Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Зарваниця

Собор Зарваницької Матері Божої

Наша Подільська святиня, про яку сьогодні знають не тільки в Україні, але й в інших країнах, має свою давню і цікаву історію. Старовинні архівні документи свідчать про те, що Зарваниця існувала вже в XII столітті.

Як говорить старовинне передання, після знищення монголо-татарами Києва в 1240 p., тут появилася ікона монаху, який із знищеної столиці дібрався на Поділля. А на місці появи ікони з’явилось джерело води.

Нераз ікона чудодійним способом допомагала своєму народові та окремим людям: зупиняла ворожі напади, а вода із цілющого джерела зціляла калік і хворих.

З нагоди 400-літнього ювілею Берестейської унії тут, над джерелом, буде споруджений величавий храм — Собор Зарваницької Матері Божої. Віриться, що з ласки Божої, завдяки нашим гарячим молитвам, щедрим пожертвуванням усіх, кому не байдужа доля не тільки вірних Галичини, але й усього українського народу, зокрема його духовного й національного відродження, завдяки подвижницькій праці архітекторів, будівничих, вірних промине час і сонцесяйні бані нової святині величаво піднімуться над Зарваницею.

У цей відповідальний для нас усіх час, коли, по суті, випробовується твердість нашої віри, зважується рівень нашої християнської і національної свідомості, зрештою, отримують пробу такі притаманні кожному українцеві, кожному християнинові чесноти, як любов, милосердя, жертвенність, ми звертаємося до Преосвященних Владик, Всесвітліших і Всечесніших Отців, Високоповажних керівни­ків великих і малих підприємств, установ та організацій, до Тебе, цвіте української нації — дорога інтелігенціє, до студентів, усіх вірних, що розкидані по різних сторонах діяспори і просимо організувати збір коштів у єпархіях, парафіях, на підприємствах, в організаціях, у селах і містах для відбудови Духовного Центру в Зарваниці.

Ми віримо й молимося за те, що в кожного з нас пробудяться ті високі моральні почуття, закладені Всевишнім у нашому єстві й всі, як один, не будемо байдужими до цієї всенародної справи.

Звернення в справі будови собору Зарваницької Матері Божої підписали:

Блаженніший Патріярх Мирослав Іван Кардинал Любачівський Преосв. Корнилій Пасічний, Єпископ Саскатуну Преосв. Іван Хома, Рим Преосв. Любомир Гузар, Екзарх Київський Преосв. Михаїл Колтун, Єпископ Зборівський Преосв. Павло Василик, Єпископ Коломийський Преосв. Михайло Сабрига, Єпископ Тернополя Преосв. Михайло Кучмяк, Єпископ Англії Преосв. Михайло Гринчишин, Єпископ Франції Преосв. Іван Маргітич, Закарпаття Преосв. Петро Стасюк, Австралія Преосв. Роберт Москаль, Єпископ Парми Преосв. Теодор Майкович, Польща Преосв. Михайло Бздель, Митрополит Вінніпегу Преосв. Володимир Паска, Помічник Філядельфії Преосв. Ізидор Борецький, Єпископ Торонто Преосв. Степан Сулик, Митрополит Філядельфії Преосв. Іван Мартиняк, Митрополит Польщі Преосв. Єфрем Кривий, Бразилія Преосв. Михаїл Вівчар, Єпископ Чикаго Преосв. Северіян Якимишин, Ню Вестмінстер Б.К. Преосв. Василь Лостен, Стемфорд Преосв. Роман Даниляк, Адміністратор Торонто

SOBOR OF OUR LADY OF ZARVANYTSIA 15 St. Olga Street Hamilton, Ontario Canada L8L 6R3

Імена жертводавців будуть не тільки закарбовані на спеціяльному місці цієї святині, вони назавжди збережуться у пам’яті вдячних нащадків, золотими літерами будуть вписані у небесній Книзі.

Втрачена зарваницька святиня: історія чудотворної ікони Розп’яття Ісуса Христа

Воскресла святиня стократ посилює віру людей в добро, дає надію на спасіння народу. Воскресла святиня утверджує силу духу народу, на території якого вона перебуває.

Щороку тисячі людей прямують до Зарваниці, щоби помолитися біля чудотворної ікони Божої Матері. Проте чимало з них навіть не здогадуються, що село на Тернопільщині, яке немов магніт притягує прочан, колись мало ще одну дивовижну святиню – ікону Розп’яття Ісуса Христа. Вона, за описами очевидців, творила величні дива та неймовірні зцілення, і за це люди щедро винагороджували її: прикрашали дорогими шатами і коронами. Проте в часи Другої світової війни, коли Церква зазнала гонінь, реліквія безслідно зникла, а з нею й коштовні ризи.

Понад 70 років про оригінал не було жодних згадок, аж раптом весною 2018-го в Івано-Франківську дивовижним чином з’явився елемент ризи – розкішний оклад ікони, виготовлений із чистого срібла та ще й із позолотою. Щоб розібратися у всій цій історії, знадобиться невеликий екскурс у минуле.

Я, автор цих рядків, є тернопільцем, який останні декілька років живе в Івано-Франківську. Втім часто буваю у Зарваниці, звідки родом мої бабуся з дідусем та батьки. Ще 20 років тому, коли я був хлопчаком, мені судилося знайти ризу ікони Розп’яття Ісуса Христа на руїнах однієї з хат у Зарваниці.

Історія образа

У XVIII столітті Зарваниця стала відомою в Галичині як місце перебування чудотворної ікони, але не Богородиці, а Розп’яття Ісуса Христа. Досі в літературі побутувала хибна думка, побудована на виключно усних переказах, що ікону Розп’яття виявив багатий господар Стефан Рисан у 1740 році. Перший такий переказ уклав священик А. Копертинський у творі «Памятка з Зарваницѣ» в 1896 році. Натомість першим виданням з документальними підтвердженнями походження образа стала книга зарваницького пароха Дмитра Квича «Паломницька святиня матері Божої в Зарваниці», що вийшла друком у 2009-ому. Згодом таємницю походження чудотворної ікони Розп’яття Христового в Зарваниці детально розкрив дослідник унійної церкви XVIII століття історик Богдан Лазорак.

Як встановлено, у 1728 році, за два тижні перед Великоднем, житель Зарваниці 62-річний Стефан Долган віз із Дарахова від своїх родичів пшеницю для насіння. Їхав додому манівцями, а далі прямував через зарваницьке поле, серед якого побачив «шухляду» чорного кольору із залізними окуттями та зав’язками. Відкривши її, чоловік побачив образ (ікону) Ісуса Розп’ятого, мальований на полотні, який був приклеєний до нижньої дошки цієї шухляди. Чоловік поклав ікону на воза і повіз до свого дому. У хаті поставив її на лаву, що стояла під вікном. Невдовзі люди масово почали збиратися у його помешканні для молитов. Після перенесення образа до церкви жителі Зарваниці стали свідками того, як із нього почали спливати прозорі краплі. Водночас при образі відбувалися чудесні оздоровлення людей.

Згідно з описом храму, до якого була перенесена ікона на початку 1730-их років, ним слугувала будівля, що більше нагадувала просту селянську хату. В цей час це була єдина церква у Зарваниці. В 1738-ому образ перенесли до дерев’яної церкви в центрі містечка, збудованої на честь святого Івана Хрестителя.

Визнання чудотворності ікони

11 серпня 1742 року Київський унійний митрополит та Львівський архиєпископ Атанасій Шептицький «…в ім’я Пресвятої Тройці» ствердив спеціальну інструкцію і створив комісію для проведення інквізиційного розслідування фактів чудотворної сили ікони Розп’яття Ісуса Христа на парафії Зарваниця. В інструкції цій вказувалося, що в разі підтвердження чудес і благодаті, які надходять від ікони Розп’яття, владика прагне неодмінно підвищити її статус.

Урешті реформаційний декрет інквізиційної комісії 1742 року був надісланий до Риму, після чого Папа Римський дозволив владиці здійснити чин коронації зарваницької ікони. Після отриманої інформації Атанасій Шептицький того ж року особисто приїхав до Зарваниці, де оголосив ікону Розп’яття чудотворною, а місцевий храм Пресвятої Трійці – святим місцем для паломництва. Також митрополит уклав молитву до ікони Розп’яття Христового, яку часто помилково приписують іконі Богородиці. Після завершення спеціального процесу на знак церковного підтвердження цей образ коронували срібною короною і помістили в головному престолі храму.

Протоколи  чітко  встановлюють дату появи чудотворної ікони Розп’яття Христового. У 2018 році виповнюється 290 років з часу її появи у Зарваниці. Водночас протоколи уточнили час появи Зарваницького паломницького центру. Він виник одразу після коронації ікони Розп’яття Христового в 1742-ому, а не після коронації чудотворної ікони Богородиці з дитям у 1867-ому!

Формування і розвиток паломницького центру

Власник Зарваниці – чернігівський воєвода Пйотр-Міхал Мйончинський сам зазнав від образа Спасителя чудотворної ласки. З цієї причини він, етнічний поляк, став найбільшим меценатом зарваницького храму. Саме за сприяння Мйончинського відбулося офіційне оголошення чудотворності образа в 1742 році. Коштом вельможі збудували й облаштували всередині відповідний для чудотворного образа Святотроїцький храм. Це був один із високоякісних зразків галицького зодчества в стилі бароко. Його звели з каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках, що за два кілометри від Зарваниці.

У 1754 році дерев’яна церква згоріла. На її місці отець Петро Білинський поставив у 1901-ому камінний хрест. Однак ікона під час пожежі чудом уціліла і була перенесена в новозбудований мурований храм, де її встановили у головному престолі.

Велика кількість прочан, які приходили вклонитися іконі, сприяла запровадженню з 1756 року щоденного богослужіння і відповідно збільшенню кількості священиків, які допомагали настоятелеві храму. Значущість ікони та Зарваниці посилювалася, і того ж року був створений окремий Зарваницький деканат. Також до містечка із Бережан перенесли єпископський суд.

За висловом галицького єпископа Лева Шептицького, наприкінці XVIII століття Зарваниця була дуже популярною серед населення Поділля, всієї України, навіть Валахії. Про впливовий ареал санктуарію свідчать воти при чудотворних образах, які фіксують випадки оздоровлення. За списками 1772 – 1778 років, дорогоцінні воти надали до церкви фундатор храму Мйончинський, Перемиський єпископ Шумлянський, графи Потоцькі, українські та польські шляхтичі, міщани, селяни з галицького Поділля, Покуття, Волині, Молдови, галицькі та молдовські вірмени.

Зокрема, 15 червня 1773 року під чудотворною іконою на знак подяки жителі Бережан розмістили позолочену корону зі срібла. Завдяки їхнім молитвам до образа була відвернена епідемія чуми.

Відомою ікона була на Закарпатті і серед тих українців, які у XVIII столітті переселилися до Сербії. Звідти походять рукописні збірки пісень, які співали на свято Воздвиження Чесного Хреста на честь зарваницького чудотворного образа Розп’яття. Утім із розвитком богородичного культу в Зарваниці чудотворний образ Ісуса Христа в храмі був переміщений за головний вівтар (принаймні до 1864 р. ). Це місце формально важливіше, але фактично недоступне для тисяч прочан.

Центральний вівтар церкви у Зарваниці, 1915 р.

Останні згадки про ікону

Уже в ХХ столітті, з розвалом німецького фронту під час Другої світової війни та другим наближенням більшовиків до Зарваниці, парох Василь Головінський вирішив заховати чудотворні ікони й інші церковні коштовності в спеціально приготовані ями під престолом святого Миколая. На місце Розп’яття за головним престолом поставили тоді засувну ікону Пресвятої Діви, а на місце чудотворної ікони Богоматері – копію авторства Петра Холодного. Після цього отець Василь Головінський, рятуючи свою родину, з дозволу Митрополита Андрея Шептицького виїхав із Зарваниці. З великими труднощами дістався він тоді Лавочного у Карпатах і там одержав від владики Никити Будки листа, в якому подані такі вістки про подальшу долю чудотворних зарваницьких ікон:

«Чудотворні ікони відкопано. Отець Коровець із Білокерниці допоміг сестрі Меланії. Автом німецького капеляна (протестанта) він послужив їй. Дістав від німців дозвіл піти до церкви і взяти те, що потрібне. Образ Розп’яття та ікону Богоматері взяв о. Коровець на плечі й, зігнений, утікав лісом до авта. При цьому роздряпав лице [іконі]. Сестра Меланія несла решту того, що могла взяти. З Білокерниці Отець своїми кіньми відвіз усе із сестрою Меланією аж до Старого Міста біля Підгаєць, до отця Никона-студита. Був там і отець Павло-студит, з братами, і вони з сестрою Меланією взяли образи й залізницею привезли їх до Львова. Комісія знатоків рішить, як шовкове Розп’яття скріпити, щоб не розсипалось. Лице поправить і я вирішив, що буде тайною, де ікони сховані».

Далі в цьому листі мовиться про те, що ікони остаточно доставлені до Львова дня 17 червня 1944 року. Їх привезли до Митрополита Андрея Шептицького. Ікону Матері Божої врятували побожні парафіяни Юлія Монастирська, Павло Деркач та отець Зеновій Монастирський. Сестра-василіянка Меланія в часах переслідування пропала безвісти. Пропала й ікона Ісуса Христа. Жахливі переслідування навіть найменшого прояву релігійного чи монашого життя ніхто не зуміє повністю описати.

Риза ікони

Невідомим залишається час оздоблення образа Розп’яття срібними ризами. Відомий мистецтвознавець Олег Сидор пов’язує цей твір із епохою пізнього бароко, панівного в українській культурі XVIII століття, та згадує про популярні в ті часи прослави чудотворних ікон, яким присвячували окремі вівтарі та виготовляли золоті чи срібні корони, навіть цілі оклади.

22 березня 2018 року після реставрації, яку виконав завідувач відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею Валерій Твердохліб, відбулася виставка, і збережену ризу вперше за 70 років виставили для огляду. 14 жовтня цього року під час Архиєрейської божественної літургії на храмове свято Покрову Пресвятої Богородиці в Зарваниці відбулася велична історична подія. В присутності Архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василя Семенюка до парафіяльного храму повернули частину ризи ікони Розп’яття. Отож, святиня символічно відроджується.

Віктор Чернов, учасник проекту «Врятуймо скарби разом», спрямованого на збереження та популяризацію скарбів національної спадщини

Зустріч з владикою Павлом Василиком в Нью-Йорку

В жовтні місяці Владика Павло Василик у супроводі о. мітрата Миколи Сімкайла разом з Владикою Юліяном Вороновським, на запрошення Владики Василя Лостена у Стемфорді, прибули на відвідини до США. Це дало можливість нашим Владикам відвідати різні місця української діяспори на терені США. І так заходами управи відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку, у вівторок, 27 жовтня 1992 p., відбулась спільна зустріч в домі НТШ з Владикою Павлом Василиком.

Владика Василик приїхав у асисті о. мітрата Миколи Сімкайла і стемфордського о. І. Трояновського. Під час зустрічі з мирянами Владика Павло Василик поділився своїми думками з переживань та нелегкої душпастирської праці в Українській Католицькій Церкві тоді, коли вона була поза буквою закону, себто незаконна, у катакомбах.

Голова управи відділу УПТ в Нью-Йорку Микола Галів тепло привітав дорогих гостей Владику Павла з о. мітратом М. Сімкайлом і рівночасно представив, підкресливши, що Владика Василик був перший, який зібрав відважних священиків, немале число мирян і офіційно вийшов з підпілля до відкритого священодіяння. Це справді треба було мати для цього відвагу. Пригадуймо собі, як це по-різному пояснювалось і з приводу цього робились різні, не раз кривдячі й неоправдані, висновки із всякими підозрами. Життєва дійсність і наявна душпастирська праця були найкращими свідченнями нашого дорогого гостя Владики Василика.

Варто при цьому сказати кілька біографічних даних про Владику Василика, бо це нам покаже життєвий шлях, яким простував наш Гість. Владика Василик народився 8 серпня 1926 року у селі Бориславську Перемишльського району. Середню освіту закінчив у Перемишлі. Восени 1944 р. поступив до Духовної Семінарії у Перемишлі, де був на удержанні перемишльського відділу канонічного права і жив у домі Архиєпископа Василя Пинила. Тому що за більшовицької влади неможливо було офіційно студіювати українську католицьку богословію, то молодий студент-богослов Павло Василик набував богословські знання заочно у багатьох священиків, а серед них особливе місце займає о. Іриней Готра, ЧСВВ. На жаль, не довго довелось молодому адептові богословії втішатись на волі. У 1947 році Павло Василик був арештований і засуджений на 10 років ув’язнення. Під час ув’язнення Павло Василик перебував у Челябінську, де працював каменярем і лісорубом в Уральських горах. Згодом перебував у Казахстані. У 1950 році був етапований на т. зв. «долину смерти», що знаходилась у Спаських таборах. До речі, в тому часі там перебував на засланні тодішній митрополит Йосиф Сліпий.

Після звільнення Павла Василика йому не давали дозволу на постійне проживання на Україні. Приходилось це робити нелегально. У листопаді 1956 року підпільний Владика Микола Чарнецький, ЧНІ, висвятив Павла Василика на священика, а через 18 років відданої душпастирської праці у 1974 році, знову ж підпільним Владикою Йосафатом Федорикою, ЧСВВ, був висвячений на єпископа-помічника для Івано-Франківської єпархії, де був Владика Софрон Дмитерко, ЧСВВ.

Як відомо, що після того, коли наша Церква була вийшла з підпілля і була офіційно визнана на Синоді, що відбувся у Римі, на якому були всі наші владики з України і діяспори, Владика Василик був призначений коадьютором із правом наслідства на Івано-Франківську єпархію, а на останньому Синоді, що відбувся ц.р. у травні в Україні, Владику Павла Василика іменовано екзархом для новоствореного Коломийсько-Чернівецького екзархату.

Владика Павло Василик кольоритно і проглядно розповів про свою підпільну діяльність у катакомбній УКЦеркві, коли приходилось уникати переслідувачів Христової Церкви, горезвісне КҐБ, яке все наступало на ноги. На жаль, не все нам вдалось уникнути КҐБ. Не раз вони нас ловили і за нашу діяльність карали ув’язненням і грошевими покараннями, але це не зупинило нашої постійної праці у Божому Винограднику.

Владика Павло цікаво розповів про святкування тисячоліття хрещення Руси-України, яке відбулось у чудотворному місці Зарваниці й інших місцевостях. КҐБ всіма засобами старалось не допустити, щоб таке святкування там відбулось. Вони порозставляли свої застави і нікого не пускали, але вірні пішки пільними дорогами і стежками прямували до Зарваниці. Хоч і погода також недописувала, бо падав холодний і пронизливий дощ, то все таки маси мирян зійшлися і там між ними був Владика Василик, який відправив торжественну архиерейську Службу Божу. Свято випало могутньо і величаво. «У нас усіх була сильна віра, — сказав Владика Василик, — яка нам додавала сили і витривалосте». Подібні святкування були також і в інших місцевостях і все при багатолюдній участі.

Владика Василик також розповів про один з епізодів, як його КҐБ кликало на допити. Одного разу його покликали з’явитись у Києві. Тоді, коли Владика Василик їхав до Києва, то рівночасно з відповідними інформаціями про це їхав до Москви о. мітрат Сімкайло, який подав вістки до широкого відома про явне переслідування УКЦеркви. Будучи у Києві у КҐБ, я їм сказав, що про те, що мене сюди покликали, вже знають у Москві. Цей факт здержував від певної незаконної дії безкарне КҐБ. Владика сказав, що це справді не було легко, але ми видержували.

Після виступу Владики з коротким словом виступив о. мітрат Микола Сімкайло, який продемонстрував кілька цікавих фрагментів з праці у катакомбній церкві. Після доповіді присутні мали нагоду ставити питання, на які Владика Павло Василик давав відповіді. Ведучий зустріччю М. Галів подякував нашому дорогому Владиці Павлові Василикові за його цікаві розповіді, як також о. М. Сімкайлові і за те, що вони завітали до Нью-Йорку і виступили на форумі УПТ-ва, що є плодом зерна, яке засіяв св.п. Патріярх Йосиф. Рівночасно також подякував численно зібраним за участь. Зустріч закінчено спільною молитвою, яку провів Владика Павло Василик.

М. Г.

Біля мільйона паломників у Зарваниці

У пляні відзначення історичних церковних дат 400-річчя Берестейської і 350-ліття Ужгородської Уній всеукраїнською і багатолюдною прощеною до чудотворної Божої Матері у Зарваниці започатковано ювілейні святкування. Під час цих ювілейних торжеств була довершена присвята українського народу під Покров Пресвятої Пречистої Діви Марії. Святкування розпочалися у четвер, 18 травня 1995 p., у вечірніх годинах о. мітрат Василь Семенюк відправив Службу Божу, під час якої співав хор Тернопільської Духовної Семінарії. У п’ятницю, 19 травня, торжества почались о годині 8 ранку Службою Божою, яку відправив о. Семенюк і співав хор семінаристів. Дальше продовжував свої наради, що розпочались у четвер, З’їзд Молоді. У пообідніх годинах відбулись концерти релігійної музики. Увечері того ж самого дня, о годині 6 вечора, Владика Василій Медвіт відправив архиєрейську Службу Божу. Після цього о годині 9 була відправлена Вечірня на чудотворному місці й Акафист до Пресвятої Богородиці перед чудотворною іконою. Торжества у п’ятницю закінчено процесією з свічками.

У суботу, 20 травня, торжества розпочато архиєрейською Службою Божою. Перед полуднем, о годині 10 ранку, відбулось відкриття виставки, присвяченої пам’яті Патріярха Йосифа, що треба завдячувати невтомному подвижнику Патріярха Йосифа д-ру Романові Смику. У пообідніх годинах відбулись концерти релігійної музики біля чудотворного місця. А у вечерніх годинах відбулись знову св. Літургія, Велика Вечірня з Літією, до яких співав хор семінаристів зі Львова. Опівночі відбувся похід з свічками, відправлено Молебень до Пресвятої Богородиці, посвячення води й Акафист до Пресвятої Богородиці.

Кульмінаційні торжества унікальної прощі до чудотворного місця Пресвятої Богородиці у Зарваниці відбулись у неділю, 21 травня, які розпочато о годині 5.30 ранку св. Літургією, що була відправлена у парафіяльній церкві, де співав хор тернопільських семінаристів. О годині 7.30 була відправлена св. Літургія у надвірній каплиці, де співав хор львівських семінаристів.

Приїзд Патріярха Мирослава-Івана і владик, багато священиків і гостей. Проведено молитву біля чудотворної ікони Божої Матері. О годині 11 ранку відбулась процесія до чудотворного місця і розпочато архиєрейську Службу Божу, яку відправлено у сослуженні владик і багатьох священиків. Співав катедральний хор тернопільської єпархії. Під час торжеств присутніми були Патріярх Мирослав-Іван, особистий делегат Папи Івана-Павла II кардинал Архиєп. Франьо Кухарич з Загребу — Хорватія, який виголосив в імені папи привітальне слово, папський нунцій архиєп. Антоніо Франко, єпископи: Ян Порвінскі, Маркіян Трофим’як і Станислав Падевскі від латинської Католицької Церкви в Україні. Також взяв участь Владика Андрій Горак Української Православної Церкви, Київський Патріярхат. У цих торжествах взяло участь понад 600 українських священиків. Після проповіді, яку виголосив Патріярх Мирослав-Іван, була прочитана Молитва присвяти українського народу під Покров Пресвятої Богородиці. Закінчено торжества у Зарваниці Молебнем до Пресвятої Богородиці, який відправив Владика Михайло Сабрига. На титульній сторінці показано фрагменти з цих унікальних і неповторних святкувань-торжеств.

Існують кілька усних переказів про чудотворну ікону Божої Матері у Зарваниці. В одному з переказів говориться, що село Зарваниця постало десь після татарсько-монгольської навали в 1240 році. Київський монах, коли манастир був розбитий, повернув у колишні свої сторони, в околицю сьогоднішньої Зарваниці. Він був тяжко ранений і прийшов відпочивати у ці лісисті яри, там, де тепер є каплиця. Він гаряче молився до Пречистої Діви Марії, щоб спасла У країну від наїзників. Він у сні мав візію, що Пречиста Діва Марія благословила його і накрила своїм Покровом. Він пробудився і побачив у джерелі Чудотворну ікону Божої Матері, яка, благословляючи, тримала на руках маленького Ісуса. Він змив свою рану водою з цього джерела, і рана зникла. Монах побудував церкву і манастир, де ввесь час перебувала Чудотворна ікона Божої Матері.