В цій статті ми торкнемося однієї страшної суспільної хвороби, а саме говоритимемо про занепад християнського подружого життя. Після останніх двох світових воєн у нашій добі шаліє страшна епідемія, а саме розводи. Тому не від речі буде призадуматися на нерозривністю і вірністю християнського подружжя і над питанням причини їх ламаня. Де криється причина нехтування твердих християнських засад і де шукати сили, щоб зберегти християнські подружжя морально здоровими та, що найважніше, щоб українські супруги, звінчані в церкві осталися нерозривні. Бо справа нерозривности подружжя і подружної вірности поміж супругами є зв’язані з нашою святою вірою.
Чи треба пригадувати, що подружжя це св. Тайна! У святому письмі написано з притиском, «що Бог з’єднав, чоловік хай не розлучає». А св. апостол Павло порівнює супружу-подружу зв’язь із зв’язком Ісуса Христа з Його Церквою. Тому, як не можливо Ісуса Христа відділити від Церкви, так же само не можна розірвати супружо-подружної зв’язи! Ісус Христос безсумнівно знав усі випадки нещасливих чи недібраних подруж, то всежтаки не дав будьяких вказівок, щоб святу Тайну подружжя уневажнювати, або без важливої причини-рації злагіднювати. Євангелист Марко записав таку заповідь Христа: «Хто відпустить свою жінку і звінчається з іншою, той чужоложить з нею, а якщо жінка покине свойого чоловіка й віддасться за іншого, чужоложить».
Призадумуючись глибше над цією наукою Ісуса Христа, то на питання, чому Він дав таку відповідь усім, які ломлять подружу зв’язь, себто чому встановлена така Свята Тайна (7-ма), то мусимо дійти до правильного висновку, що Божі заповіді, це не батіг на людей, а сторожі правопорядку, як у житті одиниці, родини, так і в суспільному ладі. Друге це те, що Божі закони встановлені для всіх людей і всіх часів. Так і зі святою Тайною про нерозривність християнського подружжя. Очевидно, бувають випадки, що цей закон прикрий, головно тоді, коли життя між недібраними подругами стає прямо нестерпне. Одначе саме тому, що це Божий закон, а надобавок загальний закон, даний Божественним Спасителем для усіх людей, то не можна його нехтувати, а тим більше уневажнювати в поодиноких випадках. Чому? Бо тоді міг би захитатися цілий моральний правопорядок. Христова Церква може давати диспензи-звільнення від своїх законів, якщо є для цього важливі причини, але ніяк не може звільнити людей-християн від Божих законів, а подружжя установив Бог ще в раю. Знова ж у новому завіті Ісус Христос підніс подружжя до достоїнства святої Тайни!
На основі світських статистик можна доказати, скільки втрат понесли ті держави, в яких заведено цивільні вінчання, себто вможливлено розводи, а навіть їх пропаговано (СССР). У Франції практика цивільних вінчань, а в слід за тим розводи, спричинили зменшення приросту населення. У СССР зновуж можна було запримітити цілі зґраї дітей, кандидатів на різних злочинців, які ватагами шлялись від міста до міста, незнаючи ні батька ні матері, не маючи родинного дому, ані родинного виховання. З цього висновок, що добро дітей вимагає єдности подружжя, а не розводів. Належне виховання можуть дати своїм дітям тільки мати і тато, які живуть бездоганним християнським життям. Бо ні друга «жінка», чи другий «чоловік» за життя ще першого подруга чи подруги ніколи не будуть для дітей матір’ю чи батьком, але завжди остануться чужими людьми, влізливцями у їхньому батьківському домі.
Вкінці і для самих подругів є необхідна єдність і нерозривність подружжя. Без неї неможлива правдива любов, ані тривка супружа вірність. Бо справжня любов, що є фундаментом і душею у подружному життю, не терпить розлуки, себто розводу, чи навіть т. зв. сепарації.
Отже, якщо ми з довір’ям уповаємо на Бога, а Йому належиться від нас беззастережне довір’я, тоді висновок є простий: Господь не посилає нікому життєвих тягарів понад його сили. Першу і найбільшу ласку двигання труднощів подружого стану ми, християни, одержуємо саме в святій Тайні Подружжя! Вона помагає нам видержати у вірності, зберегти несплямлену любов і подружу чесність та сповняти всі обов’язки подружого стану і нести тягар виховання дітей. Мусимо зрозуміти, що християнська релігія не є релігією вигод. Ми впрочім цінимо високо ті речі, що їх осягаємо з великим трудом, а нехтуємо ті справи, які не коштують нас ніякого зусилля чи труду.
Треба поглянути бодай одним оком на причину фальшивих поглядів на нерозривність подружжя, що бувають також і між нами на нових поселеннях у діяспорі. Ми тепер живемо в розсіянні поміж людьми різних віровизнань, які дозволяють на розводи. Часто сусідуємо з людьми, що зовсім байдужі до християнської релігії, або ставляться до неї ворожо. І так фальшиві погляди на подружжя закрадаються і до душ наших людей, які на рідних землях України визнавали здорові християнські принципи та строго їх придержувалися. Тому розводи там були великою рідкістю. Ми там були справжніми християнами. Якщо ж отже хочемо зберегти нашу спільноту на поселеннях здоровою, то треба засуджувати жахливу недугу розводів у подружому життю. Цій недузі слід присвятити більше уваги в нашій пресі,у суспільних установах, а зокрема в молодечих організаціях, бо розводи в останніх роках стали просто «модними» серед наших молодих подружих пар. Бо якщо розводи серед нашої молодої Генерації будуть множитися тоді це стане джерелом затроєної води для родин, громади та спільноти.
