Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Стати автором

Василь Ящун

Релігійна поезія

Богдан Мигаль
Рожище

Христос Воскрес!

Пливуть, мов річка, бистрі дні за днями.
В безмежну вічність канула зима,
І прилетіла разом з журавлями
На рідну землю сонячна весна…

І, як щороку, будемо стрічати
У ці весняні, сонцесяйні дні,
Як наші предки, Великодні Свята!
Вік не забудем роки молоді…

А скільки літ прийшлось нам святкувати
Це світле свято в чужій стороні.
Та думка лине до рідної хати.
Де проминули наші юні дні…

В дитячі роки грались писанками.
Яка ж це дивна, чарівна краса!
Сьогодні в серці тужно до бестями,
З очей скотилась по лиці сльоза…

Радуйся, земле моя світанкова.
Що знов настала прекрасна весна.
Думками злиньмо в те село чудове,
Де наша юність пройшла чарівна…

«Христос воскрес!» — небавом залунає
По всьому світі величний привіт
І ми, як пам’ять його зберігаєм
Ще з давніх, юних, незабутніх літ.

Хай чистий голос великодніх дзвонів
У Вашім серці спомином дзвенить.
Нема на світі ще таких кордонів,
Які цей голос могли б заглушить!…

Мов сон, майнули роки за роками.
Канули в вічність весни запашні.
Згадайте, Друзі, як ми писанками
Втішались дружно в ті святкові дні…

Прийміть сьогодні в це величне свято
Палкий привіт в словах: «Христос воскрес!»
Ми ж терпеливо будемо чекати
На відповідь: «Воістину воскрес!»

В словах: «Христос воскрес!» — могутня сила.
Що смерть перемогла і зла пітьму.
Ідеї Правди і Добра відкрила
Й вказала до Спасіння путь ясну!…

Це свято — Гімн оновленій природі.
Який в словах: «Христос воскрес!» дзвенить.
Традиції, що прижились в народі
І збереглись на протязі століть!…

Спаситель світу

Наш Спаситель світу
За тяжкі людські гріхи
Переніс страшну Голгофу —
Безневинно Його на хресті розп’яли.
Сталось чудо із чудес —
Христос Воскрес і вознісся до небес!
В небі ангели співають.
Христа-Бога прославляють.
То ж радіймо, усі люди.
Величаймо Христа всюди.
Живімо так як Бог заповідав.
Щоб у небі кожен місце мав.
Милозвучно всі співаймо.
Честь й хвалу Христу віддаймо.
Хай лине пісня щира до небес
Христос Воскрес! Христос Воскрес!

м. Підгайці
Ольга Букавин

Василь Ящун

Воскресна пісня

Христос воскрес! Христос воскрес!
Воскресні дзвони розсилають
Цю пісню радости, звитяги.
Привіт землі й Царю небес.

Христос воскрес! Зеніт чудес!
Твердіє віра, в ній надії…
Іскряться злотом ткані мрії…
Борцям за Правду слави жезл!

Воскресна пісне! ти глибінь
Моїх думок на всіх дорогах,
В моїх складних життєвих кодах.
Ти величінь, в меті цвітінь!

В тобі могутня пишнота.
Порив до праці, жертв, терпіння.
Мойого духа багатіння,
Прямінь до вічного життя.

Безсмертна пісне вогнева!
Ти стяг воскресний місіонерний
Несла й несеш крізь тьму бар’єрну.
Тебе не вбила ворожда.

Ти в ній міцнішала, росла.
Ти в ній живеш і будеш жиги.
Мов сонце, радісно сповита.
Як довго житиме земля!

Лети й спиняйся, пісне, там.
Де ще тебе не чули, всюди;
Де міти й темне богоблуддя,
– Неси воскресний їм тимпан!

(Із збірки «До світла»)

Дороги життя

Перед тобою. Божа людино,
Стеляться дві дороги життя:
Перша дорога веде до Бога,
Друга дорога — прямує до зла.

Яку дорогу вибереш, людино?
Маєш свій розум і свобідну волю,
Добре подумай, бо час не чекає.
Щоб не попасти в пекельну неволю.

Пам’ятай, людино, про свою душу,
Про її майбутнє та вічне життя.
Пам’ятай про Бога та Його закони,
Будь з Христом навіки і не роби зла.

Вибери дорогу правди та добра.
Хоч вона нелегка буде у житті.
Хоч вона вузенька, має перешкоди,
Вийдеш переможцем у цій боротьбі.

І манити будуть тебе злії люди,
Перешкоди будуть в цій дорозі життя,
Але ти не лякайся, йди сміло вперед.
Завжди будь з Христом, борись проти зла.

Минуться багатства і розкоші світу,
Бо у цьому світі щастя не знайдеш,
Залишиш багатства, золото та срібло,
У темну могилу його не візьмеш.

Для тебе, людино, лиш одна мета:
Чесно працювати, любити Бога,
Щоденно молитись, робити добро.
Це єдина правдива, щаслива дорога.

Христос – наша сила, надія, любов,
І віра велика у вічне життя.
То ж іди. людино, дорогою правди,
Життя — хрест великий, життя — боротьба!

Підволочиськ
Кривий Мирослав

* * *

Як мені з тобою, українко?
Збудувати хату при дорозі.
Простелити в світ одну стежинку.
Діточок набути в мирі, в Бозі.

Не впустити в хату всяких «ізмів»,
Бездуховності та атеїзмів.
Як дітей зростити і навчити.
Щоб з людьми у Бозі вміли жити.

Слово рідне, щоб було й «гаївка».
Пам’ять роду, рушники, маївка.
Щоб Тарас мав місце і Шашкевич,
Щоб на свята все було свячене.

Як навчити матір шанувати.
Храм святині, звичай величати.
Як навчити «сіяти й косити».
Щоби рід Вкраїни не згубити.

Із збірки «Недоспівана пісня М Шашкевича».
Богдан Гірський.

Монолог чорнобильця

В вогнях і Прип’ять, і Чорнобиль,
Горить повітря і земля,
Смертельні хмари нуклеарні
Несуться з вітром в небеса —
На Польщу, Швецію, Европу.
Беруть в обійми живосилом
Ліси, поля, хліба посіви
І смерти зародки втискають
В усе живе і неживе.
В полон беруть Дніпро і Київ,
Родючі ниви і степи,
І смуток, жаль і біль вселяють
У юних, літніх і старих.
Розтерзаний в думках і серці,
Чорнобилець глядить навкруг,
На полум’я, зловісну хмару,
Її злозичливий упруг;
Очима смутку обіймає
Свою вагітну молоду
Дружину й двоє діточок.
В задуму падає. Передихів моток.
В обуреній душі й умі
Снується вальний монолог:
«Вже кілька днів вдихаєм смерть…
Таїли правду. Завжди так…
Байдуже їм життя народу,
Хай гине люд… щоб тільки світ
Не знав про цей найбільший крах.
Таїли голод в Україні,
Сімох мільйонів смерть страшну
Таять ҐУЛаг-и і «психушки»,
Садизм, цинізм, дроти колючі,
Відкритий ад в своїм «раю».
У них людина — гвинт в машині.
Його ж не трудно замінити
Мільйонами нових Гвинтів.
Ось перші жертви радіяцій…
Вмирають старці й молоді,
А можновладці — мов сліпі.
У них же — свято,
«Перше травня» —
Паради, танки, прапори,
Червоні ленти в всіх на грудях,
Промови, брехні, гул хвальби
В країні рад — в краю тюрми.
В них ціль хижацького стратега:
Кайдани розуму й душі
Тому, хто волю і свободу
Цінує, як найвищий дар;
Хто дар цього свого ковчега
У межах Божих ізобар
Леліє в серці і умі
На нивах кріпосних, колгоспних
І на станках виснажних, млосних,
У школах, бюрах і хатах,
В турботних сірих вечорах,
Ночами, повними тривоги,
У роздумах про некрологи
Захисників людини прав,
У настроженому сні
І рано-вранці на зорі.
Кудись везти задумують.
Бог-зна… так кажуть… може й так.
Але куди? В ліси Сибіру?
Поїдеш — згинеш, як черв’як…
Та вже й запізно… бож уже
В нас радіяція живе.
Жона, Івась і Ганнуся…
І плід шістьмісячний в жони…
Яка чекає доля нас?
Яке для всіх нас майбуття?
Чи вернемось назад, в Чорнобиль?..
Ох, важко кріпаком служити
Для зайди на своїй землі…
І важко, болісно вмирати
В ворожій дальній чужині».
В очах росинки появились…
Думки несуться, як Дніпро,
У Київ, трауром покритий,
І на естраду, де силком
Рясні і пишні хороводи,
Вінки, вишиванки, стрічки,
Неначе б лиха й не було.
Неначе цвітом все цвіло.
«Людей обманом сповивають.
О, що за глум, що за цинізм!
Лиш пекло видумати може
Такий нелюдяний снобізм!
І де ж нам помочі шукати
У цій нечуваній біді? —
Лиш в Тебе, Боже справедливий.
На Тебе ми надію маєм.
Поглянь на нас ласкавим оком,
Візьми нас всіх під свій покров!
Не дай, щоб в нашу чисту кров
Пістряк смертельний завітав
І в судорожних болях-муках
Зарано в земельку поклав.
Молю за себе і родину,
За народ мій, всю Україну,
В ім’я нас всіх і поколінь,
Прийми цей струм моїх молінь! Амінь».

Підвалини

Хочеш хату будувати —
Мусиш плян розумний мати:
Не від стін, даху, горища,—
Від підвалин починати.

У держави будуванні
Клад підвалин не легкий:
Труд, наука, віра в Бога;
Честь, свобода — не сваволя;
Братолюбіє, єднання;
Смілий хід — не плазування;
Рідна мова, рідна школа;
Рідна Церква обрядова,
І її в’язка будова —
Ось підвалин зміст стійкий,
Діловий і життьовий.

До будови цих підвалин,
Їх стальної ваготи,
Станьмо всі, народу діти,
Вірні доньки і сини!