Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Українська Церква в системі Канонічного права Східніх Католицьких Церков

(Продовження II)

Повище названу статтю о. д-ра Віктора Поспішіля,
перша частина якої появилась у жовтневому числі
і через недогляд не було відмічено що це є передрук статті
з журнала «Дзвони». Просимо вибачення за цю неувагу.

Тому, що стаття незвичайно актуальна та добре, з знанням справи написана
передруковуємо її повністю та пропонуємо нашим читачам
запізнатись з її думками та змістом.

Редакція

Вибір Патріярха

Приписи відносно вибору патріярха у Східніх Католицьких Церквах можна знайти в КС (Клері Санктітаті) — моту пропріо Папи чи декреті, яким проголошено в 1957 р. для всіх Східніх Католицьких Церков ту частину канонічного права, що відноситься до управління поодиноких Церков: це те, що в цивільному праві називаємо конституційним законом. Був це тимчасовий закон, бо він мав стати пізніше частиною окремого кодексу канонічного права для Східніх Католицьких Церков. Другий Ватиканський Собор припинив відразу цю кодифікаційну працю. Коли рішено, що нові ідеї й принципи, які випливають з його рішень, вимагають ревізії кодексу канонічного права Латинської Церкви, тоді це саме застосовано й до кодифікації канонічного права Східніх Церков. Над цією ревізією працюють тепер у Римі. Український єпископ Мирослав Марусин є екзекутивним віцепрезидентом цієї Папської Комісії.

Правила, подані в КС щодо вибору патріярхів, відносяться і до верховних архиєпископів. Законодавство щодо вибору католицьких патріярхів різниться від законодавства, яке обов’язує Східні Православні Церкви в тому, що ці останні дозволяють на участь, крім єпископів,іще й іншого духовенства та «представників мирян; про це будемо говорити пізніше.

Місце й час вибору. Ось що кажуть про це дотичні канони.

Канон 221. Патріярха назначує синод єпископів його патріярхату під час канонічних виборів, що їх, згідно з законом, скликав і належно відкрив адміністратор патріярхату на підставі кан. 308, ч. 3.

Канон 222. Синод має відбутися в патріярхальному приміщенні, або в іншому місці, назначеному адміністратором патріярхату за порадою отців синоду, одержаною навіть і листовно.

Канон 223. Синод слід відбути впродовж одного місяця від дня опорожнення престолу, хіба що партикулярне право приписує коротший час.

Якщо патріярший престол опорожнився через смерть патріярха, вибір нового наступає звичайно після похоронних обрядів. Якщо ж патріярх зрезиґнував, тоді виборчий синод мусить бути скликаний не пізніше як один місяць від дня резиґнації. Закон даної Церкви може визначити коротший речинець, але це неправдоподібне, бо тепер майже всі Східні Католицькі Церкви мають єпископів, що перебувають у далеко віддалених країнах.

Єпископи як виборці. Канони приписують ось що:

Канон 224. Ч. 1. У виборі патріярха всі, і тільки єпископи, включно з титулярними єпископами, мають активний голос, якщо їх вибрано й затверджено згідно з законом, навіть тоді, коли вони ще не одержали єпископської хіротонії, за вийнятком тих, що їх вичислює кан. 109, ч. 1.

Ч. 2. Духовні, що не мають сану єпископа, рішуче виключені від синоду, за вийнятком тих, що згадані в кан. 228, ч. 1, 2.

Ч. 3. Мирянам, яке б становище чи владу вони не мали, не можна втручатися у вибір патріярха, чи то через участь у синоді, чи через поручення кандидатів, чи будь-яким іншим способом. Кожний противний цьому звичай оцим уневажнюється і будьякий противний цьому привілей касується.

Канон 225. Ч. 1. Всі запрошені єпископи мають поважний обов’язок взяти участь у виборі.

Ч. 2. Якщо вони думають, що не мають змоги взяти участи в виборі з огляду на оправдані перешкоди, то мають подати на письмі свої причини синодові, якого рішенню мусять повинуватися.

Католицьке канонічне право йде тут за приписами давніх синодів, які допускали деяких не-єпископів до обговорення доктринальних або дисциплінарних справ, головно якщо вони репрезентували єпископів, але виключали всіх, що не були єпископами, від вибору єпископів, включно з патріярхами. В пізніших сторіччях маємо до діла із встряванням у вибір церковних достойників, світських володарів — візантійських цісарів, російських царів та ін.

Нарис майбутнього кодексу для Східніх Католицьких Церков далі виключає від вибору патріярха всіх тих, що не є єпископами. Це пояснюють труднощами, яких зазнали східні католицькі патріярхати в колишній турецькій імперії, у зв’язку з домаганням мирян брати участь у виборі їхнього патріярха. Кожна така Церква була свого рода «Нацією» в рамцях урядові структури отоманської імперії, а патріярхи займали позицію етнарха своїх вірних та займалися теж усіма їхніми справами цивільного характеру. Різні політичні партії серед мирян намагалися вибрати патріярха, прихильного їхній ідеології, і тому не звертали уваги на кваліфікації, потрібні їхньому майбутньому духово-релігійному провідникові. Після довгої й завзятої боротьби вдалося Східнім Католицьким Церквам виелімінувати такі посторонні впливи та виключити від виборів усіх, крім єпископів.

Страх перед надмірним встряванням світських у виборчому процесі знов появився, тому при сучасній ревізії майбутнього кодексу для Східніх Церков рішено не віддалятися від приписів усталених у декреті КС, який дає право активного голосу тільки єпископам. Не звертається уваги на те, що Божий люд може бути основно зацікавлений тим, кого виберуть патріярхом. Характер Східньої Церкви, головно католицької, як соціологічної групи sui generis, релігійного етносу, призначує патріярхові у додатку до його позиції, як релігійного провідника, також світську, соціологічну ролю етнарха, а це виправдує бажання вірних грати відповідну ролю при виборі свого патріярха.

Деякі східні католицькі патріярхи виявили, у приватних розмовах, свою готовість дозволити єпископам неформально прислуховуватися до думок і пропозицій мирян і духовенства, але вони не бажають допустити нікого іншого до самого вибору, крім єпископів. Я хотів би запропонувати щось інше, а саме, щоб самі єпископи вибрали трьох кандидатів та дозволили національному зібранню, складеному з єпископів, представників духовенства, чоловічих і жіночих монаших чинів та мирянства вибрати патріярха з цієї листи трьох кандидатів. Це зарезервувало б правдиву селекцію єпископам і це можна б виправдати ось так: досвід з інших ділянок суспільства показує, що при оцінці кваліфікацій професійної особи компетентні тільки інші члени тієї самої професії. Так, наприклад, тільки лікарі можуть вибрати лікаря, що очолює медичну опіку в даному шпиталі, хоч щоденне адміністрування різних шпитальних справ може бути в руках не-лікаря. Це перешкодило б творенню різних політичних фракцій та інших світських впливів. Конституції різних не-католицьких патріярхатів ідуть за цією методою: вони призначують синодові єпископів завдання запропонувати більшому виборчому зібранню трьох кандидатів, з яких одного треба вибрати. Можна твердити, що вибір електорів є справді вузький та що вони в дійсності не мають більшого впливу на те, хто буде патріярхом. Це правда, але й не можна заперечити факту, що психологічні користі, які випливають з такої процедури, мають велике значення для майбутнього успіху праці патріярха. Він може твердити, що його вибрав увесь народ, а його Церква, духовенство, монаші чини й мирянство будуть почуватися багато більше зв’язаними з ним синівським довірям і льояльністю, якщо вони брали участь у його виборі.

Беручи до уваги позитивний досвід Православних Церков у ділянці концесій, пороблених мирянам, щодо їх ролі в виборі патріярха, я не хотів би, щоб таку можливість усунено в майбутньому кодексі для Східніх Католицьких Церков. Я розумію, що ці Церкви не можуть нагло завернути процес виключення мирян від вибору патріярха, що наступило в висліді боротьби в XIX ст. Чи не повинні ми звернути нашу увагу на знаки часу, на факт, що вступаємо в таку історичну епоху, в якій Церкви мусять почати активно діяти, щоб зовсім не втратити льояльности вірних? Тільки тоді, коли Божий люд матиме нагоду побачити, що його участь у житті Церкви — на місцевій, епархіяльній і патріярхальній площинах — набирає відповідального значення та коли він усвідомить собі своє становище, як частини Христового Тіла, тільки тоді можемо мати надію на тривкий розвиток Східніх Церков.

Його Блаженство Патріярх Йосиф свідомий того, що мирянству треба призначити певний уділ у процесі церковних рішень, хоч він походить з традицій і часів, які не знали нічого про участь мирян у вирішуванні справ Церкви, за вийнятком того, щоб їх уважати за почесних і мовчазних гостей, як це було з двома представниками Львівського Ставропигійського Братства на митрополичому синоді в 1891 р. Він поробив відповідні провізії в проекті Патріярхального Уставу. Навіть якщо б Апостольська Столиця апробувала участь декого з-поза єпископату у виборі майбутнього голови Української Католицької Церкви, то завчасно думати, щоб там включено мирян. Передусім ціла Церква мусіла б бути так зорганізована згідно з тими пропозиціями, щоб вибір міг відбутися гладко та без жадних задержок і труднощів.

Приписи в справі виборчої процедури. Про це так написано в канонах КС:

Канон 226 § 1. Якщо після правосильного скликання, дві треті тих, що мають активний голос і які не перешкоджені законною причиною, є приявні в місці призначеному згідно з кан. 222, синод слід визнати канонічним і можна відбути вибір.

§ 2. За вийнятком припису кан. 110, право віддавати голос зарезервоване для тих, які приявні в місці вибору; це виключає тим самим можливість голосувати листовно або через заступника.

Канон 227. Якщо Апостольський Престіл не зарядить інакше в окремому випадку, предсідником для вибору патріярха є найстарший хіротонією єпископ з-поміж єпископів підчинених патріярхові, хібащо партикулярне право заряджує щось інше.

Канон 228. § 1, Ч. 1. Перед вибором, що відбувається таємним голосуванням, слід призначити двох скрутаторів, які разом із предсідником виконують обов’язки згадані в кан. 113. Ч. 2. Тих скрутаторів слід вибрати з-поміж отців синоду або із священиків згідно з приписами партикулярного права.

§ 2. Крім скрутаторів, предсідник синоду призначить секретаря за порадою двох найстарших хіротонією присутніх єпископів.

§ З, Ч. 1. Всі ті, що згадані під ч. 1 і 2, мають скласти присягу, що виконуватимуть совісно свої обов’язки та що дотримають таємниці відносно всього, що відбувалося на зібраннях, навіть після закінчення вибору. — Ч. 2. Скрутаторам голосів заборонено силою святости їхньої присяги виявити таємниці навіть самим отцям синоду, як хто голосував.

Канон 229. § 1. Карта до голосування підготовляється згідно з приписом партикулярного права. Голосування відбувається згідно з приписами загального права, хібащо партикулярне право заряджує інакше.

§ 2. Поки почнеться вибір патріярха, кожний з отців мусить скласти присягою обіцянку, що буде вибирати в кожному голосуванні того, про кого думатиме, що згідно з Божою волею його треба вибрати.

Канон 230 § 1. Треба пам’ятати, що вибраний той, який одержав дві треті голосів, не рахуючи неважних голосів.

§ 2. Голосування треба продовжувати аж поки кандидат не одержить двох третіх голосів.

Канон 232. Якщо вибір не наступить упродовж п’ятнадцяти днів від початку синоду, назначення патріярха переходить на цей раз до Римського Архиєрея.

Канони говорять ясно й докладно. З уваги на те, що дві треті єпископів вибирають майбутнього патріярха, він може уважати себе справжнім представником цілої своєї Церкви. Такі ситуації, які трапляються в деяких народів, коли вибраний президент одержав тільки незначне число голосів більше, ніж його противник, як наприклад, коли президента ЗС& Кеннеді вибрано, замість Никсона, меншою ніж однопроцентовою більшістю, або інша можливість — коли патріярха вибирають з-поміж кількох кандидатів, хоч він одержав менше, ніж половину відданих голосів, не може трапитися при виборі східнього патріярха.

Кваліфікації кандидата. Канон 231 звучить:

Щоб кандидата можна було вважати кваліфікованим до патріяршої гідности, він мусить, у додатку до вимог до єпископської гідности, вичислених у кан. 394, ч. 1 (1, 2, 5, 6,) а) мати принайменше сорок років, б) бути принайменше священиком десять років.

Вимоги, що їх ставимо до кандидата на патріярха, мусять бути такі, як вимоги до майбутнього єпископа; про це будемо говорити пізніше. Він не мусить бути єпископом, одначе мусить бути принайменше священиком. Вибір світської особи сьогодні неможливий.

Переведення вибору. Про це говорять такі канони:

Канон 233. Якщо вибір наступить згідно з законом, предсідник негайно повідомляє про це вибраного, а якщо вибрали предсідника, тоді той, що заступає його, іменем цілого синоду, проголошує йому вибір, згідно з формою і способом, що панують у кожному обряді, хібащо заходить випадок кан. 235, ч. З (1).

Канон 234. Вибраний мусить заявити протягом двох днів одержання повідомлення, чи приймає вибір, чи відмовляється від нього. В противному випадку він тратить усяке право, яке здобув вибором.

Канон 235. § 1. Якщо вибраний зрікся, електори мусять негайно приступити до нового вибору.

§ 2. Якщо вибраний приймає вибір, тоді синод має приступити до проголошення його вибору та інтронізації, згідно з приписами його обряду, якщо він єпископ, не виключаючи вибраного й назначеного єпископа, належно затвердженого, хоч він єпископського сану ще не одержав, але виключаючи єпископів, які канонічно зреклися єпископського уряду, або яких усунено, та тих, про яких говорить канон 109, § 1.

§ 3. Ч. 1. Якщо вибраний не є таким, синод негайно повідомить Римського Архиєрея про вислід вибору; це здержує проголошення та інтронізацію вибраного. Отці і всі, які з будь-якої причини брали участь у виборах, або будь-яким способом довідалися про вислід виборів, мусять зберігати таємницю щодо висліду виборів, навіть у відношенні до вибраного, поки не прийде урядово затвердження його і цього не подадуть до загального відома.

Ч. 2. Отці синоду можуть у міжчасі повернутися до своїх осідків, але мають бути готові вернутися на синод, як тільки наспіє відповідь від Римського Архиєрея.

Ч. 3. Після одержання затвердження від Римського Архиєрея, вони приступлять до торжественного проголошення та інтронізації патріярха.

Ч. 4. Якщо вибраний не одержав затвердження від Римського Архиєрея, вони негайно приступлять до нових виборів.

§ 4. Кандидат, вибраний до патріяршої гідности, який не має єпископського сану, якщо він з тих, про яких говориться у § 2, має прийняти єпископську хіротонію перед інтронізацією. Але якщо він з тих, про яких говорить § З, ч. 1. то може одержати єпископську хіротонію лише після затвердження його Римським Архиєреєм.

Останній канон передбачає кілька можливостей:

1. Якщо вибраний кандидат є єпископом патріярхату, його можна зараз проголосити патріярхом та впровадити в уряд згідно із звичаєм його Церкви. Не є потрібне, щоб Папа потверджував цей вибір. Священик, вибраний на єпископа і затверджений Папою на цей уряд, може бути вибраний патріярхом хочби він ще й не був висвячений на єпископа.

2. Єпископ, якого його синод вибрав на верховного архиєпископа, мусів би насамперед одержати потвердження від Папи, як цього вимагає канон 325. Одначе, з уваги на те, що в майбутньому кодексі для Східніх Церков верховний архиєпископ є рівний патріярхові в усьому за вийнятком гідности, ця різниця зникне і його можна буде відразу впровадити в уряд.

3. Якщо вибраний кандидат не є єпископом з даного патріярхату, або якщо він є тільки священиком, тоді його особу мусить Папа насамперед визнати відповідною на цю гідність. Згідно з кан. 254. КС, тільки ті священики можуть стати єпископами, яких імена Папа поставив на листу священиків, що їх можна вибрати на єпископів, або, якщо вони не є на такій листі, коли Рим затвердив їхній вибір. Про це скажемо більше, коли будемо говорити про єпископів. Проти такого ограничення прав Східньої Церкви вибирати своїх власних єпископів виступили деякі католицькі патріярхи.

Чергові канони, що займаються цією проблемою, такі:

Канон 236. § 1. Новий патріярх має вислати звідомлення Римському Архиєреєві про вибори, разом з підписаними ним документами, визнанням віри, складеним ним згідно з приписаною формою перед синодом, і присягу вірности, прохаючи одночасно про молитовне об’єднання і палліюм, що є знаком повноти архиєрейського уряду.

§ 2. Синод має одночасно вислати звіт до Римського Архиєрея синодальним листом, що вибір відбувся згідно з приписами права та що новий патріярх склав визнання віри і присягу вірности й підписав їх у приявності синоду, та має теж просити про молитовне об’єднання і палліюм для патріярха.

Канон 237. § 1. Ч. 1. Протокол вибору, коли його скінчили й підписали предсідник, скрутатори і протоколянт, має бути дбайливо збережений у таємному архіві патріярхату.

Ч. 2. Було б добре, щоб усі отці синоду додали свої підписи до згаданих підписів, якщо партикулярне право вимагає цього.

§ 2 Новий патріярх. Має одержати посвідку про вибір, підписану згідно з § 1.

Канон 238. § 1. Патріярх, вибраний та інтронізований згідно з кан. 235, здобуває повне право на свій уряд, якщо задоволив вимогу в § 3.

§ 2. Патріярх-елект, про якого згадує кан. 235, § З, який будь-яким способом довідався про свій вибір, не має права в жадному випадкові, покликуючись на свій уряд, втручатися в адміністрацію патріяршого уряду чи це в духовних чи дочасних справах, поки не одержано від Римського архієрея затвердження вибору.

§ 3. Законно обраному й інтронізованому патріярхові забороняється скликати патріарший синод, про який згадує канон 340, § 1, та вибирати або хіротонізувати єпископів, поки він не одержить торжественно затвердження в консисторії і палліюм.

Канон 239. Кожна особа, що бере участь у синоді, мусить скласти присягу, що збереже таємницю навіть після закінчення виборів, навіть відносно того, кого вибрано та відносно справ, які безпосередньо чи посередньо торкаються голосування.

Вимога, що патріярх не може виконувати всієї своєї патріяршої влади, поки не одержить палліюма від папи, вимагає деякого пояснення цього звичаю. Під словом «палліюм» розуміємо сьогодні літургічну ризу латинського обряду, хоч її відповідником у більшості східніх обрядів є риза з подібним виглядом і символічним значенням — омофор. Вони мають форму одіння для плечей, свого роду шалика, що його вживали чоловіки й жінки серед старовинних римлян і греків, як це знаємо з мозаїк і статуй з тих часів. Не можна встановити часу, коли палліюм-омофор став виключно церковним одінням, ні коли його призначили виключно для єпископів. Сьогодні кожний єпископ візантійського, вірменського й сирійського обрядів носить омофор, під час коли палліюм зарезервоване для деяких єпископів латинського обряду, а саме, крім папи, для патріярхів і митрополитів.

Від часів середньовіччя палліюм так змалів, що сьогодні його дві вертикальні стрічки довгі на приблизно 12 інчів; зате омофор сягає нижче колін, подібно як виглядала латинське палліюм на середньовічних образах. Палліюм роблять з білої вовни, частина якої походить від двох ягнят, що їх передають кожного року, як податок, Монаші Лятеранські Крилошани св. Авґустина, Раді Крилошан св. Івана Лятеранського в Римі. Палліюм роблять черниці св. Аґнети з вовни ягнят. Папа благословить їх, і їх держать у скрині біля гробу св. Петра.

Коли вибрано патріярха, або Папа назначив митрополита, він одержує палліюм від Папи особисто, або через делегата. Українські митрополити завжди просили про палліюм та одержували його, але не вживали його, бо виглядало на абсурд класти маленьку ризу на велику з тим самим значенням, зн. на омофор. Митрополита ховали з палліюмом.

З огляду на історичне походження палліюма з традиції латинського обряду, та тому, що це є символом заперечення автономії Східніх Католицьких Церков, і тому, що кожний єпископ Східніх Церков уже носить подібну ризу, треба вимагати, щоб новий східній католицький кодекс усунув звичай надавання палліюма східнім патріярхам.

Поділитися: