Всечесним Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям,
і Вірним Помісної Української Католицької Церкви
Мир в Господі і наше Архиєрейське благословення.
«Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння»
(Тропар Різдва)
Кожного року Різдво Христове стає перед нами як могутня подія в історії спасення світу, в якій по довгім очікуванні, тузі і тривогах людство діждалося свого Месії-Спасителя. В часі Різдва Христового ми описуємо ту подію і прославляємо її літургічними піснями, стихирами, колядами чи звичаями, наслідуючи ангельські хори: «Слава на висотах Богові» — «Мир на землі людям доброї волі». «Слава на висотах Богові» за те, що післав нам Свого Сина, Ісуса Христа, який визволив нас з неволі диявола, визволив нас від гріха, дав нам перемогу над злом і смертю та приніс нам всім спасення — рятунок. «Мир на землі людям доброї волі»: Мир для пригнічених, переслідуваних, поневолених і заплаканих. Це той мир, що його Христос приніс у світ своїм народженням у Вифлеємськім Вертепі; мир, що є конечністю і потребою для нового життя в Бозі. Мир цей спочиває на людях доброї волі і приходить до тих, що хотять його прийняти у благоволінню.
В нашому народі велич Різдва Христового оповита віками народньою побожністю під впливом Літургії-благочестя і євангельських описів вифлеємської події народження, і навіяний цей різдвяний настрій поезією коляд, які є мистецьким виявом релігійного духа нашого народу і висловом його глибокої віри у правду про воплочення Божого Сина і прихід Його на землю як Месії — нашого Спасителя:
Бог Предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій ввесь,
І утішив вся.
Звук коляд, врочисте «З нами Бог», святочні Богослужби, свят-вечірні звичаї щороку приносять нам таїнство вифлеємської ночі в живий спосіб між нас. У всьому різдвяному настрої усе над нами лунає думка про таїнство незримого світу: Воплочення Сина Божого — «Бог Предвічний народився». Цей гимн щастя, радости і Божої любови до нас лунає в кожній українській хаті, в Україні й на поселеннях, де тільки живе українська сім’я, що живе вірою в Таїнство Божого воплочення.
Різдво Христове — це «світло велике, що засіяло над тими, що жили у темряві» (Іс. 9,1). Це таїнство приходу на світ Спасителя лучить у собі дві найбільше об’явлені нам правди нашої віри: Таїнство Пресвятої Тройці й Таїнство воплочення Божого Сина. Всі інші таїнства християнської віри випливають з цих основних і найглибших таїнств і лучаться з ними. У Пресвятій Трійці об’явлений нам Бої Отець Сотворитель, безначальний Син Спаситель, що приходить в історії привести людство зі Святим Духом до Отця з руїн гріха, даючи при тому своїм приходом, життям і смертю один єдиний закон для нас, який є життям-буттям Божим і має бути теж життям нашим з хвилиною, коли ми знову стали Божими дітьми. Це закон любови (гл. І Ів. 3,1). Тому Різдво Христове родить цю святочну радість в наших душах, бо воно є не лише святом об’явленої Божої Премудрости — воплоченням і народженням Божого Сина — воно є і святом Божої любови, бо своїм народженням Син Божий показав також і найбільшу любов до всіх людей. Він, «приклонивши небеса», зійшов до нас на землю, щоб нас повернути знову до гідности дітей Божих, щоб, звільнені від засуду вічної смерти, ми мали повноту життя (Ів. 10, 10). Ця безмежна любов до людей передається одним словом — «спасення»,— що його ми так часто повторюємо в наших церковних піснях і молитвах. Тут лежить справжня основа різдвяної радости, вичікуваної праотцями, патріярхами, пророками. Боже Дитя в яслах відкрило нам всім нове майбутнє, туземне й вічне, і тому завжди родить нову свіжу потіху в наших душах. І в цьому лежить велич Різдва.
З цієї нашої роздуми про велич різдвяного таїнства випливає одна важна думка для всіх нас, для нашого Українського народу, що стоїть вже на порозі свого великого Ювілею Тисячоліття Хрещення за князя Володимира.
Для нас, що живемо сьогодні, тисячу років після тієї події, наш Ювілей є пробою нашої свідомости, як ми зберегли і зберігаємо багатство християнської духовости, яку ми одержали у спадщину від наших прадідів і батьків упродовж цілого тисячоліття. Ця історична хвилина є для нас сьогодні великої ваги, бо важлива вона й для майбутности нашого народу, якому під цю пору загрожує духовна і фізична руїна під постійним тиском більшовицького комунізму й атеїзму, який веде безпощадну боротьбу проти нашого народу: посиленою денаціоналізацією у всіх галузях його культурного розвитку, щоб затерти всі риси його ідентичности і злити його в один «совєтський народ», а на духовній площині – посиленою безбожниць кою пропагандою, щоб підірвати найглибші основи нашої християнської духовости, найціннішого складника нашого народнього духа, якого ми плекали упродовж століть як живе й цілюще джерело своєї національної духовности.
Христос, Його Церква, Богомати від самих початків християнства були головними чинниками в українській історії. Християнство поклало в нашому народі високі моральні засади для родин і суспільства. Найважливішим елементом в суто релігійнім теологічнім понятті християнства — це відкуплення, замирення людини з Богом. Замирення всього людства з Богом через одного Посередника, Ісуса Христа, нашого Спасителя, який своєю кров’ю на хресті, як Богочоловік, обмив наші гріхи і дав нам власть стати знову Божими дітьми. До цього найважливішого чинника нашого християнства мусимо повернутися в першій мірі, якщо ми від нього в нашім мисленню, в нашім світогляді, в нашім щоденнім житті, в наших релігійних практиках віддалилися б, а зокрема тепер, коли приготовляємося до Тисячоліття Хрещення України, бо воно дало силу Батькам нашим творити упродовж історії те все, що ми успадкували.
Три роки, що маємо перед собою, як час безпосередньої підготовки до нашого Ювілею, повинні бути наполегливою нагодою проповіді та апостоляту між вірними, бо лише через внутрішнє оновлення можна буде сподіватися від цього Ювілею великих і тривких плодів для майбутности нашого народу. Звертаємося до вас словами св. Апостола Павла, який благав і поучав Коринтян: «Все ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам служіння примирення. Бо Бог у Христі примирив собі світ, не зважаючи на провини людей, поклавши нам на уста слово примирення. Ми, отже, посли замість Христа, немов сам Бог закликає через нас. Благаємо замість Христа: примиріться з Богом. Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми в ньому стали Божою праведністю» (2 Кор.5,18-21).
Щоб ми могли стати «Божою праведністю», треба нам додати всіх зусиль для оновлення нашого християнського життя, бо це вимагає від нас наша гідність дітей Божих, яку нам надбав Ісус Христос своїм приходом і ціною своєї чесної Крови на хресті; цього вимагає від нас історична хвилина нашого Ювілею. Різдвяні дні чудово надаються, щоб над Христовим спасенним ділом застановитись, його зглибити і шукати його застосування в нашім національнім, родиннім і особистім життю. Не змарнуймо цих святих благодатей в наших переживаннях в часі цього Різдва.
Різдво Христове — це свято любови, бо з любови до нас Син Божий зійшов з неба, щоб нас примирити з Господом (Ів. З, 16; І Ів. 4, 9-10). Тому нехай нас осінить Божа любов вифлеємським сяйвом. Але любов вимагає постійної витривалости й зусилля. Тому будьмо витривалі у любові, або як кажемо: треба горіти любов’ю. В любові ближнього здійснюється таємниця людського існування, бо вона є виявом любови до Бога (І. Ів. 2, 9-11). Ця велика християнська чеснота нехай наповнить ваші почування, ваші серця у день цього радісного Празника Різдва Христового. Ця чеснота поможе нам духово обновитися. Найбільшим успіхом у житті нашого народу буде духовна обнова в любові Бога й ближнього, бо тоді ми будемо народом Божим — святим народом, і з нами буде Бог, бо «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (І. Ів. 4, 16).
Всі ми покликані до святости життя, і шлях до цієї святости вказав нам наш святий Володар Володимир Великий. До цієї святости продовж віків вказували нам шлях святі й подвижники нашого народу. За цю святість і єдність Христової Церкви життя віддав святий Йосафат, до цієї святости заохочував нас Слуга Божий Митрополит Андрей, до цієї святости заохочував і провадив нас Блаженніший Йосиф. Він горливістю архипастирського служіння, своїм терпінням за єдність Христової Церкви й вірність Апостольському Престолові та своєю працею для розквіту нашої Церкви вписав своє ім’я незатертими буквами в нашу історію. На цьому шляху святости прийде й до об’єднання народу в одну Христову Церкву, бо ніхто не зможе нас розділити, коли віра, надія і любов будуть кермувати нашими ділами, нашими вчинками й нашими почуваннями.
З цими думками, в дусі різдвяної благовісті й близького нашого Ювілею складаємо Вам, дорогі Браття і Сестри, Вам в Україні, і Вам на поселеннях у вільному світі, всім Вам, що на засланнях і по каторгах страждаєте у гірких обставинах за свою віру, за свій переслідуваний нарід і свою правду, — всім складаємо наші щирі побажання, щоб Вифлеємське Дитя, Божий Син, післав Вам мир і радість, дарив Вас силою витривати у Ваших терпіннях і благословив Вас всім добром.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами. Амінь.
Дано в Римі,
при храмі Жировицької Богоматері і свв. Мучеників Сергія і Вакха
у Празник Собору архистратига Михаїла і інших безплотних сил,
8 (21) листопада 1984 р.Б.
+ Мирослав Іван
і Ієрархія Помісної Української Католицької Церкви
