За часу сатанинсько-атеїстичного режиму в Україні знищено сотні церков, інші перемінено на «комори». В селі Маркова Тернопільської области стояла гарна дерев’яна, збудована 1872 року греко-католицька церква, котра в 1959 році під час ночі згоріла цілковито і так скоро, що вірні не встигли нічого врятувати. Але, як письменник Пастернак писав, людина не живе лиш хлібом, потрібно мати і корм душевний. Стурбовані вірні стали перед дилемою, що тепер робити. Спорудили вони каплицю, будували її ночами, а дверей на завіси не чіпляли, бо знали, що «всевидюче» КҐБ наложить колодку на двері. Коли почала «тюрма народів», так зв. Радянський Союз, розпадатись, вірні постановии збудувати новий храм, плян якого очевидно виявився коштовним, одначе поміж сельчанами Маркови в діяспорі назріла думка допомогти в будові святині.
У червні 1991 року А.Королевич і автор цих рядків із Саскатуну, Канада, відвідвли родинне село Маркову (вперше за 48 років). Неможливо описати душевного почування, ступаючи знову на рідну землю.
При зустрічі з Церковним комітетом передали ми частинно зібрані пожертви. В той час будова церкви вже була в повному ході. Церковний комітет разом з парохом і парафіянами працювали при будові дійсно серйозно. Поруч мужчин жінки рівно ж мішали цемент і підносили цеглу мулярам, цим вони доказали, що спільними зусиллями можна і великі перешкоди побороти. До праці добровільно ангажувались вірні цілими родинами. Крім власних майстрів, допомагали ще майстри з Голгіч, Середнего та Заставець. Чудовий внутрішній розпис здійснили малярі з Тернополя. Мимо труднощів у придбанні потрібного матеріялу, марківська громада постановила будову церкви закінчити так скоро, як можливо.
З великим одушевленням довідались ми на Заході, що новозбудований храм посвячуватимуть у день празника Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 1993 року. Нас трьох, Евген Сабада, Ігор Сиваник і автор цих рядків залишили летовище в Саскатуні 18 вересня, а 19 приземлились у Львові. Нестача пального (бензини) в Україні відчувається в багатьох секторах економіки, однак, на нас уже чекали дві машини, і добре, бо навряд чи одна машина дала б раду із всіма валізами.
В протягу слідуючих чотирьох тижнів відвідали ми багато місцевостей, включно з гарним Києвом та Каневом, де спочиває наш пророк Т. Шевченко. Тиждень пізніше, у поворотній дорозі з Яремча в Маркову, в Галичу ми завважили, міліція закрила частину вулиці. З цікавости питаємо міліціонера, що сталося, він з поважною міною пояснив, цією вулицею проїжджатиме Патріярх Любачівський. Думаю, Боже, чуда Твої великі, довгими роками не вільно було духовній особі і городом пройти.
14 жовтня в Маркові, в день Покрови Пресвятої Богородиці, в ім’я якої збудована греко-католицька церква, чудовий, теплий день, зібрались люди з цілого села, рівно ж прибули сотні людей з довколішніх парафій, з хоругвами і прапорами. Перед головними дверми церкви відслужено акафист. Опісля отець парох і голова Церковного комітету перетяли стяжку, і двері у нову церкву відкрито. Акт свячення церкви довершили о. мітр. Петро Савіцький з Монастириськ і парох о. Іван Ворончак. Народ виповнив церкву по береги, багатьом довелось стояти на дворі. У церкву внесено привезений із Саскатуну портрет Ісповідника Віри, Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого.
До св. Літургії стали п’ятьох священиків. Гарно, гармонійно співав мішаний хор під орудою диригентки пані Романії Довженко. Після св. Літургії відбувся тричі обхід навколо церкви. Приємно вражало велике число молоді із синьо-жовтими стрічками на раменах, несли хоругви і прапори.
Попереду несли ікону Божої Матері. Відчувалось шелестіння фотоапаратів і «відео» камер, котрі працювали, щоб увіковічити це небуденне свято. На дзвіниці голосно дзвонили усі п’ять дзвонів. На питання, яким чудом дзвони залишилися в добрім стані досьогодні, мій родич пояснив, що дзвони були закопані, лише кілька господарів про них знали.
На закінчення учасники святкувань отримали картинки з відбиткою Пречистої Діви Марії Зарваницької, на яких виднівся автограф св.п. Патріярха Йосифа. Картинки передав о. мітр. Р. Лужний, бувший парох катедри св. Юрія в Саскатуні. Опісля нас трьох запрошено до спільного обіду з Церковним комітетом і священиками. Другого дня, на площі серед села, біля символічної могили відслужено Молебен і Панахиду за спокій душ впавших героїв за волю України. Після Панахиди о. парох виголосив на тему дня священно-патріотичну промову. Мимоволі прийшла думка, ех, якби ми тут, в діяспорі, мали більше подібних священиків…
Треба ствердити, що народ в Україні дуже щедрий і працьовитий. Здвигнути гарну святиню з п’ятьма копулами — це шляхетна гордість для тих, котрі віддали багато днів фізичної праці. За словами пароха о. Івана Ворончака і Церковного комітету, односельчани Маркови з Америки, Англії, Канади та інші своїми пожертвами допомогли у великій мірі. Це благородний почин і другим до наслідування. 16 жовтня, перед нашим від’їздом, марківський хор прощав нас концертом. Гарні, у національному стилі однострої мішаного хору і ті незабутні пісні, котрі ми колись разом у селі співали, зробили на нас вельми приємне враження, яке ніколи не забудеться.
Ярослав Сиваник
Саскатун, Канада
