Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

УПСО

Резолюції VIII З’їзду УПСО, що відбувся 31 травня 1998 р. в Іст Гановер, Нью Джерзі, США

  1. З нагоди надходящого третього тисячоліття Христової ери З’їзд шле вітання Блаженнішому Патріярхові УКЦ Мирославу Івану, членам Синоду УКЦ. священству, монашеству та мирянам УКЦ в Україні і в діяспорі сущим.
  2. З’їзд підкреслює єдність і одність УКЦ в Україні і в діяспорі та закликає усіх мирян до співпраці з ієрархією та духовенством.
  3. З’їзд вітає ідею скликання другої сесії Собору УКЦ у Львові, який має відбутися в серпні 1998 року.
  4. З’їзд закликає мирян і духовенство УКЦ до розбудови правдивого екуменізму на низах.
  5. З’їзд закликає усі складові частини УКЦ докласти всіх старань, щоб виховувати мирян в дусі традиції нашої Церкви і постанов Вселенського Собору Ватиканського II та прилучати українську молодь до Христової Церкви.
  6. З’їзд закликає всіх членів УКЦ активізувати і розбудовувати культурне, громадське життя української діяспори на Заході.
  7. З’їзд закликає увесь український Божий Люд до збереження спадщини Патріярха Йосифа і до дальшої наполегливої праці щодо визнання Патріярхат УКЦ.
  8. З’їзд закликає уряд української держави нав’язати дипломатичні зв’язки на рівні амбасадора з Апостольською Столицею та робити всі відповідні заходи, щоб Святішого Отця Папу Івана Павла II було запрошено на офіційний візит в Україну.
  9. З’їзд засуджує горезвісний лист кардинала Анджело Содано з директивою усунути одружених греко-католицьких священиків з території Польщі.
  10. З’їзд вимагає від дипломатичного корпусу Апостольської Столиці, щоб на усіх переговорах з Російською Православною Церквою, предметом яких є Українська Католицька та Православна Церкви, були представники цих Церков.

 

30 і 31 травня 1998 р. відбулись дві мирянські імпрези: конференція мирян і з’їзд с

Конференція мирян на тему: «Роля мирян в Українській католицькій Церкві»

Заходами Українського Патріархального Світового Об’єднання (УПСО) та Українського Патріархального Товариства в США (УПТ). відбулась, у суботу. 30 травня, цілоденна Конференція мирян на тему: «Роля Мирян в Українській Католицькій Церкві», у готелі Ромада Інн, Іст Гановер, у штаті Нью-Джерзі. Під час нарад конференції виголошено сім окремих доповідей на тему мирян. їх відношення і роля у Церкві, як людській і Божій інституції на землі. Під час нарад конференції, була справді проведена широка аналіза ролі мирянина. його значення, права, обов’язки і завдання у Христовій Церкві. Слід підкреслити, що це дуже важливе питання, але в загальному так мало присвячувалось для цього уваги. Така настанова випливала з того, що у нас удомашнився звичай, що про справи Церкви, релігії мають говорити священики і владики, мовляв, це не наше діло. На жаль, у багатьох випадках така настанова залишилась і по сьогодні. Владики і священики зі своєї сторони не старались, як і сьогодні не стараються сказати, що фактично так не є. що миряни мають не тільки обов’язки, але і права. Без мирян немає Христової Церкви.

Наради конференції розпочато молитвою, яку провів ректор богословської семінарії у Стемфорді о. Едвард Янг. Відкриваючи наради конференції голова крайової управи УПТ Олександер Пришляк, привітав присутніх на залі о. Едварда Янга, о. Олега Жовніровича, пароха церкви св. арх. Михаїла у Філядельфії, о. диякона Юрія Малаховського і численно зібраних, довголітних членів УПТ та гостей. О. Пришляк у короткому слові підкреслив, що ціллю конференції, яка відбувається на передодні другої сесії Патріяршого Собору УКЦеркви. темою якої буде роля мирян, є щоб це питання продискутувати і проаналізувати на нашому форумі і таким чином підготуватись до нарад Патріяршого Собору. Властиво організаторам конференції мирян ішлось про те. щоб найперше перед Патріяршим Собором розглянути різні аспекти ролі мирян у Христовій Церкві. О. Пришляк також підкреслив, що виголошені сьогодні доповіді будуть, у якнайближчому часі, надруковані в окремому виданні так, щоб це видання можна було вручити учасникам Патріяршого Собору. Це може допомогти поширити і поглибити тематику нарад Патріяршого Собору.

Після цього О. Пришляк попросив до вступного слова голову УПСО Василя Колодчина, який в імені управи УПСО привітав учасників та побажав успішних нарад. В. Колодчин наголосив важливість цієї Конференції Мирян у аспекті росту і розвитку нашої Помісної УКЦеркви. Для улаштування цієї конференції проведено дбайливу підготовку. Наші делегації обидвох управ УПТ і УПСО відвідали наших владик — під час відвідин поінформовано про мету і ціль заплянованої конференції. В. Колодчин, зокрема, відмітив, що наші владики поставились позитивно до нашого пляну і благословили наш почин. Виявом цього можуть послужити привітання владик, які надіслали для нашої конференції, а водночас і для делегатського з’їзду УПСО. Конференцію Мирян привітав Патріярх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. Також прочитано привіти від Митрополита Степана Сулика, Владики Василя Лостена, Владики Інокентія Лотоцького, Владики Михайла Вівчара і Владики Роберта Москаля.

Першою передполудневою сесією нарад керував Леонід Рудницький, який представив доповідача Миколу Галіва, редактора журнала «Патріярхат». Доповідач М. Галів говорив на тему: «Вплив Патріярха Йосифа на постання і розвиток зорганізованого мирянського руху у діяспорі». На вступі доповідач підкреслив, що сьогоднішна Конференція Мирян, як постання й існування зорганізованого мирянського руху є плодом засіяного зерна Патріярхом Йосифом. В дальшому вказав на причини і ціль постання зорганізованого мирянського руху, якому пророкували, у той час, коротке життя, мовляв, це солом’яний вогонь, який скоро спалахнув, а ще швидше погасне. Цей солом’яний вогонь вже горить понад тридцять років. Крім багато інших вагомих аспектів доповідач підкреслив велике значення Вселенського Собору Ватіканського II. який дав легальну базу для дії мирян і вказав, що миряни мають не тільки обов’язки, але й права, і також відповідають за долю Христової Церкви. Доповідач окремо підкреслив, що у той час і в тих обставинах, коли поставав і діяв патріярхальний рух, він (рух) не мав іншої альтернативи від тієї, яку мав за благословенням Блаженнішого Йосифа Сліпого на його постання і розвиток.

Другим доповідачем був молодий науковець — дослідник історії Церкви, співробітник Гарвардського Університету Андрій Сороковський. який говорив на тему: «Мирянський рух перед і після ІІ-го Ватіканського Собору». Доповідач провів широку аналізу мирян та мирянських організацій перед Вселенським Собором Ватиканським II, називаючи мирянські братства молитви, «Марійські Дружини» й інші. Вказав на поширені, у той час, соціялістичні й інші ідеологічні течії, які мали негативний вплив на розвиток Христової Церкви. Згадав про постання і розвиток академічної і студентської «Обнови», довкола яких гуртувалась українська інтелігенція. Окремо зупинився над постанням і особливою діяльністю після Другої світової війни «Католицької Акції», що мала економічно-харитативний характер. У центрі всіх цих названих і неназваних організацій стояли миряни. Папа Пій XII належав до тих, які вважали, що миряни є конечно потрібні у Христовій Церкві. Він сказав — миряни є церквою. Папа Пій XII заступав ідею поширення «Апостоляту Мирян». Ще до собору був постав Український Християнський Рух. якого головою був проф. Володимир Янів. Серед післясоборових організацій назвав зорганізований мирянський патріярхальний рух. себто Українське Патріярхальне Товариство в США та інших країнах української діяспори, як також мирянську надбудову УПСО. Ці організації мали інший стиль праці, а також окремо спрецизовані мету і цілі. Доповідач провів докладну аналізу їх розвитку і праці, беручи при цьому до уваги критичні думки і коментарі, що були звернені у сторону зорганізованого патріярхального мирянського руху.

Леонід Рудницький у кінцевому слові першої сесії, спершу подякував доповідачам за виголошені дбайливо опрацьовані доповіді. Перший доповідач, Микола Галів, як довголітний учасник мирянського руху говорив мовою фактів і серця. Тоді, коли другий доповідач, Андрій Сороковський, як молодий науковець, розглянув цей період праці з точки зору науковця і дав свою оцінку. Після цього відбувся короткий обмін думками та поставлено низку питань, на які давали вичерпні відповіді обидва названі доповідачі.

Другою сесією керував Роман Кравець, голова Крайового Патріярхального Об’єднання Помісної УКЦеркви на терені Великої Британії, який сказав, що в цій сесії виступить три доповідачі. Першу доповідь мала виголосити Леся Храплива-Щур з Канади, але з огляду на атмосферичні забурення літак з Торонта не міг вилетіти і доповідачка з об’єктивних причин не могла прибути, тому її доповідь прочитав Ярослав Гаврих з Англії.

Леся Храплива-Щур у своїй доповіді на тему: «За нового мирянина у нашій Церкві», підійшла з практично життєвої дійсності!, підкресливши. що комуністичний режим застосовував різні спроби, щоб собі підкорити сумління людини. Можна людину, чи людей, зламати фізично, а навіть і сумління, але зламати сумління всіх людей є прямо неможливо. Ми є безпосередніми свідками цеї ситуації. І. справді, сьогодні в Україні бачимо особливі явища. Знаємо, що серед мирян, під сучасну пору є велика економічно-матеріяльна скрута і в той же сам час ми бачимо, як ростуть нові Божі храми. Цей факт говорить багато. З другої сторони доповідачка вказала, що серед молоді є поголовна втеча від релігійно-духовного життя. Це явище є застрашаючим. Новий мирянин і мирянський рух можуть мати великі вимоги до духовних отців і владик у межах релігійно-церковної проблематики.

Священики і владики повинні працювати над релігійно-церковним світоглядом. Треба багато присвячувати часу й уваги та праці над змістом християнства, бо це є найбільш суттєва ціль і мета мирянина. У Христовій Церкві ми повинні знайти самі себе. Ми знаємо, що помісність і патріярхат, це наша мета, але чи справді це все?

Черговим виступом була доповідь відомого десидента, письменника, а тепер депутата до Верховної Ради України, Михайла Косіва. на тему: «Мирянський рух в Україні сьогодні й завтра». З огляду на те, що доповідач не міг прибути на конференцію, доповідь М. Косіва прочитав Василь Колодчин. При цьому варто відмітити, що М. Косів є співголовою Світового Християнського Конгресу, який постав у 1992 р. у Львові, а другим співголовою є Василь Колодчин. Доповідач сказав, якщо хтось думає реалістично і говорить про якийсь мирянський рух в Україні, то це ілюзія. В Україні немає мирянських структур, для цього треба вкласти багато праці. Те, що немає мирянських структур, не є явищем надзвичайним. Слід брати до уваги, що людина виростала від колиски до крематоріюму у комуністично-атеїстичному дусі. Це має особливе значення. УКЦерква є там, де живуть і моляться українці католики.

Доповідач висловився критично до діяспорних владик, які беруть участь у Синодах УКЦеркви. мають право голосу, голосують приймаючи різні рішення, але ці рішення, над якими вони голосують, не зобов’язують їх виконувати. М. Косів зробив правильний наголос в цій справі. Без найменшого сумніву, це одна певна й незрозуміла аномалія, над якою треба було б солідно попрацювати, щоб її усунути, бо вона нічого доброго не говорить. Доповідач є тої думки, що в такій ситуації, діяспорні владики не повинні брати участи у Синодах УКЦеркви в Україні.

Останню доповідь у другій сесії виголосив Леонід Рудницький, який € головою Головної Ради Наукового Товариства ім. Шевченка, професор на Ля Саль Університеті, професор УВУ, член Т-ва «Св. Софії» та довголітний член зорганізованого мирянського руху, член управ УПСО і УПТ в США. Л. Рудницький говорив на тему: «Деякі думки про співпрацю мирян з духовенством». Хоч тема є складною, але доповідач вив’язався успішно. Вказав, що на цю тему є написано у країнах світу чимало праць і проведено солідні студії, але в українській літературі на цю тему немає майже жадних праць. Цю проблематику заторкав у журналі «Патріярхат» о. д-р І. Музичка, є також і інші матеріяли, але правдивим шедевром у цій матерії є переклад книжки «Christifideles Laid» — «Покликання і місія мирян». Також треба згадати Післясинодальне Апостольське Повчання Папи Івана-Павла II, з якого можна черпати дорогоцінний матеріял. Назвав також цінну працю о. Віктора Поспішілля «Eastern Catholic Church Law», з 1996 p. (редакція «П.» готує рецензію на неї). Рудницький підкреслив, що нам тут не йдеться про стислу наукову аналізу, але радше на загальному представленні мирян і духовенства, навівши такі поняття: духовне відношення мирян до священиків, емоційне, як священик впливає на родинне життя і суспільно економічне, себто співпраця між мирянами і духовенством у громадському і політичному житті. Для цього доповідач наводив життєві приклади праці богословів на цю тему та особливі поучення Папи Івана-Павла II.

Окремо наголосив, що Церква не є демократією, а з другої сторони підкреслив, що минув той час, коли «священик знав все найкраще». Це велика складність, щоб знати все найкраще. Це відноситься не тільки до парафій, але єпархій і митрополій. Церковний провід у наш час повинен використовувати знання і досвід мирян, щоб, справді, успішно сповняти місію у Христовій Церкві. Авдиторія з особливою увагою і зацікавленням прослухала глибоко вдумливу, актуальну доповідь Л. Рудницького.

У третій сесії, якою керував Ярослав Гаврих з Англії, були виголошені дві доповіді. Перша доповідь була відомого дисидента, правозахисника УКЦеркви Мирослава Мариновича. Належить підкреслити, що Мирослав Маринович є вийнятковим релігійно-церковним мислителем, глибинно знає цю проблематику, а зокрема сучасний поширений екуменізм, на форумах яких часто бере активну участь. М. Маринович є головою новозорганізованого Інституту Релігії та Суспільства, при Львівській Богословській Академії. З огляду на те, що доповідач не міг прибути на конференцію, його доповідь прочитав Олександер Пришляк.

Доповідач, у доповіді на тему: «Мирянський рух перед і після II Ватиканського Собору» розгорнув широку панораму діяльности мирянського руху, підкреслюючи, що праця активістів мирянського руху є і лишиться подивугідною. У не легких обставинах відбувалось відкриття суспільного простору до того ж суспільного життя. Звичайно в тому проявлялись наші амбіційні душі, прояви спокус, труднощі, але також успіхи і досягнення. Особливо підкреслив, що миряни повинні бути не тільки вислухані, але й почуті.

Учасники першої сесії Собору УКЦеркви мали почути, що з їх суґестій, пропозицій і ухвал, що були винесені на тому Соборі, Синод єпископів узяв до уваги. На жаль, цього до тепер не видно. Знаємо, що всі спроби зорганізованого мирянського руху були спонтанними й епізодичними. Доповідач поставив риторичне питання, чи Вселенський Собор Ватиканський II був вселенським чи тільки латинським? Добре питання, над яким варто застановитись, але хто може відповісти? Під сучасну пору в Україні 50% вважає себе поза релігійним. Кількість осіб, які потребують Церкви зростає. Особливу увагу звернув на екуменізм. Назвав і наші конфліктні ситуації. Миряни повинні все змагати до злагоди і любови, бо це є найбільш перспективним.

З огляду на те, що о. мітрат Іван Кротець не міг приїхати, останньою доповіддю на конференції, була доповідь голови УПСО Василя Колодчина, який говорив на тему: «Перспективи і пляни мирянського руху у діяспорі». На початку доповідач наголосив, що зближаємось до дати двотисячоліття народження Ісуса Христа, себто ми є на порозі третього тисячоліття. Ми повинні в цьому напрямі також проводити нашу працю. Це є сучасна перспектива не тільки цілої Христової Церкви, але також у цьому мирян. Для цього нам потрібно приготовлятись, щоб, по змозі, третє тисячоліття зустрінути об’єднаними. Це є великі завдання. Дальше доповідач у ретроспективній формі накреслив пройдений і сучасний стан зорганізованого мирянського руху. Також окремо підкреслив велике значення для розвитку мирянського руху УКЦеркви Патріярха Йосифа.

Олександер Пришляк у кінцевому слові зробив короткі підсумки конференції, підкресливши, що під час доповідей були порушені найбільш актуальні питання, які дали нам широку картину, де ми стоїмо, що перед нами і як нам далі бути. Подякував усім доповідачам та учасникам конференції. Конференцію закінчено молитвою, яку провів о. Олег Жовнірович.

31 травня відбувся восьмий делегатський з’їзд УПСО

У неділю, 31 травня 1998 p., у ранці делегати Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) взяли участь у Службі Божій у нашій церкві у Випані. Отець Юрій Маркевич під час проповіді привітав учасників з’їзду та побажав успіхів у нарадах. Наради з’їзду розпочато молитвою. Голова УПСО Василь Колодчин привітав делегатів з’їзду і гостей та попросив вшанувати пам’ять членів УПСО, що перенеслись у Божі засвіти. Для керування з’їздом обрано президію у складі: Роман Кравець — голова, Ігор Гайда — заступник і Василь Никифорук — секретар, запропонований порядок нарад прийнято без змін. Обрано комісії: верифікаційну, номінаційну і резолюційну. Протокол з останнього з’їзду, що відбувся під кінець серпня 1992 року у Львові, прочитав Василь Никифорук. Зачитаний протокол пригадав учасникам проблеми, що були порушені на сьомому з’їзді. Протокол прийнято без змін. Дальше слідували звіти з проробленої праці за звітний час.

Першим звітував голова УПСО Василь Колодчин. Він сказав, що проводив працю, згідно з рішенням останнього з’їзду і у рамках статуту УПСО. При тому назвав свою пророблену працю та водночас підкреслив, що співпрацював з посталим Світовим Християнським Конгресом, якого є співголовою. Держав тісний контакт з патріяршою курією у Львові й співпрацював з мирянськими організаціями в Україні та діяспорі. Брав участь, як гість, у першій сесії Собору УКЦеркви у Львові, був учасником Світового Форуму Українців у Києві, мав зустрічі зі студентською молоддю і проводив акції в обороні прав УКЦ. Згадав, що йому приходилось здобувати фінанси для проведення праці. Для цього зорганізував льотерію, яка дала деякі приходи. Держав особисті контакти з представниками мирянських організацій. Провів потрібні заходи для того, щоб представники мирянських організацій були запрошені на другу сесію Собору УКЦеркви. На закінчення звіту висловив щиру подяку усім членам управи, як і представникам мирянських організацій за співпрацю.

Звітуючи редактор журнала «Патріярхат» Микола Галів сказав, що властиво він не потребував би звітувати про свою працю, бо вона для всіх видна. Журнал появляється безперебійно. Редактор підкреслив, що на цьому пості він працює понад двадцять років. Це довгий шмат часу і конечно є потрібна зміна. Треба шукати свіжих сил. Для цього було зроблено чимало різних спроб, але покищо без успіху. Вказав на труднощі у праці, які приходиться весь час поборювати. Висловив щиру подяку співпрацівникам і дописувачам, назвавши Івана Гречка, Мирослава Мариновича, Надію Пастернак, о. Івана Музичку й інших. Висловив щиру подяку за довголітню співпрацю д-рові Володимиру Пушкареві, Василеві Никифорукові за коректорську працю, Марії Шумській, Ю. Крижанівському і головам управ Василеві Колодчину і Олександрові Пришлякові.

Володимир Пушкар подав загальний звіт з адміністраційної праці журнала «Патріярхат», вказуючи на різні проблеми. Підкреслив, що журнал під оглядом фінансовим стоїть добре, але завдяки того, що редакція, як також адміністрація, не є оплачувані. На сьогодні біля тисячу примірників іде в Україну, це майже все безплатно. У цьому багато допомагає Микола Когут у Бельгії разом зі своєю родиною.

За секретара Володимира Барана і скарбника Марту Василькевич прозвітував Василь Колодчин. Після цього склали короткі інформативні звіти крайові мирянські організації.

Олександер Пришляк подав звіт з праці Українського Патріярхального Товариства у США. Останні загальні Збори відбулись у 1996 р. Товариство має 20 відділів і біля 19 делегатур. Крайова управа відбуває свої пленарні засідання. Товариство перевело загальну збірку на Львівську Богословську Академію, яка дала біля 38,000.00 дол. Улаштовує доповіді на актуальні релігійно-церковні теми. Проводить мирянські акції в обороні УКЦеркви. Співвидає разом у УПСО журнал «Патріярхат». Крайова управа є у постійному зв’язку з УПСО.

Черговий крайовий звіт подав Роман Кравець з терену Великої Британії. Він же голова Крайового Патріярхального Об’єднання Мирян Помісної УКЦеркви. Патріярхальне об’єднання у Великій Британії, на сьогодні, начислює біля чотири тисячі членів і проводить активну працю, влаштовує святочні релігійно-церковні імпрези, вечори з доповідями й активно реагує на різні релігійні події. Управа видає сторінку у газеті «Вільна Думка» під назвою «За єдність Церкви і Народу», у якій поміщує інформації Об’єднання та події, що відбуваються у нашому церковному житті, як також друкує свої коментарі.

Звіт крайового патріярхального товариства у Канаді, о. мітрата Романа Ганкевича і крайовий звіт «Товариства За Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви» у Німеччині І Бобина, прочитав Василь Колодчин, при цьому підкреслив, що усний звіт передав Кирило Митрович з Франції. Підкреслено, що велику працю на терені Бельгії проводить Микола Когут, а зокрема він займається також висилкою журнала «Патріярхат» в Україну, а це є велика праця. В. Колодчин зачитав теж інформаційний лист з Австралії від Антона Ґралюка. Зараз на австралійському терені є дуже нездорова й шкідлива ситуація для Церкви, яку, на жаль, створив єп. Петро Стасюк. Редакція журнала одержала особистого, застрашаючого листа від Владики Івана Прашка, який вже є на відпочинку. В ньому є подана ситуація на церковному відтинку на терені Австралії. Як нас інформовано, то цього листа одержали безпосередньо всі владики. До цих справ ще повернемо у чергових числах журнала, бо нас запевняють, що ситуація гірша, як колись була у Великій Британії. У зв’язку з цією ситуацією у Австралії активно діє «Комітет за права УКЦеркви і Мирян», який видає «Інформаційний Листок».

Після звітів відбулась широка і ділова дискусія. Крім інших питань багато уваги приділено ситуації нашої УКЦеркви у Австралії. Звіт Контрольної Комісії з переведеної перевірки праці управи УПСО прочитала Рома Дигдало і водночас подала внесок на уділення абсолюторії. Голова верифікаційної комісії Ярослав Гаврих і член Осип Труш ствердили, що на підставі статуту сьогоднішний форум є правосильний. Номінаційна Комісія у складі: Олександер Пришляк — голова, Роман Кравець і Рома Дигдало члени, подали наступний склад керівних органів: голова: Василь Колодчин (США); заступники голови: Олександер Пришляк (США), о. Роман Ганкевич (Канада), Роман Кравець (Англія); секретар: Володимир Баран (США); скарбник: Марта Василькевич (США); пресовий референт: Леся Щур (Канада); журнал «Патріярхат»: ред. Микола Галів (США), адм. д-р Володимир Пушкар (США); члени: Ярослав Гаврих (Англія), Маркіян Шептицький (Англія), Микола Когут (Бельгія), Іван Бобин (Німеччина), Оксана Бережницька (США), Василь Маркусь (США), Василь Никифорук (США), Леонід Рудницький (США), Сидір Тим’як (США). Андрій Сороковський (США), Осип Труш (США), Мирон Барабаш (Канада), Мирослав Гладишовський (Канада), Методій Кінах (Канада). Павло Копачівський (Канада), Степан Пелецький (Канада), Роман Рожак (Канада). Ярослав Сиваник (Канада), Кирило Митрович (Франція), Теодор Барабаш (Еспанія), Антін Ґралюк (Австралія), Михайло Василик (Аргентина), Омелян Басюк (США), Союз Братства і Сестрицтва США. Контрольна Комісія: Рома Дигдало (США), Ігор Гайда (США). Юрій Буцяк (Англія), Орися Лончина (США), Микола Франкевич (Німеччина). Товариський Суд: о. дияк. Юрій Малаховський (США), Олександер Мотиль (США), Василь Семак (Англія), Оля Кучарська (Канада), Богдан Шарко (Німеччина). Запропонований склад управи номінаційною комісією, за незначними змінами, прийнято.

Резолюційна Комісія: Леонід Рудницький — голова, Микола Галів і Андрій Сороковський запропонували текст резолюцій, який, після короткого обміну думок, прийнято. Резолюції друкуємо на іншому місці.

Голова Василь Колодчин запропонував, щоб нашим визначним членам за їхню віддану й активну працю нагородити окремими грамотами вдячности. Безпосередню таку грамоту вдячности вручено на форумі з’їзду довголітньому голові Крайового Патріярхального Об’єднання Мирян Помісної УКЦеркви мгру Романові Кравцеві. Пропозиція одноголосно була прийнята. Затверджено присвоїти грамоти вдячности посмертно таким особам: проф. Петрові Зеленому, д-рові Богданові Лончині, ред. Василеві Качмареві, інж. Теодорові Кудлику, ред. Юрію Венґльовському. Також прийнято такі ж грамоти вдячности присвоїти наступним живучим діячам патріярхального руху: д-рові Михайлові Марунчаку, д-рові Василеві Маркусеві, о. мітрату Романові Ганкевичу, мґру Миколі Когутові, д-рові Мирославові Лабунці і Лесі Храпливій-Щур. З’їзд доручив управі УПСО полагодити всі потрібні формальності.

Голова УПСО Василь Колодчин, щиро подякував усім учасникам з’їзду, закликав до дальшої тісної співпраці на славу Української Церкви і добро українського народу. Ділові наради восьмого з’їзду делегатів УПСО закрито молитвою.

Микола Галів

Привіт другій сесії Патріяршого Собору Української Греко-Католицької Церкви

У днях 13-30 серпня у Львові

Блаженіший наш Патріярше,
Високопреосвященні Владики
Високопреподобні Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі Делегати і Гості.

Слава Ісусу Христу!

Дякую Господеві Всемогучому. що дозволив мені діждати такої великої радости і чести: вітати Вас від зорганізованого мирянського руху нашої Церква у діаспорі, від УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІЯРХАЛЬНОГО СВІТОВОГО ОБ’ЄДНАННЯ.

У ньому зорганізовані миряни УГКЦеркви. розкидані лихою долею по всіх континентах, але безумовно вірш Церкві й вірі отців наших. 35 років тому почули ми з радістю голос нашого Патріярха. Йосифа Сліпого, чудом врятованого із неволі безбожників. щоб сповняв недослідимі заміри Божі. У синівській любові і послусі з’єдналися ми під його батьківським проводом, щоб здійснити його клич «ЗА ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ І НАРОДУ».

Це Блаженіший Патріярх Йосиф. Богом даний нам провідник, впевняв нас. що нам. мирянам, призначена окрема роля в розвитку нашої, тоді поневоленої Церкви та завершенні Її структури патріяршим устроєм. Ми сприйняли глибоко його слова: «Я буду таким патріярхом. яким ви будете народом». Згідно з його поученнями розвиток нашої Церкви впродовж історії був овочем не лише труду Єрархії та Духовенства, але й «християнської дозрілої свідомости мирян, отого духовного стада, довіреного їх пастирському служінню». Він скріплював нас у свідомості цієї нашої великої відповідальности, заохочував до дії, до гідної співпраці з нашим Духовним Проводом, для воскресення та розвитку нашої, тоді ще поневоленої та многостраждальної Церкви.

З великою радістю прийняли ми вістку, що ця сесія Патріяршого Собору присвячена вповні питанням мирянства, за взірцем численних таких нарад та сесій у всій Вселенській Церкві. Президія УПСО, стараючись дати і наш вклад у це велике діло, влаштувала разом із Краєвою Управою Українського Патріярхального Товариства США спільну підготовчу конференцію на тему: «Роля мирян у Церкві» при кінці травня цього року, в Ню Гановер, Ню-Джерзі, США.

Матеріяли цієї Конференції, видані окремою книжкою, знайдете у своїх робочих течках. У наших доповідях ми старалися проаналізувати та висвітлити проблеми нашого мирянства та його місця в нашій Церкві з якнайрізнородніших точок погляду й сподіємося, що наша праця знайде Вашу належну увагу та причиниться до успіху нашого спільного великого діла: першої такої в нашій історії Соборової Сесії, присвяченої виключно справами мирянства.

Ми віримо, що у висліді сьогоднішних наших спільних нарад, миряни та мирянські організації піднімуться до ще повноціннішого членства УГКЦ та дістануть ще кращу нагоду причинитися до розвитку нашої Церкви. їм дозволить ще успішніше працювати свідомість їх прав та відповідальностей, як теж глибше зрозуміння та прихильність зі сторони Церковного Проводу. Ця скріплена співпраця й довір’я дозволить їм ще краще використовувати свої, Богом дані таланти та вміння на славу Божу та на ріст нашої відроджуваної Помісної Церкви.

Президія УПСО закликає з цього місця мирян нашої Церкви, як в Україні, так і в діяспорі ставати в ряди зорганізованого мирянського руху, для активнішої праці у Христовому Винограднику. У повній пошані до нашого Духовенства і Єрархії, ми готові співпрацювати з ними для нової, посиленої євангелізації та духовного відродження нашої Церкви та всього народу, де б не жили його сини і дочки. Ми теж готові стати до спільного змагання для здійснення замірів Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, нового з’єднання всіх українців у Свято-Володимирському Хрещенні. Щоб за бажанням небесного Спасителя, «всі були одно» і разом прославляли Його Святе Ім’я.

Бажаємо цій другій сесії Патріяршого Собору особливого благословення та помочі Святого Духа і найкращих успіхів нарад.

За Президію УПСО:
Василь Колодчин, голова.

Ділова розмова з головою УПСО Василем Колодчином

Голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання Василь Колодчин, повертаючи з поїздки в Україну поступив до редакції журнала «Патріярхат» та поділився своїми вражіннями. Розмова відбулась 29 серпня 1997р. у Нью-Йорку.

Дорогий Пане Голово, вдячний Вам, що поступили до редакції і напевно будете могли поділитись з нашими читачами Вашими вражіннями, з побаченого, почутого і проведеної праці. В першу чергу скажіть, яка ціль була Вашої поїздки в Україну?

Відповідь — Я мав дві цілі. Перша — відбути спільну нараду з провідними членами Світового Християнського Конгресу у Львові, якого я є його співголова, а в Україні співголовою є Михайло Косів, що є депутатом до Верховної Ради України. А друга — як делегат взяти участь у Другому Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся від 21 до 24 серпня 1997 р. у Києві.

П. — Розкажіть, у загальному, про нараду провідних членів Світового Християнського Конгре­су та хто взяв участь у цій нараді?

В. — На жаль, не всі, що були передбачені взяти участь могли бути присутніми, бо в той сам час відбувався європейський з’їзд католицької молоді у Парижі, Франція, де також був Святіший Отець Папа Іван-Павло II. Велике число української молоді, десь біля 1200 осіб, виїхали на цю зустріч. У нараді взяли участь: Ігор Матушевський, що є заступником голови СХК, а також головою Фонду св. Володимира, проф. Паславський, Леся Крип’якевич — заступник голови Фонду св. Володимира, Ганна Іваницька — касієр СХК, Анна Мороз — голова спілки ім. А. Шептицького. яка видає журнал «Христос наша мила», Богдан Трояновський — голова Академічної Обнови, Стефанія Шабатура, Іван Гречко — голова Клюбу Української Католицької Інтелігенції, Марія Косів. На жаль, не міг прибути співголова Михайло Косів, який був змушений поїхати на вийняткове засідання Верховної Ради України до Києва, тому нарадами провадив я

Василь Колодчин. Під час нарад на окреме запрошення, був присутній Владика Юліян Ґбур.

П. — Чи могли б розказати, що було темою нарад?

В. — Спершу Г. Іваницька прочитала звіт з праці СХК голови Виконавчої Ради СХК-УГКЦ Марії Омельчук. Всі учасники нарад подали короткі звіти з проведеної праці Світового Християнського Конгресу, включно з докладним фінансовим звітом касієра Г. Іваницької. Тут слід завважити, що первісно організація Українська Молодь Христові мала два завдання: ідеологічно-виховне і допомогове. В останньому, ці дві функції розділено. За організацією Українська Молодь Христові залишилось завдання ідеологічно-виховне і вони видають газету «Вірую» і для другого завдання утворено окрему організацію: Фонд св. Володимира.

Першу очолює Теодор Ґудзяк, а другу — Ігор Матушевський. Обидві організації мають повні руки праці, але часто відчувається брак фінансових засобів. Вони проводять жваву працю. Також і я, як голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання подав загальну інформацію про працю і ситуацію у діяспорі. При цьому підкреслив, що ревні християни і віддані патріоти поволі переносяться у небеса, це закономірний процес, але, на жаль, їхні діти не мають того почуття, щоб включитися у працю, яку здійснювали і дальше здійснюють їх батьки. Відчувається брак священиків, а ті, що є не всі знаходять час для відповідної і дбайливої душпастирської праці. Це вимагає особливої уваги і глибокої застанови. Українське Патріярхальне Товариство перевело акцію-збірку на потреби Львівської Богословської Академії УГКЦеркви і зібрані гроші передано до заряду Академії у Львові. Голова УПСО передав від УПСО 1,000.00 дол. на працю УMX і 100.00 дол. на Фонд св. Володимира.

П. — Які ще питання були обговорені під час нарад?

В. — Я, — сказав В. Колодчин, — порушив справу наступної сесії Собору Української Католицької Церкви, що є заплянований на вересень чи жовтень 1998 р. Темою Собору має бути роля мирян у Церкві. При цьому я звернув увагу, щоб мирянські організації робили потрібні старання, щоб вони взяли участь, але тут треба поробити старання, щоб представниками мирянських організацій були запрошені, як делегати. Щоб не сталось так, як на першій сесії Собору. Отже, йдеться про те, щоб не обговорювали ролі мирян у Церкві без тих же мирян. Щоб на Собор була допущена преса, зокрема та, яка займається релігійно-церковними і мирянськими проблемами, щоб був запрошений журнал «Патріярхат». Слід зауважити і виразно сказати, що ні владики, ні священики без мирян не можуть говорити про Церкву, яка є Божою і людською установою на твердих основах. Для цього в США патріярхальне товариство заплянувало відбути відповідні наради і конференції для обговорення цих питань і підготовки до другої сесії Собору УКЦеркви. Для розбудови мирянського руху в Україні В. Колодчин запропонував організувати «Мирянські Ради» при кожній парафії і так іти аж до гори, себто до деканатів і єпархій. Для постійного зв’язку й інформації повинні створити «Листок Зв’язку», а з часом, цим «Листком Зв’язку», міг би стати журнал «Патріярхат».

На тлі цих проблем Іван Гречко завважив, що миряни не одержують потрібних інформацій про церковні проблеми. Звичайно, під тим оглядом не дописує провід нашої Церкви. До сказаних думок долучився і я, — сказав В. Колодчин, — і сказав, що журнал «Патріярхат», який робить вагому працю, але не одержує жадних інформацій з центру УГКЦеркви. Вже було чи мало обіцянок, але, на жаль, на обіцянках тільки і залишилось.

Під час нарад виступив Владика Юліян Ґбур, який порушив цілу низку актуальних питань. Висунена ідея творення «Мирянських Рад» є добра і варто її реалізувати. Владика Юліян підкреслив, що інтенсивно готуємось до наступної сесії Собору УКЦеркви. Будемо вдячні за допомогу у його підготовці та переведенні. Нараду започаткував і закінчив молитвою Владика Ю. Ґбур.

П. — Чи Ви мали нагоду зустрічатись з Владикою Любомиром Гузарем, який є під сучасну пору відповідальний за долю УКЦеркви?

В. — Так, я зустрічався з Владикою Любомиром. Передав йому листи від крайової управи УПТ у США й інші залучники призначені для нього. З розмови випливало, що перевантажений працею, виконуючи обов’язки єпископа помічника глави УКЦ, а особливою турботою для Владики Любомира є побудова собору УКЦеркви у Києві. Владика є переконаний, що площа на лівій стороні Дніпра, яку наділила міська адміністрація Києва є добра, хоч не всі з тим погоджуються. (Чому на лівому боці Дніпра, на периферії, а не у центрі Києва, себто на правому боці Дніпра?) В справі будови собору у Києві, вийшли відповідні повідомлення до всіх наших владик і ця справа буде окремо розглянена на черговому синоді УКЦеркви, що має відбутись 1997 вересня 1997 р. у Львові.

Я підказував Владиці Любомирові, щоб пере­вести збірку на будову собору у Києві чим скоріше, бо ж у діяспорі наші члени є старшого віку і переносяться у Божі засвіти, щоб за життя, вони могли ще посприяти цій справі. Збіркою на цю ціль повинні зайнятись наші владики, а зорганізований мирянський рух у цьому напевно допоможе. Крім цього обмінялись думками на проблеми нашої Церкви у діяспорі й в Україні. Також була мова про долю нашої Церкви у Казахстані. Ще окремо зустрічався з Владикою Ґбуром, який наполегливо працює над програмою другої сесії Собору УКЦеркви, що повинна бути затверджена на Синоді, що скоро відбудеться. Зустрічався з Владикою Софроном Мудрим з Івано-Франківська, з яким мав довшу розмову і Владикою Василем Лостеном з США (зі Стемфорду).

П. — Ви були учасником, як делегат, на Всесвітньому Форумі Українців — чи могли б поділитись Вашими вражіннями та спостереженнями?

В. — Звичайно, не тільки, що варто, але й потрібно поділитись враженнями з Всесвітнього Форуму Українців, бо там було мало такого, чого не повинно бути. До речі, делегати не мали жадних прав. Від них нічого не залежало, вони були статистами. Мабуть, всі справи вирішувались поза форумом, вони були форумові представлені. Вражало, що починали наради Всесвітнього Форуму Українців молитвою «Боже великий єдиний», що була записана на магнетофонній стрічці тоді, коли на залі були патріярх, митрополит і владики, які могли разом з учасниками помолитись. Чомусь на форумі не було передбаченого окремого місця для всіх наших церковних достойників. Можна передбачити, що в цьому могли бути певні труднощі, але не було для цього зроблено потрібних заходів. Іншими словами, треба знайти більше уваги й поваги до наших Українських Церков і її достойників!

П. — 3 висловлених Вами думок, що організаційна сторінка не була належно підготовлена, але напевно у цій незорганізованості були також і позитивні моменти!

В. — Звичайно, що було чи мало і позитивних сторінок. До речі, треба відмітити, що саме скликання Всесвітнього Форуму Українців було і є позитивним явищем. З’їхались делегати із різних сторін, континентів. Були делегати з діяспори західної і східної, а також були делегати з різних місцевостей — областей України, десь біля 500 осіб і понад 1000 осіб гостей. Це справді великий форум. Була прекрасна нагода зустрічатись з різними делегатами-українцями, з ними розмовляти і мати можливість довідатись про ситуацію на місцях, а треба сказати, що вона є у кожній місцевості відмінна. Фактично для цього форум був потрібний. На форумі, який передавався в телебаченні і радіо в Україні, виступали: президент Л. Кучма, голова ВР О. Мороз, бувший президент Л. Кравчук, прем’єр мін. В. Пустовойтенко, мін. Г. Удовенко, голова руху В. Чорновіл, І. Дзюба, Мовчан і інші.

П. — Нормально на таких форумах діюча управа складає звіти з проведеної праці. Чи могли б назвати, хто складав звіти?

В. — Звичайно, так би повинно було бути і було б цікаво для учасників почути, яку проведено працю! Правда, була доповідь, яку дехто називав звітною доповідю голови Івана Драча. Справді, це була гарна доповідь — поезія, яка не мала найменшого відношення зі звітом праці, це навіть не була інформативного характеру. Тут можна назвати інформативні виступи з поодиноких осередків західної і східної діяспори. Було цікаво ці інформації слухати, бо можна було багато чого цікавого почути. Звичайно, серед цих інформацій було чимало самохвальби. Слід відмітити, що при відкритті нарад форуму за президіяльним столом були президент Леонід Кучма зі своїм почотом, голова Верховної Ради Олександер Мороз, міністер зовнішних справ Генадій Удовенко, прем’єр міністрів Валерій Пустовойтенко і бувший президент Л. Кравчук. Всі названі виступали з промовами.

П. — Як властиво проходила праця форуму над різними проблемами?

В. — Для цього були утворені тематично круглі столи, які відбували свої окремі сесії. Всі ці круглі столи переводили свої наради у той же сам час. Вони відбувались у викладових залях Університету ім. Шевченка. Деякі круглі столи, скажемо, як церковної проблематики, учасники не могли поміститись у передбаченій залі й мусіли шукати більшого приміщення. Делегати самі вирішували для себе, на якому з круглих столів бажають бути. Праця на цих форумах проходила нормально, кожний учасник мав можливість висловити свою думку до порушених питань чи подати свою пропозицію. На кожному такому з круглих столів були прийняті окремі резолюції, які повинні були бути включені в одну цілість і зачитані на заключний пленарній сесії ВФУ. Я працював у резолюційній комісії духовного об’єднання Українських Церков.

П. — Чи під час відбуття ВФУ була також передбачена мистецько-розвагова частина?

В. — Так, була мистецька частина. Під час першого вечора, 22 серпня, відбувся величавий клясичний концерт. Треба відмітити, що під тим оглядом ми є неперевершені. Другий вечір був присвячений фолкльорним концертовим виступам. У другому концерті, 23 серпня, було віддзеркалене багатство народної творчости з різних місцевостей України. Це справді було приємно бачити і чути. Обидва вечори пройшли з великим успіхом. У них все було до найменших деталів продумане. І справді учасники мали чим любуватись. Цікаво, що й цим разом гостей розмістили на найвищих бальконах, мабуть, ближче неба тоді, коли на залі пустували вільні місця. Господарі повинні це взяти до уваги у плянуванні подібних імпрез.

П. — Чи могли б Ви щось сказати, що було найголовніше вирішено під час нарад ВФУ?

В. — Як вже було згадано, що відбулись круглі столи, на яких обговорювались різні теми і вони в заключені винесли резолюційні пропозиції, які повинні були бути зачитані під кінець нарад ВФУ на генеральній сесії. Така точка у програмі нарад була і ніби читались резолюції, але це була доповідь, яку виголосив Михайло Горинь, яка не включала тих резолюцій, що обговорювались і приймались на сесіях круглих столів. Треба припускати, що ніби резолюційну доповідь було підготовлено перед форумом і тому в ній не могли бути віддзеркалені думки і пропозиції круглих столів.

П. — Чи могли б назвати, кого обрано і хто увійшов до Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР)?

В. — На це питання дуже легко відповісти, бо властиво головою УВКР залишився той же сам голова Іван Драч, а коли ж ідеться про його іконостас, залишився майже беззмінно. На жаль, від тих людей, які увійшли до УКВР небагато можна сподіватись. Велика шкода, що до управи УВКР не увійшли особи дещо молодшого віку. На жаль, молодші люди незацікавлені громадською працею, яку треба виконувати безкорисно, посвячувати свій час і гроші. (Треба мати на увазі, що В. Колодчин, правдоподібно мас на увазі західну діяспору. А може поставмо реторичне питання, а чи цих молодших осіб запрошують, не тільки тут у діяспорі, але й в Україні? З того списка, що нам є доступний, то бачимо, що й в Україні не прийшли молодші люди. Залишились ті самі імена, які, на жаль, за п’ять років праці не багато внесли нового. — М. Г.)

П. — Чи бажали б ще щось до повищого сказати?

В. — Звичайно можна було ще багато чого сказати, але це забрало б нам багато часу. Все ж таки варто підкреслити, що на форумі була порушена справа української мови. Як висловлювались, то це питання представляється дуже серйозно. На жаль, і далі домінуючою є російська мова, навіть на державному радіо і телебаченні УТ-1.

Мало цього, в армії панує виключно російська мова. Чи це повністю відповідає правді, трудно сказати. На жаль, під оглядом мови ситуація є застрашаюча. У східніх областях України майже всі газети, журнали, шкільні підручники є на російській мові.

П. — Скажіть, хто був головою президії, себто хто провадив нарадами форуму?

В. — Нарадами форуму провадили: голова УВКР Іван Драч і голова СКУ Дмитро Ціпівник.

Щиро дякую Вам за інформації, це напевно буде цікаво прочитати нашим читачам.

Розмову вів Микола Галів

П.С. Заслухавши інформацій Василя Колодчина висувається питання, чи у цій ситуації потрібний є Світовий Конгрес Українців? Варто над тим подумати.

Чи справді УПСО і журнал «Патріярхат» осудили австралійську єпархію на основі анонімних голосів?

Спершу бажаємо підкреслити й наголосити, що редакція журнала «Патріярхат» не осуджувала Австралійської епархії, але інформувала про ситуацію, яка утворилася з приходом на епарха Владики Петра Стасюка. Редакція посідала цілу низку матеріялів у справі Австралійської епархії УКЦеркви, але старалась їх не використовувати, бо вважала, що ситуація направиться. До речі, вже були добрі познаки, що прийде до злагоди. У зв’язку з тим була зроблена на сторінках «Патріярхату» відповідна замітка з наголосом на потішаючі вістки до злагоди. На жаль, всі ці добрі надії Владика Петро скоро розвіяв, і прийшло загострення. Незалежно від того редакція здержалась і не друкувала матеріялів, які були і є в її посіданні, щоб не посилювати і не загострювати справи. Редакція також поблажливо потрактувала факт конфіскати Владикою П. Стасюком журналу «Патріярхат». До речі, дуже поганий прецедент, а тим більше, як його чинить людина, що носить мітру з сяючими самоцвітами на голові. У зв’язку з тим журнал «Патріярхат», який тільки удержується з передплат і пожертв людей, поніс матеріяльні втрати. Ми і це промовчали.

Останньо редакція журнала «Патріярхат» одержала копію листа, спрямованого до голови Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) Василя Колодчина, але в листі написано дослівно: «Шановний пане Колодчин», якого підписав д-р Юрій Конюшко, голова Об’єднання Українських Католицьких Організацій Австралії (ОУКОА). Лист датований 11 березня 1996 p.. який є відповіддю на листа голови УПСО В. Колодчина з 26 серпня 1995 р. Не будемо тут зупинятись над тим, що відповідь прийшла після більше як шість місяців, як також над тими істотними формальностями, але хіба авторам листа пасувало назвати хресне ім’я голови УПСО — Василь або хоч В. Колодчин?

Лист написаний на дві повні сторінки густого друку. Не будемо друкувати повністю листа, бо це забрало б багато місця, але не весь зміст листа відноситься до заторкнених питань головою УПСО. Зацитуємо те місце, де говориться і приписується журналу і голові УПСО неправдиві осудження. Ось що написано на другій сторінці в листі до В. Колодчина:

«У відповіді на Ваших декілька запитів я хотів би звернути увагу на те, що Ваше твердження, що Ви стрималися від насвітлювання і розголошення так званих «труднощів» у нашій епархії у виданнях УПСО, не відповідає правді, а це мене дуже турбує.

Докладніше, ОУКОА вислало було матеріяли до УПСО та до редакції журналу «Патріярхат» у справі нашої епархії та вельми позитивний розвиток під нашим новим епархом. Владикою Кир Петром Стасюком. До теперішнього часу не було жодної відповіді від УПСО, крім незадовільної відповіді від Вас самих відносно Вашого попереднього обіжника, у якому згадується примара важких труднощів у нашій епархії — я завважую, що замість спростування, ваш останній обіжник УПСО подає більше того ж самого. Ми писали були п. Галіву, редакторові журналу «Патріярхат», у зв’язку з розповсюдженням затривожуючого матеріялу, але знову ж відповідь п. Галіва була мінімальна, пихата та самокорислива — п. Галів образливо обвинуватив ОУКОА у надмірній вразливості.

Важко обминути висновок, що дирекція УПСО та журналу «Патріярхат» реагує виключно на фальшиві інформації та з жадобою старається знаходити інтриги там, де їх немає. Від УПСО не було жоднісіньких запитів ні до нашого екзарха, ні до ОУКОА відносно справ у нашій епархії. ОУКОА з жалем помічає, що від УПСО не було жодних гратуляцій з приводу інтронізації Владики Кир Петра Стасюка, ні з приводу важко здобутих досягнень нашої епархії. Коротко кажучи, дирекція УПСО і редакція журналу «Патріярхат» не лише осудили ситуацію на основі анонімних голосів, але й відгукнулися в запальний і нищівний спосіб у журналі «Патріярхат». Дозвольте мені Вас запевнити, що Ваш спосіб дії Вас дорого коштує щодо підтримки та довір’я, якщо це Вам цінне. Ви всі мусите зробити велике спільне зусилля, щоб відбудувати мости до нашої епархії і, наскільки це можливо, направити заподіяну нам шкоду як в Австралії, так і в світі. Яке розчаровання, що Ви рішили реагувати на нерепрезентативну галасливу горстку людей, яка керується амбіцією, ображеною гордістю та різноманітними іншими мотиваціями».

Автори листа, як видно з цієї цитати, порядно «підсолили» журналові Патріярхат» і В. Колодчину, але це не міняє фактичного стану. Мабуть, автори листа виявились слабкими експертами, коли його складали і формулювали, бо у це ніхто на терені Австралії не повірить, хіба тільки автори самі і підписувач. Бажаємо запевнити не авторів, але підписувача Ю. Конюшка, а зокрема наших читачів, що редакція не спиралась на фальшивих інформаціях анонімних авторів і не творила жодних інтриг, а, навпаки, старалась знаходити дорогу до злагоди. Запевняємо і авторів листа і самого Ю. Конюшка, що редакція посідає низку дійсних документів, включно з адвокатськими листами, які ми могли були вже давно друкувати, але ми цього не робили, бо надіялись, що з певним часом справи наладнаються.

Підписаний лист Ю. Конюшком, який написаний у стилі, грубо кажучи, — лови злодія, — нас заставляє надрукувати автентичні матеріяли, щоб показати, що редакція не спирається на фальшивих і анонімних інформаціях і в жодному випадку не творить інтриг. Автори листа і підписувач повинні добре оглянутись довкола себе. Чи часом не пробуєте закривати і затаювати дійсні — правдиві факти?

А тепер нижче друкуємо деякі з неанонімних документів. Починаємо з відкритого листа сестри Анісії, ЧСВВ. Хай читачі самі вирішують, хто робить інтриги і подає фальшиві інформації.

Звіт з лотерії УПСО

З ініціятиви Президії Українського Патріярхального Світового Об’єднання була зорганізована льотерія, на якій були картини визначних українських мистців, які безкоштовно дарували свої праці на цілі Патріярхального Об’єднання. Меценатами цієї льотерії були: Роман Бараник, Богдан Божемський, Галина Цісарук-Конопада, Яків Гніздовський, Юрій Гура, Любослав Гуцалюк, Едвард Козак, Катря Кричевська-Росандич, Павло Лопата, Михайло Мороз, Аркадія Петришин, Рем Багаудтин.

Метою цієї льотерії було здобути фонди на потреби нашої Церкви і церковних організацій, українських видавництв і дітей в Україні і Польщі, на організацію Світового Конгресу мирян у Львові та працю самої президії.

Продаж льотерійних квитків принесла — $17,137.50

Видатки:

Квитки, листи, коверти — $1,206.00 поштові оплати — $1,691.93 повернені чеки — $85.00 виміна канадських грошей — $297.79 Разом — $3,282.72 Чистий дохід — $13,854.78

Вислано 6,500 листів. Розігравка льотерії відбулася 30 грудня 1990 p., яку перевела комісія в складі: В. Баран, О. Бігун і Б. Петріна. Картини виграли: о. І. Телявський, П. Кучма, Е. Чемерис, Е. Василина, С. Копистинський, І. Головка, Е. Стецьків, Р. Романишин, П. Лисий, Т. Возни, І. Устименко, Н. Німелович.

Президія УПСО складає щиросердечну подяку мистцям, які подарували картини на цю благородну ціль, людям, що закупили льотерійні квитки, всім особам, які спричинилися до успішного переведення льотерії.

ХАЙ ДОБРИЙ ГОСПОДЬ ВИНАГОРОДИТЬ ВАС СТОРИЦЕЮ.

Управа УПСО

УПСО вітає з ювілеєм владику Іннокентія Лотоцького

13 листопада 1990 р.

Слава Ісусу Христу!

Ваше Преосвященство, Дорогий нам Владико!

З особливою приємністю ми прийняли вістку про Золотий Ювілей Вашого Священства. З тієї нагоди шлемо Вам наш сердечний привіт!

За 50 років у Христовому Винограднику, в тому 10 років на єпископському престолі, Ви виявили себе як справжній душпастир, патріот свого народу, а як єпископ — гідний архипастир довіреної Вам єпархії, вірний патріярхальним ідеям, та провідний оборонець належних прав Української Помісної Католицької Церкви, завершеної Києво-Галицьким Патріярхатом.

Отож, у цей великий день Вашого Золотого Ювілею прийміть, дорогий нам Владико, від Мирянського Руху, зорганізованого в Українському Патріярхальному Світовому Об’єднанні, щирі запевнення нашої відданости і любови та постійних молитов у Вашому наміренні за кріпке здоров’я для Вас, за невичерпні сили та всі благословення із рук Всемогучого Бога на дальші для Вас світлі успіхи, на перемогу нашої Української Церкви та Боголюбивого Народу — на МНОГІ І БЛАГІ ЛІТА, ВЛАДИКО!

За Президію Головної Ради УПСО

Василь Колодчин, Голова
Володимир Баран, Секретар

Деякі думки із засідання Управи УПСО

Власна Кореспонденція

В суботу, 22 вересня 1990 p., у Нью-Йорку відбулось засідання управи Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), у якому взяли участь голова і члени управи: інж. Василь Колодчин, о. мітрат Роман Ганкевич і Леся Х.Щур (з Канади), інж. Ярослав Гаврих (Англія), Оксана Бережницька, Рома Гайда, інж. Ігор Гайда, Микола Галів, д-р Мирослав Лабунька, Василь Никифорук, інж. Олександер Пришляк, д-р Володимир Пушкар, д-р Леонід Рудницький і піддиякон Юрій Малаховський (з США). Засідання, яке започатковано молитвою, що провів о. Роман Ганкевич, відкрив голова управи УПСО Василь Колодчин та подав програму нарад. Під час нарад багато часу присвячено звітним інформаціям та спостереженням з поїздок поодиноких членів управи на Україну.

Інформацію-розповідь розпочав голова Василь Колодчин, подаючи свої цікаві спостереження з зустрічей і розмов під час свого побуту в Україні. Відмітив, що мав нагоду зустрічатись із багатьма провідними людьми і членами комітету по захисту УКЦеркви в Україні на чолі з Іваном Гелем. Також мав зустрічі і розмовляв з Лесею Крип’якевич, Іриною Шабатурою, Іриною й Ігорем Калинцями і багатьма іншими. Відвідав наших владик на чолі з правлячим Митрополитом Володимиром Стернюком. Підкреслив, що миряни не мають ще зорганізованих мирянських форм. Є провідні особи чи особа, які діють під певними збірними мирянськими назвами, але без членства. Це може мати навіть трохи дивне звучання, але це на сьогоднішній день є фактичною дійсністю. Коли ж ідеться про мирян, то більше свідомі з них повернулись до Української Католицької Церкви і включились у працю при церквах чи парафіях. Поруч з тим відмітив, що на церковному відтинку відбувається завзята боротьба, бо на терені колишньої Української Католицької Церкви, що на т.зв. «соборі» у 1946 р. була ліквідована і поставлена поза букву закону, сьогодні є Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦерква) і Українська Православна Церква, розумій російська (УП Церква). На жаль, обидві, як УАПЦерква, так і УПЦерква вживають багато демагогічних і неправдивих аргументів проти УКЦеркви, мовляв, українці-католики бажають завести український народ до Польщі, закидають їй насильство і всякі інші нісенітниці. З існуючих мирянських організацій назвав Марійську Дружину Милосердя, на чолі якої стоїть Ірина Шабатура, Братство св. Володимира і вже згаданий комітет по захисту УКЦеркви. В. Колодчин ще на маргінесі згадав про ситуацію на мирянському відтинку у Польщі, відмічаючи Міжкрайовий Конгрес Мирян, що відбувся у Польщі — Люблині, про що була інформаційна стаття у червневому числі журнала «Патріярхат». Наші парафії і церковні осередки у Польщі є дуже порозкидані, і тому доводиться витрачати багато зусиль.

Рома Гайда, що є головою Українського Патріярхального Т-ва в США, подала свої інформації із Здвигу «Українська Молодь Христові», що відбувся у Львові у вересні ц.р. У здвизі «Українська Молодь Христові» взяла численну участь українська молодь. Під час здвигу було 5 семінарів, які мали за ціль поглибити релігійну проблематику. З діяспори взяло участь у здвизі 32 особи, між якими були також і священики. Священики мали можливість роз’їжджати по селах і відправляти

 

Служби Божі. (Окрема стаття про здвиг «Українська Молодь Христові» є у цьому числі на іншому місці). Василь Никофорук доповнив своїми спостереженнями повищі інформації на церковному відтинку. Він підкреслив, що деякі наші села все ще живуть окупаційним духом страху.

Леонід Рудницький подав загальні інформації про з’їзд Міжнародньої Асоціяції Україністів (МАУ), що відбувся у серпні 1990 р. у Києві. Зустрівся з українським католицьким священиком Валерієм у Києві, який інформував про церковне життя у Києві. До сьогодні у Києві УАПЦерква ще не має своєї церкви. При цьому відмітив, що вніс заяву до Київської Міської Ради, щоб дала для УКЦеркви костьол у Києві. Вже відомо, що Київська Міська Рада дала місце на будову української католицької церкви у Києві. Згадав Оксану Гайову, що багато праці присвячує для оживлення великої спадщини Слуги Божого Андрея Шептицького, влаштувавши для цього окрему виставку.

Микола Галів кількома реченнями згадав про наукову конференцію, присвячену Слузі Божому Митрополиту Шептицькому, що відбулась наприкінці червня ц.р. у Польській Академії Наук у Кракові. До речі, про неї була обширна інформація у вересневому числі нашого журнала. Цікаво відмітити, що конференція відбулась на терені, де є Владика Іван Мартиняк. Можна було сподіватись, що на такому вагомому форумі буде Владика Мартиняк, привітає та поблагословить це добре діло. Тим більше, коли приїхав і вітав Владика Василь Лостен із США. До речі, це вже друга вагома релігійна подія українських мирян у Польщі, на якій ми не бачили Владики І. Мартиняка. Першою такою подією був згаданий Міжкрайовий Конгрес мирян, а другою згадана наукова конференція. Нам тяжко пояснити цей факт, але незалежно від всього, перед нами стоїть відкритим питання: чому? Коли ж ідеться про ситуацію нашої Церкви на західніх землях України, то вона є складна. Слід підкреслити, що дехто говорив і навіть писалось на сторінках журнала «Патріярхат», що в Західній Україні є православні, які прийшли із східніх земель. Належить підкреслити, що на західні землі України не приїжджали віруючі, а якщо такі і були, то це були дуже малі винятки. Незаперечним є, що УАПЦ на західніх землях України, то це є чисто галицький варіянт і він є відмінний і водночас далекий від автокефалістів у Києві чи на східніх землях України. Біда в тому, що у варіянті галицьких автокефалістів губиться цілковита суть Христової Церкви, а поставлено наголос на прикметники «православ’я» й «автокефалізм». До речі, в такому дусі також відбувся «Всеукраїнський» Собор УАПЦ у Києві, а чи справді він був «всеукраїнський», а чи може суто галицький?

Мирослав Лабунька побував довше і кількакратно на Україні і висловив свої спостереження. Була зустріч з православною інтелігенцією, вона є індеферентною. Ми сьогодні пожинаємо те, що посіяли чи занедбали. На жаль, ніхто не думав перед тим, як ця Церква мала відроджуватись. Церкву не піддержувала інтелігенція, але простолюддя. Вона не бажала до цієї Церкви належати. Друга частина не бажала належати до Церкви з опортуністичних причин. Підкреслив не корисний вплив історії М. Грушевського, яка принесла багато шкоди УКЦеркві…

Коли ж ідеться про українську східню інтелігенцію, то вона є тотально індеферентна. Ми можемо шукати більше піддержки серед інтелігенції у Києві, ніж у Західній Україні. В Галичині є півінтелігенти, які є по селах, і вони найбільше вирішують, якою має бути церква-парафія. Вони є працівники по церквах по селах, вони є ті, що ведуть, водночас вони є патріоти і на цю патріотичну вудку їх найкраще брати, як ось за «козацьку церкву». Тут треба брати до уваги все, особисті справи, власні амбіції, все це у відповідному контексті має своє значення. В даному випадку галицький дядько має своє значення. Наша інформація про те, що зробила УКЦерква, є заслаба. Демагогія є сильніша. Немає достаточного числа священиків і є застрашаючий поділ. У підпіллі всі співпрацювали, а тепер, на жаль, так не є. Сьогодні треба дати кожному молитовник і біблію. Також не забуваймо, що поліція і військо й ввесь апарат є в руках правлячої, все ще комуністичної, влади.

Отець Роман Ганкевич подав загальну картину про ситуацію на канадському терені. Назвав справу нових інститутів, які формується чи вже зформувались, а в той же час забувається про надбання Патріярхом Йосифом Українського Католицького Університету в Римі. Згадав про новий текст Св. Літургії, отже тепер є два різні тексти цієї ж самої Св. Літургії.

Ярослав Гаврих подав інформацію про церковне життя в Англії. Відмітив, що церковне життя на терені Англії менш-більш повернулось майже до нормального стану, але є ще дві чи три парафії, які не можна примирити. Владика М. Кучмяк є приступний для всіх, але не може цих справ полагодити. Співпраця з єпископом є наладнана. Згадав цікавий епізод, коли Владика Василик був завітав до Англії і згадував Патріярха Йосифа і Патріярха Мирослава, то йому робили різні завваження. Це люди, які у жодному випадку ніяк не спроможні сприйняти і травити слова «патріярх». Англійський терен дав великий матеріяльний вклад для допомоги Україні, як також в літературі. Ми повинні сконцентруватись над виданнями для України. Крім цього нам потрібно діялогу з українцями-православними.

Після заслухання всіх звітів й інформацій відбулась широка і речева дискусія. Д-р Володимир Пушкар звернув увагу на особливо влучні завваження Мирослава Лабуньки та від себе додав, що нас події заскакували і дальше будуть заскакувати. Наша Церква, а точніше її провід не дописав. Ми не можемо цього не бачити і не чути, ми повинні розумно діяти. Дальше в дискусії брали участь Олександер Пришляк, Оксана Бережницька, Ігор Гайда, Ю. Малаховський, як також вже названі звітодавці.

В дискусії заторкнено цілу низку поточних організаційних питань, а зокрема питання до ситуації на церковно-релігійному відтинку на Україні. Стверджено, що з існуючих під сучасну пору конфесій на Україні, а зокрема на Західній Україні, залишуться діяти УКЦерква, УАПЦерква і протестантські церкви. Коли ж ідеться про сучасну УПЦеркву, розумій російську, на чолі з митроп. Філаретом у Києві та своїм патріярхом у Москві, з часом зовсім перестане існувати, маємо на увазі на західніх землях України. Вона не має справжнього грунту. Правда, вона була протегована урядом за сталінських і брежнєвських часів і є повністю піддержувана Москвою сьогодні.

Також заторкнено деякі внутрішні проблеми УКЦеркви, що існують в Україні, а зокрема деяке відмінне від загально-прийнятого становища нашої Церкви, Отців-Василіян. У ситуації відродження нашого українського народу і нашої УКЦеркви не потрібно творити внутрішніх перегород за таке чи інше слово чи фразу у тексті Св. Літургії. Говорім про любов не тільки до Бога, але також про любов до ближнього, любов до людини, не дивлячись на конфесійні прикметники чи національну приналежність, які у Христовій Церкві мали, мають і будуть мати другорядне значення. Не шукаймо для своїх слабостей спекулятивних оправдань. Полеміка чи суперечка у цій площині не мають жодного логічного підложжя і оправдання.

На засіданні прийнято низку цінних організаційних рішень, а одне з них було відбути Конгрес Мирян на Україні з дбайливо приготованою програмою з участю представників діяспори. Також рішено, щоб звернутись до наших владик у справі більше координованої дії по відношенні нашої Церкви в Україні.

Наради закрито подячною молитвою за успішно проведені наради.

Резолюція П’ятого З’їзду делегатів Українського Патріярхального Світового Об’єднання в Торонто, Канада

19 травня 1985 р.

  1. Цей делегатський з’їзд відбувається вперше після смерти св. пам. Патріярха Йосифа, і тому його делегати віддають глибоку шану і поклін спочилому Главі і першому Патріярхові нашої Церкви, зобов’язуючись зберігати і дотримуватися у своїй праці ідеалів і засад, що їх нам залишив Патріярх Йосиф у своєму завіщанні. Український Патріярхальний рух прагне розвиватися далі і прямувати до здійснення своєї основної цілі «з Його духа печаттю».
  2. П’ятий з’їзд тепло вітає Святішого Отця, Папу Івана Павла II, і бажає йому всіх Божих ласк для успішного понтифікату. Вітаємо ініціятиву Святішого Отця перевести огляд та дати оцінку впровадження в життя постанов Другого Ватиканського Вселенського Собору та визначити дальші напрямні правильного застосування соборових рішень і духа цього Собору.
  3. Сердечно вітаємо Блаженнішого Патріярха Мирослава Івана із його піднесенням до Колегії Кардиналів Католицької Церкви. Сподіваємося, що це нове відзначення Блаженнішого Отця Мирослава Івана дасть йому кращу можливість представляти цілу нашу Церкву в католицькому і міжнародньому світі, а разом з тим прохаємо нашого Главу і Батька далі змагати за визнання українського Києво-Галицького Патріярхату Вселенським Архиєреєм.
  4. Щиро вітаємо наших Владик, членів Святішого Синоду Української Помісної Католицької Церкви, що зберуться на своєму черговому звичайному синоді в жовтні ц.р., і прохаємо їх, як також Блаженнішого Отця Мирослава Івана та високопреосвященних Митрополитів, учасників надзвичайного Папського Синоду піднести на тому форумі справу нашої Церкви в Україні та поновити прохання в дусі Ватиканського Собору про затвердження нашого патріярхату.
  5. Делегати стверджують потребу дальших змагань за реалізацію Патріярхального устрою в нашій Церкві, особливо підкреслюють потребу наукового — історичного і канонічного — підбудування наших ідей, що повинні зробити наші теологічно-наукові установи, богослови, історики, каноністи та публіцисти. Такі праці зокрема потрібні у головних світових мовах.
  6. Делегати з признанням схвалюють відбутий в Торонто 18 травня ц.р. конгрес мирян на тему становища нашої Церкви в Україні та наших завдань супроти неї. В дусі виголошених доповідей, проведених дискусій та підсумків, делегатський з’їзд приймає ще такі постанови:
  7. У зв’язку із 40-літтям початку нищення нашої Церкви в Україні російсько-комуністичним режимом та Російською Православною Церквою, з’їзд постановляє справу нашої мученицької Церкви поставити як найважливішу в найближчому часі, виступаючи в оборону прав віруючих та поставленої поза законом в СССР нашої Церкви, як і інших релігійних спільнот.
  8. Українська громада в діяспорі повинна всіляко використати факт діяльности релігійного руху опору, зокрема Комітету прав віруючих і Церкви в Україні та дати широкий розголос підпільній «Хроніці Української Католицької Церкви». Справу захисту головних діячів цього руху ми повинні піднести і:а міжнародньому форумі, на конференції перевірки Гельсінкських домовлень, в національних парляментах та в органах людських прав ООН.
  9. Зокрема слід використати католицькі інституції та високих достойників для гідної оборони прав Церкви і віруючих під Совєтами через національні єпископські конференції, ватиканські дикастерії, установи типу «Церква в потребі» та чужомовні публікації і дослідні установи.
  10. З’їзд вітає активізацію в цьому напрямі Товариства «Свята Софія» в Америці і Філії УКУ у Вашінґтоні, що заініціювала дослідний осередок справ релігії в Україні і почала видавати бюлетень «Релігійні права» англійською мовою. В цьому напрямі також діє Гарвардський Інститут, що співпрацює з Кестон Коледж в Англії. Обидві установи та ініціятиви заслуговують на повну моральну і матеріяльну підтримку українського мирянства.
  11. З приводу сорокріччя початку нищення Української Католицької Церкви в Україні, з’їзд пропонує різним зацікавленим чинникам відбути більшу міжнародню конференцію на тему ситуації Церкви і релігії в Україні.
  12. Ювілей Тисячоліття Хрещення Руси-України має послужити стимулом нашого релігійно-національного відродження в найближчих роках та зміцнення наших сил і акцій на внутрішньому і зовнішньому відтинках. Це особливо потрібне тому, що Москва всіма засобами і приступними їй каналами намагається спотворити нашу історію і представити нашу Церкву та наші національно-релігійні ідеали в фальшивому світлі.
  13. В тій цілі з’їзд закликає мирянство підтримати проект українських наукових установ — Гарвардського Інституту та українського академічного світу щодо видань та переведення наукових конференцій.
  14. Зокрема з’їзд підтримує програму Центрального Ювілейного Комітету УКЦеркви під головуванням Митр. Максима Германюка, обіцяє з боку мирянських організацій повну співпрацю та включення до низки заплянованих на найближчі роки акцій та імпрез.

 

Звернення Українського Патріярхального Світового Об’єднання

УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІЯРХАЛЬНОГО СВІТОВОГО ОБ’ЄДНАННЯ
ДО УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДЯНСТВА НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ І В РОЗСІЯННІ ЖИВУЧИХ, ГОЛОВНО Ж ДО ЧЛЕНІВ ПАТРІЯРХАЛЬНИХ ТОВАРИСТВ
ТА ВСІХ МИРЯН УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Дорогі Брати і Сестри!

Цей рік, що подарував нам Господь, рік перший відновленої української державности, є рівночасно і роком столітніх уродин великого українця наших недавніх часів — Ісповідника Віри, Патріярха й Кардинала Йосифа Сліпого, який народився в селі Заздрість на Поділлі 17 лютого 1892 року.

Багато є причин, щоб відзначити цей ювілейний рік: ще за життя свого Патріярх Йосиф був не лише визначним науковцем-теологом, не лише Главою Української Католицької Церкви у найважчі для неї часи, але й своїм 18-літнім ісповідництвом та непохитною поставою протягом цього часу став висловом і уосібленням цілої нашої Нескореної Церкви, і в його особі ми вшановуємо сонми незчисленних, а часто й невідомих Ісповідників та мучеників. Це ж вони, під Його проводом, винесли всі ворожі переслідування, щоб довести остаточно до відродження і легалізації нашої Української Греко-католицької Церкви, щоб підтвердити ще раз, що «враги пекольні її не переможуть».

Патріярх Йосиф Сліпий був і тим живим, харизматичним центром, довкола якого згуртувалися всі найкращі сили УКЦеркви в розсіянні для втримання батьківської віри і звичаю наперекір усім асиміляційним тенденціям. На міжнародньому полі Покійний був першим, хто в часи найбільшої деконьюнктури української справи — на Вселенському Соборі Ватиканському Другому — підняв справу мовчазної і незнаної тоді у світі нашої Церкви, ставлячи вимогу створення і завершення її Патріярхатом Києво-Галицьким. Цей виступ мав значення, яке далеко виходило поза чисто церковні справи.

Не можна й недооцінити значення Патріярха Йосифа в ділянці всеукраїнського екуменізму. Він залишив у своєму Заповіті відомі слова: «Ставайте всі в обороні Української Католицької Церкви, але бороніть права Української Православної Церкви, так само жорстоко знищеної чужим насиллям. Бороніть також інші християнські релігійні громади на українській землі…». І це були не лише слова, бо в усій своїй діяльності протягом двадцяти років у вільному світі, йдучи слідами свого великого попередника, Митрополита Андрея Шептицького, Патріярх Йосиф діяв у дусі екуменізму, в дусі єдности Церкви й народу та всіх українців-католиків. Відомий, наприклад, його щедрий дар на побудову пам’ятника Митрополиту Василеві Липківському у Бавнд-Бруці, Н.-Дж.

У цьому 1992 році відзначаємо не лише століття із дня народження цього мужа Божого Провидіння, але і плянується святочне перенесення 28-29 серпня 1992 року його тлінних останків із крипти храму Св. Софії у Римі у його правний осідок — до Катедри Святого Юра у Львові, так як цього бажав він у своєму Заповіті.

Тому Українське Патріярхальне Світове Об’єднання вважає вповні оправданим та доцільним проголосити цей 1992 рік Роком Патріярха Йосифа Сліпого та, за благословен­ням наших духовних властей, закликаємо все наше громадянство вшанувати великого подвижника Церкви і народу.

Особливо важливо, щоб наповнити звучання слів цього проголошення якнайширшим та найглибшим змістом. На 26-28 серпня 1992 року плянується Світовий Конгрес Мирян у Львові, присвячений актуальним проблемам Української Греко-католицької Церкви, на якому прозвучать ідеї Патріярха. Крім цього, плянуємо всенародні святкування, а зокрема академії, доповіді та конференції, які повністю з’ясували б та закріпили б у свідомості нашого громадянства вагу і вартість цієї небуденної людини та її життєвого подвигу. Пропонуємо широку пресову кампанію в цьому напрямі, яка охопила б теж і українську пресу, зокрема християнську. Робимо зусилля, щоб українська пошта серед перших своїх поштових марок також відзначила Патріярха Йосифа у 100-ліття його народження. Можливе виготовлення звукових та зорових стрічок про життя та діяльність Ісповідника-Патріярха. Виготовлення меморабілій, які поширювали б святкову атмосферу та пригадували б «печать духа» великого праведника на житті, як його духовних нащадків, дітей Української Греко-католицької Церкви, так і всього нашого народу.

Йдучи за кличем, що хто не шанує минулого, не вартий майбутнього, пошануймо належно цього велетня Української Церкви і Духа. Пошануймо належно, у всенародньому єдиномислії, того, хто, як колись Мойсей довів свій народ до обітованої землі, щоб самому не ввійти вже до неї.

Хай же витає його дух у вільній незалежній Україні та сповняться пророчі слова його заповітів.

За Головну Раду УПСО:

Василь Колодчин, голова,
Володимир Баран, секретар,
Мирослав Лабунька, заступник — Америка,
о. митрат Роман Ганкевич, заступник — Канада,
Роман Кравець, заступник — Англія,
Леся Крип’якевич, Українська Молодь Христові — Україна,
Іван Гречко, Клюб Української Інтелігенції — Україна,
Олег Гнатюк, Братство св. Володимира — Польща.