Преосвященні Владики, Всесвітліші Отці,
Преподобні Сестри, Дорогі в Христі Браття і Сестри!
- Сьогодні, згідно з літургійним уставом, наша Церква святкує празник Благовіщення Пресвятої Богородиці і пам’ять торжественного в’їзду Христа в Єрусалим перед своїми страстями і воскресінням, яке свято український народ зве Квітною або Вербною Неділею.
Свято Благовіщення таке важне в Церкві, що навіть як випаде у Велику П’ятницю, цей же устав приписує священикам служити, вірним узяти участь Божественній Літургії. Спитаймо себе, дорогі Браття і Сестри, чому це свято — пам’ять Благовіщення Пресвятої Богородиці — таке важне? І відповідь коротка і ясна, бо з хвилиною, коли Пречиста Діва Марія у Назареті сказала архангелу Гавриїлу «так» словами: «Ось я раба Господня: нехай зо мною станеться по слову твоєму» (Лк. І, 38) почалося діло нашого спасіння. Марія зачала у своєму лоні Богочоловіка і з цією хвилиною стала Богоматір’ю. Христос-Спаситель прийде на світ у Вифлеємі, виростатиме у Назареті, а на тридцятому році свого життя розпічне свою працю серед народу. Покличе апостолів, проповідуватиме царство небесне, доповнить заповіді Божі заповідями любови Бога і ближнього, закликатиме до покаяння, чинитиме чуда, оздоровлятиме недужих і воскресить умерлих. І вчора ми святкували пам’ять воскресіння Лазаря, а після цього чуда наш Спаситель тріюмфально в’їжджає в Єрусалим, де народ, який прибув до Єрусалиму на свято Пасхи, пальмовими гіллями вітає Ісуса окликами «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, цар Ізраїлів!» (Ів. 12, 13). Христос знає, що цей тріюмфальний в’їзд в Єрусалим — це початок його страсного тижня, бо після Тайни Вечері в четвер, під час якої він установить Таїнство Пресвятої Євхаристії, почнуться його страсті, його хресна дорога, бичування, оплювання і замість «осанна!» цей же сам народ кричатиме: «Геть із ним! Розпни його!.. Нема у нас царя, крім кесаря!» (Ів. 19, 15). Та Христос має сповнити волю Отця. Він має відкупити ввесь людський рід, і щоб це осягнути, він помре ганебною смертю на хресті, але третього дня воскресне, яким воскресінням він доказує, що смертю смерть подолав, і що завжди перемагає добро над злом, правда над кривдою, і що Бог справжній і єдиний володар всієї вселенної.
Ось думки, які стоять перед нашими очима в цю Квітну Неділю, у свято Благовіщення, тиждень перед празником празників Христової Пасхи.
- Та сьогоднішній день має для нас ще особливе значення, бо представляємо всій Українській Церкві і Народові двох єпископів, Владику Івана Хому — Апокризіярія-Прокуратора Глави Української Греко-католицької Церкви при Римському Апостольському Престолі й Владику Любомира Гузара — Екзарха Київського і Вишгородського, які перед дев`ятьнадцятьома роками, саме у Лазареву Суботу, 2 квітня 1977 року, разом з покійним Владикою Стефаном Чмілем одержали єпископську хіротонію з рук святої пам’яти Патріярха Йосифа Сліпого.
Подібно як Пресвята Богородиця сказала «так» Божому промислові в день її Благовіщення, так і наші Владики Іван і Любомир сказали Богові «так», коли відчули Христове покликання і стали священиками його Церкви. З такою ж відданістю Божій волі вони служили Церкві, й коли покійний Блаженніший Йосиф у своїй журбі за долю Церкви і Народу, які стояли у 1977 році під загрозою повного знищення, покликав їх до архиєрейського служіння, прийняли вони цей тягар і хрест з упованням на Божу поміч і в дусі послуху, як це зробила Пресвята Богородиця у день її Благовіщення.
Не місце тепер вичислювати всіх подій і переживань, які доводилося переходити цим двом Владикам і нам упродовж тих дев’ятнадцятьох років. Фактом є, що Христос-Богочоловік, бачачи недолю нашої Церкви і народу, показав поновно свою силу. Правда перемогла, Церква і народ стали вільними, і Святіший Отець Папа Іван-Павло ІI, за нашими усильними змаганнями, публічно визнав архиєрейську гідність Владик Івана і Любомира, йде назустріч нашим проханням і спільно з нами надає їм нові, важкі обов’язки дальшого служіння Українській Греко-католицькій Церкві. За це глибоке розуміння потреб нашої Церкви ми висловлюємо Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові II нашу щиру вдячність.
- З поверненням релігійної свободи в Україні повертаються поступово і права нашої Церкви. Від підписання Берестейської Унії в 1596 році Київські і Галицькі митрополити мали при Римському Апостольському Престолі своїх апокризіяріїв-прокураторів, себто представників, які дбали про це, щоб справи нашої Церкви були відповідно представлені в столиці християнського світу, у Римі. 1637 року папа Урбан VІІІ дарує українському народові двір-будинок у Римі при площі Мадона деї Монті 3, найстарший пам’ятник Української Церкви поза межами нашої батьківщини, в якому проживають і діють апокризіярії-прокуратори Київської і Галицької митрополії.
Тепер ми відновляємо це право, і таким апокризіярієм-прокуратором стає Владика Іван Хома, завданням якого буде пильно дбати про незалежний розвиток справ нашої Церкви при Апостольській Столиці в Римі.
- П’ять років уже минуло, коли Глава Української Греко-католицької Церкви повернувся до свого престолу у Львові, після насильної довголітньої відсутности. Ще живо стоїть перед нашими очима ця Квітна Неділя перед п’ятьома роками, коли спільно з нашими архиєреями і священиками ми вперше служили Архиєрейську Святу Літургію перед многотисячною масою народу.
За той час чимало пороблено праці. Відновлено працю над духовною і моральною обновою народу, поставлено відповідні інфраструктури, скликали ми Синоди, перенесли тлінні останки Патріярха Йосифа, відновлено діяльність наших духовних семінарій і Богословської Академії, в особливий спосіб дбаємо про освіту, Церква взялася за катехитичну працю, здійснення її соціяльної науки, приступилося до цілого ряду діл любови й милосердя. Одначе основне завдання Церкви — це праця душпастирська, відновленої євангелізації для спасіння душ. І в скорому часі стало ясним, що багато наших вірних проживає поза межами Галичини, Закарпаття і Буковини, а розсіяні вони по всій центральній, північній, східній і південній Україні, не говорячи вже про наші поселення в Білорусі, Прибалтійських країнах, Росії й Казахстані. Синод Єпископів Української Греко-католицької Церкви неодноразово повторяв Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові ІІ, що з душпастирських рацій слід відновити ієрархічну структуру нашої Церкви у Східній Україні, де мимо важких обставин сьогодення під сучасну пору існують біля 80 греко-католицьких громад і працює 34 священиків і 12 монахинь. Вірних нелегко підрахувати саме із-за тих важких обставин, одначе вважаємо, що не буде перебільшенням, коли скажемо, що їх може бути бодай шістьсот тисяч. З тих же душпастирських причин ми просили Святішого Отця, щоб затвердив за нами звичайну судовласть-юрисдикцію над територією всієї України, а ми вже минулого року назначили Візитатора для Східньої України для кращого обслуговування тих же вірних. І знову знайшли ми зрозуміння Римського Архиєрея. Святіший Отець визнав за нами юрисдикцію по всій Україні.
Створення Київського і Вишгородського Екзархату і номінація Екзарха в особі Владики Любомира Гузара — це здійснення цієї судовласти- юрисдикції та черговий крок закріплення нашої Церкви по всій Україні. Є це і здійсненням задумів Слуги Божого Митрополита Андрея, які він розпочав у своїй праці для з’єднання Церков. Прикладом для Вас, Владико Любомире, нехай стане Митрополит Андрей і наш Святитель і Попередник, покійний Патріярх Йосиф, який ще в 1939 році став Екзархом Великої України.
Вчора на Великій Вечірні ми співали: «Днесь благодать Святого Духа нас зібрала», і сьогодні, під дією благодаті того же Святого Духа, ми представляємо Владик Івана і Любомира всьому світу. Вчора і сьогодні ми раділи чудом Христовим — воскресінням Лазаря і тріюмфальним в’їздом нашого Спасителя у Єрусалим. Гряде Страсна Седьмиця, прийде і Страсна П’ятниця, та неодмінно ми знаємо, що наступить Христове воскресіня — перемоги Божої, перемоги добра над злом.
Таким буде і ваше єпископське служіння, Дорогі Владики Іване й Любомире! Ви вже давно сказали «так» Богові в день Ваших священичих і архиєрейських свячень, саме у Лазареву суботу. Сьогодні ми представляємо Вас Божому Народові, так як Христос себе представив у всій скромності, але і в славі у день його в’їзду в Єрусалим. Надходить час щоденної, трудної і клопітливої праці архиєрейського служіння, на якій зазнаєте багато труднощів, перепон та терпінь. Одначе нехай стоїть перед Вами повсякчасно свідомість Христового Воскресіння, що завжди і остаточно перемагає правда, справедливість і добро.
- З цієї радісної нагоди вважаємо нашим обов’язком згадати архиєрея Стефана Чміля, який того самого дня, у тих самих обставинах з рук святої нам’яти Патріярха Йосифа отримав разом з Владиками Іваном і Любомиром єпископську хіротонію. Відійшов він від нас передчасно у вічність ще у січні 1978 року. Напевно, сьогодні він радіє з нами з небесних висот і вимолює для Вас, Владики Іване і Любомире, Божих благодатей враз із Вашим святителем Патріярхом Йосифом.
- На Вас, Преосвященні Владики Іване і Любомире, з великими надіями глядить увесь Український Божий Люд. Тепер від Вас як членів Синоду Єпископів Української Греко-католицької Церкви очікується щирої і відданої праці на основі Вашого досвіду і незвичайної підготовки до поручених Вам завдань. Будьте вірними послідовниками Слуги Божого Митрополита Андрея і Патріярха Йосифа, з якими так нерозлучно зв’язане Ваше життя і Ваша праця. Здійснім спільно їхні наміри. Нехай Дух Святий просвітить Вашу апостольську працю і пам’ятаймо завжди слова Христові, що «хто більший, нехай буде немов найменший, а наставник — як слуга» (Лк. 22, 26-27), що «Син чоловічий прийшов не щоб йому служили, але щоб служити і дати своє життя як викуп за багатьох» (Мт. 20, 28).
Нехай благодать Святого Духа, що зібрала нас усіх тут, буде з усіма нами по віки віків. Амінь.
