас», сарепта, хори, театр, переклад, меморіял і т.д.). Почали утворюватися перші осередки, в тому числі і на східній Україні.

Пройшло чотири роки бурхливих політичних змін. Переживаємо унікальні хвилини становлення державности, ломки старого способу думання. Криза УMX змушена була навчитися діяти динамічно, постійно враховуючи реальні обставини. Організація стала молодіжним рухом, свого роду матірною структурою, яка давала життя новим формам праці, так відокремилися «Віра і світло», католицький ліцей, «Обнова», катехитична комісія при Митрополії УГКЦ, «Оаза», «Діти Христа» та ряд інших. З членів У MX цілий ряд молодих людей, відчувши покликання, прийняло монаші обіти, пішли в семінарію. Три роки праці служби «Карітас» при УМХ дали багатий досвід не тільки розподілу допомоги по створених картотеках і парафіях, а цінний досвід пошуку власних резервів і прикликання до анонімної пожертви.

За ці чотири роки УМХ брала участь у найрізноманітніших християнських заходах в Україні, Европі і Америці, ввійшовши в світові структури і заложивши гарні основи співпраці з багатьма братніми спільнотами світу. Наприклад — КМВ* — УМХ, Авгсбурґська дієцезія, Европейський Централькомітет «Католікентаґ». Паломництва в Гошів, Зарваницю, Унів, Почаїв, Ченстохову. Світові з’їзди, конгреси, з’їзди ТЕЗЕ, екуменічні конференції. В У MX ми стараємося виховувати тип молодої людини-громадянина, християнина-українця-патріота, думаючого державними категоріями.

В УМХ практикується різного роду праця з молоддю від індивідуального, праці в малих групах, більших на реколекціях до 300 осіб та до багатотисячних акцій — з’їздів.

Враховуючи реалії сьогодення, УМХ змушена дбати про матеріяльну базу — створення умов для духовної праці.

Сьогодні УМХ володіє двома приміщеннями для офісів, бібліотекою, складом, двома гаражами, трьома машинами, приміщенням редакції «Вірую» та іншими ще не обладнаними приміщеннями.

Не зважаючи на кризу, 1994 рік був плідним для УМХ.

Господь рясно благословив працю утворенням нових і нових осередків, цілою хвилею молодіжних здвигів і фестивалів, добре зорганізованими масовими реколекціями.

Духовне лице УМХ формувало багато визначних особистостей Церкви — Владика Лостен, о. Архимандрит Гузар, Вл. Стернюк, о. Григорій Мончак, ЧСВВ, сестра-професор С. Сеник, о. Степан Батрух, Жан Ваньє, о. Генрі Ноуен, о. д-р Музичка і багато інших.

Сьогодні праця УМХ зосереджена на таких основних напрямках: духовні бесіди, реколекції, бібліотека, газета «Вірую». Одночасно триває допомогова служба, меморіял (збір інформації про репресовану Церкву), створення молодіжного Духовного Центру, праця над збірником молодіж­них християнських пісень, касети з’їздів УМХ.

Наша організація набула цілу низку цікавих досвідів, навернень, охрещень і духовних покликань. Ми зрозуміли, що:

І. За все треба боротися самому, ніхто ніщо нам не запропонує готове. Отже — ініціятива і праця.;

ІІ. Цінити нас буде світ, коли збережемо ідентичність, гідність, любов до своєї культури і церковного обряду. Отже — вертатися до джерел, вони — наші;

ІІІ. Всі будуть з нами рахуватися, коли ми будемо міцною єдиною структурою, оформлені, а не розбиті як Рухи, Снуми, Пласти і т.д. Отже — єднаймося, тримаймося;

IV. Жиймо в любові й узгодженості з церковним проводом, але не чекаймо згори ініціативи, а самі створім нові форми молодіжного апостоляту, бо перед нами великі зміни і важливі події.

Наш провід мусить вже сьогодні виробити цілісну програму заходів підготовки до 1996 року. Це рік 400-ліття Унії, 300-ліття Ужгородської Унії, Собор-96, з’їзд УМХ-96. Рік можливого завершення канонізації Митрополита Андрея.

До цих важливих подій маємо підійти підготовленою, добре оформленою зрілою моло­діжною структурою, запропонувавши соборовим комісіям виразний плян праці комісії молоді, підготувавши УМХ до ювілею Унії зрілими знаннями історії і канонів Східніх Церков і Помісної УК Церкви, утворивши оргкомітет підготовки до міжнароднього з’їзду УМХ-96. І ми згідні, щоб знов нас поливав рясний дощ, як в 1990 році, бо зрозуміли, що так благословив нас Господь.

Леся Кріп’якевич.
Львів,15 жовтня 1994 р.

* Католицький Чоловічий Рух

Субота 27 серпня

До обіду — приїзд, реєстрація, поділ кімнат

О год. 4:00 — відкриття З’їзду і доповідь:
Українська Молодь Христові — питання і відповіді — о. І. Музичка

О год. 5:00 — поділ на гуртки для дискусії таких тем:

1. Що розуміємо під поняттям «Християнська Україна» — о. Л. Гузар
2. Роля релігії в житті молодої людини — о. Дацько
3. Що значить бути християнином — бр. Михайло
4. Молодь і атеїзм — о. І. Музичка

О год. 7:00 — вечеря
О год. 8:00 — вечір розваги (деклямації, спів, думки і т.п.)

Спільна молитва з «Епілогом» дня

Неділя 28 серпня

О год. 9:00 — Св. Літургія в храмі Св. Софії
Служить Преосв. Владика Мирослав — Коадьютор з отцями Проповідь —
о. Л. Гузар на тему: Молодь і Христос Зустріч з Блаженнішим Патріярхом

О год. 4:30 — Зустріч гуртків для дискусії над такими темами:

1. Відродження християнства в Совєтському Союзі — М. Томашек
2. Проблема духовного проводу серед молоді — о. Е. Небесняк
3. Наша Літургія — молитва серед молоді сьогодні — А. Онуферко
4. Духовні покликання і їх проблематика — Б. Ґудзяк, о. Гліб

О год. 7:00 — вечеря

По вечері — від’їзд на площу св. Петра (Молитва за нашу Церкву і нарід, релігійні співи зі свічками) .

Понеділок 29 серпня

О год. 9:00— св. Літургія в каплиці «Домус Пачіс»
Служить Владика Мирослав Марусин з Отцями
Проповідь: Значення нашого Хрещення (Визнання віри і вірности Христові)
О год. 11:00 — Звіти дискусійних гуртків — висліди дискусій
О год. 12:30 — Доповідь: Що завдячує Україна християнству — о. Блажейовський
О год. 1:00 — Обід і закриття з’їзду

Гості з-поза океану запрошені!