УКРАЇНСЬКЕ ПАТРІЯРХАЛЬНЕ СВІТОВЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЗАПЛЯНУВАЛО
В МІСЯЦІ БЕРЕЗНІ 1986 РОКУ ПРОВЕСТИ АКЦІЮ В ОБОРОНІ ПРИЗАБУТОГО В’ЯЗНЯ ЗА ПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ – ЙОСИФА ТЕРЕЛЮ!
Слід підкреслити й наголосити, що серед наших українських дисидентів, зокрема тих, що мають відвагу й силу відкрито стати в обороні людських прав, української мови, української духовости, Української Церкви, — В’ячеслав Чорновіл, Данило Шумук, Микола Руденко, Левко Лук’яненко, Марченко, Тихий, Плахотнюк, замордований Василь Стус й багато інших, а серед них залишився забутий українською спільнотою у діяспорі син українського Закарпаття Йосиф Тереля. Як можна забути, недобачити таку винятково й особливо унікальну особистість, як Йосиф Тереля, який є подивугідним і неустрашимим Христовим послідовником, активним членом Української Католицької Церкви в Україні, яка зараз перебуває у катакомбах. Тереля с видимим і незаперечним фактом живучости УКЦеркви у сучасних катакомбах. Він має відвагу протиставитись усім силам диявола.
Йосиф Тереля пройшов довгий і тяжкий шлях і під сучасну пору дальше переходить тортури у застінках КҐБ та на засланні суворого режиму тільки за те, що вимагав, згідно з конституцією, свободи віровизнання, свободи прав людини, свободи слова й друку. Іншими словами, Йосиф Тереля не переступив жодного закону конституції. Відомо ж, що Радянський Союз с державою беззаконня. Для того, щоб протиставитись цьому беззаконню, треба мати не тільки непохитну силу волі й сильну віру в Божі правди, але й ласку Божого Провидіння. Непохитна постава в обороні людських прав, в обороні Української Христової Церкви Йосифа Терелі підтверджує, що його Всевишній Господь нагородив своєю ласкою великої витривалости, терпеливости до своїх гнобителів та ласкою Божого всепрощення.
За що ж Йосифа Терелю як на засланні, так і на т.зв. «волі» безперебійно переслідують і тортурують? Він не кидав бомб, нікого не вбив, не підготовляв жодної революції проти видимих окупантів України, нікого не скривдив, але бажав вільно хвалити Триєдиного Господа Бога, ісповідувати Українську Католицьку Церкву і служити своїй громаді й українському народові. Він твердо стояв на становищі, що Україна повинна бути вільною і незалежною державою, у якій вільно мала б розвиватись українська мова, культура й Українська Церква, що, згідно з конституцією, мас право на існування і вільний розвиток. Ці законні переконання Йосифа Терелі не вміщались у беззаконня вождів — душогубців Кремля.
Уявіть собі тільки на одну хвилину, що така могутня потуга, якою є під сучасну пору Радянський Союз, яка диспонує атомовою бомбою, термоядерною зброєю та всякими іншими найновішими винаходами знищування людей, — побоялась безборонної людини з благородно-шляхетними принципами, що нею є Йосиф Тереля. В нього не знайшли жодної зброї, ні жодних вибухових матеріялів, тільки чули слова правди, що є, як виглядає, найбільшою загрозою більшовицької тиранії. Слово правди — це найбільша сила проти сил темряви, насильства і брехні. Тому більшовицькі душогубці усіма своїми силами і засобами — тюрмами з найбільше вишуканими тортурами, засланнями і «психушками» стараються знищити вільне слово правди, задушити вільну думку, які голосить, обстоює і в своєму житті практикує й обороняє Йосиф Тереля.
Йосиф Тереля був і є свідомий всіх наслідків своєї неуступчивої вдачі, але треба його подивляти і цінити, що він ні на хвилину не завагався і не перестав нести слово Христової правди, обороняючи права на існування Української Католицької Церкви. Коли взяти до уваги ситуацію і обставини, у яких виростав і формувався Йосиф Тереля, то після того наш подив стає ще більшим. Бо те, чим він став і чим він зараз далі є, себто неустрашимим послідовником і носієм непоборної Христової Церкви, трудно собі уявити, щоб це могло статись без Божого Провидіння. Ні більше, ні менше у цьому є Божа десниця.
Щоб краще зрозуміти ось цю, нами підкреслену, його подиву гідність, варто навести деякі загально біографічні моменти.
Йосиф Тереля народився у сім’ї комуністів, у 1943 р. і є сином Карпатської України, як це він сам пише у листі до тодішнього голови КДБ Юрія Андропова. (Цей документ друкуємо на іншому місці). Його ж батько в 1949 році зорганізував перший колгосп на Волівеччині. В тому ж самому році він був поранений, як офіційно підкреслювалось, «бандерівською кулею». Мати закінчила Вищу партійну школу при ЦК КП України. «В таких обставинах, — підкреслює Йосиф, — я ріс сліпим і німим». «Одне я дуже любив, — пише Тереля, — ходити з бабусею до церкви».
В іншому місці Тереля пише: «Уперше я відчув ненависть з боку іноземця, до дорослої людини в 9-тій клясі — до закінчення тої кляси залишилося два місяці. Сталося так, що мені сказали, що я «задрипаний гуцул», на що я своєрідно відповів — плюнув в обличчя… Починаючи з 9-тої кляси посьогодні за мною ходить великодержавне гасло: «Не стал на путь ісправлєнія»…
І так поплила доля Йосифа Терелі по застінках КДБ аж досьогодні. Коли Йосифа судили котрийсь вже раз, на суд до Кіровограду прибула його мати і мала нагоду побачити весь кошмар радянського правосуддя. Цього не можна описати, але ще трудніше людині у вільному світі повірити.
Їй надали слово, щоб вона подіяла на сина, а мати сказала: «Волію бачити тебе на ослоні розп’ятим, чим у їх руках живим». Вдумайтесь у ці змістово схоплені слова! Це нечуваний кошмар трагізму, який людство будь-коли переживало.
Ми не можемо мовчати, ми не можемо спокійно сидіти і не кричати — рятуйте людину, невинну людину, людину, що за шляхетні Христові правди, за загальнолюдські права с безборонно кинута на дно людиноненависницького кадебівського беззаконня. Ставаймо в обороні безборонного і призабутого Йосифа Терелі. Не будьмо байдужими до його страждань у руках тиранів!
Приготуймось до заплянованої УПСО спільної березневої акції в обороні Йосифа Терелі!
М. Г.
