Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Резолюції

Чотирнадцятий З’їзд делегатів Українського Патріярхального Товариства в Америці, що відбувся 25 травня 1991 р. у Філядельфії, проходив на тлі сучасних подій на церковному полі в Україні, повернення її глави, Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана Любачівського до Львова, організування мирянського руху в Україні.

Приявність Архиєпископа Митрополита Володимира Стернюка на З’їзді підтвердила одність Церкви в Україні та діяспорі.

  1. Учасники 14-го З’їзду Делегатів УПТ вітають їх Блаженство, Патріярха Мирослава-Івана Любачівського з нагоди його повороту до Львова, осідку Києво-Галицької Митрополії Української Католицької Церкви та, заявляючи піддержку усіх його змагань для закріплення Патріярхального устрою нашої Церкви, бажають йому Божого благословення та успіхів у праці.
  2. Учасники З’їзду з пошаною клонять голови перед Митрополитом Володимиром Стернюком, єпископами, духовенством, монашеством та вірними Української Греко-католицької Церкви за їхнє ісповідництво віри, стійкість та вірність Вселенській Церкві. — завдяки яким ця Церква перетривала час гонення та переслідувань і тепер відроджується до нового, повного життя.
  3. З’їзд стверджує і підкреслює, що є тільки одна, неподільна Помісна Українська Католицька Церква, з тою самою духовою спадщиною і благочестям, — тому рішуче п’ятнує сепаратистські дії двох закарпатських владик, єп. Івана Семедія і Йосифа Головача, як також подібні ідеї, які починають зароджуватися серед певних кіл в діяспорі. З’їзд також осуджує намагання єп. Гірки денаціоналізувати нашу Церкву в Чехо-Словаччині.
  4. Учасники З’їзду висловлюють велике негодування, що визнання Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви Ватиканом ще дотепер не здійснено, тоді коли найважніший його аргумент — брак власної території — вже відпав. Визнання Патріярхату Апостольською Столицею піднесло б у великій мірі авторитет нашої Церкви і причинилося б до стабілізації та упорядкування міжконфесійних відносин в Україні.
  5. З’їзд Делегатів стверджує, що Українська Греко-католицька Церква, яка відроджується з руїн і попелу в Україні, потребує нашої постійної, добре заплянованої помочі. Існує велика потреба поглибити всебічне духовне життя мирян, зокрема молоді. Невідкличною потребою є забезпечити відповідне виховання і богословські студії кандидатам на священиків — тому тепер було б на часі перенести і розбудувати в Україні УКУ, який світлої пам’яти Блаженніший Патріярх Йосиф саме з такою метою заснував у Римі. В тій цілі також треба б підсилити Патріярший Фонд св. Софії.
  6. З’їзд Делегатів, у дусі Христової Євангелії, закликає всі християнські громади в Україні до взаємної любови, пошани та братерства. В тому ж дусі З’їзд радить почати якнайскоріше всеукраїнський екуменічний діялог.
  7. Учасники З’їзду Делегатів, визнаючи право існування усіх віровизнань і Церков в Україні (або в Українській Державі), рівночасно стверджують, що число і спосіб наставлення владик Римо-католицької Церкви поза межами її території,порушують права Помісної Східньої Церкви і виявляють тенденцію створити упривілейований статус для Римо-католицької Церкви, що є неспівзвучне з постановами Собору Ватиканського ІІ. Воно також дає матеріял для пропаганди, немов би Католицька Церква сприяла латинізації України.
Поділитися: