Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Про Україну і від України

Собор святої Софії у Римі зовні досить скромний, зате всередині – сяюча перлина. Символічно… Рідко про це говорять, рідко згадують, але все ж варто пам’ятати, що геть недавно збудований (бо для храму вік 50 років – це тільки початок) собор святої Софії фактично став центром життя УГКЦ в той період, коли на нашій Батьківщині панував червоний терор. Центром, хоч це не завжди належно розуміли. За недовгий період існування цей храм був свідком багатьох знакових для УГКЦ подій, а також гостив у себе трьох понтифіків: Павла VI, Івана Павла ІІ, а нещодавно – Папу Франциска. Кілька думок про цю подію хочемо подати читачам нашого журналу.

Чи не є справою провидіння Божого те, що в час, коли Україну терзають війна, економічна криза, соціальна несправедливість, Папою стає людина, якій Україна, зокрема УГКЦ, з юності близька, близька в обряді, а згодом близька в людях, якими архиєпископ Хорхе-Маріо Берґольйо опосередковано опікується як архипастир Буенос-Айреса? Чи не є провидінням Божим те, що Берґольйо обирають Папою саме тоді, коли очільником УГКЦ є добре знайомий йому владика Святослав Шевчук? Наважуся сказати, що теперішній глава Католицької Церкви завдяки обставинам власного життя особливим чином пов’язаний із нашим народом. Він сам про це каже українцям на віа Боччеа в Римі: «Я тут, аби запевнити вас у своїй близькості».

На такі роздуми наштовхує аналіз візиту понтифіка до прокатедрального собору святої Софії у Римі, який відбувся 28 січня 2018 року.

Відвідини Папою Франциском головного храму українців у Римі не є простим візитом ввічливості, він не є в низці тих візитів у парафії, які час до часу здійснює Папа. І це видно з того, що під час нього акцент робився на речах соціальних, на тому, щоби показати людям, що їхні пастирі знають їхні проблеми і готові відверто про них говорити, а також не бояться стати в обороні мігрантів-робітників перед їхніми італійськими працедавцями.

Відома французька газета Crux наводить ось такі слова Блаженнішого Святослава Шевчука про цей візит Папи Франциска: «Святіший Отець – це наш голос, він наш захисник, але також той, хто є з нами в цей, я б сказав, дуже трагічний і важкий момент у нашій історії». Крім цього, основоположну мету візиту глава Церкви назвав і під час недільної літургії вранці 28 січня: «Саме сьогодні тут Святіший Отець промовить Urbi et Orbi про нас і до нас, про Україну і від України проголосить своє слово».

Одна година сонячного недільного пообіддя 28 січня 2018 року в Римі стає концентратом того, що Католицька Церква загалом і ГрекоКатолицька зокрема хочуть сказати Італії та світові. Ця година була розподілена між привітанням та благословенням Папою зібраних і на подвір’ї собору, і в самому храмі українців, а винятковим чином – дітей із особливими потребами та пізнішим врученням Святішому Отцеві пам’ятних подарунків. На слово-звернення Папи і Патріарха залишалося небагато часу, і в цей обмежений відрізок треба було вкласти те найголовніше, що глави Церков хотіли висловити перед світом саме тепер, на початку 2018-го.

Отож, тема війни, яка озвучується дуже чітко саме як війна, а не як антитерористична операція, з великою кількістю жертв і вимушених переселенців: «Це справжня війна, жертвами якої є сотні тисяч загиблих і поранених, яка змусила мільйони людей покинути свої домівки. Це війна, про яку забула міжнародна спільнота, але яка спричиняє щодня нові втрати, зумовлені збройними сутичками. . . і жорстокою байдужістю з боку сильних світу цього» (Блаженніший Святослав Шевчук).

І Папа, і Патріарх Святослав говорять про українських мігрантівзаробітчан. Перший називає наших співвітчизниць (бо в Італії все ж працює більше жінок, аніж чоловіків з України) тими, хто передає віру і своєю доброю працею подає приклад християнського милосердя: «Ви є цінним даром, бо якнайкраще свідчите віру в Господа багатьом італійським сім’ям, коли через турботливу та ненав’язливу присутність своїм служінням дбаєте про людей. Я прошу вас розглядати свою виснажливу і не завжди вдячну працю не лише як роботу, а як місію: ви є опорою в житті багатьох людей похилого віку, ви є сестрами, які допомагають їм не почуватися самотніми». Він носить у серці біль з приводу того, що українці «змушені йти на такі великі жертви заради того, щоб забезпечити гідне життя своїм близьким». Папа робить особливий акцент на тематиці міграції не тому, що є соціальна доктрина Церкви і вона велить це робити, а тому, що він сам народився і виріс у сім’ї мігрантів…

Іншою темою, про яку буде сказано коротко, напівнатяком, є тема непростих стосунків між деякими єрархами та духовенством УГКЦ. Мовиться про те, що є владики (в Італії та Іспанії), котрі не сприймають традицію Східної Католицької Церкви мати одружене священство та неохоче допускають на свою територію «іншу» Католицьку Церкву. Озвучуючи статистику присутності українців на Апеннінському півострові та статистику УГКЦ, Блаженніший Святослав сказав коротку, але багатозначну фразу: «Наші вірні в Італії утворюють 145 громад, що розкидані по всій країні, а щонеділі на Божественну літургію збирається близько 17 тисяч осіб; на великі свята ця цифра перевищує 70 тисяч. Пастирське служіння під духовним проводом владики Діонісія Ляховича, Апостольського візитатора для українців-греко-католиків у Італії, здійснюють 65 священиків, яких прийняли різні дієцезії латинського обряду. Проте сьогодні не всі українські мігранти охоплені нашою душпастирською опікою». Він не вдавався до тлумачення причин цього явища, оскільки це вже виходило б за рамки церковної демократії…

Ретельно обираючи саме такі теми і саме такі слова, які були промовлені у присутності Святішого Отця, глава УГКЦ добре розумів, що Папа Франциск буде з ним однодумним, що своєю присутністю в соборі святої Софії він подасть знак погодження з тим, що в Україні – війна, що мігранти в Італії заслуговують кращого ставлення, що УГКЦ – вірна і жертовна, і приклад цього – її новомученики, що ситуація, коли Папа організовує грошову збірку для допомоги постраждалим від війни на сході України в той час, коли українська влада розкошує, є ненормальною, і разом із тим глава Католицької Церкви просто показує приклад, що можна дбати про тих, що не з «його кошари», про ближніх, які в потребі, не маючи від того жодної вигоди на відміну від, скажімо, Міжнародного валютного фонду…

Варто зауважити, що відвідини Папою української громади були оповиті дуже теплою, родинною атмосферою. Було відчутно, що Святіший Отець вільно і затишно почувається серед цієї спільноти. Попри оцю невимушеність, неофіційність він залишався вдумливим та серйозним, налаштованим на молитву за нас у найважливіших наміреннях – мир та економічна стабільність.

І наостанок деталь, про яку фахівці-літургісти могли б сказати ширше, а ми тільки представимо її. Уділяючи пастирське благословення, Папа робив це разом із Блаженнішим Святославом. Стоячи перед від’їздом на порозі храму, Святіший Отець тихо звернувся до Патріарха: «Insieme» (разом). І вони осінили зібраний народ хресним знаменням кожен у свій спосіб – по-східному і по-західному…

Оглядаючись на цю подію, не можемо не сказати про важливий захід, який відбувся в соборі святої Софії напередодні папського візиту в суботу, 27 січня. Йдеться про вручення Відзнаки священномученика Омеляна Ковча людям, які роблять для України справді багато добра у різних площинах. Цю відзнаку з 2010 року щороку вручають за особистий життєвий приклад жертовності та гуманізму, героїчні вчинки в служінні людині та задля примирення і порозуміння між народами.

Цьогорічними лауреатами цієї відзнаки стали п’ятеро осіб: німкеня Бригіта Вебер, котра вже понад два десятки років активно допомагає українським сиротам, інвалідам, людям похилого віку; американський історик Тімоті-Девід Снайдер, котрий завдяки дослідженню історії Східної Європи та написаним про це книжкам відкриває англомовному (і не лише) світові правду про трагічні події минулого століття, у тому числі й в Україні; польський дипломат Ян Томбінський, який був головою представництва ЄС в Україні та чимало причинився для поєднання європейських народів; українська письменниця Оксана Забужко, яка сьогодні є рупором здорового глузду для українців та активною представницею нашої країни і культури в світі; волонтерка Яна Зінкевич, яка слугує прикладом самопожертви для ближніх на взірець того ж таки блаженного Омеляна Ковча.

Одна година папського візиту дорога, звісно, не в плані матеріальному. Вона дорога, бо відлунює усім світом, її згадують і переповідають зміст того, що відбулося, на шпальтах популярних часописів: The Washington Post, Daily Herald, L’Osservatore Romano тощо. Що це значить? Те, що трохи більше людей почують правду про ситуацію в Україні, трохи більше пізнають Греко-Католицьку Церкву, і ті пересічні європейці, які допомогли фінансово під час акції «Папа для України», почують голосне «спасибі»!

Попри всі позитиви цього направду історичного візиту хотілося б зробити кілька маленьких ремарок: я розумію, що не лише українці стоять на зустрічі з «зірками», тримаючи поперед себе смартфони, я розумію, що всім присутнім хотілося сфотографувати самого Папу власним апаратом, але я думаю, що саме це стало перешкодою для того, щоби торкнутися руки Папи і поцілувати чи просто потиснути її, бо їхні руки зайняті технікою… Інша річ, що українці ще не скоро, мабуть, перестануть штовхатися через доступ до чогось чи когось важливого. У цьому випадку не бракувало прикрих моментів – сварок за місця спереду, і щоб це виправити, поставмо собі просте запитання: для чого ми прийшли і що важливіше – побачити чи почути і прийняти слово?

Брат Лука

Поділитися: