Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Будителеві українського мирянського руху – Патріярхові Йосифові

Здасться, що не так давно, а це вже понад десять років з того часу, коли, перед тим кожного року за життя Його Святости Патріярха Йосифа, вже на волі, миряни УКЦеркви в діяспорі святочно відмічали 17 лютого, день його народження. На перший погляд могло видаватись, що це була гльорифікація особи. Звичайно, так можна було сприймати, і справді були такі, які собі ці святочні відмічення так пояснювали.

На цьому місці слід підкреслити що дотеперішній життєвий шлях Блаженнішого Києво-Галицького Митрополита Йосифа, не було слів, якими можна було його зґльорифікувати. Людина, яка поставила на високий щабель ієрарха Христової Церкви у більшовицькій дійсності, не заломившись у цьому макабричному млині комуністично-атеїстичної дійсности, була неповторною унікальністю. Блаженніший Йосиф, без жодної словесної гльорифікації, був винятковим світочем не тільки української, але вселенської Христової Церкви. Його сучасники не були свідомі його унікальности у вселенській Христовій Церкві.

Організаторам цих святочних відзначень не йшлося про гльорифікацію, бо вони були свідомі, що Блаженнішому Йосифу цього не потрібно, але йшлось про те,щоб з приводу таких і подібних нагод, крім гідної пошани солінізанта якнайбільше розгорнути й розвивати, поширювати й скріплювати серед Божого Люду ідею піднесення нашої Помісної УКЦеркви до гідности патріархату.

Власне цю ідею паріярхату, яку Блаженніший Йосиф відпорошив і поставив на форумі Вселенського Собору Ватиканського II, яка була прийнята оплесками соборовими отцями. На жаль, ми минемось, і прийдуть нові покоління, але залишиться незаперечний факт, що частина тогочасної української католицької ієрархії в діяспорі не була спроможна відчути й зрозуміти вагомости, яку підніс на найвищому форумі вселенської Христової Церкви Блаженніший Йосиф і не підтримала її. Якщо б так було не сталось, сьогодні наша Церква була б в іншій ситуації.

Блаженніший Йосиф бачив усі труднощі цього питання. Він шукав шляхів, яким свята ідея патріярхату і помісности УКЦеркви могла рости, розвиватись і укріплюватись. Він вирішив, що подвижником цієї святої ідеї повинен стати мирянин, мирянська спільнота, яка с одною з основних складових чинників живої Христової Церкви на землі і становить майже 99%. Блаженніший вказав, що навіть з останніми постановами Вселенського Собору Ватиканського II, що миряни в Церкві мають не тільки обов’язки, але й свої права, що не можна мирян обмежувати до молитви, послуху й жертвенности, себто складати свої лепти, що с все потрібне, але вони повинні мати також свої права. На жаль, під цим оглядом для деяких наших владик Вселенський Собор Ватиканський II не відбувся, а до цих норм, невідклично, нам потрібно повертати.

Вирішення Блаженнішого Йосифа покласти ідею патріярхату і помісности на мирян була правильна. Ні більше, ні менше зорганізований український мирянський рух, який оформився в патріархальні товариства, с плодом засіяного зерна св. п. Патріярха Йосифа. Історія ще не зуміла підсумувати цих пам’ятних подій, але напевно це зробить дослідник мирянського руху в діяспорі, і тоді ми побачимо унікальність і непроминальність у своїй творчій візії нашої Української Католицької Церкви св. п. Патріярха Йосифа. Пригадую собі, як наш визначний активний член мирянського руху, корифей українського театру Йосип Гірняк сказав — дякуймо Всевишньому, що нам послав святця Блаженнішого Йосифа, який збудив нас немов з літаргічного сну, бо без нього ми вже дуже скоро були б перестали молитись своєю рідною, українською мовою. (Це з пам’яти переповіджені слова Й. Гірняка — М. Г.).

Так 17 лютого кожного року, відколи з’явився на волі, у центрі вселенської Христової Церкви — Римі Ісповідник Віри Блаженніший Йосиф, мирянський рух відзначав день його народин. З цієї нагоди підготовляв різні акції, у які включались широкі кола українських мирян. Масово висилались карточки з побажаннями для Блаженнішого Йосифа, які тисячами приходили на ватиканську пошту, яка доручала Блаженнішому Йосифові на його адресу у Ватикані при Арціпрете. Це не залишилось без значення. У Ватикані живе чимало церковних достойників, але вони щось подібного не пережили. Це були листи з різних країн і континентів. Це було очевидним, що вірні виявляли свою відданість і любов до свого Патріярха Йосифа, який гідно й достойно обороняв права своєї Церкви далеко на засланні, а тепер в центрі вселенського християнства в Римі. З нагоди народин Блаженнішого Йосифа делегації мирян з різних країн і континентів приїжджали до Вічного Міста, щоб безпосередньо віддати доземний поклін Солінізантові. З приводу цього влаштовували окремі конференції, присвячені проблематиці нашої УКЦеркви, влаштовували величаві концерти та святочні обіди на пошану Блаженнішого Йосифа, в яких брали участь, крім українців, також визначні церковні достойники Римської Курії. Окремо влаштовувались пресові конференції, під час яких подавались інформації про ситуацію УКЦеркви на батьківщині — Україні й в діяспорі. В той же самий час на місцях українських поселень в діяспорі відбувались різних форм святочні зібрання, під час яких поширювалась свята ідея патріярхату і помісности нашої Української Католицької Церкви.

І сьогодні, в день народин св. п. Патріярха Йосифа і в десятьріччя смерти, що сповниться 7 вересня 1994 p., бажаємо сказати і наголосити, що відпорошена свята ідея патріярхату Блаженнішим Йосифом живе, і маємо нашого Патріярха Мирослава-Івана, хоч він так не підписується.

Патріярхат нашої Церкви існує і є наш Патріярх, якого ще не визнав папа, але напевно і невідклично, як не сьогодні, то завтра його визнає. Ми віримо у Христа Господа, який вислухав наших молитов і звільнив нашу Батьківщину-Україну від жорстокого атеїстичного комунізму. Наша віра і наші молитви були вислухані.

М. Г.

Поділитися: