Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Слово д-ра Романа Смика перед відкриттям філателістичної виставки в Тернополі

(Подаємо з незначними скороченнями)

9 лютого 1963 р. світом сколихнула радісна вістка, що із радянської каторги випущено на волю по 18-літньому ув’язненні, з далекої Мордовії львівського Митрополита Йосифа Сліпого, єдиного в ієрархії УКЦ, що після псевдособору 1946 р. залишився у живих.

Процес визволення був доволі складний і, мабуть, розпочався вже в жовтні 1962 р. в часі першої сесії Ватиканського Собору, що на нього були запрошені два спостерігачі російської Церкви. Розпочалась позакулісова дипломатична гра, що в ній були гравцями найвищі кола Ватикану, Радянського Союзу та додаткові гравці з США. Посередньо в ту акцію включилась ієрархія УКЦ, присутня на Соборі, яка звернулась письмово прямо до Отців Собору з наголошенням факту довголітньої каторги Голови тієї ж Церкви, тоді коли на Соборі засідали спостерігачі Російської Церкви, тої, яка ліквідувала УКЦ. Конгрегація для Східніх Церков заборонила публікувати те звернення, але римські журнали таки роздобули текст і він появився в пресі 25 листопада 1962 р. Офіціоз «Оссерваторе Романо» відмежувався від тієї деклярації, наче б то вона суперечила екуменічному духові Собору. Все таки те порожнє місце для «Великого Неприсутнього» на фото української ієрархії, що публікувалося у пресі.

Дуже коротко хотів би я подати сценарій га акторів саме того звільнення, у якому взяли участь Папа Іван XXIII, М. Хрущов, посередник през. Кеннеді Норман Казенс га інші. Дипломатичну ролю відіграв мопс. Віллебрандс, що вів розмови з Московським Патріярхатом у справі Ватіканського Собору га був тим, що привіз Митрополита Йосифа Сліпого до Риму 9 лютого 1963 р. Так Боже Провидіння по 18-літній каторзі привело в’язня Христа ради до Вічного Міста, наче б то на волю. Натякали, що Старець мав доживати віку в Римі, але сталось щось зовсім несподіваного, бо вже на другій сесії Ватиканського Собору II в жовтні 1963 р. Митрополит Йосиф виголосив перед 2,500 Соборовими Отцями дуже знаменну промову, вказуючи на трагічний стан переслідуваної Його Церкви. Він підкреслив факт, що за вірність Римському Престолові заплатила наша Церква «горами трупів і ріками крови». Митрополит Сліпий поставив конкретне внесення нагородити ту Церкву вінцем завершення — Патріярхатом. Сталося щось нечуване в історії базиліки св. Петра: зірвалася буря оплесків і вставанням з місць Соборові Отці прийняли промову Голови УКЦеркви. Здавалось, що це буде мати вплив на рішення Апостольської Столиці у піднесенні нашої Церкви до гідности патріярхату. Але не так сталось, як ми сподівались. Минуло 30 років, і незалежно від невпинного стукання, становище нашої Церкви не змінилось. Покищо і своя територія не змінила нашої ситуації.

Митрополитові Йосифу привернено титул Верховного Архиєпископа, що є рівний патріярхові. Блаженніший Йосиф взявся до інтенсивної праці для відбудови своєї Церкви в діяспорі. У місяці лютому 1965 р. Папа Павло VI нагородив Верховного Архиєпископа Йосифа кардинальським капелюхом і сказав: «Будьте з’єднані, любіться, віддайте вашому кардиналові Митрополитові щиру пошану синівської люблячої відданости, а побачите, скільки проблем у проститься і вони стануть плідними на надзвичайні святі діла».

Патріярхорівний Кардинал Йосиф Сліпий кинувся у вир праці. Скоро здвигнулися мури золотоверхої Св. Софії в Римі і центр освіти — Український Католицький Університет. Заходами Верховного Архиєпископа, Блаженнішого Йосифа, придбано «Студіон», обитель для отців Студитів, та відкуплено престару, історичну церкву свв. Сергія і Вакха та садибу наших репрезентантів при Престолі. Завдяки своїй стійкості, принциповості й невгнутому характерові, Блаженніший зайняв незвичайно видатне місце в церковних колах.

Блаженніший відбув низку візитацій по всіх континентах, де тільки були розкинені його вірні. То були тріюмфальні зустрічі з багатотисячними масами народу. Його приймали з усіма почестями голови держав. Ісповідник, донедавна каторжник, поставив справу нашої Церкви і народу на належне місце на мапі світу.

Українська діяспора з ентузіязмом та любов’ю приймала свого Архипастиря. Оця виставка є, між іншим, найкращим того доказом. Вірю, Що колись знайдуться люди, що проаналізують це багатство експонатів. Виставка в міжчасі є доведена до нинішніх днів і получила в одній гармонійній симфонії діяспору з матірною Церквою, з Україною. Ця праця 30 років багатьох людей. Це не мертві експонати, а живучі докази любови й відданости українців, розкиданих долею по всіх континентах. Це докази подяки за стійкість, ісповідництво та оборону нашої Церкви і народу перед могутніми того світу.

Моя і моєї дружини, бл.п. Ліди, мрія була передати ту цілу збірку вільній Церкві та вільній Україні. Те сталося, і я вдячний Пречистій, що опікувалася мною та вивела з багатьох тривожних днів воєнних завірюх й дозволила передати працю 30-х років Україні, щоб люди могли наочно переконатися, що діяспора жива і гідно вшанувала свого Великого Сина.

Один із великих, правдивих слуг Христа, кардинал Кушінг із Бостону, по визволенні Блаженнішого Йосифа сказав таке: «Колишні християни вмирали за свою віру, їх роздирали льви в колізеї в короткому часі і їхні терпіння кінчалися, а тут повертається Ісповідник Віри, що його повних 18 років роздирали людські хижаки». Слов’янський Папа Іван-Павло ІІ, що на прощання поцілував руку померлого Патріярха Йосифа, виразно сказав: «Він боровся за справедливу справу», був мужем Церкви, непохитним оборонцем віри, а його життя, повне терпінь та самозречення, не зашилося безплідним. Воно проклало шлях у свободу сучасної Церкви га України.

На закінчення я хотів би зупинитися над словом президента України, виголошеним з нагоди перепоховання Патріярха Йосифа. Президент Леонід М. Кравчук сказав:

«Сьогодні Україна віддає данину пам’яті праху Патріярха Йосифа Сліпого, видатного церковного діяча, одній із чільних політичних постатей в час кривавої відчайдушної боротьби за народ, за волю, за державу. Патріярх Йосиф був зразком справжнього українського патріотизму. Він залишив за собою лекцію любови до України, лекцію цивілізованости у виборі методів боротьби за неї. Усією своєю діяльністю він показав нам зразок ілюстрації вищости народнього духу і духовности над дикістю і варварством, цивілізованости й освічености над брутальністю. Патріярх Йосиф дав світові і Вселенській Церкві свідчення того, що український патріотизм, український народ, українська Церква — повноправні категорії людського суспільства.

Але сьогодні ми знову вправі поставити запитання: чи засвоїли ми науку історії, чи враховано нами той досвід, який залишили нам кращі представники нашого народу? А це досвід реального екуменізму, єднання Церков в ім’я Бога і людини, в центрі якого не тільки інтереси однієї конфесії, але потреби всіх віруючих».

Подивімось у майбутнє: його надійні підвалини можна знайти лише через порозуміння між громадами. І тут вирішальна роля має належати духовенству. Окремі духовні особи виявляються недостатньо здатними до миротворчої ролі. Заклики великих духовних вождів — Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Василя Липківського — забуті інколи зневажливо. Прийнявши тлінні останки Йосифа Сліпого, Україна вимагає від нас, щоб ми схаменулися, зупинили ворожнечу, яка часом уміло підсовується українцям закордонними режисерами і підігрівається ними.

Коли я уважно прослухав слово президента України в часі перепоховання, то мені зразу пригадалися вагомі слова нашого Мойсея, Блаженнішого Патріярха Йосифа, які сказав під час історичних «Українських днів» Святого Року 1975 у Римі:

«Український народе! Стань уже раз собою. Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислугування чужим, підлещування і пониження, бо, на стид і сором, не бракує їх ще й нині в наших національних і церковних провідних кругах. Отрясися зі своїх вікових недостач, стань на свої ноги в Україні й на поселеннях…».

Патріярх залишив нам своє «Завіщання», у якому писав:

«Поховайте мене в нашому Патріяршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і восстане на волі наша свята Церква і наш український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові біля гробниці Слуги Божого Андрея…».

Поділитися: