Юзеф Ґлемп

Редакція одержала з Патріяршої Канцелярії промову-слово Примаса Польщі, Кардинала Юзефа Ґлемпа, яку він виголосив 8 жовтня 1987 р. в Польській Колегії в Римі. Передруковуємо її, як документ нашого часу, для історії. В нашому коментарі за грудень 1987 року ми згадували про дві промови Патріярха Мирослава-Івана і Примаса Польщі, Кардинала Юзефа Ґлемпа, що були виголошені в Колегії св. Йосафата в Римі 17 жовтня 1987 р. В промові Патріярха Мирослава-Івана була простягнена рука прощення у сторону польського народу. У промові Кардинала Ґлемпа не було безпосереднього відгуку на простягнену руку. Не маючи у той час повного змісту промови Примаса Польщі Ю. Ґлемпа і не знаючи докладного змісту, Ми не могли нічого з певністю твердити. Але в слові Кардинала Ґлемпа 8 жовтня 1987 року також не було нічого сказано безпосередньо у справі прощення. Виглядає, що наше завваження про простягнену руку Блаженнішого Мирослава-Івана було правильне. Наші гості не були приготовані на такі слова Блаженнішого Мирослава-Івана, хоч в іншій формі була висловлена думка прощення, а саме при згадці Господньої Молитви: «… прости нам довги наші, як і ми прощаємо…». Нижче друкуємо слово Примаса Польщі Кардинала Ю. Ґлемпа в українському перекладі.

Редакція

Дорогі Отці Кардинали, Дорогі Владики,
Дорогі Ієреї, Дорогі Миряни!

Сьогодні ми зібралися численно в Польській Папській Колегії у Римі. Рим — Вічне Місто, було колись містом кесарів і поганського життя. Потім сталося містом св. Петра, вбитого рибалки, мученика, похованого над Тибром, де хоронили невільників. Упродовж віків біля гробу св. Петра збиралося багато святих послідовників Ісуса Христа. Сьогодні, крім світського життя, як тут видно, в Римі пульсує духовний нурт життя: петровий, церковний, євангельський. Ми, духовні, представляємо цей другий спосіб життя і хочемо його нести всюди там, де знаходимось, щоб через нас Христос став присутнім у світі. Пригадує нам це Синод Єпископів, присвячений покликанню мирян. На Синоді говоримо про мирян, а водночас дивимось на наші священичі обов’язки, на наші відповідальності за формацію мирянства. Завжди краще пізнаємо Церкву.

Сьогодні ми запросили до польської громади наших Братів-єпископів і священиків-українців. Церква греко-католицького обряду, як це кажемо, що підготовляється до великого Ювілею 1000-ліття християнства, є тут репрезентована своїми найвизначнішими представниками. Розуміємо час, що його переживають Брати-українці, бо ж і самі перед 22 роками ми святкували Тисячоліття Хрещення Польщі. З Риму наші думки легко линуть до наших країв і до земляків, розкинених по всьому світі.

Сьогодні скеровуємо наші думки в сторону України, над Дніпро, до врожайного краю, в якому живе великий нарід і події якого не можна відділити від поляків.

Не хочемо торкати історії, в якій на перший плян виринають болючі справи. Така є тенденція задивлятися на наші спільні події. Може колись відкриємо в нашій історії добрі сторінки, бо і такі були. Були в нашій історії українці, що любили поляків, були і поляки, що любили українців.

Сьогодні, однак, неначе пригнічує нас звичка нарікань, упереджень і спогади сліз, а також і крови. Не вільно нам братися до порахунків, хто кому більше заподіяв кривди. Це до нічого не доведе. Зокрема ми, духовні, повинні знати, що ран, які гояться, не вільно дряпати. Подумаймо, що міг би бути хтось третій, що нас взаємно підбурював, аби зискати для власних користей.

На землях України живе (не знаємо точно) кількасот тисяч поляків римо-католиків, яких обслуговує 14 священиків у невистачальний спосіб і в дуже важких умовах. Католицька Церква віруючим українцям не багато може допомогти, бо і сама є нап’ятнована. Жоден із польських єпископів не може поїхати з душпастирськими відвідинами до польських вірних, які живуть в Україні, та й українські єпископи також не можуть туди піти.

Дякувати Богу, Церква в Польщі впродовж довгих літ впертого домагання своїх прав поширила засяг своєї свободи і діяльности. Паралельно при латинській Церкві також і греко-католицька Церква, отже українська, набрала значення. Не мусить вона укриватися. Є вона знана і признана на суспільній площині. Процес визискування прав греко-католицької Церкви триває, і просимо Бога, щоб із кожним роком приносив нові можливості розвитку.

Останніми роками вірні української національности набули кільканадцять нових душпастирських осередків. Біля 60 священиків жертвенно, щораз краще, заспокоює духовні потреби вірних греко-католицького обряду. Головною трудністю є розсіяння, що вимагає долати багато кілометрів, як зі сторони священиків, так і вірних, аби служити святу Літургію. Однак, щороку напливають нові священичі і монаші покликання, що свідчить про динамізм греко-католицької Церкви в Польщі.

Двоє генеральних вікаріїв працюють з великою посвятою, з відчуттям дійсносте і пізнанням потреб. Великим досягненням стали видання молитовника, календаря і Євангелії. Потрібний є катехизм. Відомо, що ці видання можуть послужити українським вірним не тільки в Польщі.

Динамічний розвиток греко-католицької Церкви у Польщі не відбувається без труднощів. Виникає це із нелегкого людського життя, з зударами різних впливів і настроїв. Однак, існуючі труднощі не повинні ставити в тінь загальної лінії розвитку Церкви, як в обряді греко-католицькому, так і в римському. Не повинні вони заглушувати прагнення, щоб, уприсутнюючи віру в різних обрядах і традиціях, освячувати туземну дійсність, присутню також у національній дійсності.

Стоїмо на порозі Тисячоліття. Це є справа не тільки наших Церков, а це справа цілого християнства, а також і культури, що розвинулася з християнства.

Радію, що можемо сьогодні гостити в Польській Папській Колегії: Його Еміненцію Кардинала Мирослава Любачівського, який є одним із трьох предсідників теперішнього Синоду Єпископів; архиєпископа Марусина, якому (завдяки його відвідинам у Польщі) завдячуємо дуже багато; архиєпископів-митрополитів Германюка, Сулика, Коцішка; отця протоархимандрита василіян і о. Романика. Тішимося з приводу успішно відбутого Синоду Української Церкви в Римі. Хочемо ділитися вашою радістю і вашими журбами. Це є можливе в Ісусі Христі й в Його Церкві, в цьому таїнстві Божої присутності в світі.

Надіємося, що в наступному році Бог дозволить нам разом на Ясній Горі включитись у Ваше «Тебе Бога хвалимо», благодарення Богові за 1000 років благодаті хрещення, за роки вірносте, за очищуючі роки страждань, за роки надії на краще майбутнє. Матері Божій поручаємо наші й ваші справи. Поручаємо їй діла трудні, щоб вела нас до Христа разом з нашими земляками.

Рим, 8 жовтня 1987 р.

Хоч в статті буде мова виключно про одну зустріч, що відбулась 17 жовтня ц.р., а в заголовку вживано цей іменник у множині, бо відбулось дві, але про зустріч, що відбулась 8 жовтня ц.р., не маємо достовірних даних. Нам тільки відомо, що 8 жовтня відбулась зустріч української ієрархії на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном з польською ієрархією на чолі з Примасом Польщі Кардиналом Юзефом Ґлемпом у польській колегії на Авентині у Римі. Редакція про цю зустріч не одержала дотепер жодних інформацій.

В цьому коментарі спираємося виключно на двох промовах, що були виголошені Патріярхом Мирославом-Іваном, Кардиналом Любачівським, і Примасом Польщі Кардиналом Юзефом Ґлемпом. Тексти обидвох промов редакція одержала з Патріяршої Канцелярії. Як історичні документи часу обидві промови друкуємо в цьому журналі на іншому місці.

Слід підкреслити, що це важливі історичні зустрічі не тільки для української й польської Церков, але в загальному для українського і польського народів. З цього погляду вони заслуговують на признання й особливу увагу. Звичайно, як у нас говориться, перші ластівки не роблять ще весни. Це корисна спроба, що гідна нашої всесторонньої піддержки. З виголошених промов виглядає, що обидві сторони зрозуміли, що потрібно більше спільного розуміння, щоб елемінувати ненависть і антагонізми, які не вкладаються у вчення Христової Церкви.

Треба підкреслити, що ми спільно з поляками прожили довгі століття у різних обставинах й ситуації. Правда, ми не панували над поляками, але були періоди, в які ми були спільно поневолювані. І на протязі того часу наші церковні достойники не зустрічались у дусі християнської любови. Напевно не раз існувала потреба і напевно були нагоди, але історичні антагонізми, непорозуміння, а поруч цього відсутність доброї волі не довели до спільної, дружньої, у християнському дусі зустрічі. Такий акт — подія сталась далеко поза межами наших батьківщин у Вічному Місті — Римі.

В цьому слід вбачати вплив і надхнення Святішого Отця Івана-Павла II, який так багато виявляє зрозуміння до нашої Церкви. До речі, в той час відбувався Папський Синод, у якому взяли безпосередню участь українські й польські церковні достойники. Вже сама зустріч чи запрошення в гостину має особливе значення, бо під час таких зустрічей ми себе взаємно пізнаємо і не раз приходимо до переконання, що для нас краще шукати середників, які нас зближують.

Але спільна зустріч польської ієрархії на чолі з Примасом Польщі Кардиналом Юзефом Ґлемпом з українською ієрархією на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном Любачівським, що відбулась у колегії св. Йосафата на Джаніколо у Римі, 17 жовтня ц.р., була вагома ще й тим, що під час цієї спільної зустрічі, після спільної молитви були виголошені багатозначні промови. До речі, зміст виголошених промов виповнений не фразеологічною куртуазією, але конкретними і далекойдучими пропозиціями, а зокрема коли ж ідеться про слово Патріярха Мирослава-Івана. Він нагадав, як Примас Польщі Кардинал Стефан Вишинський у 1965 р. з нагоди тисячоліття хрещення Польщі звернувся Посланням до німецького єпископату з простягненою рукою, просячи прощення і від себе прощав їм — німцям, німецькому народові. Блаженніший Мирослав-Іван завважив, що надхненником цього Послання правдоподібно був тодішній Краківський Митрополит Кароль Войтила — сучасний Папа Іван-Павло II. Дальше Блаженніший Мирослав-Іван сказав: «Стоячи сьогодні напередодні великого ювілею Тисячоліття хрещення України-Руси, існування Київської Церкви й беручи участь у сьомому Генеральному Синоді в Римі, яким провадить усім нам дорогий слов’янський Папа Іван-Павло II, рівнож і ми — ієрархія Української Католицької Церкви — простягаємо братню руку до братів-поляків на знак поєднання, взаємного прощення і любови».

Після цього виголосив слово-привітання Примас Польщі, Кардинал Юзеф Ґлемп. Його слово було глибоко вдумливе, щире й з висловами зрозуміння до проблем нашої Церкви, але в ній не було відгуку на дуже виразну простягнену руку прощення, а може про це була мова на першій зустрічі 8 жовтня? Можливо, це була для наших гостей несподіванка або, можливо, для цього потрібно більше відповідного часу. Але так, як випливає з промови Примаса Польщі, то можна сказати, що простягнена рука Блаженнішого Мирослава-Івана повисла у повітрі. Треба надіятись, що вона буде піддержана з польської сторони.

Українська ієрархія на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном одержала запрошення до Ясної Гори — Ченстохови й там, спільно з польською ієрархією, при престолі відзначить 1000-ліття Хрещення Руси-України. Було б дуже побажаним, щоб вірні Польської Церкви і в загальному польський нарід був якось поінформований про міленіюм Української Церкви. Водночас треба представити українців не як різунів, з ножем у зубах, але як глибоко релігійний, культурний і гостинний нарід. Це найкраще може зробити Польська Церква, себто ієрархія і священики. Якщо буде крихітка доброї волі, то можна це напевно успішно здійснити.

М. Г.