Юліян Ґбур

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,
Всечесним Отцям, Преподобним Ченцям і Черницям
та Вірним Помісної Української Греко-Католицької Церкви

БОЖОЮ МИЛІСТЮ
І РИМСЬКОГО АПОСТОЛЬСЬКОГО ПРЕСТОЛУ БЛАГОСЛОВЕННЯМ
+ЛЮБОМИР

Єпископ-Помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви
властію мені делегованою, проголошую і оприлюднюю:

Постанови та Рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у Львові-Крехові з 1-го по 10-те вересня 1998 року.

 

1. Доручити Постійному Синодові Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) видати до Великодня 1999 року авторизовані пропозиції Патріяршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у днях 23-30 серпня 1998 року у Львові в Україні.
2. Провести Третю, заключну сесію Патріяршого Собору УГКЦ у 2001 році на тему: «Соціяльна наука Католицької Церкви та її здійснення».
3. Прийняти пасторальний напрям літургійної обнови, як нормативний для праці Літургійних комісій (Синодальної та Патріяршої).
4. Випрацювати для підтвердження Синодом Єпископів УГКЦ 1999 року десятилітній плян праці Синодальної Літургійної комісії.
5. Видати Пастирський лист про літургійну обнову, її потребу, ціль та проведення.
6. Підтвердив текст Молебня до Пратулинських мучеників для літургійних богослужінь.
7. Пригадати ієрархам і духовенству, що літургійні тексти повинні бути перевірені Патріяршою Літургійною комісією й підтверджені відповідною церковною владою.
8. Синод Єпископів УГКЦ ухвалив толерувати невживання слова «православний», де цього вимагає душпастирська второпність.
9. Доручити Патріяршій Літургійній комісії випрацювати дні святкувань для богородичних ікон, прославлених в Україні.
10. Організувати з нагоди святкувань Великого Ювілею участь української молоді у Всесвітньому дні молоді у Римі в днях 19-20 серпня 2000 року.
11. Благословив проведення у 1999 році Всеукраїнського з’їзду християнської молоді у місті Києві.
12. Організувати дні української греко- католицької молоді з діяспори та України у Римі напередодні Всесвітнього дня молоді 2000 року.
13. Прийняти документ, пропонований Комісією євангелізацїї і пасторального плянування, як взірець для єпархій та парафій.
14. Створити Секретаріят для душпастирської опіки вірних УГКЦ поза існуючими єпархіями та екзархатами у складі Владик Василя Медвіта та Михаїла Вівчара.
15. Перед друком усі катехитичні видання для офіційного вжитку в нашій Церкві в Україні, повинні бути перевірені й погоджені Патріяршою Катехитичною комісією.
16. Створити Митрополичі або Епархіяльні катехитичні комісії на теренах, де немає катехитичних осередків.
17. Визнати пріоритет допомоги в катехизації для Києво-Вишгородського екзархату та східної діяспори.
18. В останню неділю вересня встановити святкування Дня катехита, що дозволить парафіям краще знати своїх катехитів, підтримувати їх духовно та матеріяльно.
19. Тимчасово залишити військове капелянство під юрисдикцією місцевих правлячих єпископів.
20. З огляду на те, що у вузах України скасовують курс етики та релігієзнавства, Синод Єпископів УГКЦ вирішив звернутися до Міністерств освіти та сім’ї і молоді з наполегливим проханням не відмовлятися від лекцій, які формують моральний статус молодих людей.
21. Доручити ректорам духовних семінарій звернути увагу на необхідність належного пояснення студентам монашого покликання та життя.
22. Покликати чини, згромадження та інститути посвяченого життя до душпастирської діяльности в Україні і східній діяспорі.
23. Написати повторного листа до відповідних церковних властей Ватикану у справі монаших чинів латинського обряду, що діють в Україні, з вимогою прийняття ними східного обряду.
24. Утворити Комісію у справах мирян і долучити до неї справи подружжя та сім’ї.
25. Створити парафіяльні осередки для консультації молодих подружніх пар.
26. Створити епархіяльні, деканальні та, по можливості, парафіяльні комісії у справах мирян, подружжя та сім’ї.
27. Проводити особисті зустрічі правлячого єпископа з молоддю для покращення її контакту з Церквою.
28. Ввести, як обов’язкову у програму завчання Духовних семінарій, підготовку до душпастирства з молоддю.
29. Звернути більшу увагу на роботу з молоддю віком 12-18 років.
30. Затвердив проект навчального пляну філософії і теології в Україні (семінарійний та академічний варіянти), запропонований Синодальною Комісією священичої формації.
31. Затвердив такий список та персональний склад Синодальних Комісій і накреслив для кожної з них конкретні завдання на наступний рік:
32. Літургійна комісія — голова: Верховний Архиєпископ, член: Владика Лаврентій Гуцуляк;
33. Богословська комісія — голова: Владика Корнелій Пасічний, член: Митрополит Іван Мартиняк;
34. Канонічна комісія — голова: Владика Софрон Мудрий, член: Владика Володимир Паска:
35. Екуменічна комісія — голова: Владика Василь Лостен, член: Владика Василь Медвіт;
36. Комісія беатифікацій і канонізацій — голова: Владика Михайло Гринчишин, член: Владика Василь Лостен;
37. Комісія у справах мирян, подружжя та сім’ї – голова: Владика Юліян Вороновський, член: Владика Михаїл Вівчар;
38. Пасторально-місійна комісія — голова: Владика Василь Медвіт, член: Владика Михаїл Вівчар;
39. Катехитична комісія — голова: Владика Петро Стасюк, член: Владика Юліян Вороновський;
40. Комісія монашого життя — голова: Владика – Іриней Білик, член: Владика Северіян Якимишин;
41. Комісія священичої формації — голова: Владика Софрон Мудрий, член: Владика Стефан Сорока;
42. Комісія фінансів і бюджетів — голова: Владика Северіян Якимишин, член: Митрополит Стефан Сулик;
43. Комісія Ювілею 2000 року — голова: Владика Іриней Білик, член: Владика Іван Хома;
44. Комісія у справах молоді — голова: Владика Петро Стасюк, член: Владика Стефан Сорока:
45. Комісія з підготовки Патріяршого Собору УГКЦ — голова: Владика Роберт Москаль, член: Владика Юліян Ґбур.
46. Подати на наступний Синод Єпископів точний річний звіт канцелярії Патріяршої Курії Української Греко-Католицької Церкви.
47. Утворив Комісію для опрацювання епархіяльних внесків на 1999 рік та призначити до її складу Владик: Северіяна Якимишина, Юліяна Ґбура та Василя Медвіта.
48. Затвердив наступний склад Ревізійної комісії: Владика Василь Лостен, Митрополит Іван Мартиняк, Владика Софрон Мудрий, Владика Северіян Якимишин та Владика Василь Медвіт.
49. Доручив Постійному Синодові УГКЦ справу реабілітації нашої Церкви.
50. Делегатами на Европецський Синод Католицьких Церков 1999 року призначив: Владику Михаїла Гринчишина і Владику Софрона Мудрого; заступником обрав Владику Василя Медвіта.
51. Ухвалив написати братнього листа до Владики Івана Семеді, Єпископа Мукачівського, щодо ситуації, яка склалася на Закарпатті.
52. Наступний Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви вирішено провести з 2 по 8 вересня 1999 року в Україні, а 9-10 вересня 1999 року присвятити праці в Синодальних комісіях.

Постанови та рішення стають правосильними від 1/14 жовтня 1998 року у Свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Львів, 14 вересня 1998 року Божого

+ Любомир Гузар
Єпископ-Помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви

+ Юліян Ґбур
Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви

На підставі постанов Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у Крехові-Львові з 14-го по 20-те вересня 1997 року, вирішено:

І. Літургійні постанови

Синод Єпископів постановив, що переклад текстів Святої Літургії Івана Золотоустого і Василія Великого, схвалений під час Синоду Єпископів у 1987 році, є офіційними літургійними текстами для обрядового використання в усій Українській Греко-Католицькій Церкві.

З огляду на виникнення неоднозначних обставин у релігійній ділянці суспільного життя в Україні. Синод Єпископів вирішив звернутися до Святішого Отця Івана-Павла II з метою консультації щодо теологічного терміну «православний» в богослуженнях Української Греко-Католицької Церкви.

Синод Єпископів постановив, що офіційні тексти молитов «Отче наш» і «Богородице Діво», в усій нашій Церкві (на Батьківщині й на поселеннях), відтепер є такі:

«Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».

«Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з тобою. Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого, бо ти породила Христа Спаса. Ізбавителя душ наших».

Синод Єпископів, йдучи назустріч своїм вірним, вирішив, вірні Української Греко-Католицької Церкви зобов’язані святкувати, окрім, неділі, нижче зазначені церковні празники і виконувати, у ці дні, такі обрядові обов’язки: брати участь у Святій Літургії, вислухати проповідь, не виконувати важку працю. Обов’язкові, окрім неділі, церковні свята:

Різдво Христове (один день).
Богоявлення Господнє.
Вознесіння Господнє.
Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Успення Пресвятої Діви Марії.
Свято верховних апостолів Петра і Павла.

Синод Єпископів заохочує усіх вірних до участі в богослуженнях під час таких нижчеперелічених та усіх інших традиційних свят нашого церковного календаря:

Обрізання Господа Нашого Ісуса Христа.
Преображення Господнє (Спаса).
Воздвиження Чесного Хреста.

Синод Єпископів постановив: доповнити український церковний календар святом в честь пам’яті християнського подвигу Пратулинських мучеників (які у 1874 році віддали життя за свою віру й оборону свого храму в селі Пратулин); визначив дату свята — 23 січня, і доручив Літургійній комісії укласти відповідні богослужебні тексти.

З душпастирських причин, та в дусі рішень Другого Ватіканського Вселенського Собору «Про Східні Католицькі Церкви», Синод Єпископів доручив застосовувати таку термінологію: «Перша Свята Сповідь і Урочисте Святе Причастя», замість «Перше Причастя».

Обговорення і рішення щодо практики дотримання постів в Українській Греко-Католицькій Церкві, Синод Єпископів вирішив розглянути під час наступного Синоду Єпископів.

Внутрішні структури української греко-католицької церкви

II.І. Синод Єпископів ухвалив «Правильник Секретаріяту Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви» у такій версії:

Арт. 1. Верховний Архисгіископ і Синод Єпископів обирають Секретаря Синоду Єпископів, Секретарем Синоду Єпископів стає той кандидат із владик, який під час голосування отримав більшість голосів. Секретар Синоду Єпископів, під час виконання своїх обов’язків, постійно консультується із Головою Синоду Єпископів, чи Верховним Архиєпископом. Секретар Синоду Єпископів є підпорядкований Голові Синоду Єпископів, хоч не є його безпосереднім Секретарем. Секретаря Синоду Єпископів обирають на шестирічний термін, але не більше, ніж на дві каденції підряд. Верховний Архиєпископ підтверджує своїм Декретом правочинність вибору особи на посаду Секретаря Синоду Єпископів.

Арт. 2. Секретар Синоду Єпископів, за згодою Постійного Синоду Єпископів, формує собі допоміжний персонал, включно із своїм заступником. Члени допоміжного персоналу Секретаря Синоду Єпископів складають присягу сумлінно виконувати свої обов’язки, зокрема не розголошувати інформацію і таємниці про все, що стало їм відомо під час виконання своїх посадових обов’язків.

Арт. 3. Архів та всі документи, які стосуються роботи Синоду Єпископів, знаходяться (згідно з Кодексом Канонів Східних Церков [далі — ККСЦ] канн. 256-260) у розпорядженні Секретаря Синоду Єпископів. Члени Синоду Єпископів можуть ознайомитися із архівами та документацією синодальних засідань тільки з дозволу Секретаря Синоду Єпископів або Верховного Архиєпископа.

Арт. 4. Секретар Синоду Єпископів виконує такі обов’язки:

• дбає про сумлінне ведення й оформлення всіх протоколів і актів синодальних засідань та зачитує їх під час роботи поточного Синоду Єпископів;
• збирає, у визначений термін, від усіх членів Синоду Єпископів довірочні списки кандидатів на єпископський уряд та передає їх Верховному Архиєпископу;
• розглядає і представляє на розгляд Синоду Єпископів, згідно із вказівками Верховного Архиєпископа та на підставі ККСЦ, тематику і порядок наступної роботи Синоду Єпископів;
• перебуває у постійному контакті із членами синодальних комісій, слідкує за веденням і розвитком прані синодальних комісій та своєчасно повідомляє Верховного Архиєпископа і всіх членів Синоду Єпископів про їхню діяльність;
• інформує інші Церкви Партикулярного права про роботу Синоду Єпископів УГКЦ, згідно з дорученням Синоду Єпископів.

Арт. 5. Секретар Синоду Єпископів є постійним делегатом від УГКЦ для робочих зустрічей з представниками Конференцій Єпископів інших Церков, а також речником Синоду Єпископів та підтримує контакти із засобами мас-медія.

Арт. 6. Роботу Секретаріяту Синоду Єпископів фінансує Синод Єпископів. Під час чергових синодальних засідань. Секретар Синоду Єпископів складає звіт про використані кошти та представляє майбутній бюджет.

Арт. 7. Якщо Секретар Синоду Єпископів не може якийсь час брати участь у роботі Синоду Єпископів, тоді Верховний Архиєпископ призначає одного із владик, за згодою Постійного Синоду Єпископів, тимчасово виконувати обов’язки Секретаря Синоду Єпископів. Верховний Архиєпископ може також призначати заступника Секретаря Синоду Єпископів. Вони виконують цей уряд до тих пір, поки Секретар Синоду Єпископів, чи заступник не повернуться до своїх обов’язків, або наступний Синод Єпископів не прийме іншого рішення.

Арт. 8. Синод Єпископів може звільнити Секретаря Синоду Єпископів від виконання його посадових обов’язків, якщо 2/3 членів Синоду Єпископів виявлять на це згоду. Секретар Синоду Єпископів сам може відмовитися від своєї посади за згодою Синоду Єпископів.

Синод Єпископів (згідно з ККСЦ, кан. 1062 §2) обрав Трибунал Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви (терміном на п’ять років) у такому складі:

Єпископ Софрон Мудрий (Голова Трибуналу), Митрополит Іван Мартиняк, Єпископ Володимир Паска.

До Постійного Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви обрано таких трьох нових членів та їх заступників (терміном на п’ять років):

Члени: Митрополит Стефан Сулик, Єпископ Михаїл Гринчишин, Єпископ Софрон Мудрий.

Заступники: Єпископ Юліян Гбур, Єпископ Василь Лостен. Єпископ Михаїл Сабрига.

Члени Постійного Синоду Єпископів: Любомир Гузар. Єпископ-Помічник Глави УГКЦ, Митрополит Стефан Сулик, Владика Михаїл Гринчишин, Владика Софрон Мудрий, Владика Михаїл Колтун.

Заступники членів Постійного Синоду Єпископів: Владика Юліян Гбур. Владика Василь Лостен, Владика Михаїл Сабрига. Владика Юліян Вороновський.

Дія завершення підготовки проекту Партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви. Синод Єпископів призначив нових членів Канонічної комісії: о. Йосиф Андріїшин, о. Михайло Квятковський. о. д-р Михайло Димид, о. д-р Едмунд Пшекоп.

Члени Канонічної комісії: Владика Софрон Мудрий — Голова, Владика Володимир Паска, о. Йосиф Андріїшин, о. Михайло Квятковський, о. д-р Михайло Димид, о. д-р Едмунд Пшекоп.

Синод Єпископів призначив о. Теодозія Янківа, ЧСВВ Секретарем Патріяршого Собору Української Греко-Католицької Церкви та визначив дату другої сесії Патріяршого Собору, яка від­будеться у Львові з 23-го по 30-те серпня 1998 року. Під час роботи другої сесії Патріяршого Собору, делегати розглянуть тему «Роль мирян в Українській Греко-Католицькій Церкві».

На підставі ККСЦ (кан. 143, §6) Синод Єпископів підтвердив представництво членів Патріяршого Собору Української Греко-Католицької Церкви та ухвалив: до вже визначеної кількості делегатів від кожної єпархії, яка візьме участь у роботі Патріяршого Собору, долучити ще двох представників, віком до 30 років.

Синод Єпископів розглянув подання Єпископа-Ординарія Івано-Франківського, Преосвященного Софрона Дмитерка, ЧСВВ звільнити його від виконання обов’язків Ординарія. Синод задовільнив це подання на підставі ККСЦ, кан. 210.

На підставі Декрету Конгрегації для Східних Церков, від 30 грудня 1995 року (Протокол. N 249 95), Синод Єпископів доручив вивчити справу Закарпаття.

Постанови з питань душпастирства

ІІІ. 1. Катехизація і молодь

1.1. В рамках державних ювілейних заходів з нагоди 2000-ліття Різдва Христового, звернутися до Міністерства освіти України з пропозицією ввести християнське виховання, як обов’язковий предмет у навчальні програми загальноосвітніх шкіл, середніх спеціяльних та вищих навчальних закладів, попередньо узгодивши з традиційними християнськими Церквами України.

III.1.2. Звернутися до Міністерства освіти України з пропозицією запровадити інституцію академічного капелянства в усіх вищих навчальних закладах України та залучити до цього заходу всі традиційні християнські Церкви України.

III. 1.3. З метою вдосконалення роботи та організаційних заходів Катехитичної і Молодіжної комісій, які до цього часу були підпорядковані Патріяршій Курії, підпорядкувати їх Голові Катехитичної та Молодіжної комісій Синоду Єпископів; у випадку вирішення термінових і важливих питань

Главі Української Греко-Католицької Церкви.

ІІІ.2. Монашество

Кожна єпархія зобов’язана сприяти створенню умов при монастирях для вишколу магістрів новіціяту і юніорату.

Кожна єпархія зобов’язана забезпечити манастирі, які знаходяться на її території, квалі­фікованими сповідниками.

Родина

ІІІ.3. У кожної єпархії створити, згідно з ККСЦ, кан. 783, Комісію з питань, подружжя і сім’ї. Доручити цій Комісії підготувати, в першу чергу, програму підготовки мирян до Святої Тайни Подружжя та узгодити її з Єпископом-Ординарієм.

Використовуючи можливості, створити при кожній парафії релігійні братства, які б не тільки провадили молитовну практику, але також здійснювали харитативну діяльність: допомагали багатодітним сім’ям, неповним сім’ям, дітям-сиротам, хворим, інвалідам, людям похилого віку.

Екуменічний діялог

Продовжити і активізувати екуменічний діялог з Православними Церквами в Україні й на поселеннях згідно з ККСЦ, кан. 902-908.

Доручити Екуменічній комісії укласти програму екуменічної діяльності УГКЦ в таких напрямах:

а)           заходи з підготовки до Великого Ювілею 2000 року;

б)           створити Екуменічне бюро Української Греко-Католицької Церкви.

Беатифікація і канонізація святих

1. Синод Єпископів й надалі доручає усім вірним УГКЦ ревно молитися за прославлення на Божих престолах Митрополита Андрея Шептицького, Сестри Йосафати Гордашевської — засновниці Згромадження Сестер Служебниць, і Сестри Варвари (Катерини Шапки) — Головної Настоятельки Згромадження Сестер св. Йосифа (1896-1942).
2. Синод Єпископів прийняв тимчасовий список мучеників УГКЦ і доручив Єпископу Михайлові Гринчишину й далі провадити нагляд за процесом, аж до його завершення, підготовки беатифікації та канонізації українських мучеників. Нижче перечислені прізвища мучеників УГКЦ XX-го століття:

Кир Григорій Хомишин, Кир Павло Гойдич, Кир Йосафат Коциловський, Кир Никита Будка, Кир Григорій Лакота, Кир Іван Лятишевський, Кир Николай Чарнецький, Кир Василь Величковський, Кир Олександер Хира, Екзарх Леонід Фьодоров, о. Прелат Петро Вергун, о. Климентій Шептицький, о. Методій Терчка, ЧНІ, о. Еміліян Ковч, о. Андрій Іщак, о. Олекса Зарицький, о. Володимир Гриник, о. Микола Конрад.

1. Фінанси

V.1. Синод Єпископів прийняв постанову щодо єпархіяльного бюджету для синодального фонду на 1998 рік.

V.2. Синод Єпископів створив Ревізійно-фінансову комісію під головуванням Владики Василя Лостена, який повинен обрати кваліфікованих членів даної Комісії.

V.3. Стосовно будівництва Патріяршого собору в Києві, Синод Єпископів постановив провести збір коштів в усій Церкві.

V.4. Синод Єпископів підтвердив рішення провести щорічний збір «Андріїв гріш» на потреби розвитку Української Греко-Католицької Церкви.

1. Різне

VI.1. До 30-го листопада 1997 року опублікувати рішення попередніх Синодів Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 1989-1996 pp. (у формі окремої брошури, як витяг із серії видання «Благовісник»).

VI.2. Синод Єпископів постановив: з 1-го по 10-те вересня 1998 року провести в Україні наступний Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви.

Ці постанови стають правосильними з днем 20 січня 1998 року, і з того дня обов’язують всіх Владик, священиків, ченців, черниць і вірних помісної Української Греко-Католицької Церкви.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай з усіма нами.

+ Любомир Гузар, Єпископ-Помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви
+ Юліян Ґбур, Секретар Синоду Єпископів

Дано у Львові, 24 грудня 1997 року
при Архикатедральному соборі святого Юра

На сторінках журналу «Патріярхат» дуже часто друкуються статті п. Михайла Косіва й ось, нарешті, державні та приватні книгозбірні України поповнилися його збіркою публіцистичних статтей «Вернімося до джерел».

М. Косіва знають як релігієзнавця і політичного діяча. З 1990 року він Народний депутат України, а з 1994 року голова комісії Верховної Ради з питань культури і духовности.

Книга «Вернімося до джерел» (про відродження Української Церкви) — публікації останніх років на тему нинішньої політичної ситуації в Україні.

1 жовтня 1997 р. в Львівському музеї історії релігії відбулася презентація цієї книги, організаторами якої були Рада Світового Християнського Конгресу УГКЦ та Музей. На презентації були присутні духовні особи, державні діячі та миряни.

Слово мали: Владика Юліян Ґбур, Народний депутат України Ярослав Кендзьор, голова Товариства «Просвіта», начальник управління культури Львівської обласної державної адміністрації Роман Лубківський, голова Спілки письменників у Львові Левко Різник, професор медицини Скочій та інші. У своїх виступах вони наголошували, що книга М. Косіва на часі, бо повертає всіх до роздумів про наші історичні витоки.

Над виданням цієї книги працював творчий колектив видавництва «Логос» Львівського музею історії релігії М. Барановський, 3. Юськів, В. Сава, О. Козакевич. Вони працювали також і над вперше виданим в Україні «Заповітом Патріярха Йосифа» і «Напередодні Патріяршого Собору».

Книга «Вернімося до джерел» друкувалася у виробничому об’єднанні «Друксервіс», яким керують Богдан та Олег Голіяни.

Фінансово підтримали видання фермер Степан Мартин і кооператива «Озеро» з Пустомитівського району.

Рада Світового Християнського Конгресу УГКЦ щиро дякує вищезгаданим панам за сприяння у виданні книги і вітає М. Косіва з виходом у світ збірника «Вернімося до джерел».

Марія Омельчук
Голова Виконавчої Ради СХК УГКЦ

Нижче друкуємо Звернення співголови Світового Християнського Конгресу, народного депутата України Михайла Косіва до Синоду Єпископів УКЦеркви. На Звернення вже прийшла відмовна відповідь, яку друкуємо поруч цього звернення. Знаємо, що у нашій Церкві практикувались окремі духовні опікуни мирянських організацій. До речі, довголітнім Духовним Опікуном Українського Патріархального Товариства був Преосвященний Владика Іван Прашко. Покищо здержуємось від коментарів.

Редакція

Блаженнішому Верховному Архиєпископові Української Греко-Католицької Церкви Патріярхові Мирославу-Івану Любачівському,
Кардиналові Римо-Католицької Церкви
Єпископові-Заступникові Верховного Архиепископа УГКЦ
Преосвященному Любомиру Гузару,
Високопреосвященним і Преосвященним Єпископам, учасникам Синоду УГКЦ,

що має розпочати свою роботу у Львові 15 вересня року Божого 1997.

Високодостойні отці духовні. Владики і Пастирі нашої Церкви!

Дозвольте звернутись до Вас від імені мирянських організацій, об’єднаних у Світовому Християнському Конгресі УГКЦ.

Насамперед засвідчуємо Вам, нашим духовним Провідникам, свою християнську любов, пошану і послушенство.

Користаючись правилами Кодексу Канонів Східних Церков, згідно з якими миряни мають право забирати голос у справах Церкви і вносити пропозиції, що скеровані на її добро, хочемо висловити свою стурбованість станом мирянського руху в Україні. Власне, титул І, яким починається Кодекс, присвячений ролі мирян у Церкві й має назву: «Вірні, їхні права і обов’язки». В каноні 15, §2-3, сказано: «Вірні свобідно можуть виявляти Пастирям Церкви свої потреби, особливо духовні, а також свої побажання.

Відповідно до своїх знань, компетенцій і здібностей, якими відзначаються, вони мають право, а іноді навіть обов’язок, виявляти пастирям Церкви і, зберігаючи непорушність віри і звичаїв та пошану до пастирів, а також, зважаючи на спільну користь і гідність осіб, ознайомлювати з нею інших вірних». Оце «іноді», як можна зрозуміти з тексту, стосується переломових, вирішальних моментів у житті Церкви. Такий момент, як можна зробити висновок внаслідок аналізу нинішньої ситуації, переживаємо сьогодні. Тому чуємося до обов’язку сказати своє слово.

Після виходу нашої Церкви з підпілля, після повернення її проводу з Риму до Львова, після перевезення праху світлої пам’яті Патріярха Йосифа й перепоховання у крипті собору св. Юра, серед українського народу намітилося велетенське душевне зрушення, навернення і привернення до Церкви, до християнських вартостей, до науки Євангелія. До Церкви масово потягнулася інтелігенція. Витворився благодатний грунт для засіву слова Божого. Люди самотужки почали згуртовуватися в мирянські організації, відроджуючи ще зовсім недавні передвоєнні традиції. Одначе, майже весь цей процес проходить без конкретньої участи отців духовних і поза керівництвом та без опіки Церкви.

Залишені самі на себе мирянські організації, ще не встигнувши зміцнити, почали потроху занепадати, їхня активність значно зменшилася, а подекуди вони почали й зовсім розпадатися. Душпастирям на парафіях чомусь здебільшого невигідно (або не хочеться) працювати з мирянами поза св. Літургією; у них немає бажання сприяти організації мирянських структур, більше того — вони вважають це зайвим клопотом.

Високопреосвященні й Преосвященні Владики, синодальні Отці!

Не може далі наша Церква миритися з таким становищем. За десятиліття тоталітарного режиму наші люди дуже часто не вміють проявляти власну ініціятиву — адже їм усе життя відбирали свободу вияву, їх водили за руку й привчали ходити під команду: жовтенята, піонери, комсомол, профспілка, партія» обов’язкові гуртки політзанять — все було зорганізоване зверху. Комуністична партія «опікувалася» людиною «від колиски аж до крематорію» — за висловом відомого українського поета Миколи Вінграновського.

Торік на Соборі була поставлена одна визначальна проблема: нова євангелізація мирян. Щось конкретне після цього робиться? Наскільки нам відомо — майже нічого. Нові соціяльно-освітні релігійні програми, на наше переконання, мають стати найактуальнішими в нинішньому Апостольському служінні Церкви.

Тим часом у нас зовсім немає місійної праці. Тому простори України заполонюють чужинці, які найчастіше ведуть роботу руйнівну за своїм характером. У нас же поміж священиком і паствою нерідко виникають глухі конфлікти, де вже годі й говорити про Божу благодать, де священика звинувачують в елементарній аморальности. Хто ці всі проблеми має полагоджувати, коли ієрархи та ієреї Церкви нашої не мають з’єднуючих ланок (структур) поміж собою і паствою?

Ми звертаємося до світлого Синоду Єпископів з проханням призначити офіційного духовного наставника Світового Християнського Конгресу мирян УГКЦ, який би взяв під свою опіку й безпосереднє керівництво увесь мирянський рух українців-католиків східного обряду в усьому світі. За нашим розумінням, це мав би бути єпископ, який би був наділений від Церкви необхідними й достатніми правами щодо здійснення духовного керівництва мирянськими організаціями як у нас, в Україні, так і на поселеннях українців в усьому світі. Це об’єднало б світове українство в єдину потужну силу. Це мав би бути єпископ з правами візитатора Верховного Архиєпископа УГКЦ.

Це наше прохання також випливає із настанов Кодексу Канонів Східних Церков. Згідно з цим документом, що регляментує усе життя Церкви, миряни можуть об’єднуватися у християнські спільноти двох типів: для своїх власних громадсько-суспільних потреб, що пов’язані тільки морально-релігійними чеснотами, і в такі об’єднання, що беруть на себе частину обов’язків Церкви, її Апостольської місії утверджувати у світі науку Христа. Оці другі можуть утворюватися і діяти тільки під безпосереднім керівництвом церковної влади. «Тільки компетентна церковна влада може засновувати об’єднання вірних, які ставлять перед собою мету проповідувати християнську науку від імені Церкви або підтримувати прилюдний культ, або мають якісь інші цілі, здійснення яких за своєю природою застережені цій же церковній владі» (канон 574). Одначе, не лише зазначене в цьому каноні, але й будь-яке об’єднання вірних не може обходитися без духовного нагляду з боку церковної влади. Зацитую ще раз ККСЦ, канон 577: «§1. Будь яке об’єднання підлягає наглядові з боку церковної влади, яка його заснувала або затвердила: до цієї влади належить дбати, щоб у ньому зберігалася чистота віри і звичаїв. і пильнувати, щоб у церковну дисципліну не проникало зловживання. §2. До епархіяльного єпископа належить наглядати за всіма об’єднаннями, які діють на його території і, в разі потреби, повідомляти владу, яка об’єднання заснувала або затвердила, і до того ж, якщо діяльність об’єднання завдає великої шкоди церковній науці або дисципліні, або є згіршенням для вірних, вжити тим часом відповідних заходів».

Чи сповняють епархіяльні єпископи належних їм і виписаних у наведених повище канонах обов’язків? Мусимо сконстатувати, що наразі — ні.

Тим часом голошення Євангелія є справою не лише священства, але й мирян, особливо «у тих обставинах, де завдяки тільки їм люди можуть почути Євангеліє і пізнати Христа» (канон 406). Отже, до церковних справ можуть залучатися як мирянські організації, так і окремі особи, насамперед інтелігенти-професіонали: «Миряни, які відзначаються відповідним знанням, досвідом і повагою, заслуговують на те, щоб до них, як до знавців або порадників, зверталася церковна влада чи як до окремих осіб чи як членів різних рад і з’їздів, наприклад, парафіяльних, епархіяльних, патріярших» (канон 408, §1).

І в цьому напрямку в нашій Церкві не робиться абсолютно нічого.

Таким чином, потрібна координація дій.

Найбільш придатною для цієї ролі й такої місії кандидатурою нам вбачається єп. Юліян Ґбур. Ми співпрацювали з Преосвященним Владикою Юліяном Ґбуром у часі підготовки до Патріяршого Собору, перша сесія якого відбулася у жовтні минулого року. Якщо взяти під увагу, що через рік має відбутися наступна сесія Собору, яка, як відомо, буде присвячена справам мирянського життя, а Владика Ґбур є Секретарем Собору, то саме його призначення духовним наставником об’єднаних мирянських організацій (Світовий Християнський Конгрес) було б найбільш доцільним і виправданим кроком нашої Церкви.

Простіть великодушно, синодальні отці владики, якщо наше міркування видається Вам занадто прямолінійним і категоричним, і повірте, що воно продиктоване турботою про майбутнє нашої Церкви. Ми хочемо, аби нарешті почали впроваджуватися в життя принципи, прийняті на II Ватиканському Соборі в Декреті «Про апостольство мирян». Ми хочемо, аби «Заповіт» світлої пам’яті Патріярха Йосифа Сліпого став також, нарешті, дієвою програмою Апостольської місії нашої Церкви.

До другої сесії Патріяршого Собору залишився рік. Ми добре пам’ятаємо, як важко давалося визначення головного напрямку і проблематики тодішньої першої сесії, які змінювалися кілька разів. Цього разу вже не вдасться відбути Собор на чисто інформативному рівні. Потрібні серйозні науково-теоретичні, богословські напрацювання. А коли вони будуть здійснюватися, якщо досі відома лише загальна назва, але не розроблена конкретна тематика й організаційний статут Собору? Крім того, нам здається, що наш Патріярший Собор має жити не лише в дні його безпосереднього проведення, його дух, вироблені ним ідеї мають вітати, бути присутніми і принаявними в нашому щоденному житті. Собор — це безперервний процес, а не окремі лише епізоди. Інакше, нащо плянувати його роботу до кінця другого тисячоліття?

І останнє. На наше переконання. Церква не може стояти осторонь тих соціяльно-політичних турбот, якими живе в нинішніх складних обставинах наш нарід. До храму люди приходять від своїх домівок, після роботи, з вулиці, із зборів та мітингів, де нині панує безліч негараздів, де немає злагоди, де не платять зарплату, пенсії, стипендії і де, в кінцевому результаті, люди не мають з чого жити. Але ж суспільство і держава є такими, якими роблять їх люди. Насамперед ті, хто має в своїх руках владу. А владу обирають собі самі ж люди. Чи може Церква в такій ситуації стояти осторонь від цих процесів? Ні! Спаситель саме тому й воплотився та став чоловіком, аби «Небо і Землю водно злучити», аби утверджувати Царство Боже на землі. «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». То хіба може Церква не втручатися і байдуже спостерігати, шо нині утверджується на нашій сплюндрованій землі? Царство Боже чи царство сатани? Знову і знову — ні.

Це ще одне підтвердження того, що мирянські організації і Церква мають об’єднатися і дістати в нинішніх умовах нове підтвердження своєї Апостольської місії, нові стимули і практичні програми для своєї діяльности.

Вклоняємося Світлому Синодові й зостаємося у щирій надії на порозуміння.

Михайло Косів
Співголова Світового Християнського Конгресу
народний депутат України

7 вересня 1997 року

Львів, 26 вересня 1997

* * *

Слава Ісусу Христу!

Високодостойний Пан Михайло КОСІВ
Співголова Світового Християнського Конгресу,
народний депутат України

Високодостойний Пане Депутате!

В імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви щиро дякую за лист з дня 08.09.1997 року.

У відповідь на нього повідомляю, що Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся в днях 14-20 вересня 1997 року у Крехові, не вважає доцільним іменування будь-якого Єпископа як опікуна християнських організацій, з огляду на те, що ці організації знаходяться під юрисдикціями поодиноких Єпископів-Ординаріїв і повинні діяти з їх благословенням.

Бажаю обильних Божих благодатей Вашому Конгресу з надією на дальшу співпрацю. Благословення Господнє на Вас!

Юліян ҐБУР
Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви

Стало відомим, що деякий час Владика Юліян Ґбур перебував на терені США, біля Нью-Йорку у Йонкерсі. До речі, це не була офіційна візита Владики Ґбура. Голова крайової управи Українського Патріярхального Товариства Олександер Пришляк скористався з побуту Владики Юліяна і домовився на не формальну зустріч для обміну думками на релігійно церковні теми. Така зустріч відбулась 27 травня 1997 р. у резиденції парафії св. Михаїла у Йонкерсі о. Мирослава Трояновського у Йонкерсі, де Владика Юліян перебував. У зустрічі взяли участь:

Олександер Пришляк, Микола Галів, Ігор і Рома Гайди, о. диякон Юрій Малаховський, Василь Никифорук, Христина і Юрій Навроцькі. Зустріч розпочато молитвою, яку провів Владика Юліян.

Олексадер Пришляк привітав Владику Юліяна і представив вище названих учасників та назвав різні питання, які було б бажано їх порушити та обговорити. Владика Юліян на початку підкреслив, що його побут в США не є офіційний і тому нашу спільну зустріч треба так розцінювати. Спершу Владика Юліян подав загальну інформацію про першу сесію Патріяршого Собору УКЦеркви, що відбувся у жовтні 1996 p., який в загальному вийшов краще, як можна було сподіватись. Безпосередньо після Патріяршого Собору відбувся Синод, на якому були ще раз обговорені питання, які були дискутовані на Патріяршому Соборі. Вже запляновано, що на другій сесії Патріяршого Собору, що має відбутись у 1998 році, для обговорення поставлено дві теми: Соціяльна наука у Церкві і Роля мирян у Церкві. Для цього потрібно провести велику підготовчу працю. До першої теми треба перекласти на українську мову стосовні папські енцикліки. Це не легке завдання до виконання. Навколо цих питань розвинулась дискусія. Власне вказано, як можна говорити про ролю мирян, без мирян. Тут малось на увазі, що на Собор не були допущені мирянські організації, а були назначені кожним владикою по дві особи — мирян. При цьому було підкреслено, що нажаль преса також була відсутня. В тій площині журнал «Патріярхат», як мирянський журнал не був також запрошений. Під тим оглядом, ці питання у підготовці до другої сесії Собору, повинні бути змінені, але про це треба писати до Патріярха Мирослава-Івана.

На питання, який є склад теперішньої Патріяршої Курії у Львові і Постійного Синоду? На перше питання Владика Юліян не відповів, маючи на це якісь причини. Коли ж ідеться про Постійний Синод УКЦеркви, який діє і вирішує поточні справи між Синодами, до нього входять: автоматично Патріярх Мирослав-Іван і тепер тим самим його заступник Владика Любомир Гузар, а наступні члени вибирані на Синоді: Владика Софрон Дмитерко, Владика Михаїл Колтун, Митрополит Іван Мартиняк, Владика Михайло Кучмяк і Владика Михайло Гринчишин.

Звернено особливу увагу на контакти нашої Церкви, її проводу з урядом України та іншими конфесіями в Україні. Звичайно під тим оглядом немає якоїсь однозначної лінії. Заторкнено справу нашої церкви у Києві. Нам всім відомо, що в Києві була посвячена площа під катедру і прицерковні будови. У цій справі не було ні вияснення, ні інформації. Що сталося з цею площею? Владика Юліян сказав, шо для УГКЦеркви вже призначено площу на будову церкви на лівому боці Дніпра. Чому там? Шкода, що не знайшлося місця таки в Києві на правому боці Дніпра. На жаль, слід відмітити, що наша УКЦерква не спромоглася перейти рубікон св. Юра у Львові і вийти поза Львів та річку Збруч.

Владика відмітив, що зв’язки з православними Церквами є. Можна сказати, що зараз немає таких напружених ситуацій, як були раніше. Згадано поїздку Владики Василя Медвіта до Казахстану. Про це були інформації у пресі, але про фактично-практичні наслідки цих поїздок Владики Василя Медвіта трудно говорити.

Особливо наголошено питання спільних зустрічей Ватикану з Московською Патріярхією. Підкреслено, що під тим оглядом Патріярша Курія у Львові не інформує. Нам нічого не відомо, чи робить будьякі заходи у цьому напрямі. Чому про нас і ніби для нас, але без нас. Зустріч Ватикан-Москва, що відбулась, не у Ватикані, як невірно подавалось у нашій пресі, але у Москві, наприкінці минулого 1996 року, нам нічого невідомо, що провід нашої Церкви зробив у цій справі? Ось тількищо, себто 7 і 8 травня відбулась зустріч у Барі — Італія, у якій вже брали участь представники УКЦеркви і Української Православної Церкви. Про це подають російські інформаційні джерела. На жаль, ми немаємо цих інформацій від нашої Церкви. Нам відомо, що там були Владика В. Медвіт і Владика І. Семеді. Чому з нашої сторони, себто церковних чинників, немає найменьшої інформації? На ці питання Владика Юліян не міг дати ні інформацій, ні вияснень, бо ж в той час не був у Львові. Все це має свою вагому вимову!

При цьому були висловлені думки, що Патріярша Курія повинна держати тісніший зв’язок з мирянськими організаціями не тільки в Україні, але також і в діяспорі, а особливо такі інформації повинна одержувати редакція журнала «Патріярхат». При цьому підкреслювалось вагоме значення журнала «Патріярхат» в Україні не тільки серед вірних католиків, але також серед православних і протестантів. При цьому виявилось, шо журнал не є мило бачений у найвищих ешалонах Церкви. На жаль не можна було почути, чим журнал є поганий!

Також порушено дуже пекуче питання, а саме, чому майже кожна єпархія творить свою семінарію? Чому не можна мати щось більше солідне, на високому рівні? На жаль це дуже складне питання. Не так легко переконати поодиноких владик, щоби вони старались створити одну добру, з кваліфікованим складом викладачів і професорів семінарію. Це дуже трудне питання до розв’язання. До речі, при цьому підкреслено, що не запримічується певних плянів і справжньої візії нашої Церкви. Це говорить, що ми ще не виросли до певного рівня, а залишились діяти на рівнях сільських парафій. І так мимоволі виринуло питання, чому то у Церкві, що так правильно голосить любов, а так мало її застосовує у щоденному практичному житті? Розмови велись у справді дружній атмосфері, у журбі за кращу долю нашої Церкви. Владика Юліян уважливо вислухав наших думок, а ми скористали з інформацій та вияснень Владики. О. Пришляк подякував Владиці Юліяну за його добру волю, що нас вислухав та побажав успіхів у його не легкій праці і спільною молитвою закінчено зустріч.

 

Зустріч відкрив голова крайової управи Українського Патріярхального Т-ва в США Олександер Пришляк. Приїзд Владики Юліяна стався для нас не приготовано, і тому ця наша зустріч випала скромною і не багаточисленною. Все ж таки нам буде приємно послухати думок Владики про ситуацію нашої УКЦеркви в Україні та про підготовку Собору нашої Церкви, що заплянований на 1996 рік. Після короткого представлення О. Пришляк попросив Владику Юліяна поділитись своїми думками про згадані проблеми.

Після проведеної молитви Владика Юліян сказав, що вже давно, ще з Польщі, вибирався приїхати до США, але не міг одержати візи, бо тоді гадали, що він тут залишиться. Тим разом пощастило. «Перед тим, як я мав їхати до США, відбув свої наради Постійний Синод УКЦеркви. На цьому форумі зголосив свою поїздку до США і Канади. Блаженніший Мирослав-Іван поблагословив мій плян відвідати деякі українські громади і зустрінутись з вірними, а зокрема з діячами мирян, як також із соборовими комітетами, а такі комітети повинні бути, — сказав Владика Ґбур. — Це не моє зарядження, але їх перед роком такі зарядив епархам створити Постійний Синод».

Владика сказав, що він в Україні тільки що один рік. Номінація на помічника єпископа була для нього несподіванкою, бо для нього не був підготованим під кожним оглядом. «Сьогодні Львівська Архиепархія є на моїй голові, бо Блаженніший є в похилому віці і має інші справи. Мої перші враження з У країни є дуже прикрі. Зрештою ви самі добре знаєте. Вплив комунізму не залишився безслідно. Там з людиною ніхто не числився і подекуди так ще залишилось. З постанням незалежности української держави людина тільки щось відчула, трохи свободи, але немає цієї духовно-психологічної переміни. Біда в тому, що сьогодні, коли хтось приходить до консисторії з якоюсь справою, то приходить з настановою, що вона мусить бути полагоджена виключно так, як клієнт бажає, а не інакше. Провід церкви в таких випадках є у складній ситуації».

«Друге складне питання, це є питання священиків, до речі, це є моє питання до розв’язки, — сказав Владика. — Слід підкреслити, що є багато родів священиків. Говориться про священиків з підпілля. Підпілля також не є однородним, бо є священики з підпілля, які були виховані професорами богословських академій, василіянами, редемптористами, студентами і приватними школами, як о. Каців й інші. Інша категорія священиків є ті, що походять з православ’я, це також не є одна група священиків, бо кінчали різнібогословськішколи: Ленінград, Москва, Одеса, Київ. Всі вони були різні. Тут треба вже додати найновіших випускників з Рудна. Це все треоа зінтегрувати. Вони всі не знаються, вони не любляться, ревалізують з собою. На жаль, деякі з тих священиків є на дуже низькому рівні. Додатнім у них є те, що вони були побожні, але це все ще замало. Отже, йдеться про справжню богословську підготовку».

«Є також позитивні моменти. Йде повільне, але поступове піднесення богословського рівня. Починаються душпастирські курси, є Інститут християнської культури, який добре діє, почалося навчання у Богословській Академії. Є бажання вчитися, це є дуже позитивне. Також позитивним явищем є, що існує гарний мирянський рух. Приходять миряни, які бажають навчитись, щоб самим провадити катехитичні навчання. Такі миряни зголошуються не тільки зі Львова, але й інших міст. Також приїжджають з Казахстану, Сибіру… Це є позитивне явище. Цей рух є позитивний, і треба сказати, що миряни не є звільнені від проповідування. Дуже позитивним є явище, що існує інститут християнської культури, який є прилучений до католицького університету у Люблині. Ті випускники будуть мати державно визнані дипльоми не тільки в Україні. Ми також починаємо курси для українських священиків. Це є велика проблема, бо їх є багато, біля чотириста. Це не так легко все охопити. Ми не маємо для цього потрібних приміщень, щось у цій ситуації треба буде робити. Ми маємо людей, а не маємо приміщень, а ви тут маєте гарні приміщення, а не маєте людей», — сказав Владика Ґбур.

Після цього загального, далеко не повного з’ясування ситуації в Україні Владика зупинився над проблемами підготови собору УКЦеркви, що має відбутись у наступному році. Владика Ґбур ще не був єпископом, як синод був призначив його займатись підготовкою собору.

З приводу такої нагоди, як 400-ліття Берестейської Унії, варто подивитись в минуле і глянути в майбутнє. «На жаль, ми ні в Україні і тут, в діяспорі, не маємо ясної концепції щодо нашої Церкви». — сказав Владика, — «Ми багато працюємо, але в тому немає якогось ясного пляну. Коли ми ближче приходимо додати відбуття цього собору, то ставиться різні питання, а чи це має сенс, що ми для цього належно не підготовані і т.д. Це є все правда. Знову ж, все це ставити під знак запитання є неправильно. Треба підкреслити, що собор не може бути тижнева чи тридневна сесія, яка вирішує і прийняте здійснює. Знаємо, що Вселенський Собор Ватиканський ІІ відбувся на протязі кількох років».

Закликом собору повинно бути відродження християнської України і за церковний екуменізм. Синод поручив, щоб в кожній єпархії створити соборові комісії, а координатором цих комісій має бути Владика Ґбур. Владика підкреслив, що не бажає у тій справі нічого сугерувати тим комісіям. Бо вся краса буде в тому, коли комісії спонтанно будуть висувати свої думки і пропозиції. У Львові вже є створені комісії душпастирські, родини, преси, харитативні, економічні, молоді і культури й інші. Зрозуміло, що не можна тих всіх комісій творити тут, в діяспорі.

Першу сесію запляновано відбути під кінець жовтня наступного року. Постійний Синод вирішив, що на цій сесії Собору повинно бути обговорення: «Місце нашої Церкви у Вселенській Католицькій Церкві». Ми повинні собі відповісти, якою є наша Церква — Східньою чи Західньою. Ми ці справи мусимо собі визначити. В Церкві в Україні є ціла нерозбериха. Підпільна Церква створила собі свою Літургію, це так не може бути. Тут треба буде розглянути богословські, соціологічні, історичні й інші питання. До речі, сам собор не буде вирішувати жодних справ, на ньому будуть висуватись різні пропозиції, сугестії й думки, а всі вони стануть дійсними тільки тоді, коли їх затвердить Синод Єпископів. «Це виглядає на довгу дорогу, але вона найбільш правильна», — підкреслив Владика Ґбур.

Після висловлених інформаційних думок Владикою Юліяном поставили питання і висловили свої думки: о. диякон Юрій Малаховський, М. Турецький, д-р Іван Сєрант, Степан Гробельський, Оксана Щурова, Уляна Старосольська, Юрій Навроцький, Осип Труш, Ярослав Пастушенко, о. М. Трояновський, М. Галів. Серед поставлених питань були: чи є співпраця, діялог нашої УКЦеркви з православними? Чи має наша Церква юрисдикцію поза Збручем? Чи є старання, щоб передвоєнна власність нашої УКЦеркви була тепер повернена. Справа нашої Церкви на Закарпатті і два окремі листи Папи до Блаженнішого Мирослава-Івана і єп. І. Семедія. На всі поставлені питання Владка дав вичерпні відповіді. Справді, це був цікавий і корисний обмін думок, корисний як для Владики Юліяна, так і для присутніх учасників.

Ведучий Олесь Пришляк подякував Владиці Юліяну за цінні інформації і запросив усіх на каву. Зустріч закінчено молитвою.

«От, що добре, от що гарне,
це коли браття живуть разом» (Пс 132,1)

Дорогі Сестри і Брати!

1. Представники першої сесії Патріяршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, зібрані у Львові в днях 4-10 жовтня 1996 року, заносимо подячні молитви до Всевишнього Господа Бога за Його безнастанну опіку над нашим народом на просторі тисячолітньої історії, а особливо за дар єдності з Вселенською Церквою, яку завершили Владики Київської Церкви 400 років назад у Бересті.

У часники Собору є вдячні їх Блаженству Мирославу Івану Кардиналу Любачівському та Синодові Єпископів за їхнє рішення про скликання цього Собору та за те, що вони захотіли вислухати голосу священиків, монахів і монахинь та широкого представництва мирян не тільки з України, але й усіх Сестер і Братів Українців, розсіяних по цілому світу.

2. Саме цей священий Собор, вислуховуючи звіти із життя і діяльности всіх єпархій та згромаджень посвяченого життя, з радістю підтвердив, що Українська Греко-Католицька Церква не є регіональною Церквою, обмеженою до Західної України, але Всесвітньою. Діти цієї Церкви проживають на Сході Европи і Заході, в Америці, Канаді, Бразілії, Аргентіні та Австралії. Хоч ділить нас простір і спосіб життя на поселеннях, все ж таки всі ми належимо до тієї самої Київської Церкви і зберігаємо спадщину наших батьків.
3. З великою турботою цей Собор прийняв вістку про брак задовільної душпастирської опіки вірних Греко-Католицької Церкви в республіках колишнього Радянського Союзу та деяких інших країнах, зокрема, в Румунії — всюди, де проживають громади вірних, які знайшлися там не з власної волі, а внаслідок депортацій, зсилок чи наказу праці. Собор заявляє, що не можна залишити їх на поталу їхній долі, але треба поспішити з духовною, культурною та матеріяльною допомогою.
4. Єдність вірних всієї нашої Церкви, представники якої з’їхалися на Собор з усього світу, єдність, яку ми пережили й особливо відчули останніми днями, пригадує нам ще раз про потребу скорого визнання патріяршого устрою нашої Церкви. Ми переконані, що таке визнання може принести ще тільки тіснішу єдність всіх наших вірних між собою, і забезпечити та закріпити її у Вселенській Католицькій Церкві. Духовне добро нашого народу вимагає такого визнання. З другої сторони, будь-яку спробу розчленувати нашу Церкву, особливо на території нашої Держави, відчуваємо як болючий удар по тілі нашої Церкви.
5. Водночас дякуємо Богові за дар наших мучеників і ісповідників, які впродовж чотириста років свідчили вселенську єдність своїм життям, терпінням, а навіть і смертю заради Христа. Біля них ставимо братів і сестер — владик, священиків, монахинь, монахів і мирян — які, іноді мало знані пойменно і неоспівувані, стояли твердо у своїй вірі. Дякуємо їм за їхню стійкість, завдяки якій наша Церква існує, за витривалість, яка нам світитиме прикладом на довгі роки.
6. Наша радість, одначе, не породжує в нас переконання, що ми вже осягнули вершок християнської праведності. На просторі чотириста літ ми не завжди поступали в любові. Якщо ми вчинили кому-небудь кривду чи завдали болю, свідомо учинили комусь зло, перепрошуємо і прохаємо прощення.

Ідучи за прикладом і наказом нашого Спасителя, з цілого серця прощаємо всім сестрам і братам по вірі, братам по крові та окупантам, від яких ми зазнали переслідувань і гонінь. Не хочемо бути злопам’ятними за кривди минулого. Хочемо спільно розпочати нову сторінку взаємовідношень у любові й злагоді.

7. Темою першої сесії Собору була «Нова євангелізація». Ісус Христос доручив Церкві продовжувати його посланництво, — голошення Доброї Новини, — кажучи: «Ідіть, навчайте всі народи». Поширення євангелія — це основне завдання цілої Церкви на світі, а особливо необхідно є воно в Україні, де атеїстичний режим не тільки не дозволяв цього, але й нищив усі прояви релігійного життя. Задля цього Україна є спрагла Божого слова. А слово, яке проповідується, не завжди задовільняє як вірних, зокрема дітей та молодь.

З тієї причини Собор сильно наголосив необхідність піднесення рівня священичого служіння й відповідне підготування в духовних семінарах та вести обов’язок підвищення кваліфікації вже діючих священиків.

8. Наша праця, щойно розпочата, мусить продовжуватися й після Собору. У нашій дальшій діяльності запрошуватимемо Вас, Дорогі Сестри і Брати, та всіх людей доброї волі до співпраці. Особливо такі основні для духовного та матеріяльного здоров’я цілого нашого народу питання, як сімейне життя та підготовка молоді до зрілого, самостійного життя, будуть доброю нагодою плідної співпраці, незважаючи на конфесійну чи національну приналежність.
9. Ми ствердили в наших дискусіях, що внутрі нашої Церкви є багато течій, які іноді важко направити в єдине русло. Упродовж дальших сесій нашого Собору потрібно буде відкрито обговорити й ці болючі питання (наприклад: обрядова різнообразність, міжконфесійні непорозуміння тощо). Тому сьогодні закликаємо всіх до терпеливости і взаємної толерантности.

Очікуємо наступних сесій, які повинні уможливити нам, під опікою Пресвятої Богородиці і за заступництвом усіх святих нашої землі, дивитися з відновленою надією у третє тисячоліття.

Львів, 10 жовтня 1996 року

+ Любомир Гузар
Екзарх Києво-Вишгородський
Ведучий сесіями Собору Української Греко-Католицької Церкви

+ Юліян Ґбур Єпископ-помічник Львівський
Генеральний Секретар Собору Української Греко-Католицької Церкви