Владика Іван Прашко

Преосвященний Владико Петре!
Всечесніші Отці Духовні!
Преподобні Сестри!
Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Всемогучий і милосердний Отець Небесний нагородив мене великими привілеями за всі мої скромні труди і жертви в мойому житті. Не зважаючи на всі здоровельні проблеми, яких я зазанав в останніх роках. Боже Провсдіння дозволило мені в цьому році дожити до таких важливих дат: 85-ліття життя. 60-ліття служіння в Божому винограднику і 50-ліття нашої Церкви в Австралії.

За все це я дякую Всемогучому Небесному Творцеві і Пресвятій Богородиці та буду молитися і прошу Ваших молитов, щоб я дожив ще до четвертого ювілею — 2000-ліття народження Сина Божого, Ісуса Христа.

Цією дорогою повідомляю, що мій вік і моє здоров’я не дозволяють мені на дальше активне душпастирювання. Тому, від 15-го серпня, я офіційно відходжу від активної душпастирської праці та публічних виступів. Я житиму далі у моїй скромній резиденції і при помочі Всеч. о. Володимира Волочія і Сестер Василіянок чекатиму на дальшу ласку Всемогучого — дожити до епохального Ювілею.

Я буду відправляти кожного дня Св. Літургію в моїй приватній каплиці за кращу долю нашої Церкви в Австралії, за всіх Вас, моїх колишніх Отців-співслужителів, за всіх вірних так довго, як довго Бог Отець мені дозволить.

Рівночасно дякую всім за співпрацю, братерську любов та допомогу, яку я одержав і одержую, а особливо від о. Василя Іванча.

Хай Всемогучий Господь має всіх Вас під Своєю опікою і нагородить Вас щедро за Вашу доброту а я благословлю всіх Вас з цілого серця.

+ Іван Прашко-Єпископ емерит

З великою і особливою приємністю вітаємо нашого духовного опікуна Високопреосвященного Владику Івана в день його ім’янин, яким є день свята Різдва св. Івана Хрестителя. Високопреосвященний Владико, просимо ласкаво прийняти наші невимовно щирі слова побажань з нагоди Ваших ім’янин. Хай Всевишній Господь нагородить Вас, Високопреосвященний Владико, прожити довгі роки у кріпкому здоров’ї, щоб Ви і дальше могли так віддано і з посвятою успішно продовжувати душпастирську працю на славу Божу, для спасіння душ вірних і добра нашої Церкви й українського народу.

Слід підкреслити, що Владика Іван належить до виняткових владик у нашій Церкві. Його винятковість полягає у тому, що Владика не тільки спроможний вислухати всі голоси мирян, але також взяти їх до уваги у своїй душпастирській праці. Владика Іван усвідомив, що під сучасну пору, а зокрема після Вселенського Собору Ватиканського II роля мирянина змінилася. Сьогодні кожний мирянин є інший від попереднього, який був під багатьма аспектами соціяльного і культурного життя спертий на свого душпастиря. Пересічно сьогодні мирянин інтелектуально стоїть вище, як колись. Сьогодні мирянин не потребує жодної помочі від свого душпастиря, за винятком духовної опіки. Отже, в загальному змінилась ситуація. Це взяв до уваги Вселенський Собор Ватиканський II, і в наслідок того подав нову концепцію Церкви, концепцію Божого Люду, пояснюючи, що під цим терміном треба розуміти не тільки простий народ мирян, але також священиків і владик. Отже, на концепцію «Божого Люду», як написано, складаються три головні сегменти, які творять живу, воюючу Христову Церкву на землі. Якщо миряни є одним із складових чинників Церкви, то вони повинні й мати свої права. Вони мають право також сказати своє слово до організаційно формальних питань, не втручаючись до питань віри. Миряни мають не тільки право і обов’язок дбати про ріст і розвиток Церкви. На жаль, не всі наші владики прийняли такі права сучасного мирянина. Дехто все ще хоче, щоб мирянин молився, складав свої щедрі пожертви і до іншого в Церкві не втручався. Декому є трудно погодитись, що миряни також мають свої права. Для таких владик Вселенський Собор Ватиканський II не відбувся. Вони бажають дальше проводити свою душпастирську працю, як і перед тим.

Владика Іван виявився справжнім душпастирем Східньої УКЦеркви, в якій душпастир іде попереду,а миряни за ним, їх не треба ззаду підганяти, бо вони знають свого душпастиря і ідуть за ним. Владика Іван у своїй душпастирській праці йде з духом часу і сучасними потребами Церкви. Така постанова йому не пошкодила у його душпастирській праці. Він здобув собі респект у Ватикані, а серед вірних довір’я і пошану, а це дуже важливо. Він не побоявся відкрито стати в обороні привернення прав нашої Церкви та прийняв Патріярхат нашої Церкви, як фактичний статус нашої Церкви під сучасну пору. У всіх випадках підтримав домагання й ідеї Патріярха Йосифа. Його пряма, відкрита й щира дія в цих питаннях не пошкодила йому. Минулого року Апостольська Столиця за добре ведену працю піднесла Владику Івана з Екзарха Апостольської Столиці до Епарха і таким чином із екзархату створено Епархію Української Католицької Церкви у Австралії.

При цьому також варто підкреслити, що Владика Іван минулого року відзначив 25-літній ювілей єпископських свячень і тим самим 25-річчя екзархату-епархії Помісної УКЦеркви в Австралії. На протязі цього часу Владика Іван провів вагому працю для добра й розвитку нашої Церкви в Австралії. Українські миряни в Австралії належно й достойно відзначили великі заслуги свого Владики, улаштувавши йому окремий бенкет. З приємністю слід підкреслити, що миряни нашої Церкви у Австралії добре оцінили великий вклад праці Владики Івана і виявили свою велику вдячність.

Нам приємно, що опікуном зорганізованого мирянського руху є заслужений Владика Іван. Ще і ще раз бажаємо нашому Високопреосвященному Владиці Іванові дальших успіхів у нелегкій душпастирській праці. Одночасно просимо Вас, Високопреосвященний Владико, Вашого владичого благословення для нашої мирянської праці для добра й розвитку нашої Помісної Української Католицької Церкви.

М. Г.

 

Мабуть, не можна було вибрати щасливішої для цього хвилі, щоб у якнайторжественнішій формі проголосити вже розпочате у серці Австралії, у Канберрі, здвигання заповідника української присутности — храму-пам’ятника 1000-літнього ювілею християнської України і її Церкви. Торжественний акт вкладення і посвячення пропам’ятної таблиці в мури цієї святині-пам’ятника довершив сам ініціятор, виношувач і реалізатор цієї ідеї — Преосвященний Владика Іван Прашко у сослуженні свого духовенства та при участі численних вірних з усіх сторін Австралії на латинське Різдво, дня 25-го грудня 1982 р.

Власне, самий факт, що це посвячення було призначене на саме Різдво, мусить привертати увагу всіх австралійців, що українці-католики хіба не є римо-католицького обряду і що вони за 1000-літньою традицією своєї Церкви обходять Різдво Христове 13 днів пізніше. Здавалось, що це — малозначна обставина. Але як же вона важлива і навіть вирішальна для існування Української Католицької Церкви як у теперішню хвилю, так і на дальше її існування у новому тисячолітті.

Текст цієї пропам’ятної таблиці звучить так: УГОЛЬНИЙ КАМІНЬ ПІД ЦЕЙ ХРАМ ПАМ’ЯТНИК 1000-ЛІТТЯ ХРЕЩЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ ПОБЛАГОСЛОВИВ БЛАЖ. ПАТРІЯРХ КАРДИНАЛ ЙОСИФ СЛІПИИ ІСПОВІДНИК ЗА СВ. ВІРУ ТА ПРЕОСВ. ІВАН ПРАШКО ЕПАРХ МЕЛЬБОРНСЬКИЙ СВ. ПЕТРА І ПАВЛА Р.Б. 25.12.1982 Цього самого змісту текст вигравіруваний англійською мовою.

У цьому тексті могло б бути незрозумілим, як це воно сталося, що сам Блаженніший наш Патріярх посвятив цю пропам’ятну таблицю. Отож, вкладена в мури цього храму-пам’ятника пропам’ятна таблиця має за собою уже свою історію. Під час своїх архипастирських подорожей Блаженніший Патріярх, зупиняючись в Австралії, сам висловив думку про конечність якоїсь української святині чи принайменше якоїсь української установи у столиці Австралії, у Канберрі. Ця думка, що була висловлена десять років перед офіційним ювілеєм 1000-ліття Української Церкви, запала глибоко в душу доброго пастиря Австралії, Преосв. Івана, тепер уже Епарха Мельборнського св. Петра і Павла для українців в Австралії. Багато недоспаних ночей мусіло непокоїти душу Владики Івана, поки ця ідея викристалізувалася у конкретну візію і конкретну форму. На початку минулого року, коли вже почалися перші праці над історичним нашим пам’ятником-святинею, окрема група паломників до Святої Землі та деяких святих місць в Европі, а також до нашої України приготувала заздалегідь дуже майстерно виготовлену цеголку і забрала із собою у свою паломницьку путь. Зупиняючись у Римі, ці паломники подали Блаженнішому нашому Отцеві і Батькові Української Церкви цю цеголку до посвячення. Патріярх освятив цю цеголку за всіми правилами нашого церковного Уставу і з особливим своїм благословенням у своєму храмі св. Софії дня 14 вересня 1982 р. Після цього ця цеголка мандрувала з нашими прочанами по Святій землі та була всюди благословлена. Відвідала вона також собор св. Юра у Львові та Св. Софію у Києві. У поворотній дорозі була ще додатково благословлена і покроплена св. Водою із джерела Пречистої Діви у Люрді. Саме цю цеголку вміщено у пропам’ятну таблицю, що її вкладено у зовнішній мур нашого храму-пам’ятника.

Чину благословення довершив Епарх Австралії і Нової Зеляндії, Владика Іван у сослуженні свого духовенства: о. Канцлера Івана Бовдена, ЧНІ, о. митрата Ігора Шпитковського (Аделяйда), о. митрата Івана Шевціва (Сідней), о. Зенона Хоркавого (Джілонґ), о. Волод. Волочія (Аделяйда), о. Богдана Шемечка (Сідней), о. Теодора Кліша (Нюкастель) і о. Леопольда Умінського (Мельборн). Дияконував нещодавно поставлений у дияконський чин диякон Вейн, Мартин Арнольд.

Український Божий Люд Австралії численно прибув на цю історичну церемонію із місць свого замешкання, віддалених на сотні, а то й тисячі кілометрів від Канберри, підкреслюючи цим самим і спільне своє діло, і спільне своє зусилля для здійснення цього монументу.

Так, як проходило посвячення покищо тільки фундаментів під цей храм при одухотвореній участі понад 400 присутніх, свідчить напевно про глибоке відчуття абсолютної потреби цього Божого Люду покласти на цьому континенті вікопомний і непроминальний слід як своєї тут присутности, так і своєї приналежносте до цієї нової прибраної ним землі. Посвячення угольного каменя попередила архиєрейська Служба Божа у сослуженні вищезгаданих священиків. Для стороннього обсерватора вже сама атмосфера священодійств, зокрема св. Літургії, яку співав, ніби прекрасно вишколений хор, увесь цей зібраний на будівельному терені Божий Люд, мусіли зробити глибоке і напевно незабутнє враження.

Майже всі ці прочани приступили до св. Причастя, а всі до одного вистояли, не рухаючись з місць під час цих двогодинних торжеств. Це тим більше подивугідне, що навколо фундаментів цього майбутнього храму увесь терен ще у насипах землі й піску. А все ж таки і в цій стадії будови пам’ятника, що має уже відтепер століттями благовіствувати про найбільшу подію історії життя українського народу, цей пам’ятник, який має бути зовнішньо завершений наприкінці 1983 p., має уже тепер свою голосну і чітку вимову. Це та, ніким не режисерована маніфестація солідарности українського Божого Люду Австралії, що була репрезентована вірними з усіх найвіддаленіших кінців континенту, свідчить про духовну виробленість цього Божого люду, про його якнайбільше віддану свому Владиці й своїй Церкві готовість, яку вже, видимо, благословить Господь і, зовсім певно, й надалі буде благословляти.

Після Служби Божої і посвячення пропам’ятної таблиці довша зустріч і спільна перекуска всієї цієї української спільноти на подвір’ї і в приміщеннях православної громади надавала душі якесь відчутне окрилення, що принайменше на одному континенті ми, українці, зуміли себе зберегти у тій співзвучності, що притаманна родині, без огляду на те, як широко вона розповсюджена і як багаточисленна вона.

«Оссервавторе Романо» подало вістку, що Святіший Отець Іван Павло II підніс Екзархат для українців-католиків в Австралії, Новій Зеляндії й Океанії до гідности Єпархії і одночасно Владику Івана призначив першим єпархом з осідком у Мельборні. Тому, що у Мельборні є вже один католицький архиєпископ, для відрізнення Владика Іван матиме офіційний титул: єпископ мельборнський св. Петра і Павла. Щиро вітаємо Владику з цим підвищенням, це є тільки ознакою, що Владика Іван добре справлявся з своїми попередніми обов’язками і своєю відданою й наполегливою працею доказав, що вірні нашої Церкви в Австралії, Новій Зеляндії й Океанії заслуговують на стабільну позицію у структурі Католицької Церкви — на власну Єпархію.

Дехто може поставити питання, а чи це підвищення зміцнює ситуацію вітки нашої Помісної Церкви і обов’язки та завдання Владики Івана. Властиво, у практичному значенні це нічого не міняє, але має відмінний титул, що є стабільним, закріпленим. Утворення екзархатів має тимчасовий, переходовий характер. Якщо екзархат після якогось часу виявиться, що його вірні закріпили за собою свій стан, розбудували своє релігійно-церковне життя, збільшується число священиків, постають осередки монаших з’єднань, то все це є показником того, що цей переходовий стан екзархату варто піднести до єпархії. Це традиція і практика Католицької Церкви від давніх часів.

Як довідуємось, що в справі піднесення Апостольського Екзархату в Австралії робили заходи і старання не тільки українські католицькі організації і священики у Австралії, але також Патріярх Йосиф в Апостольській Столиці, щоб вітку нашої Церкви в Австралії піднести до Єпархії. Все це разом, а при цьому й з посвятою віддана, совісна праця Владики Івана дали добрі наслідки — одобрення Святішого Отця Івана Павла II.

Радіємо всі цим підвищенням для нашої Церкви в Австралії та Владики Івана та бажаємо Вам, Преосвященний Владико, багато кріпкого здоров’я, дальших успіхів у праці для добра і слави нашої Церкви й українського народу.

До нас дійшла радісна вістка, що королева Єлисавета II 1 січня 1982 р. за заслуги для країни наділила окремими почестями деяких громадян Австралії. Між відзначеними особливими почестями є наш Духовний Опікун зорганізованого українського мирянського руху, преосв. Владика Іван Прашко, який одержав титул «Мембер оф Брітіш Емпайр» за його 30-літню віддану з посвятою працю для Української Католицької Церкви й української громади в Австралії. Радіємо відзначенням нашого Дорогого Владики Івана і складаємо йому найщиріші гратуляції і побажання. Бажаємо Вам довге життя в кріпкому здоров’ї, щоб ви, Владико, могли далі так віддано працювати на славу Божу, добро нашої Церкви й українського народу.

Редакція