Із вибором на папський престол кардинала Бергольйо, який обрав собі ім’я Франциск, до влади прийшов прихильник децентралізації. Перший дзвінок про це пролунав одразу ж в день його об рання, коли, вийшовши до народу, Франциск промовив: «…перш, ніж єпископ (Риму, тобто Папа) благословить народ, помоліться, щоби Господь благословив мене». Така заява новообраного Папи в момент представлення, коли аудиторія його слухачів є найширшою (оскільки можна гарантувати, що ці слова передадуть усі інформагенції, включно зі світськими), була сприйнята як програма. І програма ця свідчила, що для нового понтифіка пер винним є народ – від народу йде легітимація єрархії, народ вимолює благословення, в тому числі для найвищого єрарха – Папи Римського. А якщо благословення єрархія приймає за молитвами народу (а не лише народ за молитвами єрархії), то це мало б потягнути за собою й зміну в розподілі повноважень у Церкві. Ці кілька слів новообраного Папи дали підставу припустити, що він представляє іншу еклезіальну модель, аніж його попередник. Модель, де, як і в теорії демократії, джерелом влади є народ.
Повний текст статті читайте у друкованій версії журналу
