Першого грудня 1992 року проминув рівно один рік з того часу, коли жителі на українській землі, безсумнівно і понад всякі сподівання, виявили свою добру і непримушену волю, проголосувавши за незалежність української держави. Це був вияв великої політичної свідомости народу України, який в загальному проголосував, понад 90%, за самостійну й незалежну Україну. Це було ще одно з чуд, яке логічно трудно пояснити, коли взяти до уваги довгий, довгий період нашого поневолення, коли безперебійно росли імперські центри, у яких мали розтопитись всі під’яремні народи.
Пригадаймо собі ситуацію після проголошення Верховною Радою на чолі з її головою Леонідом М. Кравчуком незалежности й соборности української держави, що сталось 24 серпня 1991 року після путчу у Москві, який відбувся 19 серпня того ж 1991 року. Це проголошення сталось з певним додатком, що цю незалежність української держави мас підтвердити народ України, це значить, не тільки самі українці, але всі жителі України, референдумом, вони схвалюють Акт проголошення незалежности України Верховною Радою 24 серпня 1991 р.
Пригадаймо, як всі ми були раді проголошенням і дуже затурбовані, що це проголошення незалежности треба буде ще підтверджувати референдумом. У нас закрадались оправдані сумніви, а що станеться, коли проголосують проти. Ми були свідомі того факту, що Україна, більше, понад наші сподівання, є дуже зрусифікована. І нам також здавалось, що для цих зрусифікованих наших земляків і жителів України, неукраїнців, буде «всьо равно», залежна чи незалежна Україна! Напевно проголосують проти.
Ми також знали, що на Україні мешкає біля 22% росіян, це, до речі, високий відсоток. Крім цього на Україні живе багато інших національностей. Отже, така картина не могла нас, у діяспорі, а також багатьох в Україні, потішати. Ми мали наглядні причини не тільки сумніватись, але серйозно побоюватись у позитивний вислід референдуму. Така була у нас реальна політична логіка.
Також треба нагадати і особливо підкреслити, що Верховна Рада України, яка проголосила незалежність української держави, не була ідеологічно однорідною. Всі ми добре пам’ятаємо, що на форумі Верховної Ради існував і ще сьогодні існує непорушний, бетонний бльок т.зв., як їх в Україні називають, «комуняків», 239 осіб, які вели свою комуністичну чи взагалі свою політику. Незалежно від всього треба сказати, що без їх участи у проголошенні незалежної української держави не могло проголошення стати дійсністю. Подобається нам чи ні, але залишається незаперечний факт, що ці т.зв. «комуняки» разом з демократичним бльоком проголосували незалежність української держави і таким чином вписались в історію української держави як творці української незалежности. Без сумніву, це був також своєрідний вияв українськости. Цей факт також не залишився без впливу на референдум. Це був справді незаперечний вияв політичної зрілости.
Всі ці події пройшли на наших очах, пробігли, як фільмові кадри і без особливої застанови й аналізи над ними скоро, немов забулись. Перед нами залишилась остання картина — економічна ситуація, яка є справді дуже поганою, але погляньмо, де сьогодні під тим оглядом є добре? Ми також забули, як ми після такого успішного референдуму і вибору першого президента України Леоніда Кравчука нетерпеливо чекали, які існуючі держави визнають Україну незалежною державою. Без сумніву, успішний, понад всякі сподівання, референдум був незаперечним зеленим світлом для вільного світу, що народ України є політично зрілий і заслуговує на визнання проголошеної і референдумом підтвердженої української незалежности. Це визнання незалежности української держави вільними державами світу скоро відбувалось, і на сьогоднішній день Україну визнали 124 держав. Україна з’явилась на мапах світу як незалежна держава.
Всі ці події часом тяжко логічно пояснити. Ми в цьому вбачаємо незаперечну Божу руку, бо це, що на протязі кількох років сталось на Україні і в загальному на сході Европи, можна справді назвати Божим чудом.
Україна поволі утверджує свою незалежність. Все це стається не без труднощів. Пригадаймо, якщо дехто призабув, як будувався комунізм! Заповнялись тюрми, мільйони людей засилали на Сибір, другі мільйони заставляли до невільничої праці, а інші мільйони гинули з голоду, і ввесь народ жив у постійному страсі за своє завтра.
Сьогодні народ України не має більше страху, з голоду не вмирає, а має можливість укладати своє життя згідно зі своїм бажанням. Воскресли — відродили своє життя Українські Церкви і розгортають свою християнську діяльність. В загальному Україна з кожним днем все більше і більше набирає національного кольориту і утверджує своє незалежне державне життя. Правда, воно ще не є таким, яким би нам бажалось бачити. Український народ терпів куди більше, а тепер витерпить менше до свого щасливого майбутнього. Дякуймо Всевишньому Господу Богу і Пречистій Діві Марії, Опікунці українського народу, за всі щедрі ласки — за свободу віри і за незалежність та суверенність соборної України і просім, щоб на народ України дальше спливали Божі ласки.
М. Г.
