Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Василь Лостен

Laudatio (похвала)

Львів, 7.09.1999

Преосвященний Владика Василь Г. Лостен,
Епарх Української Католицької Епархії у Стемфорді,
штат Коннектикат. США

Василь Лостен народився 11-го травня 1930 року у місцевості Чесапік Сіті, у штаті Меріленд, США у багатодітній і багатій родині (Василь був 10-ою наймолодшою дитиною) Івана і Нелі Лостенів — емігрантів з Галичини.

Початкову освіту здобув у Елктон, Меріленд, а середню і початкові студії філософії й теології у заведеннях Стемфордської епархії для українців католиків візантійсько-українського обряду. Вищі богословські студії закінчив 1957 р. на Американському Католицькому Університеті у Вашінгтоні із ступенем магістра, чи кандидати богословських наук (диплом: Ліценціят Теології). Цього ж року був висвячений на священика. Після кількох років душпастирської праці у парафіях Філядельфійської архиєпархії-митрополії, у 1962 р. молодий священик починає працювати в адміністрації архиєпархії, займаючи з роками по черзі різні посади й відповідальності.

У 1966 році о. Василь номінований папським шамбеляном із титулом монсеньйора, а 1971 р. наступає номінування на титулярного єпископа міста Аркадіополіс із назначенням на єпископа-помічника (суфрагана) Філядельфійської архиєпархії. У 1976 Кир Василь перебирає уряд апостольського адміністратора (sede plena) із-за недуги правлячого митрополита, а 1977 р. він покликаний на епарха правлячого єпископа Стемфордської епархії, яка включає Нью Йорк і штати Нової Англії, себто східне побережжя США. Кир Василій був першим із двох владик Української Католицької Церкви, що були уродженцями США і в часі свячень — наймолодший віком.

Клич (легенда), що його бачимо під гербом Владики Василя звучить: «Мужність». Мужність (Fortitudo) — це одна із богословських чеснот. Ця чеснота допомагає нам переборювати з Божою поміччю труднощі, що їх зустрічаємо на шляху нашого життя. Дотеперішнє життя і діяльність Владики засвідчують недвозначно, що він вірний його кличеві життя – йому ніколи не бракувало мужности й відваги в його житті. Одною з вимог єпископського служіння — це дар чесноти володіння, чи адміністрування: virtus administrandi.

Якраз як вмілий, успішний адміністратор, організатор і суспільно-громадський діяч, відзначився у своїй Церкві й українській громаді Кир Василь Лостен. За його почином у Філядельфії були збудовані доми-приюти старших громадян, відомі під назвою «Вознесіння». У Стемфорді Владика розбудовує Український Церковний Музей і бібліотеку, як і навчальні заклади: Колегію св. Василія і середню школу. Він також почав видавати із 1986 року епархіяльний часопис «Сівач» — українською і англійською мовами. Крім цього видав ряд книг із церковної тематики українською і англійською мовами.

На вирізнення заслуговує також діяльність Високопреосвященного Владики Лостена, як і окремі дії (акції), в обороні прав Української Католицької Церкви в Україні перед розвалом СРСР та допомога — у різних формах — цій матірній Церкві під сучасну пору. Дуже важливою є допомога в цілі виховання кандидатів до священичного сану. Владика Василій з тою метою оснував малу семінарію у Бразилії і спроваджує питомців з України, щоб дати їм змогу закінчити студії у CШA.

Владика Лостен є членом і був учасником багатьох соньмищ владик, т. зн. синодів, конференцій (різного рівня американської римо-католицької єрархії), комісій — ватіканських і українських, де він гідно й активно репрезентував Українську Католицьку Церкву й обороняв її помісні права й привілеї.

Особливо енергійну діяльність Владика Василь Лостен проявив перед і під час святкувань великого ювілею українського народу — Тисячоліття Хрещення Руси-України, забезпечивши великолюдні моління у своїй єпархії, як римське паломництво під проводом ієрархії нашої Церкви. Пригадаю, що в тому часі Владика Василь Лостен довершив надзвичайно мужнього діла: він домігся вміщення на стінах (однієї із ніш) папської базиліки св. Петра в Римі золотосяйних мозаїк свв. Ольги й Володимира, володарів України.

Цей подвиг недвозначно свідчить про велику любов і пошану до України, країни звідки вийшли його батьки, й до Української Католицької Церкви. Саме цей подвиг, це велике діло, як і вся дотеперішня діяльність Високопреосвященного Владики Василя Лостена на добро українського народу й Церкви та ще особлива прихильність до Українського Вільного Університету, вплинули на рішення Ректора й Сенату УВУ вшанувати Високопреосвященного Василя Лостена званням почесного доктора УВУ: — (Doctor honoris cavsa).

Проф. д-р Мирослав Лабунька — Промотор

 

З особливою приємністю вітаємо і гратулюємо Владиці Василеві Лостену за присвоєння йому титулу почесного доктора «Гоноріс Кавза», за його особливі заслуги для Української Католицької Церкви та українського народу. Бажаємо Владиці Василеві багато Божих ласк, кріпкого здоров’я, щоб міг дальше успішно працювати на славу Божу, для розвитку нашої Помісної УКЦеркви і для добра українського народу. Щасти Вам Боже, Владико Василій.

Редакція

 

Делегація Крайової Управи склала візиту Митрополитові Степанові Сулику та владиці Василеві Лостену

У понеділок, 30 березня 1998 p., делегація крайової управи Українського Патріярхального Товариства в США у складі: Олександер Пришляк — голова, Леонід Рудницький, Микола Галів і Василь Никифорук склали візиту Блаженнішому Митрополитові Стефанові та Владиці Володимирові Пасці. Візита відбулась у митрополичій канцелярії при вулиці Френклін у Філядельфії.

Спільну зустріч розпочато молитвою, яку провів Преосвященніший Стефан. О. Пришляк представив приготовлений порядок нарад, який вручив митрополитові Стефанові й Владиці Володимирові. У свойому загальному з’ясуванні Пришляк, спершу, висловив щиру подяку Владикам, що погодились нас вислухати та спільно обговорити деякі проблеми, що торкаються нашої УКЦеркви і УПТ-ва. Головною ціллю нашої візити є, сказав Пришляк, поінформувати Вас про те, що під кінець травня ц.р. управи Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) й Українське Патріярхальне Товариство в США (УПТ) плянують відбути конференцію на тему: «Роля мирян в УКЦеркві», на яку запрошено доповідачів з України і діяспори. Виголошені доповіді та висловлені думки на цю тему мали б послужити добрим субстратом для другої сесії Собору УКЦеркви, що є заплянований на кінець серпня 1998 р. у Львові, темою якого є також роля мирян. Орієнтативно назвав доповіді й поодиноких доповідачів. Окремо підкреслив, що є запляновано зразу після конференції виголошені доповіді видати друком, щоб можна мати готовий матеріял для учасників другої сесії Собору. Після загального з’ясування О. Пришляк запросив Владик взяти участь у Конференції та уділити архиєрейське благословення. При цьому додав, що після конференції, у неділю, 31 травня відбудеться делегатський з’їзд УПСО, на якому будуть складені звіти з праці й вибрана нова управа УПСО.

Митрополит Стефан одобрив запропонований плян конференції, але висунув думку, чи не краще було б таку конференцію на тему «Роля мирян» відбути після другої сесії Собору УКЦеркви, що є заплянована на серпень ц.р. і, власне, на таку ж саму тему. Це може виявитись своєрідною «конкуренцією». Цю думку зразу усунено, підкреслюючи, що конференція заплянована не в дусі конкуренції, а радше у дусі підготовки до цієї дуже важливої ділянки в нашій Церкві — ролі мирян. Поруч з тим порушено питання, що останній Синод відсунув пропозицію, щоб на Собор УКЦеркви були допущені представники мирянських організацій, саме ті, які цими проблемами займаються у своїй праці.

Преосвященніший Митрополит Стефан вияснив це питання, підкреслюючи, що це все зроблено згідно з канонічним кодексом, який ці питання ясно ставить. Владика Володимир, як каноніст, підтверджував, що цього не можна змінити. Навколо цього питання розвинулась дискусія. Ми, з нашої сторони, підкреслювали, що немає нічого досконалого й кодекси також мають свої недотягнення і, власне, цю справу участи представників мирянських організацій у Соборі було б варто змінити. Кодекси приймають люди і люди можуть їх змінити. На це була відповідь: звичайно можна змінити, але для цього є потрібний відповідний процес, а він є дуже складний, щоб його змінити.

При обговоренні цих питань виявилось, що заплянований на кінець серпня ц.р. Собор УКЦеркви з певних причин може не відбутись. На останньому Синоді не схвалено бюджету, а без потрібних коштів, якими не диспонує наша УКЦерква в Україні не можна нічого зробити, а крім цього є ще інші причини. Це в найближчому часі буде вирішено. Крім цього завважено, що не добре зараз, безпосередньо після Собору відбувати Синод УКЦеркви. До речі, учасники Синоду не мають часу ні можливості, щоб запізнатись з рішеннями і проблемами, які обговорював і вирішував Собор. Тому краще Синод УКЦеркви відбувати значно пізніше, а не безпосередньо. Це дасть можливість краще запізнатись з соборовими матеріялами і після того зайняти більше розсудне становище.

В дальшому обміні думками висловлено подяку й признання Преосвященнішому Митрополитові Степанові за його добру доповідь, яку він виголосив на Синоді Римо-католицької Церкви у Вашінгтоні. При цьому також порушено справу т.зв. ватиканської остполітік, зокрема останньої зустрічі, що відбулась у Москві, під час якої була мова про нашу УКЦеркву, але без нашої участи. В такій ситуації наша УКЦерква не повинна мовчати. В цій справі зі сторони УКЦеркви було зайнято відповідне становище, але це треба ще більше наполегливо домагатись, щоб більше не повторювалось, де говорили б про нас без нас.

Під кінець нашої візити було порушено ще одну дуже болючу, внутрішню справу, а саме справу парафії св. архст. Михаїла у Дженкінставн. На цю тему ми відкрито обмінялись думками. Ми сильно відчули, що це є дуже складне питання до вирішення, але якщо була б добра воля з обох сторін, то це питання можна б без великих скреготів розв’язати. Тут не може бути тих, що виграли і тих, що програли, але слід мати на увазі, що на цьому тільки виграє наша УКЦерква у загальному, а Митрополія і парафія св. Михаїла у вужчому розумінні. До розв’язки цього питання треба підходити з любов’ю. Ми звернулись до Преосвященнішого Митрополита Стефана, чи можемо в цій справі якось допомогти. Правда, нас до цього ніхто не уповажнював. Відповідь була — говоріть з ними.

Після нашої візити у Митрополита Стефана і Владики Володимира ми поступили з візитою до канцелярії Союзу Українців Католиків «Провидіння», який є обезпеченевою організацією. Нас дружньо прийняв секретар СУК «Провидіння» Ігор Смолій, якому ми розказали наші проблеми і ціль приїзду до Філядельфії та обмінялись думками на актуальні церковні теми.

Візита у Владики Василя Лостена у Стемфорді відбулась 6 квітня 1998 р. у складі: Олександер Пришляк — голова, Ігор Гайда, Микола Галів і Василь Никифорук. Владика прийняв делегацію разом з о. дияконом Марком Гірняком. Під час візити обговорено ці самі проблеми, що із митрополитом Стефаном, себто питання конференції УПСО-УПТ-во на тему «Роля Мирян у нашій УКЦеркві» та з’їзд УПСО. Владика Василь поблагословив наші пляни, але зразу підкреслив, що особисто не зможе взяти участі, бо в той сам час має провести висвячення. Поруч з тими проблемами ми Владиці поґратулювали за його виступ в обороні нашої УКЦеркви на Папській Комісії Християнської Єдности у Римі, членом якої є Владика. Владика Василь на цьому форумі підкреслив, що провадиться діялог Ватикан-Москва, але при тому чомусь ігнорується УКЦ.

Також ширше обговорено участь представників мирянських організацій на другу сесію Собору УКЦеркви, що має відбутись ц.р. Ставилось питання, чому є якесь таке строге обмеження чи недопущення представників мирянських організацій тоді, коли цей форум, себто Собор, і так нічого не вирішує, тільки подає свої сугестії, думки, спільні ухвали, які можуть стати дійсними щойно після того, як їх Синод УКЦеркви розгляне на свойому форумі й прийме? На такі питання є одна відповідь — не дозволяє кодекс канонічного права. Якби до цього питання не підходити, все-таки у цій постановці немає логіки. Порушено ще цілу низку проблем у нашій УКЦеркві в Австралії, Польщі, Закарпатті й, в загальному, в Україні. Учасники делегації підкреслили, що ситуація УКЦеркви у Австралії є не тільки погана, але прямо нестерпна. До приходу на цей терен Владики Петра Стасюка, там був найбільш взірцевий спокій, що є причиною? Відповіді немає.

У Польщі виринуло питання жонатих священиків. Секретар стану Анджельо кардинал Содано написав листа до папського нунція, архиєп. Ковальчика, щоб одружені священики УКЦеркви з Польщі були перенесені в Україну. Тут ішлось про шість а чи точніше трьох священиків, які приїхали з України. Владика підкреслив, що це справа, у першу чергу, не належить до кардинала Содано, а скоріше до префекта Східної Конгрегації кард. Сільвестріні й вже з приводу того там є деякі непорозуміння.

Наша розмова велась дружньо, без напруження. Олександер Пришляк подякував Владиці Василеві за те, що прийняв делегацію Т-ва й знайшов зрозуміння до наших проблем. Молитвою почато й молитвою закінчено нашу візиту. Молитву провів Владика Василь.

Привітання посла України А. Зленка для владики Василя Лостена

Преосвященнійшій Владико,
Всесвітлі отці,
Шановні пані і панове,

Прекрасний бенкет у прекрасному залі і з нагоди прекрасної події — вшанування єпископа. Владики Лостена з нагоди Срібного ювілею Єпископських свячень — чи не є надзвичайною подією, яка залишиться надовго у пам’яті присутніх.

Для мене і моєї дружини ця подія дає ще одну змогу ближче наблизитися до духовної сфери, включитися у процес нашого цілющого становлення, повніше сприймати Бога і вірити йому, отримуючи упевненість в опануванні визначеного нам життєвого шляху.

Ми завжди пам’ятаємо, що людина, яка розуміє Бога, усвідомлює і велич людини, усвідомлює гідність ближнього, до якого, як заповідав нам Ісус, ми повинні ставитися з любов’ю.

Ми разом з дружиною, як і вся громада, низько вклоняємося нашому владиці, який покликаний сіяти розумне, добре, вічне.

Наші незабутні зустрічі і бесіди, посвячення владикою Лостеном місії України при ООН, глибока любов громади до владики, як і його власна повага і любов до всіх вірних єпархії, — все це дає мені підстави говорити про Вашу, високодостойний Владико, славу, яку заслужено здобули і користуєтеся як в Америці, так і за її межами.

Ви, преосвященніший Владико, несете дійсно розумне і вічне. Ваші зусилля по організації стажування і підготовки майбутніх священиків є конкретною допомогою, в тому числі і Україні, ЇЇ людям, у яких є духовне покликання і до нього йдуть вони, переборюючи численні труднощі.

Ви вміло, з великим знанням справ прививаєте цим людям мораль, яка не може утверджуватися поза релігійними принципами, які б ми надії не покладали на витончену освіту та її вплив на структуру нашого розуму.

За це Вам земна подяка!

 * * * 

Всесвітлі отці,
Пані і панове,

Наша держава — Україна — впевнено йде шляхом демократії. Побудова демократичної держави мас на меті виховання громадян в дусі демократії. Невід’ємними складовими цього процесу є повага гідності кожної людини, активна участь громадян у справах суспільства, повага до сили закону. Але ключевий елемент демократії — це набуття всіма твердого переконання, що усі ми складаємо єдине ціле і ніхто не може бути знехтуваним.

Разом з тим кращі мислителі дійшли висновку, що демократія потребує додаткового скріплення — Боговшанування. І в цьому є ключ до розвитку цінностей, необхідних демократичному суспільству. Так це сьогодні розуміється і сприймається в Україні.

Ви, преосвященний Владико, своєю вірою і своїми вчинками даєте добрий приклад як для морально релігійних людей, так і інших, хто шукає свого шляху і своєї долі. Це все рівною мірою стосується і мене, і членів моєї сім’ї, рівно як і усіх членів нашого суспільства.

Ми живемо у великі часи. То, що вирішує зараз Україна, по справжньому належить історії. Ви, Владико, по-доброму сприймаєте все, що робить Україна. Ви їй допомагаєте, в залежності від своїх можливостей, вирішувати важливу справу.

Дай Боже Вам здоров’я, натхнення, великих сил у здійсненні Вашої благородної місії: нести людям розумне, добре, вічне.

Вітаємо владику Василя Лостена з його 25-літтям єпископських свячень

Хай нам буде вільно привітати від мирянського руху і журналу «Патріярхат» і висловити кілька думок з приводу такої радісної нагоди, якою є двадцять п’ять ліття єпископського служіння для Помісної Української Католицької Церкви Владики Василя Лостена. Це особлива нагода для того, щоб хоч дещо сказати, що думають і як спринимають миряни і зорганізований мирянський рух Дорогого Ювіляра, Владику Василя. Підкреслюємо слово хоч дещо, бо наш Дорогий Ювіляр, Владика Василь є один з найбільш динамічних творчодіючих владик і багатогранною особистістю про працю і досягнення якого, в короткій статті не можна все сказати.

Наш Ювіляр нагадує нам євангельську причту про таланти. Господь обдаровує всіх людей талантами, але не для того, щоб їх держати непорушними, а навпаки, щоби їх плекати, розвивати і помножувати. Іншими словами Господь вимагає від нас діл, щоб помножувати таланти і для цього безперебійно працювати. З приємністю приходиться нам сказати, що Владика Василь належить до тих не багатьох наших владик, який своєю багатогранною динамічною працею багато помножив свої таланти.

Першим талантом було покликання Василя Лостена до духовного стану. Це була підставова проба духовного життя, яку о. Василь Лостен мужньо не то, що видержав, але виявив великий потенціял духовного життя. Отець Василь Лостен з своїм випукленим егом все мав візію Христової Церкви, в широкому розумінні цього слова, а у вужчому — візію Української Церкви і себе, як відданого пастира в ній. Віддана з посвятою душпастирська праця, помножувала його таланти, які промощували йому шлях до ієрархічних вершин. На цьому шляху Ювіляр виявився унікальним робітником у Божому Винограднику.

Варто відмітити, що Владика Василь є унікальною людиною. Його життєвий шлях особливо цікавий. Владика Василь прийшов на світ у Чесапік, штату Мереленд, 11 травня 1930 p., у багатодітній родині, Івана і Юлії Лостен, будучи десятою дитиною. Батьки Василя дали йому глибоке родинне і релігійне виховання. В Елктоні того самого штату Мереленд, закінчив парафіяльну школу і поступив до малої семінарії св. Василія і дальше до коледжу Св. Василія у Стемфорді, який закінчив баклавратом з філософії. Будучи студентом у семінарії св. Йосафата водночас студіював на Католицькому Університеті Америки у Вашінґтоні, одержавши ступінь бакалавра богословських наук.

Молодий богослов Василь, 10 червня 1957 року, у катедрі Непорочного Зачаття у Філядельфії прийняв єрейські свячення, які довершив Митрополит Константин Богачевський. Після свячень о. Василь став парохом й особистим секретарем Мирополита Амброзія Сенишина ЧСВВ, від 1962 до 1971. У 1968 році Папа Павло VI номінував о. Василя монсеньйором. Отець Василь у своїй праці все виявлявся динамічним. На ієрархічні вершини вийшов о. Василь, як монсеньйор й економ Філядельфійської Митрополії у дуже складні і бурхливі часи у нашій Помісній УКЦеркві, Папа Павло VI номінував о. Василя єпископом помічником для Філядельфійської Митрополії, 15 березня 1971 року. Свячення відбулись 25 травня 1971 р. у митрополичій катедрі Непорочного Зачаття у Філядельфії, які довершили Митрополит Амброзій Сенишин, Владика Ярослав Ґабро і Владика Михайло Дудик з Закарпатської Католицької Церкви східнього обряду. На владичім гербі Владики Василя видніє лев, що є символом хоробрости й мужности. Цей символ найбільш змістовно віддзеркалює особистість Владики Василя. Ми згадали, що це були справді дуже бурхливі часи у цілій вселенській Католицькій Церкві і в тому в нашій УКЦеркві. Проблеми Вселенської Католицької Церкви були зовсім відмінними від проблем у нашій Церкві. Можна з певністю сказати, що герб з левом Владики Василя віддзеркалював і даний час. Це був дуже критичний час, коли наша УКЦерква змагалась за свої рівні права у вселенській Католицькій Церкві, змагалась, разом на чолі з Блаженнішим Митрополитом Киево-Галицьким Йосифом, щоби Апостольська столиця піднесла нашу Помісну УКЦеркву до гідности патріярхату. У той час треба було мати силу духа, щоб мужньо видержати та виразно визначити візію майбутнього нашої УКЦеркви. В той час візію нашої Помісної Церкви визначував Патріярх Йосиф. І сьогодні з перспективи часу, можна з певністю сказати, що вона була правильна.

Владика Василь спершу діяв як єпископ помічник, пізніше, як апостольський адміністратор Філядельфійської Митрополії, а під кінець 1977 року був призначений на єпископа Стемфордської Епархії Помісної УКЦеркви. Тут Владика Василь розгорнув широку працю. Розбудував Стемфордську Епархію. Створив престижний Музей у Стемфорді, у якому вже зберігаються рідкісні музейні експонати. Оснував стемфордський пресовий орган «Сівач». Варто тут підкреслити, що Владика Василь у своїй єпископській праці не обмежувався виключно до своєї Стемфордської Епархії, а діяв у широкому засягу Христової Церкви Ми з гордістю дивились, коли Владика був серед римо-католицьких єпископів, на їх Єпископських Конференціях. І не раз ставили собі питання, а шо там робить Владика Василь? Можна з певністю сказати, що Владика Василь гідно виступав, як український Владика і заступав інтереси нашої Церкви у якійсь мірі американський католицький світ був все належно поінформований про нашу Помісну УКЦеркву. Це тільки один з аспектів ще неоціненої праці Владики Василя.

Другим таким видимим і дуже важливим аспектом праці Владики Василя слід назвати його прямування, до того євангельського, «щоб усі були одно». Тут можна назвати відому Київську Студійну Групу, якої промотором є Владика Василь, у якій беруть участь визначні богослови, не тільки католики, але також православні. їх спільні зустрічі, розмови, дискусії, пізнавання самих себе є цими необхідними спробами для спільного діялогу і зближення. Це той шлях, який може тільки посприяти до тієї єдности, що її так часто й наполегливо шукає і робить все, що є в його силах, Папа Іван-Павло II. Це справді одинокий шлях, який може принести сподівані плоди. Поїздка цієї Київської Студійної Групи Владик Василя і Всеволода до Царгороду, зустрічі й спільні молитви з вселенським Патріярхом Вартоломеєм є великого значення і дуже добрим кроком до зближення Церков. Це є ці наявні кроки, які роблять добру погоду. Треба молити Всевишнього Господа Бога, щоб тільки поблагословив добрі почини Владики Василя та його співробітників.

Третим аспектом вагомої праці Владики Василя Є велика турбота за долю воскреслої Помісної УКЦеркви в Україні, зокрема виховання молодих робітників у Божому винограднику, щоб могли іти в народ й успішно голосити Божу благовість — Божі Правди. Ми мали нагоду бачити щедру руку Владики Василя в Україні, у Рудному на Закарпатті, Києві й інших місцевостях. Крім цього в останніх роках Владика Василь дає можливість молодим питомцям з України стати студентами Богословської Семінарії у Стемфорді. Це вимагає чи мало фізичних і фінансових зусиль, але Владика Василь недивлячись на ніщо, безперебійно продовжує цю важливу працю виховання молодих священиків, щоб дати їм добре богословське знання — освіту. Без найменшого сумніву. Владика Василь, під тим оглядом є унікальний і тому заслуговує на всесторонню піддержку. Владика Василь не на словах, але на ділі старається, щоб наша УКЦерква мала добрих, на висоті священиків.

Поруч вище сказаного, можна б ще багато сказати про працю Владики Василя на українсько-громадському полі, культурно-мистецькому і багатьох інших ділянках суспільного життя. Робимо на це тільки натяки. Підкреслюємо тому, щоби з одної сторони побачили вірні вагомий вклад праці Владики Василя для нашої УКЦеркви й українського народу не тільки тут в діяспорі, але й в Україні. А з другої, — цим відміченням бажаємо сказати Владиці Василеві, що його віддана з посвятою праця для УКЦеркви й українського народу високо цінується. Всі ми її бачимо й Вашими. Владико Василю, успіхами радіємо. Ваш ювілей. Владико, є тільки для нас доброю нагодою голосно сказати, як високо ми цінуємо Вашу працю. Тішимось і радіємо що Ви, Владико Василю, так багато помножили свої таланти. Радіємо Вашими обильними успіхами, бо вони є водночас і нашими успіхами, себто нашої Української Церкви. Дорогий Владико Василю, ще раз поздоровляємо і вітаємо Вас з 25-літтям єпископського служіння і молимо Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоби Вас нагородили довгим життям, кріпким здоров’ям, щоб могли дальше успішно працювати на славу Божу, добро Української Церкви й українського народу. Щасти Вам Боже, Владико Василю!

Микола Галів

Делегація Крайової Управи УПТ-ва відбула зустріч з владикою Василем Лостеном

14 вересня 1993 р. делегація крайової управи Українського Патріярхального Товариства в США у складі: Олександер Пришляк, Рома й Ігор Гайда, Микола Галів і Василь Никифорук зустрінулись з Владикою Василем у його резиденції — Стемфорді. Ціллю зустрічі було, щоб Владиці Василеві висловити стурбованість мирян проблемами нашої Помісної УКЦеркви та спільно обговорити її релігійно-церковні проблеми.

Голова управи УПТ-ва в США Олександер Пришляк привітав Владику Василя і подякував за те, що Владика не відмовив з нами зустрінутись, вислухати наші думки і водночас спільно обговорити важливі наші релігійно-церковні проблеми. Владика Василь відповів, що все є готовий дискутувати на релігійно-церковні питання. І так без особливих зусиль і напружень розвинулась справді дружня розмова. Не вичувалось будь-якого протистояння, «ми і я», чи навпаки, але спільно обговорювали актуальні питання нашої Церкви.

Спершу висунено питання рішень останнього Синоду українських владик, що відбувся у другій половині травня 1992 року у Львові. На цьому ж Синоді було прийнято пропозиції, щоб утворити нові єпархії, які мала затвердити Апостольська Столиця, а також висунено кандидатів на єпископів в Україні і терна на єпископів для діяспори, крім цього від Синоду вийшло два листи до Папи Івана-Павла II, які не були публіковані, у справі визнання патріархату Помісної УКЦеркви і в справі Мукачівської єпархії, які всі учасники Синоду підписали. Знаємо, що Патріярх Мирослав-Іван на першого листа мусів одержати відповідь, бо коли мирянська делегація була на авдієнції у Патріярха Мирослава-Івана, голова УПСО Василь Колодчин сказав, що не потрібно все посилати прохання, на які і так немає відповіді. На цю репліку Патріярх Мирослав-Іван спонтанно відповів: «А звідки ви знаєте, що немає відповіді. Відповідь є, бо на прохання прийшло питання». Це значить, що проханя Синоду не вирішено позитивно, а висунено нові перепони… На жаль, офіційні повідомлення з патріяршої канцелярії у справі утворення нових єпархій не є згідні з правдою. У інформаціях говориться, що Апостольська Столиця, згідно з ухвалами Синоду, апробувала нові єпархії. Серед новоутворених єпархій немає згадки про Луцьке єпископство і про Чернігівсько-Вишгородську єпархію. Тяжко повірити, щоб таку інформацію затвердив Патріярх Мирослав-Іван, хоч вона вийшла з патріяршої канцелярії, бо якщо ми собі пригадуємо, що Патріярх Мирослав-Іван у своєму Зверненні з 15 лютого 1993 р. до греко-католиків в Україні й на поселеннях писав: «Дивною нам видається одна річ, а саме, що нам на наших рідних землях треба доказувати нашу територію, хоч від хрещення Руси-України наша Церква була в повній єдності з Вселенською Церквою…». З цього випливає, що Патріярх Мирослав-Іван не без причини писав про своєрідну обмеженість території, бо ж у повідомленні, яке подала Патріярша канцелярія, не було навіть згадки про Чернігівсько-Вишгородську єпархію. Десь і хтось не говорить всієї правди! А, до речі, дуже говориться про утворення нових єпархій, це нічого особливого, бо ж тільки поділено існуючі перед тим єпархії на більше, щоб кожний єпископ мав якийсь участок.

Бажалось би почути думку про те, що Апостольська Столиця відірвала від живого тіла нашої Помісної Церкви Мукачівську єпархію. Коли ж ішлося про Перемишльську єпархію, то тому, що вона сьогодні є в межах польської держави, її спочатку було прилучено до Варшавської Митрополії, а на знак протестів вилучено з Варшавської Митрополії, прилучено до Східньої Конгрегації. У той же час Мукачівську єпархію, яка є в межах української держави, прийнято інший принцип, відірвано від Києво-Галицької Митрополії і прилучено, проти волі подавляючої більшости вірних, до Східньої Конгрегації. Чому дві мірки до тієї ж самої справи. Де ж ця справедливість і любов, яка є основою Христової Церкви?

Владика Василь пробував дещо з цих питань роз’яснити, але не знаходив аргументів, щоб висунені аргументи опрокинути. Коли ж ідеться про обмеження юрисдикції нашої Церкви, то Владика Василь висловив думку, що не треба питатися про юрисдикцію, але треба діяти. Крім цього вказував, як це тяжко установити нову єпархію, і для цього навів приклад створення нової єпархії у Пармі, Огайо, що взяло п’ять років праці, щоб її утворити, щоб відповідно визначити її межі.

Також заторкнено справу номінування аж п’яти польських владик для далеко меншої кількости поляків, що живуть в Україні, і тільки один Владика Іван Мартиняк для українців, що живуть у Польщі, яких є біля 350,000. На жаль, під тим оглядом по-мачушиному потрактовано нашу Церкву. Поруч цього порушено питання номінації нових владик. Чому Апостольська Столиця номінує нових владик поза ухвалами Синоду або чому не призначує владик з того терена, що були призначені для даної єпархії.

Нам відомо, що Владика Р. Даниляк не був вибраний у терені на Торонто. Наслідки деякої сваволі сьогодні видно. Чому українські владики між собою не поладнали тієї ситуації, що сталась у Торонто? Ватикан ніби вислав свого представника в особі Владики М. Гринчишина, який, на жаль, перед тим не зустрівся з усіма нашими єпископами і не обговорив цієї справи, але виконував ролю Ватикану і ще більше загострив цю справу. Ситуація Торонто була заакцентована дуже рішучо, при чому вказано на певні принципи, які обороняє Владика Ісидор і подавляюча частина священиків Торонтської єпархії. Хоч Владика Лостен не поділяє всього цього, що сталось у Торонто, все ж таки не піддержує позиції Владики Ісидора.

Також відмічено, що папский нунцій в Україні забагато вмішується у внутрішні справи нашої Церкви. При цьому виринуло питання подій навколо посвячення площі під храм патріяршої катедри у Києві. До цих подій Владика Василь висловився критично, підкреслюючи, що ця справа не була належно підготована і домовлена з урядовими чинниками.

Заторкнено справу чергового Синоду УКЦеркви, який мав відбутись у жовтні 1993 р. Тут Владика поінформував делегацію, що Синод не відбудеться у жовтні ц.р., але під кінець листопада. Тут були висловлені думки, що Синод УКЦеркви не прислухувався і не прислуховується до питань, які висувають миряни. Що Синод все є засекречений, що його рішення рідко коли бачать денне світло, бо все залишаються на столі під сукном у Апостольській Столиці. Так було дотепер і так сталось з останнім Синодом УКЦеркви з травня 1992 року, але незалежно від цього, багато з цих ухвал і рішень подали у своїх пресових органах Владика Іннокентій Лотоцький у «Зорі» і Митрополит Степан Сулик у «Шляху».

Висунено справу підбору священиків на єпископів і вибирають тих, що найменше надаються. Чому це так? Знаємо священиків, які фактично надаються на цей високий пост, але їх навіть не згадують. Дивно також, що по сьогодні, де не потрібно затвердження Апостольської Столиці, тільки повідомлення, не приєднано до грона українських владик, яких висвятив св.п. Патріярх Йосиф, ними є Владика Любомир Гузар і Владика Іван Хома. Вони були висвяченими з призначенням для України. Всім відомо, що свячення є важні, тільки їх не визнала Апостольська Столиця як владик. Сьогодні УКЦерква в Україні мас право їх зараховувати офіційно владиками і тим пошанувати діло св.п. Патріярха Йосифа. Багато в житті поза прийнятими регулами і правом є винятки, які приймається. І це також можна зарахувати до тих винятків, які належало б прийняти.

Владика Лостен підкреслив, що він також є проти безпотрібної засекречености і заступає думку, що миряни повинні бути на синодах і прислухатись до нарад. При цьому запевняв делегацію, що особисто передасть наші думки і побажаня у релігійно-церковних справах на Синоді так, «що напевно форум Синоду УКЦеркви почує ваші думки, побажання і сугестії».

Крім вище згаданих питань порушено ще цілу низку проблем, як катехизацію, питання літургічної мови, видання релігійної літератури, скликання собору УКЦеркви з участю мирян, священиків і владик та інші. Наша спільна зустріч несподівано затягнулась довго, бо тривала понад три години, але розмови проходили так цікаво і дружньо, що не відчувалось, що так швидко пройшов час.

Знову голова О. Пришляк висловив щиру подяку Владиці Василеві за те, що прийняв нашу делегацію і присвятив так багато часу. Владика Василь виявив свою радість з спільної зустрічі і дружніх розмов, дав архиєрейське благословення та побажав успіхів у дальшій праці. Спільну зустріч утверджено спільною фотосвітлиною.

Микола Галів

Метрополія Нью-Йорка готується до відзначення срібного ювілею єпископства владики Василя Лостена

У Нью-Йорку утворився окремий громадський комітет очолений Мирославом Шміґелем, для відзначення 25-річчя єпископства Стемфордської Єпархії Української Католицької Церкви Владики Василя Лостена. У цій справі комітет розгорнув широку підготовку, щоб величавим бенкетом, у престижевому Шератон Готелі, з дбайливо приготованою програмою відзначити срібний ювілей єпископства Владики Василя. Слід підкреслити, що Владика Василь є вийнятковою особистистю у нашому релігійно-церковному житті. Говорячи євангельською мовою, то Владика Василь належить до тих Божих вибранців, який багато, багато разів помножив свої таланти, за які не тільки сам Ювіляр, Владика Василь, але і ми миряни повинні бути горді. Ми своєю безпосередньою багатолюдною участю у величавому бенкеті, що відбудеться у неділю 12 січня 1997 року, повинні засвідчити нашу особливу пошану і вдячність Владиці Василеві. Це буде також нагода привітати Владику на передодні церковного Нового 1997 Року і свята Василія Великого з його ім’янинами. Це буде особлива нагода спільно заспівати Многая Літа, Владико.

Вітаємо владику Василя Лостена з 25-річчям священства

Нам приємно привітати Єпископа Стемфордської Епархії Помісної УКЦеркви Преосвященого Владику Василя Лостена з його 25-річчям священства. Це добра нагода зробити підсумки минулого та визначити шлях на майбутнє.

З цієї виняткової нагоди — 25 років відданої праці у Божому Винограднику — складаємо Владиці Василеві найщиріші побажання, просимо Всевишнього Господа Бога, щоб Вас нагородив довголіттям, щоб Ви могли продовжувати душпастирську працю на славу Божу і добро нашої Помісної УКЦеркви та українського народу.

The quest for an Ukrainian Catholic Patriarchate

/by Victor J. Pospishil and Hryhor M. Luznycky Philadelphia 1971/

The author, V. J. Pospishil, in four articles of this brochure discusses the canonic aspects of the Major Archiepiscopate and the Patriarchate, and prof. H. M. Luznycky the historical aspects of the same subjects. The introduction to this brochure is written by Bishop Basil Losten, but the brochure is sponsored by an unfamiliar “Ukrainian Publications” of 820 N. Franklin St., and not the Metropolitan’s Office. Because of the absence of complete identification of the publisher, it is not clear whether the authors express only their own views or to what extent they reflect the position of the Metropolia. The brochure is significant in that it provides a direct answer to many unclairified aspects of the contemporary movement for the Patriarchate by placing these aspects in the light of Church canons and historical perspectives. The value of this brochure should be established with respect to internal matters and external relationship of the Ukrainian Catholic Church.

Concerning internal Ukrainian affairs, the movement for the Patriarchate clearly is given the platform of an ecclesiastical law. From Father Pospishil’s interpretation of these laws, there is obtained certain degree of assurance for independence of the Ukrainian Catholic Church. The attempt of the author to remain loyal to the ruling body in the Vatican and at the same time, to attain a maximum of rights for the Ukrainian Catholic Church, places the author in a self-initiated irreconcilability. However, the work of the author seems to present the Philadelphia Metropolia in a more favorable relationship to the movement of the Patriarchate i-n comparison to its undefined position concerning the Patriarchate two years ago.

Father Pospishil first criticizes the so-called territorial principle concerning the Patriarchate, exposes the expansion of latinism in the territories of the Eastern Churches, affirms that the decrees of the Second Vatican Council are ignored, and acknowledges the legality of the Ukrainian Catholic Church Synods. Advocating maximum extension of rights of the Major Archiepiscopate for the whole of the Ukrainian Rite regardless of territorial boundaries, the author intends to be content, because it appears that the right to give us a Patriarchate is held only by the Pope. Following this, the author presents some positive resolutions for the Ukrainian Catholic Church. He truthfully explains the national and political motivation of the movement for the Patriarchate, criticizes the lack of. recognition of the Synods by Cardinal Fuerstenberg, and negatively evaluates the representation of the Ukrainian Catholic Church by three metropolitans at the Papal Synod of Bishops, where there should have been only one representative – the head of our Ukrainian Catholic Church. It is evident that even these modest terms presented in the brochure will never have consent from the Vatican Curia.

Concerning the external political aspects of the Ukrainian Catholic Church Father Pospishil’s presentation and conclusions are unconvincing, minimal and weak in comparison to what has been published on this subject by prof. M. Chubatyj, prof. B. Markus, and Father G. Maloney. Self-contradictions decrease the value of this work in the eyes of critical non-Ukrainian readers (and this brochure is designed primarily for them) and because of this, the Patriarchal movement, which the author tries to defend, is harmed. When the author at one point establishes the legality of the Synod, later criticizes Cardinal Fuerstenberg for not recognizing the Synod and then asserts that the Synod has no right to nominate its own bishops, then the credibility of such a work is in doubt. An obvious loyalty to the sway of the Eastern Congragation, to the two challenged nominations of bishops, and personal criticism of, the Archbishop Major (this criticism has reached epidemic proportions now), all this constitutes a category highly debatable, arbitrary, and non-canonical in nature.

The following is a critique of Monsgr. Pospishil’s position written by Father G. Maloney with marginal notes by Eva Piddubcheshen.

Заява Крайової управи Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

1. 3-го березня ц.р. ми були змушені запротестувати перед Святішим Отцем проти процедури номінації о. Івана Стаха єпископом-помічником. Рівночасно ми ствердили й пояснили громадянству причини того протесту, які лежали в легальній площині, в неґації і в запереченні прав помісности Української Католицької Церкви.

2. Сьогодні, 4-го травня 1971 p., ми змушені вдруге протестувати перед Апостольським Престолом з цієї самої причини, бо не зважаючи на попередні протестні телеграми й письма багатьох організацій та індивідуальних людей, ці самі римські чинники номінували другого єпископа для нашої Церкви – о. Василя Лостена, такою самою неправильною дорогою поза Синодом Українських Єпископів і без порозуміння з Верховним Архиєпископом.

3. Номінація римськими чинниками другого єпископа-помічника мимо гострих протестів нашого священства, мирян та студенства виявила ще раз послідовне намагання Римської Курії зліквідувати нашу Церкву як самостійну релігійну, традиційну, культурну й історичну одиницю, іґноруючи духові потреби багатьох тисяч вірних.

4. Наша сьогоднішня заява тим болючіша, що сьогодні протестуємо не тільки проти принципу номінації, але і проти особи Номіната. Українська громада в діяспорі є на такому рівні, який вимагає відповідного духовного проводу.

5. Крайова Управа вислала протестні телеграми до Святішого Отця Папи Павла VI і до Ватиканського Делегата у Вашінґтоні Архиєпископа Люїджі Раймонді. В них підкреслено, що спосіб номінації, який заперечує помісні права Української Католицької Церкви, є ворожим актом проти української церкви й народу.

6. Тому, що події останніх двох місяців глибоко обурили вірних нашої Церкви, і тому, що вичерпні засоби протидії руйнуванні нашої Церкви не здержали Східньої Конґреґації від її дальших кроків, Крайова Управа взиває всіх мирян до спокою й рівноваги духа й закликає до дальшої боротьби за наші права у Вселенській Католицькій Церкві.

За Крайову Управу:

д-р Зиновій Ґіль, голова

д-р Рома Навроцька, секретар

д-р Роман Осінчук, голова Ради Мирян

До номінації і свячень двох єпископів

Номінацією і свяченням двох єпископів для нашої Церкви в умовах невизнання Синоду Українських Єпископів та формального і фактичного касування Ватиканом і Москвою Берестейської Унії Апостольська Столиця дала в дарунку Московській Патріярхії таке:

Мовчану згоду на ліквідацію Української Греко-католицької Церкви на Україні;

Недопущення до організаційного функціонування і структурального завершення Української Католицької Церкви поза Україною;

Примушення наших церковних організацій і вірних, асимілюватися в краях нашого поселення і переходити під владу церкви латинського обряду безпосередньо, або посередньо формою т.зв. Візантійського обряду.

Ліквідацію уніятства у формальному, історичному, традиційному і моральному відношеннях.

«Для української Церкви і народу» цю функцію послушно виконав вірний Римові Митрополит Амброз Сенишин, а не зовсім невинними об’єктами були о. І. Стах та о. В. Лостен.

Наше товариство, як не консультований в тих справах, але строго відмежований та іґнорований мирянський чинник, заплянувало і перевело в такій ситуації декілька акцій в обороні існування, єдности і прав Церкви.

  • Відбуто зустрічі з номінатами.
  • Відбуто зустрічі із проводами багатьох громадських впливових організацій, шукаючи в них попертя своїм акціям.
  • Вислано телеграми і протестні письма Святійшому Отцеві та його Делегатові у Вашінґтоні.
  • Вислано більшу делегацію до Верховного Архиєпископа у Римі.
  • Відбуто декілька демонстрацій в різних місцях.
  • Вислано листи й телеграми до наших Владик.

Тими акціями виявлено не тільки достойні прохання до компетентних церковних чинників, але й чисту, тверду, правдиву і не збаламучену волю організованого мирянства, і його постанову. Тим передано своїм і чужим церковним чинникам доволі багато матеріялу й часового простору для якогось розумного, людського, мирного і позитивного полагодження сучасних наших церковних справ, які аж ніяк не можуть відкладатись, або залишитися нерозв’язаними. З цієї політичної можливості ніхто із «властьімущих» не скористався, але навпаки. Вони твердо, беззастережно і безпощадно постановили реалізувати наведені вище пляни,залишаючи нашому у вигнанні народові одну-однісіньку можливість без альтернативи: забути за свою церкву, віру, традицію і національне обличчя і стати гноєм на чужому ґрунті для кращого плекання чужих культур. Є у нас церковні і світські діячі, що з гонором таку функцію виконують…

Ще заки дійшло до драматичного акту свячень відігрався ще один акт, спрепарований для тих українських піґмеїв, що люблять «високу політику». Кардинал Фюрстенберґ сказав Верховному Архиєпископові, що він не має нічого проти переложення свячень двох номінатів. Два номінати також може й переложили б, але їм конечно до того потрібно було дати наступного Синоду. Але тому, що Кардинал Фюрстенберґ заявив, що нам Синод не пасує, а лише мітінґ, то дати Синоду й досі ніхто не може визначити. Зачароване колесо зачинається і кінчиться у Кардинала Фюрстенберґа і це у нас називається висока церковна політика, як протиставлення від винесення справи патріярхату на вулицю…

Під знаком таких крутійств прийшло до драми 25 травня, якої історія нашої Церкви не мала. Наша демонстрація була тверда, зворушлива і вимовна, бо не було на цей час іншої мови до тих чинників, в чиїх руках спочиває можливість привернення правопорядку. Присутність поліції біля вівтаря, /також і в церковній бані, з далековидами в руках/, протести під час церемонії, відповіді мирян «не гідні!», та другі вияви оправданої реакції на грубу несправедливість були доведені лиш до тих меж, щоб не перервати процесу релігійного обряду. Це, що при тому не дійшло до драматичніших актів треба завдячувати передовсім особистій здисциплінованості учасників демонстрації і відчутті міри, бо хоч демонстрація була організована, то сотні учасників її знайшлися в таких умовах, де їхнє поступовання було вислідом лиш їхнього власного рішення і відповідальності.

Про важність свячень не нам, мирянам, слід видавати рішення, але з огляду на такий перебіг свячень та на протести під час церемонії в опінії багатьох відповідальних людей і широкого загалу мирянства – вони не були важні.

Після широкої активности в квітні і травні цього року, зв’язаної із номінаціями і свяченями, Крайова Управа скликала Раду Мирян до Ню Йорку 19 червня 1971 року для обдумання, обговорення і опрацьовання напрямних праці мирянських організацій – специфічно Відділів Товариства. Матеріялом обміну думок були змістовні доповіді на Раді, які виголосили др. Р. Осінчук, др. В. Маркусь, др. З. Ґіль, проф. М. Лабунька, пані Е. Піддубчишин, та інж. С. Процик. Із залі, заповненої вщерть біля 850 учасниками, зібрано ряд суґестій і внесків до актуальних справ, на підставі яких має базуватися праця Товариства на найближчий рік. Вони, зредаговані у формі резолюцій З’їзду Мирян, поміщені на наступній сторінці.