Василь Качмар

Широка українська громада попрощала у Божу вічність ред. Василя Качмара

У вівторок, 28 липня 1992 p., після довгої і важкої недуги покинув туземну мандрівку на 88-му році життя і перенісся у Божі засвіти бл. п. ред. Василь Качмар. Покійний народився 20 серпня 1904 р. у селі Війську Добромильського повіту. Покійний належав до унікальних особистостей у нашому українському релігійно-церковному, громадсько-політичному і культурному житті. Він належав до тієї генерації, на очах якої розвивалися події українських визвольних змагань у 1918 р. Він як юнак був їх свідком і на тлі тих змагань формувався його світогляд, іншими словами, його життєвий шлях, це означало продовжувати дальші змагання за незалежність і свободу українського народу. І на цьому шляху дальших змагань ми бачимо молодого ідеаліста Василя Качмара, одного з членів, основників і організаторів Української Військової Оргнанізації (УВО).

Василь Качмар був талановитим, знав добре історію українського народу, володів добре словом і пером. Він умів добре пов’язати свої таланти і віддати їх служінню українській визвольній боротьбі. При цьому виявилась його особлива харизма — приєднувати до визвольних ідей ширше коло людей. Це виразно було видно в організуванні мережі УВО, а пізніше ОУН, а в останні понад два десятки років до українського Патріярхального руху. Як провідного члена УВО й ОУН його життєвий шлях не був легкий. Окупаційна польська влада мала його все на окремому обліку і слідкувала за ним. Покійний Василь Качмар, будучи редактором єдиної легальної націоналістичної газети «Український голос», що з’являлась у Перемишлі у 30-ті роки, відограв важливу ролю у розвитку націоналістичного руху. Водночас його особа була виставлена на різні труднощі, які кінчились ув’язненням і Картузькою Березою, це відома найтяжча польська тюрма.

Після звільнення з польської тюрми ред. Василь Качмар працював у видавничому концерні Івана Тиктора у Львові у газеті «Наш прапор» і продовжував працювати у націоналістичній мережі. За німецької окупації був редактором «Краківських вістей».

Поруч своєї активної праці Василь Качмар 19 вересня 1936 р. заклав своє родинне гніздо, одружившись з Наталією з дому Липською, які разом виховали три дочки і одного сина, давши їм глибоке родинне і релігійне виховання та належну освіту. Це ж не приходилось легко, коли взяти до уваги, що треба було з малими в той час дітьми долучитись до великого ісходу з рідних земель і йти у невідоме на захід. Покійний пройшов цей нелегкий шлях і остаточно перенісся на постійно жити до Північної Америки. На жаль, тут покійний працював не за своєю професією, але працював, щоб вдержати родину та дати дітям високу освіту.

Слід підкреслити, що покійний Василь ввесь час не переставав працювати як громадсько-політичний діяч. Поруч з тим слід відмітити, що ред. Василь Качмар був глибоко релігійною людиною, практикуючим католиком. Покійний Василь все мав широко розгорнений ум, він міг передбачувати і оцінювати проблеми. Поступово все більше і більше присвячував свою увагу церковній проблематиці. Спочатку він був одним із провідних членів Християнського Руху. З хвилиною, коли на волі, у Вічному Місті, з’явився Блаженніший Києво-Галицький Митрополит Йосиф Сліпий після 18-літньої каторги, наша УКЦерква відкрила нову сторінку. Блаженніший Йосиф звернувся з проханням до Апостольської Столиці, щоб вона перевірила, чи Києво-Галицькій Митрополії прислуговує і чи вона мала титул «Верховного Архиєпископства». Відповідь була, що так. Таким чином, нашій Церкві привернено її титул, який вона мала, себто «Верховного Архиєпископства». Підкреслюємо це тому, бо дуже часто зустрічається у різних писаннях, що Апостольська Столиця нагородила Блаженнішого Йосифа, надавши йому титул «Верховного Архиєпископа», що не є згідне з правдою, бо тільки завдяки старанням Блаженнішого Йосифа Сліпого нашій Помісній Церкві привернено їй давній титул. Блаженніший Йосиф на Форумі другої сесії Вселенського Собору Ватиканського II висунув справу патріярхату, яка прислуговує Східнім Церквам, яку соборові отці прийняли оплесками і прийняли постанову, щоб утворити такі патріярхати, де для цього буде потреба. В цьому напрямі Блаженніший Йосиф висунув прохання, щоб Помісну У К Церкву було піднесено до гідности Патріярхату. Навколо цієї ідеї в 1964 р. народився Патріярхальний рух, якого ініціятором був Василь Качмар і проф. Микола Чубатий. Вони покликали до життя ширшу ініціятивну групу осіб — Комітет за Патріярхат УКЦеркви. Їх праця почалась від збирання підписів під петиціями до папи у справі піддержки ідей Блаженнішого Митрополита Києво-Галицького Йосифа у справі піднесення нашої Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату. З малого кола Комітету за Патріярхат розвинувся широкий мирянський Патріярхальний рух і поширився на цілу українську діяспору. Треба підкреслити, що ред. Василь Качмар був промотором цього руху. Для цього покійний вклав багато зусиль і праці, будучи довгі роки провідним членом і головою крайової управи. На цю тему писав статті до української преси — в першу чергу до українського щоденника «Свобода». Він же був сталим співробітником, членом редколегії журнала «Патріярхат». Василь Качмар, як добрий промовець і публіцист, дуже вміло і вдало формував мирянську думку. Вдало вказував на небезпеки, перед якими стоїть наша УКЦерква.

Покійний Василь на цьому полі провів справді велику піонерську працю. Йому наша Церква і зорганізований мирянський рух повинні багато завдячувати. Успіх Качмара був у тому, що він до кожної праці, яку виконував, в першу чергу вірив, що вона е правильна, конечна, потрібна, і виконував її з посвятою і відданістю. Це видно було не тільки в останні його роки життя, але на протязі його цілого життя. Власне своєю вірою, посвятою і талановитістю він був унікальним. Поруч з тим він був глибоко релігійною людиною, практикуючим християнином — членом Церкви, працьовитим, чесним і великим українським патріотом. В. Качмар був справді прикладною і унікальною особистістю. Все життя боровся за найвищі релігійно-церковні і національні ідеали. Його життєвий шлях — це тема для доброго фільмового сценарія чи написання монументальної праці.

Слід ще тут згадати видання цінної праці о. Богдана Липського «Духовість нашого обряду», яка з’явилась в 1974 р. заходами покійного Василя і його дружини пані Наталії і яку перевидано ц.р. коштами панства Качмарів з виключним призначенням для потреб України. Це цінне видання, з якого багато скористає на Україні і будуть вдячні видавцям.

Після похоронних обрядів — Парастасу, у п’ятницю, 31 липня, у похоронному заведенні Литвин-Литвин у Юнійон покійного прощали Микола Галів від редакції журналу «Патріярхат», Рома Гайда від крайової Управи Українського Патріярхального Товариства в США, д-р Мирослав Прокоп від друзів революційної боротьби і інж. Любомир Калинич від земляцького Товариства «Перемишль», якого довголітнім головою був покійний, а останньо був його почесним головою, і від Українського Патріярхального Товариства північного Нью-Джерзі. У суботу була відправлена заупокійна Служба Божа у церкві св. Івана Хрестителя, а після цього тіло покійного похоронено на цвинтарі у Савт Бавнд-Бруку. Похоронні обрядну п’ятницю і суботу довершив о. Франко Шадяк, ЧНІ.

Після цього відбулись поминки, під час яких покійного ще прощали д-р Володимир Пушкар від Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) і від себе особисто, д-р Теодозій Крупа від теренового проводу ОУН в США і Дарія Кузик від відділу УПТ — в Трентоні. Зворушливе слово подяки виголосив син покійного Богдан Качмар.

Микола Галів

Помер ред. Василь Качмар

Ділимося сумною вісткою, що 28 липня 1992 р. після тяжкої недуги на 88-му році життя помер один з перших піонерів Патріярхального мирянського руху ред. Василь Качмар.

Покійний належав до унікально визначних особистостей в нашому громадсько-політичному і релігійно-церковному житті. Він — багатотрудива людина, великий український патріот.

Про Покійного і похоронні обряди буде згадка в наступному числі.

Редакція

Ювілей 75-ліття ред. Василя Качмара

В неділю, 16 грудня 1979 р. в Нью Йорку, заходами Відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью Йорку разом з Товариством земляцтва Перемишль улаштовано спільний обід для відзначення ювілею 75-ліття заслуженого громадського, політичного, а в останні роки мирянського діяча, до речі одного з основників цього руху редактора Василя Качмара. В цьому винятковому святі взяло участь понад 100 осіб з Нью Йорку, Філядельфії, Нью Гевену, Брідж Порту й інших місцевостей. Стаття про свято буде в наступному числі.

Вечір присвячений пам’яті Слуги Божого Андрея

Заходами Літературно-мистецького Клюбу в Нью Йорку, 28 грудня 1979 р. відбувся вечір присвячений світлій пам’яті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького у35-річчя з дня його смерти. У вечорі взяли участь: ред Василь Качмар, який, як заповів керуючий вечером Степан Крижанівський був ініціятором цього вечора, ред. Ольга Кузьмович, д-р Василь Ленцик і д-р Роман Осінчук, як також над-програмово мав слово маестро Михайло Мороз.

Проф. Василь Ленцик подав загальну сильветку великого Митрополита Андрея, підкреслюючи його біографічні дані, національне й релігійне формування і посвяту до священичого стану, а згодом до чернечого життя. Митрополит Андрей Шептицький виявився одним з непересічних особистостей не тільки на українському церковному горизонті, але в загальному і на українському національному ґрунті. Слуга Божий Андрей мав велике зрозуміння до багатьох проблем українсько-культурного і громадсько-політичного життя. Митрополит відчував і знав, що на потребу для українського народу в цілому. І фактично Свято-юрська гора в найчорніші дні нашого поневолення була вогнищем нашого церковного і національного розвитку. Доповідач підкреслив надзвичайно позитивні властивості нашого Митрополита Андрея.

Д-р Роман Осінчук у свойому виступі зупинився над епізодами особистої зустрічі з Митрополитом Андреєм, як лікар. Зокрема зупинився над періодом, коли Митрополит Андрей запросив д-ра Романа Осінчука бути його особистим лікарем. Роман Осінчук, підкреслив, що це була для нього велика честь, а заразом і турбота, чи йому вдасться вив’язатись з нелегкого завдання. Р. Осінчук підкреслив, що Митрополит Андрей хворів на тяжкий і трудний до лікування артрит, який був причиною його паралічу. При цьому Р. Осінчук підкреслив, що Митрополит Андрей, з одної сторони був справді маєстатичною індивідуальністю, так у фізичному, як і духовному значенні, іншими словами справжній велетень духа, а з другої все виявляв велику скромність і простоту. Описав, як виглядала кімната Митрополита. В ній не було жодних люксусів, на які він міг собі все позволити. В кімнаті було велике дерев’яне ліжко вистелене соломою і покрите простиралом, великий стіл, крісло на колісцятах і престіл при якому Митрополит відправляв Службу Божу. За ввесь час лікування ніколи не чув нарікання ні стогону підкреслив Р. Осінчук. Його терпеливість була подивугідна, це був справді святець.

Мґр. Ольга Кузьмович у сконденсованій формі представила відношення Митрополита Андрея до виховання молоді в загальному, а пластової зокрема. Вона свої підмічення робила на основі простудійованого і прочитаного. При цьому вона прочитала добірні уривки й фрагменти з спогадів про Митрополита Андрея в яких найбільш сутньо було наголошено й підкреслено відношення Митрополита Андрея до пластової молоді та її виховання. Митрополит не тільки схвалював виховну працю Пласту, але сам відвідував пластові таборування в Карпатах і підтримував Пласт матеріяльно й морально. Митрополит належав до тих рідкісних осіб у нашому церковному житті, що знав ієрархію вартостей суспільно-культурного і громадсько-політичного життя.

Маестро Михайло Мороз говорив про Митрополита Андрея не тільки, як неперевершеного мецената українського образотворчого мистецтва і в загальному мистецтва, але також, як доброго знатока малярства. Підкреслив велике зрозуміння Митрополита Андрея до росту й розвитку українського мистецтва. Митрополит уділяв здібним студентам стипендії на студії малярства й музики поза кордонами тодішньої Польщі. (Про цю ділянку зацікавлення Митрополита Андрея, ще живучі особи, які завдяки Слуги Божого студіювали повинні видати окрему монографію (зауваження дописувача) Мороз говорив з чуттям і серцем.

Ред. Василь Качмар в свойому сенсовному і змістовому виступі в основному зупинився над останніми днями життя Слуги Божого Андрея, його смерти й похоронів. Він підкреслив, що тут, на чужині від довшого часу були поширені різні вістки в деяких пресових органах не точні й неправдиві про смерть Митрополита Андрея, що мовляв він не помер природньою смертю, що його більшовики отруїли. Що Митрополит Андрей не помер у своїй митрополичій палаті, але в хаті польського архиєпископа. Ні одне ні друге не відповідає правді, бо Митрополит Андрей помер природньою смертю у своїй митрополичій палаті. На це є безпосередні свідки, які були в останні хвилини його життя. Одним з них був брат Митрополита. Так само були поширені вістки що мовляв у похороні брав участь сам Хрущов, що мовляв були також представники Російської Православної Церкви. Все це вигадки, які не мають жадного обоснування. В. Качмар цю ситуацію в аналітичний спосіб вияснив і вказав скільки невірности і неправди поширилось. В цілому вечір, хоч затягнувся досить довго був цікавий своїм змістом, а зокрема джерельними даними, які подавали доповідачі.

Приятелі й друзі відзначили спільний обідом 75-ліття Василя Качмара

В неділю, 16 грудня 1979 р. заходами Українського Патріярхального Товариства в Нью Йорку і Земляцтва Перемищина улаштовано спільний обід для відзначення сімдесят п’ять ліття життя заслуженого підпільного, громадського, політичного й мирянського діяча ред. Василя Качмара. Це було скромне, але щире відзначення відданої праці для Церкви й українського народу ред. Василя Качмара. Організатори відзначення 75-ліття ред.

Василя Качмара, обмежили до малого гурта близьких друзів і приятелів Ювілята. Обидва товариства так Українське Патріярхальне Товариство, як і Земляцтво Перемищина були під кінець 1979 року заняті працею тому не мали достатньо часу, щоби ювілей Василя Качмара поставити на ширшій базі, бо Ювілят на це заслуговував. Властиво питання лежить не в пишноті й багатолюдності, а в самому факті, що в наш час знаходяться люди, які уміють цінити громадсько-політичну і церковну працю. Отже організаторам спільного обіду ішлось тільки про те, щоби хоч маленькою одробинкою дати відчути Ювілятові, що його чесна і віддана праця на громадсько-політичному й церковному відтинку є цінена, а виявом цього був спільний обід в якому взяло участь понад 100 осіб, між якими були його друзі, приятелі, найближчі співробітники праці і родина.

Підготовчий Комітет, що складався з двох товариств до якого входили: від Українського Патріярхального Т-ва: Зенон Машталєр, Ярослав Пастушенко і Ярослав Щербанюк, а від Земляцтва Перемищина: Роман Лапичак, Євген Стахів і Михайло Хитра, який під керівництвом Я. Пастушенка на протязі дуже короткого часу добре справився з свого завдання, підготовивши ювілейний обід, що відбувся в Українському Народному Домі в Нью Йорку.

Євген Стахів з рамени Земляцтва Перемищина відкрив ювілейну зустріч, вітаючи дорогого Ювілята ред. Василя Качмара з його дружиною Наталією та родиною. Поруч того зробив коротеньке введення, представляючи Ювілята учасникам, називаючи його вклад праці у різних ділянках українського життя. Дальше ведення бенкетом передав представникові Українського Патріярхального Товариства Ярославові Пастушенкові, який в свою чергу привітав Ювілята та учасників і попросив о. крилошанина Любомира Мудрого розпочати святочну ювілейну зустріч молитвою, о. Любомир Мудрий провів молитву, поблагословив Божі дари на столах і заразом підніс та заінтонував многолітствіє для дорогого Ювілята, що зразу підхопили учасники. Ведучий програмою свята Ярослав Пастушенко вдало справлявся з свого обов’язку, називав поодиноких представників й осіб, що прибули на спільний ювілейний обід, щоби своєю присутністю привітати Ювілята Василя Качмара. Поруч з тим привітав і представив родину Ювілята, що була присутня на ювілейній зустрічі, себто дітей і внуків: абсольвентку політичних наук Ларису з чоловіком інженером Борисом Даником і їхніми дітьми — Андрієм, Олесем і Степаном, дочку Зірку з чоловіком д-ром Романом Воронкою та їхніми дітьми — Наталкою і Нестором, сина інж. Богдана з його дружиною Лесею з Леушів та дітьми — Ларисою, й Андрієм. Неприсутньою була дочка проф. Надія з чоловіком Володимиром Луцевим та дітьми — Данилом і Яремою, які жувуть в Торонті — Канада.

Слово про Ювілята ред. Василя Качмара та його багатотруднеє життя сказав товариш, ще з юнацьких років Ювілята д-р Володимир Пушкар. Промова була дбайливо опрацьована і охоплювала загальний перебіг життя і вкладу праці Ювілята. Підкреслив, що Ювілят вже в юнацькі роки відзначався непересічними прикметами активности і лідерства. Очевидно з такою настановою і такими прикметами, підкреслював промовець, які мав Василь Качмар не міг був оминути участи в Організації Українських Націоналістів, яка в ті роки розгортала свою працю. В. Пушкар накреслив панораму того часу і ситуацію в перемищині й в самому Перемишлі. Промовець зупинився над такими періодами життя Ювілята: участь в ОУН й польська тюрма, повоєнний період: його активна праця тут на терені Америки в ОУН під проводом Ст. Бандери. Наголосив вклад праці В. Качмара в оснуванні мирянського руху. До речі він ще перед тим був пов’язаний з українським Християнським Рухом. Василь Качмар був одним з головних основників мирянського руху в обороні прав нашої Помісної Церкви та за піднесення її до гідности патріярхату. Був двократним головою Крайової Управи Товариства за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви. Промовець вдало підкреслив цей великий вклад праці Ювілята у мирянський рух, який сьогодні зріс до сили і має свою мережу серед всієї української діяспори. На окрему увагу заслуговує журналістично-публіцистична праця Ювілята не тільки в минулому, але й тепер. Всі заслуги й успішну працю Ювілята треба завдячувати зрозумінню та допомозі його Дружини пані Наталії.

Ювілята привітав від Земляцтва Перемищина Роман Лапичак, який підкреслив великий вклад праці Ювілята в Земляцтво Перемищина. Від Крайової Управи Українського Патріярхального Товариства в імені голови д-ра Богдана Лончини Ювілята привітала Рома Гайда, відмітивши його ще неоцінену працю для мирянського руху. Галина Загайкевич-Мельничук прочитала з великим чуттям свою розповідь-есей з юнацьких років про касетку з хліба, яку вирізьбив ред. Василь Качмар в польській тюрмі. Д-р Мирослав Прокоп вітав Ювілята, відмітивши його період студентських років, підкресляючи, організаційні, провідницькі прикмети. Таким він тоді був. Тепло вітав від Ньюйоркського Відділу Т-ва мґр. Ярослав Щербанюк. Д-р Роман Осінчук вітав Ювілята від Патріяршого Фонду Св. Софія. Д-р Степан Галамай, вітаючи Ювілята від Визвольного Фронту, від себе особисто і від Ярослава Стецька, підкреслив, що ред. Василь Качмар належав до осіб з яким було приємно працювати. Крім усних привітань Любомир Зєлик зачитав письмові привітання: від д-р Галини і Святослава Клюфасів — відділ Патріярхального т-ва у Сиракюзах, від Українських Патріярхальних Товариств: з Гартфорду, Вашінґтон, Балтіморе, й інших. Д-р Василь Палідвор з Галиною Мельничук вручили подарок — картину Ека Козака. На закінчення говорив сам Ювілят ред. Василь Качмар, який дякував усім, що причинилися до цього відзначення. Вже під сам кінець висловила кілька речень донька Ювілята Лариса Даник, яка сказала — щиро дякую організаторам цього свята за таку милу несподіванку. Ми, діти знали, що маємо доброго батька, а сьогодні Ви нам сказали, що наш батько був добрим громадським, політичним і мирянським діячем. Ми Вам щиро дякуємо. . З невиголошених привітів належить згадати привіт від нашого журнала. Робимо це на цьому місці і бажаємо Ювілятові прожити ще довгі роки у кріпкому здоров’ю для добра Церкви і народу.

Незабутні хвилини з патріярхом наших душ

У невідрадні часи громадського й церковно-релігійного збайдужіння, вістка про приїзд Голови Української Католицької Помісної Церкви Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого блискавкою радісної надії сколихнула сумлінням української громадськости на американському континенті. Це ж бо неначе ясний промінь блиснув серед чорної смути, сповіщаючи заповідь надії та віри в краще завтра нашої Церкви в розсіяні сущих. А Церква наша тут у розсіянні й на землях України переживає страшну Голготу. Церква бо завжди була, є і буде оцим останнім прибіжищем для скорбних душ мирян.

Втішна вістка про те, що прибуде до своїх вірних дітей-вигнанців із рідних земель Він-Страдник нескорений, гордість і радість народу, Архипастир Ієреїв і стада там у царстві неволі й тут за океанами чужими, понеслась миттю з міста до міста Канади й Америки. За почином Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви почались у ЗСА масові готування, що б велично привітати Його Блаженство – символ єдности нашої Церкви та неподільности Її проводу. Торонто мало стати нашою Меккою з уваги на виїмковість ситуації в Америці! Аджеж усе мовчало, ніхто не закликав їхати привітати Того, який переміг зло червоного демона. Ні пастирі стада, ані «батьки народу» не виявляли охоти в первопочинах готувань у дорогу до Торонта вести народ. Ждали, мовляв «це ж у Торонті», а не ось тут у Америці. А були й такі, що обіцяли прибути, «якщо непередбачені умови не перешкодять». Вкінці одні й другі, «батьки» і пастирі переступили Рубікон – ріку Лаврентія, бо ж не годилося остатися позаду десятків тисяч мирян, які спішили до Торонта.

Торонто! Летунський майдан. Через міст для «дуже важних осіб» ступає Той, який 18 років верстав тайґами Сибіру, гонений від табору примусових робіт до каземат понижених. Маєстатична постать! Неначе отой біблійний Мойсей! А як у часі Божественної Літурґії Блаженніший Кир Йосиф благословив трисвічниками тисячні маси народу, то не можна було не відчути леготу зболілих душ вірних, які принесли свойому духовному провідникові не дешеві монети, але скарби своїх сердець чистих, любов, синівську відданість і беззастережний послух!

Так, у Торонті все переродилося. Наступив злам! Невірні почали вірити, фарисеї стали неофітами, і самий Архипастир пережив благовість!

Аджеж ще недавно у Римі різними «інтенціями» доводили, що в ЗСA миряни не бажають господаря правовитого в нашій святій Церкві! А також і оті світські «протестанти», «науковці» і всі ті ради посади «лейстровики» ввійшли в нову дійсність. Бо ж це відбувся релігійно-національний плебісцит за – а не проти! І немає сумніву, що ота нова духова сутність українських «прочан» у Торонті гомоном понеслась і до Риму. Ні, це направду сталася нова велика історична подія.

У Торонті панував справжній благадарственний настрій. Патос відроджених душ кликав: «Вітай Архипастирю, володарю наших душ і сердець. Ви, Блаженніший, належите нам усім, а ми всі належимо Вам!»” Підо впливом отого тріюмфу правди та її перемоги мізерніли оті нечисленні закам’янілі серцем, оті, які ще кілька тому намагалися, щоб і Архипастир не прибув і вони і вони б «раділи».

Ще раз і ще раз годиться підкреслити, що серця десятків тисяч українських мас були в Торонті відкриті для Архипастиря без остачі! Щирість і шляхетність української гущі в Торонті приголомшила «недовірків», які хотіли замкнули двері перед Архипастирем і до Канади й до ЗСА. Правопорушники морально померлі! У цьому неповторному тріюмфі правда перемогла марний гаманець, злобу, фальш, хитрунство й двообличність! Перемогли найкращі якості священослужительного стану й найшляхетніші риси характеру Того, який служить і Богові та свойому народові!

Вкінці хай нам буде вільно відмітити, що без нашої масової участи в Торонті в днях 15-16 червня ц.р. ледви чи Його Блаженство був би мав змогу під цю пору прибути до Філядельфії!!!

Із діяльности Товариства за патріярхальний устрій Української Католицької Церкви

Другий З’їзд Делегатів від Комітетів і Мужів Довіря Краєвого Комітету за Створення Київсько-Галицького Патріярхату, дня 23 квітня 1966 р, в Нью Йорку, прийняв Статут і силою його постанов оснував «Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви».

Згаданий З’їзд вибрав Керівні Орґани Товариства в такому складі: Управа:

Почесний голова – Проф. Михайло Тершаковець; Ред. Василь Пасічняк. Голова; Др. Євген Ґіль і Богдан Ясінський – заступники голови; інж. Степан Процик – секретар; інж. Лев Коленський – скарбник; інж. Іван Куземський – організаційний референт; Др, Ярослав Шав’як – пресовий референт.

Контрольна Комісія: Др, Богдан Шебунчак, ред. Василь Качмар, інж. Михайло Хронов’ят.

Товариський Суд: Др. Роман Осінчук, Др. Юрій Старосольський, Др. Іван Козак.

***

У подвійно-ювілейному 1967 році, в 75-річчя з дня народження і 50-річчя священства Їх Блаженства Верховного Архиєпископа і Кардинала Йосифа Сліпого Краєва Управа Товариства ще на початку цього року заініціювала по всіх своїх відділах влаштувати з цієї нагоди святочні концерти. Хоч дехто висловлювався критично до таких імпрез, говорячи, що «Кардиналові треба не такого вияву льояльности а конкретної праці для здійснення Його плянів», то святочні імпрези й концерти не перестають бути у нас і на дальше найпопулярнішою формою вшанування великої людини або історичної події. Наше Товариство не обмежується лише до декляративного вияву думок і бажань його членів – вірних Української Католицької Церкву, але стремить також до здійснення ідей і плянів їх Блаженства Кардинала Йосифа Сліпого.

***

Управа видрукувала й поширила по всій Америці й частинно по інших теренах мистецькі картки з ювілейними привітаннями для їх Блаженства і Верховного Архиєпископа Кир Йосифа, відбитки яких друкуємо на внутрішній сторінці обгортки, з наміренням масової їх висилки Ювілятові від поодиноких родин й індивідуальних осіб. Хоч назверх така акція може виглядати для критичної людини як ще один незобов’язуючий вияв льояльности до Архипастиря, то Управа поклала вагу на інші аспекти акції.

Насамперед це масове висилання карток до Верховного Пастиря, який є рівночасно символом ідеалів, стремлінь і страждань українського народі і церковно-релігійної спільноти, має підкреслити волю вірних Української Католицької Церкви і бажання зберегти єдиний церковний провід і одну неподільну матірну Церкву, єдину для всіх вірних що живуть на Україні і тих що розкинені по всьому світі, під керівництвом Синоду Українських Єпископів. Воно також заперечило, кинену серед чужого світу болючу і злочинну агітацію, що наш Верховний Архиєпископ це «пастир без овець». Цим ми докажемо, що Його вірні живуть усюди там де їм доля призначила, та вони розуміють і обстоюють справу єдности й самобутности їхньої Церкви. І дальший аспект акції, може найважніший, це доказ вірности нашій помісній незалежній Церкві і її найвищому Архипастиреві, чого часто не хочуть бачити чужі високі ієрархи, в плянах яких незалежність й помісність нашої Церкви не знаходить місця.

Є надія, що ця акція буде успішною саме тому, а другі почини, які Управа Товариства плянує і проводить, допоможуть вірним Української Католицької Церкви сказати їхнє слово напередодні історичного першого Собору Єпископів Вселенської Католицької Церкви у Римі.

***

Дня 24 червня і 2 серпня цього року з ініціятиви Краєвої Ради Товариства відбулись в Нью-Йорку наради представників українських центральних організацій в справі сучасного положення Української Католицької Церкви. Крім схвалення меморіялу, який тепер дискутується, нарада постановила просити Впреосв. А. Сенишина та Преосв. Й. Шмондюка і Я. Ґабра про уділення в серпні цього року авдієнцій для делегацій, зложених із представників центральних організацій й членів Управи нашого Товариства. Темою авдієнцій плянується обмін опіній про положення Української Католицької Церкви в аспекті екуменізму, та спеціяльно про репрезентацію Української Католицької Церкви на першому Соборі Єпископів в Римі, у вересні цього року.

Під теперішню пору Управа одержала відповіді від усіх трьох Владик. Відбуто авдієнцію дня 14, серпня з Преосв. Й. Шмондюком. Повідомлення про висліди авдієнцій буде проголошено своєчасно.

***

Краєва Рада рішила сприяти друкуванню книжки пані Мілени Рудницької п.з. НЕВИДИМІ СТИГМАТИ. Слід підкреслити декілька важливих аспектів цього видання. Воно має бути інформативне, документальне, історичне й передовсім ювілейне. Це видання покриває історично-важливий недавній епізод із столиці Вселенської Католицької Церкви про який заговорив цілий світ, Книжка нотує події та їх значення для нашої Церкви і нашого народу. Тому ця книжка повинна бути прикрасою кожної української хати.

До технічного переведення цього завдання і рівночасно фінансування цеї книжки зобов’язалася група ініціяторів із Філядельфії, яка внедовзі оприлюднить свій плян і проситиме про співпрацю усіх, кому ця справа лежить на серці.

Тому що Управа Товариства не має власного адміністративного апарату ані встановлених зв’язків до українських громад в других країнах Америки, Европи та Австралії, усі зацікавлені в акціях Товариства, а спеціяльно в поширенні ювілейних карток, кольпортажі бюлетеню ЗА ПАТРІЯРХАТ й виданні книжки НЕВИДИМІ СТИГМАТИ, можуть звертатися безпосередньо на адресу Товариства подану на обгортці цього числа.

Рубрики

Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Василь Качмар

Рубрики

Підпишись на нашу розсилку