Владика Мирослав Марусин

Під таким заголовком появилася стаття у польській газеті в Польщі «Слово Повшехне» 8 липня 1985 р. В статті поданий загальний огляд побуту Владики Мирослава Марусина у Польщі. Підкреслено, що Владика Марусин вдруге приїхав, як секретар Священної Конгрегації для Східніх Церков. Поруч з цим подано, що Владика Марусин є членом Екуменічної Комісії католиків і православних та заступником папської комісії для ревізії кодифікації канонічного права для Східніх Церков. Подано, що побут Владики Марусина тривав від 27 червня до 8 липня 1985 р.

На вступі також відзначено, що дванадцятиденна візита Владики Марусина відбулась на особисте запрошення Примаса Польщі, Кардинала Юзефа Ґлемпа, з метою запізнатись з релігійним життям вірних греко-католицького обряду в Польщі. В подорожі йому асистував о. прелат д-р Славой Ґлодз, ватиканський працівник Східньої Конгрегації, який приїхав з Риму разом з Владикою Марусином.

Як тільки Владика Марусин приїхав до Польщі, зразу був гостем у Примаса Польщі Кардинала Юзефа Ґлемпа. Після цього відправив службу Божу і мав зустріч з вірними греко-католицької Церкви. Дальше подано в хронологічному порядку всі візити Владики Мирослава.

28 червня Владика Марусин взяв участь у святкуваннях св. Методія у 1100-річчя його смерти, яке відбулось у вроцлавській катедрі св. Івана. У цих святкуваннях взяли участь Кардинал Генрик Ґульбінович, митрополит Вроцлавський і його заступники: єп. Адам Дичковський і єп. Юзеф Паздур, о. прелат Адам Дрвіґа, о. мітрат Іван Мартиняк, вікарій південного вікаріяту, о. мітрат Стефан Дзюба, о. мітрат д-р Микола Денько та о. мітрат Теодор Майкович. Проповідь виголосив Владика Марусин. (Цікаво, що ні в одному випадку і в цілій статті не вжито ні разу слово «Україна», «український». Виглядає, що для польського читача це є самозрозуміле. Чи справді так?)

Українська Католицька Церква в Польщі, щоправда, вона не має такої офіційної назви, бо її називають «греко-католицька», правда, що це твір Австрії і під такою назвою Українська Католицька Церква виступає у Польщі, є поділена на дві частини: північну й південну частини. Північну очолює о. Йосафат Романик, ЧСВВ, а південну о. мітрат Іван Мартиняк. Під час своєї візити Владика Марусин зустрічався з отцями північного і південного вікаріятів. В газеті відзначено кожну візиту Владики Марусина, кожну зустріч з поодинокими церковними достойниками і священиками. Згадано про висвячення п’ятьох молодих священиків нашої Церкви з підкресленням, що це була його головна мета, як також про відвідини редакції «Тиґоднік Повшехни».

Слід підкреслити, що стаття інформаційно добре написана, подано всі важливі факти і до статті долучено три світлини, на яких центральною особою є Владика Мирослав Марусин. Автором цієї цікавої і багато інформативної статті є Пйотр Роґойскі.

Коли вже була надрукована стаття в друкарні про підвищення в сані й призначення секретарем Священної Конгрегації для Східніх Церков Владику Мирослава Марусина, редакція одержала стосовний інформаційний матеріял. Тому статтю, яка надрукована вище, залишаємо без змін. Тут подамо думки, сугестії, оцінку осіб з надісланого інформаційного матеріялу, які доповнять картину загальної ситуації.

Підвищення в сані, а зокрема призначення Владики Мирослава Марусина, не зважаючи на всякі «але» секретарем Священної Конгрегації для Східніх Церков належить прийняти позитивно, бо це вперше в історії цієї інституції український владика зайняв таке високе становище. До цього слід додати, що на цей пост вже від року був інший кандидат, і то майже певний, але сталось непередбачене. Не знаємо ближчих закулісних деталів, як це сталось, але можемо сказати, що комусь залежало, щоб на цьому посту був українець. Можливо, до цього причинився кард. Владислав Рубін, а може хтось інший з наших приятелів з Римської Курії. Слід мати на увазі, що це відповідальний пост, а рівночасно він майже автоматично забезпечує кандидатові кардинальсь­кий капелюх. Дехто може зразу завважити, що єп. Бріні не удостоївся кардинальського капелюха. Так, це правда. Бріні був винятком, але він це сам знає — тому про це не будемо тут писати.

Коли ми згадали єп. Бріні, то дозволимо собі присвятити йому кілька речень. Він був здеклярований русофіл, і про це він сам згадує: «…як тільки почув я в собі священиче покликання, з цим появилась у мене думка, що посвячу себе для святої Росії»… Хоч італієць студіював у Руссікум у Римі, проте він не любив українців. Шкоди, яку наша УК Церква зазнала на протязі 15 років за урядування єп. Бріні на посту секретаря Східньої Конгрегації, у великій мірі треба завдячувати йому. Тут можна на його конто зачислити ситуацію в Англії, суспенди, вчинені всякі перешкоди нашій Церкві у прямуванні до синодального управління, неприхильне, а, може, й вороже наставлення до Патріярха Йосифа, не приймання кандидатів з Англії до семінарії в Римі та інше. Про цього християнина можна б сказати значно більше, але це вповні вистачає, щоб читач міг мати уяву, чим був для нашої Церкви єп. Бріні. При цьому не можна поминути підсекретаря єп. Бріні, о. Ю. Миляника, який, на жаль, також виявився невдалою кандидатурою. Поза тим, що він мав закінчені студії богословія, а це йому дало можливість належати до священичого сану, нічого особливого для нашої Церкви не зробив, а шкода.

Якщо простудіювати його особисту кар’єру на ватиканському дворі, чи в ширшому розумінні римському, то нігде довго місця не зігрів. Найдовше затримався з Східній Конґреґації, як канцелярист, підсекретар Бріні. Ставши підсекретарем, зразу виявився проти Блаженнішого Йосифа і таким залишився до свого уступлення з цього посту. Як ходять чутки, у Римі одинокий йому (себто о. Миляникові) повинен завдячувати Владика Мирослав Любачівський, який висунув його кандидатуру на митрополита до Філадельфії. Життя показує, що кандидат виявився так само невдалим, як і він сам.

Якщо взяти до уваги вище з’ясований стан, то ми можемо бачити деяку світлішу майбутність нашої Церкви або хоч полегшу, коли на цьому відповідальному посту буде сидіти Владика Мирослав Марусин. Звичайно, тут буде багато залежати від особистої настанови Владики Мирослава. Треба підкреслити, що Владика Мирослав Марусин є учень, послідовник і довголітній секретар Преосвященного Владики Івана Бучка. Без сумніву, на ньому помітний сильний вплив під багатьма аспектами Владики Бучка. Був час, коли Владика Мирослав Марусин стояв дуже близько до Блаженнішого Патріярха Йосифа, але згодом відчужився його. Знаємо, що Владика Мирослав своє відчуження переживав і болів ним, але в 1979 році знайшов розв’язку відчуження з Патріярхом Йосифом. Зараз ці питання є наладнані. Владика Мирослав Марусин повинен одержати піддержку від всіх нас: владик, священиків і мирян. Під цим оглядом повинен бути тісний взаємний контакт, тоді на цьому наша Церква напевно скористає. Можливо, вдасться розв’язати трудні питання нашої Церкви, маємо на увазі на терені Англії. В родині також сваряться і б’ються, але також і миряться. Так повинно б статись в Англії.

Варто згадати, що підсекретарем Владики Мирослава є монс. Маріо Ріцці, який є прихильником Патріярха Йосифа. Коли Блаженніший Йосиф появився на волі в Римі і коли йому привернено титул Верховного Архиєпископа, то Ріцці написав статтю про права Верховного Архиєпископа, яка була надрукована в «Ль’Оссерваторе Романом в бюлетені Східньої Конґреґації СІКО. Там же було написано, що Верховний Архиєпископ Львова, як спадкоємець київської митрополії, мав більші права, як ті, що їх дає патріярхові теперішнє канонічне право «Клері санктітаті». Хоч все було апробовано, але, як виявилось пізніше, о. Ріцці за цю статтю попав у неласку, і його відсунено у тінь. Різні бувають курйози! Сподіваємось, що монсеньйор Ріцці й надалі залишився прихильником і приятелем українців. Отже, коли взяти до уваги, що під сучасну пору провід Священної Конґреґації для Східніх Церков складається з кард. В.Рубіна, архиєп. Владики М. Марусина і монсеньйора Ріцці, то напевно наша Українська Католицька Церква без порівняння матиме більше зрозуміння до допомоги.

З приємністю вітаємо Апостольського Візитатора для українців у Европі, Владику Мирослава Марусина, з підвищенням до сану архиєпископа, а одночасно з призначенням його секретарем Священної Конгрегації для Східніх Церков. З цієї виняткової нагоди долучуємось до вінка привітань та бажаємо Владиці Мирославові багато всякого добра, а в першу чергу просимо Всевишнього Господа Бога, щоб нагородив його своїми щедрими ласками, а зокрема дав прожити довголіття у кріпкому здоров’ї, і бажаємо Владиці, щоб він мав можливість і далі виконувати покладені на нього нелегкі обов’язки на славу Божу, добро Вселенської Христової Церкви, не забуваючи при тому нашої страждальної УКЦеркви, яка так дуже потребує всесторонньої допомоги й піддержки.

Треба підкреслити, що позиція секретаря Священної Конгрегації для Східніх Церков — це поважне становище у структурі римської Церкви. На цьому становищі довгий час був архиєпископ Бріні, а його першим підсекретарем був о. Ю. Миляник. Але наша Церква присутности о. Миляника не відчула. Це значить, що його урядування не мало будь-якого впливу на формування і розвиток політики Священої Конгрегації для Східніх Церков. Але це інше питання.

Так сталось, що сьогодні Священну Конґреґацію для Східніх Церков очолюють церковні достойники, які знають і відчувають проблеми Східніх Церков. Префектом, себто головою Східньої Конгрегації є відомий достойник польської Церкви, польський патріот, кардинал Владислав Рубін, до речі, мати якого була українка, а батько вірменин. Його секретарем тепер буде Владика Мирослав Марусин. Мабуть, ще дотепер в історії Католицької Церкви не було такого випадку, щоб слов’яни очолювали Священну Конґреґацію для Східніх Церков. Звичайно, в цьому треба бачити вияв політики Папи Івана Павла II. Слід мати на увазі, що у Ватикані рідко стаються непродумані чи припадкові речі. В такому аспекті слід розглядати і піднесення в сан й призначення секретарем Владику Мирослава Марусина. Чи з таким укладом осіб на керівні становища Священої Конґреґації для Східніх Церков прийде зміна політики по відношенні до Східніх Церков, важко зараз сказати, це покаже майбутнє.

Українська громада у діяспорі піднесення в сані й призначення Апостольською Столицею секретарем Східньої Конґреґації Владику Мирослава Марусина прийняла прихильно та з захопленням. У зв’язку з цим редакція журнала «Патріярхат» одержала з різних сторін запитання, чи підвищення в сані та призначення секретарем Владику Мирослава матиме позитивне значення для нашої Помісної УКЦеркви, чи тільки те, що Владика Мирослав є членом нашої УКЦеркви? Очевидно, на таке питання важко відповісти, можна робити припущення і висловлювати здогади. Спробуймо для відповіді на це питання покористуватись прикладом з Євангелії.

Вістку про підвищення в сані й призначення секретарем Східньої Конгрегації Владику Мирослава було проголошено в церкві св. Юра в Нью-Йорку, в неділю, в яку говорилось про євангельську притчу талантів. Не будемо тут переповідати відомої історії про таланти, але нею можна дати натяк і часткову відповідь на поставлене запитання — чи Владика Мирослав використає своє становище і подвоїть свій талант, який відчують Східні Церкви, чи збереже його непорушно.

При цьому ми повинні собі пригадати, що Владика Мирослав Марусин займав та ще й дальше займає важливі, можна до певної міри сказати, ключеві становища у Вселенській Католицькій Церкві. Ми знаємо, що Владика Мирослав є заступником голови Кодифікаційної Комісії для укладення Кодексу для Східніх Церков, головою якої є кардинал Йосиф Перекаттіль. Тому, що останній перебуває далеко в Індії, то практично майже всі справи веде Владика Мирослав. Отже, можна сказати, що це є важлива і ключева позиція, з вершин якої можна багато зробити. Не ставмо питання у відношенні до нашої Помісної УКЦеркви, яка є у винятковому положенні, але скажім, чи в загальному Східні Церкви відчули якісь зміни в новому Кодексі для Східніх Церков і давали можливість краще розвиватись та вести душпастирську працю, чи в цьому новому Кодексі хоч зрівняно Східні Церкви з Латинськими Церквами, чи хоча б ставились такі питання? З дотеперішніх інформацій ми цього не завважили. Знаємо, що надалі має залишитись незмінно територіяльний закон. Ми також не знаємо,скільки ця Кодифікаційна Комісія прийняла в тому сенсі постанов по відношенні до Східніх Церков Вселенського Собору Ватиканського II, який привертав давні, історичні їх права. Також не знаємо, чи повністю їх відкинула, а прийняла централістичну позицію папи?

Також знаємо, що Владика Мирослав належить до комісії, яка займається діялогом між католиками і православними, але не знаємо, який саме його вклад є там. Як ця комісія стоїть, які є настрої, і що можна від неї сподіватись? Отже, якщо такий підхід до проблем займе Владика Мирослав, які він займав і займає дотепер, то не можна собі робити оптимістичних надій. Можна припускати, що талант буде непорушно збережений.

Нашим припущенням і заввагами ми не хочемо ніяк нічого злого сказати про Владику Мирослава, який є добрим і відданим душпастирем Христової Церкви. Бажаним було б в ньому бачити хоч частку Папи Івана Павла II, який є незрівняним вселенським архиєреєм, чого йому ніхто не може заперечити, а поруч з тим він ні на хвилину не перестав бути так само незрівняним польським патріотом. Все це залежить від особистої настанови.