Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Юрій Лавер

Про Закарпатську ГК митрополію і навколо неї

Виокремлення Мукачівської ГК Епархії від єдиної ГК Церкви для керівництва цієї Епархії було найважливішою або навіть єдиною метою з часу виходу з підпілля. Для цього не гребували ніякими засобами, все йшло в хід: перекручування історичних фактів, замовчування окремих з них, відверта брехня, обман, фальсифікація, наклеп, тиск на священиків української орієнтації, підкуп, дискримінація вірних, що бажають єдности ГКЦ і бажають молитись рідною мовою.

Святкування Унії на Закарпатті теж підпорядковано цій меті. Ми не для скорочення тексту написали «Унії», бо керівництво Мукачівської Епархії, спираючись на заказних «вчених», говорить тільки про Ужгородську Унію, майже не згадуючи про Берестейську.

Недавно один з високих керівників области у газетному інтерв’ю сказав: «Багато наших локальних конфліктів , котрі мають буцімто релігійно-духовне підгрунтя, є в натурі тим елементом, який я називаю «закоритною» боротьбою. Підступитися ближче до матеріяльних благ — і далеко тут від духовности, релігії, слова Божого». Ця людина знає, що казати, але знає і те, про що не слід говорити. її слова можна віднести до тих фігур, які є на шахматній дошці, але не до рук, які переставляють ці фігури. До «рук» можна віднести слово: політика.

Хай на побутовому рівні, але голосно звучать претензії угорців на Закарпаття. А вже «Общество русинув» до надриву кричало про створення держави «Русинів», правда, останнім часом воно міняє тактику на домагання автономії Закарпаття, за що їх владна рука ласкаво гладить по голівці. І саме це «Общество» керує Мукачівською греко-католицькою Епархією (МГК).

Та про все по порядку.

У зв’язку з ситуацією, що склалася у ГКЦ, зокрема на Закарпатті, у пресі, особливо у «Патріярхаті». часто згадується Апостольський Нунцій в Україні Архиєпископ Атоніо Франко, на жаль, звучать різкі звинувачення на його адресу. Дійшло до того, начебто в Україні Нунція величають «Блаженніший». Перед вигадкою треба зупинитись, самі себе принижуємо. Архиєпископ Антоніо Франко в Україні виконує державну місію. Але що робити, до кого звертатися із нашими проблемами, коли «Бої високо, а Рим далеко»? і саме цю, може й неофіційну, але, певно, чи не важчу, Архиєпископ виконує з повагою до нашої Церкви й бажанням допомогти їй. Одна із авторів цих рядків, з якою першою на Закарпатті як вірничкою ГКЦ нунцій розмовляв, ще неодноразово мала тривалі розмови з ним і бачила, як він вивчав ситуацію, за його висловом «вислухує обидва дзвони», хоч єпископ Семедій його переконував, що другою дзвону немає. Єдности ГКЦ хоче тільки єпископ Маргітич і кілька екстремістів. Тільки за допомогою нунція нам удалось переконати Ватикан. що на Закарпатті ця проблема існує.

Коли єпископ-ординарій Іван Семедій різко виступив проти єдности ГКЦ. то 63 церковні громади прийняли рішення про визнання юрисдикції глави УГКЦ Кардинала Мирослава-Івана Любачівського. Певно, побоюючись чогось не бажаного для себе, у січні 1993 р. ГКЦ видає Інструкцію, за якою «… поки що треба зберігати» суї юрі Мукачівської Епархії, тобто щоб вона зберегла свій стан, як Епархія, підлегла Апостольському Престолу». З одного боку цією інструкцією всупереч історичному розвиткові і дійсності (офіційні статистичні дані на 1 січня 1993 р. про населення Закарпатської области: українці — 976,749 осіб, 78,4%; русини — 31 осіб; угорці — 12,29%, з яких греко-католиків менше 3,0, греко-католиків поділено на «українців» та «русинів». З другого, що дало надію на поступове позитивне вирішення проблеми ідо певної міри знизило активність руху за єдністю номіновано Синкелів для кожної етнічної групи і приписувалось єпископові-ординарієві створення органів із священиків «русинського та українського походження». На основі Інструкції нунцієм був розроблений Протокол для священиків, яким передбачались заходи щодо забезпечення релігійно-духовних потреб усіх вірних «продовжувати працю над переорганізацією Епархії».

Однак, керівництвом МГКЕ ця Інструкція повністю проігнорувалась. Із Капітули виключено священиків української орієнтації, із семінарії — богословів такої ж орієнтації. Починаючи з 1992 p.. у газетах не вщухає часом не зовсім коректна дискусія з приводу статусу МГКЦ. Навіть при нерівних умовах (гроші), коли прибічникам єдности дуже важко пробитись до засобів інформації, все ж таки громадська думка визначилась конкретно: Церква повинна брати участь у державному будівництві. А якщо Церква залежить від центрів поза кордонами держави, то годі вже говорити про незалежність держави. Позиція єпископа Семедія підтримується «Обществом русинув», що керується центрами із Будапешта, Ніредьюгази, Пряшева, Пітсбурга. Ідея єдиної ГКЦ, входження Мукачівської Епархії до Українського Патріярхату підтримується усіма демократичними громадськими організаціями области, об’єднанням інтелігенції Закарпаття.

Ця боротьба набрала особливо гострого характеру напередодні Синоду єпископів ГКЦ та унійних ювілейних святкувань. Керівництвом Епархії фальсифікуються документи. Отець Худа виступає із статтею, де повністю перекручує положення Інструкції КСП про статус МГКЕ і протокол папського нунція. Опускаючи при цитуванні у всіх пунктах слово «покищо», оповіщає громадськість, що ME остаточно одержала «суї юріс».

На нараді 5 квітня 1994 р. папський нунцій ознайомив священиків із проектом декрету про утворення на Закарпатті Митрополії із «спеціяльним статусом», яка при деяких застереженнях входила б до єдиної ГКЦ. Варіянт не був ідеальним ні для однієї сторони, але був компромісним. Єп. Семедій погодився, «українці» заспокоїлись.

Одначе «керівна рука» скоректувала позицію Семедія, і далі починається щось неймовірне. Розповсюджуються чутки, що він підписав цю угоду «під тиском» нунція. У серпні 1995 р. папський нунцій звернувся з листом до Мукачівського Екзарха у якому роз’яснює декрет, що «…дає повну гарантію забезпечення законної автономії майбутньої Митрополії»,, а також «… має на меті забезпечити єдність Греко-католицької Церкви в Україні». Нунцій закликає єпископа-ординарія «правильно інформувати Святий Престол про реальне становище на Закарпатті». (Напевно йдеться про інформацію від Епархії, на основі якої написаний лист Святішого Отця до єпископа-ординарія Мукачівської греко-католицької єпархії з нагоди 350-річчя Ужгородської Унії, що був сприйнятий громадськістю области як антиукраїнська акція). Нунцій пише: «Сьогодні не можна говорити про «русинський народ» і про «Підкарпаття», не викликаючи вкрай негативної реакції». І далі: «подібна ситуація з часом може змінитися, але, думаю, не на користь «рутенської позиції».

До такої думки варто б прислухатися у Ватикані тим, хто виносить рішення. На жаль, цього не сталося. Під час роботи Синоду Єпископів ГКЦ у листопаді 1995 р. рішення про реорганізацію МГКЕ, як очікувалось, не було прийняте. Але у проповідях у храмах, у обласній пресі від Епархії повідомлялось, що за Епархією залишено статус «суї юріс».

Одночасно у листі до священиків від 11 грудня 1995 р. № 531 єп. Семедій спрямовує вістря свого спису проти папського нунція Антоніо Франко, листи якого у 1993-1994р. про статус Мукачівської Епархії несли в собі «намагання до її підпорядкування Верховному Архиєпископові у Львові». У цьому листі є цікава інформація. Поки ми чекали рішення Апостольської Столиці, Синоду, в той час Східня Конгрегація проводить 3 жовтня 1995 р. у Ватикані нараду з участю «Єпископа-ординарія Мукачівської Епархії, Єпископа Пармської (США) Епархії та інших осіб», де вирішено статус Мукачівської Епархії залишити без змін. Якщо це не «остполітік» Ватикану, не політика знищення ГКЦ, накінець, не антиукраїнська політика, то чому вирішальний голос у такій справі надано єпископам закордонних Епархій, у яких уже й «русинською» мовою не володіють навіть єпископи? А тут таке «піклування» про «русинів»!

У цьому ж листі неможливість утворення на Закарпатті Митрополії єп. Семедій пояснює «злиденним» станом нашої епархії. Може годі плакати про «злиденний» стан, якщо єпархія має можливість давати таку платню своєму службовцеві, що він за 4 роки своєї праці купує чотири будинки. У виступі по радіо ординарій теж говорив, що нема де розмістити управління митрополії. Щоб це стало правдою, то влітку 1995 р. правління ME продає будинок тій же сім’ї Вереш. Отже, Вереш продає і купує. Хто ж гроші рахує?

Зараз на Закарпатті ні для кого вже не є таємниця, що Пітсбург, (ох, вже ті «русини»! Звідки така нелюбов до землі своїх предків, до їх могил?) і Нерідьгаза міцно тримають в обіймах МГКЕ.

Керівництво МГКЕ з обуренням заперечує своє мадяронство. Але чим тоді пояснити, що, не позволяючи громадам (напр. Мукачева, Виноградова) відправляти Службу Божу українською мовою, дозволяється мадярам навіть у катедральному соборі, де ніколи не звучала неслов’янська мова, правити мадярською мовою, ще й за новим календарем, хоч рішення про перехід на новий календар у епархії не було (навряд чи такий крок був би сприйнятий греко-католиками области!). В ужгородському катедральному соборі проводяться реколекції священиків із Мадярщини мадярською мовою. То, може, йдеться до того, що єпархія взагалі перейде на мадярську мову? Це вже, як кажуть, «ми проходили».

Недавно із виступу єп. Семедія ми дізналися, що процес беатифікації єп. Теодора Ромжі започаткували у Пітсбургській Митрополії, у США. Зараз ця робота може бути продовжена у нас. Але ж яким комплексом треба страждати, щоб доручити справу беатифікації русинсько-українського греко-католицького єпископа перед Апостольським Престолом мадярові, римо-католику о. Яношу Севке (Будапешт), коли живі священики — учні еп. Ромжі: оо. Стефан Гавич, Олександер Легеза, Мирон Бескид!

Суї юріс Мукачівскої Епархії ніколи не існувало ні юридично, ні фактично. Про це доволі написано істориками. Ці магічні слова дуже зручні як маска, за якою хотіли б сховатись ті, хто зазіхає не стільки на єпархію, скільки на Закарпаття. Але хіба можна сховатись? Відомо, хто їздить із єп. Семедієм до Ватикану і допомагає йому «відбиватись» від Української Католицької Церкви, хто брав участь у нараді 7 липня 1995 р. (дали б уже підписати документи «міністрові Тимчасового правительства Підкарпатської Руси» п. Думничу!) і таке інше.

Чи володіє ситуацією у епархії єпископ-ординарій?

Ні. Це підтверджує і його лист священикам Мукачівської греко-католицької епархії від 13 грудня 199 5Р-№ 538, де сказано, що «не виконують обов’язків по внесенню грошевих відрахувань, не проводять цілевих зборів для Епархії 17 громад (названі) і ще є «неназвані». Священикам вказано на «непослух ординарію з випливаючими звідси наслідками». На священиків можна вплинути, але таким чином не вплинути на громади, які сьогодні не ті, що були, коли їх покидали діди, батьки нинішніх пітсбуржців.

Отже, «де-юре» є, нема — «де-факто»!

Можна було б ще розповісти, як в «українські» громади направляються священики, які повинні б їх переорієнтувати на захід, і до яких скандалів це приводить. Та годі, бо то вже не схоже на душпастирську працю і «забезпечення духовних потреб» вірників.

І на закінчення. Ми надіємось, що Апостольська Столиця почує «дзвін» і з України, а не тільки із Ніредьгази і Пітсбургу, і прийме рішення про єдність Церкви, єдність народу в одній державі. А то нам не залишиться нічого іншого, як повернутись, з чого ми почали; визнання конкретною громадою (нагадую, їх було 63, а зараз буде більше) юрисдикції глави Української Католицької Церкви і об’єднання таких громад (це від кількости не залежить) у Вікаріят. Лякати нас, що не маємо права цього робити, не треба. На жаль, відходять цілими громадами до інших церков і сект — і це право тих людей, які входять до громади.

І звертаємось до колишніх наших земляків із Пітсбургу. Просимо, вгамуйте свій запал щодо МГКЕ, бо запал небезпечне явище, воно може привести до пожежі, а пожежу важко гасити. Чекаємо вас на святкування ювілею Унії, але приїжджайте як гості, а не як господарі нашої Церкви, землі і людей.

Голова української греко-католицької громади м. Ужгороду Ганна Мартиненко

Члени комітету громади

Борис Горват
Юрій Лавер

Ужгород, лютий 1996