Празник Христового Воскресіння ставить перед нашими очима радісну благовість про те нескінчене і вічне потойбічне життя, браму якого нам відкриває Його, Христове народження, життєвий шлях, унікальна — невинна смерть — розп’яття на дереві-хресті та вкінці радісне чудо-чудес — воскресіння, яке с завершенням спасіння людства. І так пройшли довгі, довгі віки аж до нашого часу і невідклично пройдуть наступні довгі, довгі віки і знайдуться такі, які намагатимуться, як уже не раз було, заперечити незаперечну правду, але Боже Слово, що з небесних висот приніс Син Божий, Ісус Христос, залишилось вічно-незмінним і творчо неповторним для всього людства. І скільки разів кожний з нас відзначав ці радісні свята Христового Воскресіння і коли призадумаємось над ними, то ми все кожного разу відчуваємо якусь неповторність, унікальність, у яких знаходимо все нові виміри тієї ж самої незаперечної істини — Христового Воскресіння. Ми кожний раз немов знаходимо і відкриваємо для себе самих нові знахідки — зміст і ціль нашого життя. Ось ці наші самовідкриття незаперечних правд допомагають нам краще зрозуміти й сприймати наше туземне життя, щоб через його призму побачити своє, особисте, потойбічне, вічне, воскресле життя. Це не казка, не розповідь, але незаперечна дійсність воскреслого Христа.
Коли глянемо на життєвий 33-річний шлях Ісуса Христа, то у ньому ми не можемо не бачити особливих контрастів. Починаючи від самого народження, що було іншим, унікальним — контрастом до нормального. Народивсь серед відлюддя у невигідному вертепі — стаєнці. Другий контраст — Ісус шукав своїх послідовників, учнів — апостолів не серед вищої верстви, освічених книжників, але серед простолюддя — рибалок. Винятком був апостол Павло, який звався Савло, їдучи переслідувати послідовників Христа, Ісус його перестрів словами: «Чого ти мене переслідуєш?». Савло, що був високо освіченою на той час людиною, став апостолом Павлом, першим поруч апостола Петра і поклав тверді основи під вчення Христової Церкви.
Мабуть, найбільш яскравим контрастом можна назвати зраду Юди і правосуддя. Бо, з одної сторони, серед дванадцяти апостолів, всі довірені, вибрані, найкращі знайшовся один серед них, який показав своїм поцілунком Ісуса Христа. І тут застрашаючим виявився суд, бо мав перед собою невинну людину — Ісуса Христа, Якого без вини засудив на смерть. Христос пройшов невинний хресну дорогу і був розп’ятий на хресті, з якого, умираючи, Він кликав: «Не бійтеся, бо я побідив світ темряви, світ неволі, неправди і світ гріха…». Ось цей феномен невинности є особливий, і ми повинні мати його на увазі і в нашому особистому й національному житті. Христос невинний прийняв кару за винних, а ними були, цими винними, ось цей світ темряви, світ диявола, світ злоби і зла.
Запитаймо себе, а скільки у наш час карають невинних за гріхи інших? Чи хіба ж не карали нашу Церкву не за її гріхи. На жаль, і сьогодні її карають, невинно карають… Уявіть собі, що сьогодні наша УКЦерква, яка видержала страшні гоніння, мужньо видержала до свого воскресіння і її сьогодні немов поставлено, як Ісуса Христа перед Пилатом і Каяфою, щоб доказувала свою невинність.
Пригадуються слова Блаженнішого Мирослава-Івана, які він сказав під час авдієнції в серпні 1992 року — сьогодні тут, в Україні, на своїй рідній землі, приходиться нам доказувати, що це є територія нашої УКЦеркви. Звичайно це мас не тільки незрозуміле, але ненормальне і нічим не обосноване звучання. В таких питаннях трудно шукати логіки. При цьому належить мати на увазі, що і в наш час існує ось це фальшиве правосуддя, що колись засудило невинного Христа.
Все треба нам мати на увазі, ось цю зраду Христа і похідне від цього фальшиве правосуддя, яке сповнилось на Христові, буде нас переслідувати, буде з нами іти все наше, і всіх поколінь, життя. Але поруч з тим ми все повинні пам’ятати, що дійсне воскресіння нашої УКЦеркви все ще перед нами. Вона, наша Українська Церква, воскресне у своїй найбільшій славі й красі. Тяжко його визначити часово, і це зрозуміло, зокрема для учасників цієї доби, які мали нагоду безпосередньо бути безпосередніми свідками й бачити звершення великих історичних подій, що стались на сході Европи й Евро-Азії. Понад всякі наші сподівання і передбачення, розпалась тюрма народів і на її місці виросли-постали незалежні держави. Сьогодні все страшне минуле забулось і трактується за нормальний стан. Стались великі, ще належно не оцінені звершення. Багато з нас забули цей безмежний страх, який існував, де людина була тільки гвинтом, роботом, безболісною істотою. Сьогодні людина у колишньому Радянському Союзі стала вільною і творчо незалежною. Це найбільший дар від Бога. Хто перед тим подумав, що взагалі так розвинуться події? Все це було і є у Божих руках.
Христове Воскресіння повинно нас усе більше й більше утверджувати у перемогу Божих правд, Божої справедливости і Божого справедливого правосуддя, як перемога сонця над темрявою, а Христа над дияволом. Вірмо, що справедливе воскресіння нашої УКЦеркви невідклично прийде. Маймо терпеливість, як говорить давня приказка — хто терпен — той спасен!
Христос Воскрес!
М. Г.