Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

До проблем Надзвичайного Синоду

Надзвичайний Синод, що його скликав Папа Іван Павло II в порозумінні з Патріярхом Йосифом і який відбувся при кінці березня 1980 р. викликав цілу низку різних інтерпретацій в чужинецькій, як також українській пресі. Звичайно такі речі стаються, коли немає офіційного становища до цих подій і то так з сторони Апостольської Столиці, як і з Патріяршої Канцелярії. Так було в перших днях після відбуття Надзвичайного Синоду і майже так осталось по сьогодні. В загальному інформація в пресі не була рівна, а подекуди навіть були розбіжності. Якщо хтось кормить себе інформаціями з джерел єп. А. Горняка, а зокрема його найновіших Церковних Вістей, за квітень 1980 p., то може мати зовсім викривлений образ, протилежний до цього що сталося.

Поволі, на основі більше світла, офіційних і пів-офіційних інформацій, можна спокійно і більш докладно проаналізувати факти, що мали місце на Надзвичайному Синоді та дати хоч приблизну їх оцінку, не ставлячи ще крапки над «і». Після перших вісток про відбуття Надзвичайного Синоду і вибір коадьютора для Патріярха Йосифа митр. Мирослава Любачівського серед нашого мирянства було захоплення, як також розчарування. Були також скрайно критичні думки, як також дуже солодкі і захоплюючі. Здається, що не було причини ні до захоплення, ні до розчарування. Все це сталось дуже рапідно, інформації іноді були далекі від правди, а подекуди тільки півправди. Ще по сьогодні трудно ствердити, що наша Церква осягнула, якими атрибутами її наділено? Поза одним, знаємо, що митроп. Мирослав Любачівський став вибраний і затверджений папою коадьютором, все інше спирається на більше, чи менше переконливій інтерпретації, а при цьому відповідному славословію. Звичайно, це було логічне і має своє оправдання, бо воно спиралось на обмежених інформаціях.

Лист Папи Івана Павла до Патріярха Йосифа з 5 лютого ц. р.

Зараз є доступні промови виголошені на Надзвичайному Синоді Папою Іваном Павлом II, які кидають багато світла. Коли я писав статтю у травневому числі на цю тему не все було мені доступне, навіть із згаданих промов, а також я не був познайомлений з листом Папи Івана Павла II до Патріярха Йосифа з 5 лютого ц. p. Цього листа одержав в останній хвилині перед замкненням травневого числа, так що тільки вспів його ще помістити без жадної нотатки. Цей лист якимсь чином став публічною тайною і тому в цьому порядку його поміщено на сторінках журнала за травень. У листі поруч шанобливости Папи Івана Павла до Патріярха Йосифа є повторена політика і становище супроти нашої Церкви, а тим самими супроти Патріярха Йосифа Папи Павла VI, іншими словами для нас нічого нового. Все ж таки не хочеться вірити, що Патріярх Йосиф прийняв цей лист і погодився в таких обставинах дати свою згоду на відбуття скликуваного папою Надзвичайного Синоду. Хочемо звернути увагу на маленьку детайль, але яка має своє значення. Що хоч Папа Іван Павло II виявився великим володарем, але все ж таки не дозволив собі скликати цього Надзвичайного Синоду без згоди і порозуміння Патріярха Йосифа. Згода Патріярха Йосифа була потрібна.

Немаю жадних даних, якими я міг би твердо сказати, що так було, а не інакше, але переконано вір’ю, що Блаженніший Йосиф не погодився на концепцію листа з 5 лютого, себто не пішов на такі передумови відбуття Надзвичайного Синоду, бо це заперечувало б всю його працю у напрямі автономії нашої Церкви. В цьому мене переконує той факт, що зараз після цього листа з 5 лютого 1980 р. Патріярх Йосиф мав особисту авдієнцію у Папи Івана Павла II, яка відбулась 7 лютого 1980 р. про що ми повідомляли в нашому журналі за квітень 1980 р. Отже напевно була мова про зміст листа. Не відомий мені перебіг авдієнції, але логічно випливає, що авдієнція була реакцією на лист і, що під час авдієнції Патріярх Йосиф договорився з Папою Іваном Павлом II. Напевно були відкинені аргументи листа з 5 лютого. До речі Папа Іван Павло II, на Синоді, під час своєї промови, 24 березня ц. р. відкликається:… «радий отак спомагати Вас у Ваших турботах, охороняти Вас від стільки труднощів, так зовнішних, як і внутрішних, та дати Вам свідоцтво особистої любови. А в тім після цього Надзвичайного Синоду зможуть наступити і інші, як мав я уже змогу з’ясувати Верховному Архиєпископові; ідеться про Синоди, що їх він може скликати, коли зайде потреба і одержавши згоду Вселенського Архиєрея» (підкреслення М. Галів), (за Оссерваторе Романо, 26 березня 1980 p.). Очевидно, тут ясно сказано, що було це питання з’ясоване. Жалко, що лист, який повинен був залишитись в тайні став публічно відомий, а про зміст авдієнції ми нічого не знаємо. Напевно авдієнція була б багато вияснила питань. На жаль лист з 5 лютого несовісно використовується проти Патріярха Йосифа. Одним з перших до цих належить єп. Августин Горняк, який написав у своїх Церковних Вістях інформації сперті на цьому листі. (Про це є стаття в журналі на іншому місці).

Треба сказати, що серед українського мирянства є протестанти проти Папи Івана Павла II за його одобрення, наслідування і підкреслювання політики Папи Павла VI по відношенні до нашої Помісної УК- Церкви і загальному, бо вона не принесла жадних користей для Церкви. Це наслідування підкреслено в обговореному листі з 5 лютого 1980 р. до Патріярха Йосифа. Папа Іван Павло II нам сьогодні повторяє, що він стоїть на становищі, що не може визнати, фактично існуючого патріярхату Помісної Української Католицької Церкви через причини: «історичні, канонічні й пасторальні». Ні Папа Павло І, не сказав, які це історичні, канонічні й пасторальні є причини і цього не робить Папа Іван Павло II? Але це всім відомо, що всі ці згадані й не згадані причини містяться в одному спільному знаменнику — політиці Ватикан-Москва. Не знаю, чи це був плян, чи припадок, що перед відбуттям Надзвичайного Синоду була виїхала делегація з Ватикану до Москви на чолі з кардиналом Дж. Віллебрандсом? Цікаво, чи Папа Іван Павло також одобрює політику Папи Павла VI по відношенні до домовлень Ватикану з польським комуністичним урядом у справах польської Церкви понад голову Примаса Польщі кардинала Ст. Вишинського? Як нам відомо, то тодішний кардинал Кракова, Кароль Войтила належав також до протестантів політики Папи Павла VI. Ми маємо щире зрозуміння і виправдання до протесту, але сподіємось, що Папа Іван Павло II буде мати також зрозуміння і до нашого протесту проти його політики по відношенні до нашої Церкви і Патріярха Йосифа? Ми знаємо, бо не раз мали нагоду читати і слухати про велику шанобливість Папи Івана Павла до нашого Ісповідника Віри, Незламного Каторжника Патріярха Йосифа, але бажалось би це побачити також конкретно на ділі. На жаль, ми щось подібного до тепер не помітили. Для цього була надзвичайна нагода у вересні 1979 р. під час ювілейних святкувань Патріярха Йосифа, які відбулись в Римі. Тоді сталось, щось протилежного. Понад всякі сподівання було проголошено, навіть без порозуміння з Патріярхом Йосифом, кандидата на філядельфійського митрополита. Правда, дехто старався пояснити, що все це сталось без відома Папи Івана Павла II, але факти пізнішого й сучасного ніяк не підтверджують згаданих припущень. Ми протестували і дальше будемо протестувати проти політики Ватикан — Москва, яку проводив Папа Павло VI і яку, як сам заявляє бажає продовжувати Папа Іван Павло II. Ми не вимагаємо від Апостольської Столиці і тим самим від папи-слов’янина жадної ласки, жадних привілеїв, але просимо повернення нам наших прав, які за нами визнав також Вселенський Собор Ватиканський II. Отже нас не треба обмежувати до куцої автономії, а привернути те, що нашій Церкві належить. Вже час, щоби не на словах шанувати традиції християнського сходу, але й на ділі.

Було б доцільно опублікувати всі документи навколо відбутого Надзвичайного Синоду, щоби ми знали всю правду, а не тільки півправду, як це сталось з листом з 5 лютого. Нам цікаво знати, які крім Святого Духа були інші впливи на вибір коадьютора? Як відомо такі були!

Папа Іван Павло II політик-володар

Не один з українських мирян ставив перед собою питання, що сталося, що Папа Іван Павло II скликав Надзвичайний Синод? Що цей синод має вирішити. Так поставала ціла низка різних питань. Не треба ні перебільшувати, ні применшувати, але наша Помісна УКЦерква на чолі з Патріярхом Йосифом стала проблемою для Апостольської Столиці. Ніяк не можна проблеми нашої Церкви сховати до мішка й замовчати, бо вона вийшла на широкі рамки Вселенської Церкви. Вона не раз вже була проблемою світової опінії. Від деякого часу наша Церква знайшлась в певному імпасі, ні сюди, ні туди. Скільки разів вже намагались її проблеми сховати під сукно, замкнути у ватиканських сховищах, але це ніяк не вдавалось, бо є творчо-діючим Патріярх Йосиф і широко зорганізований мирянський рух. Отже Ватикан старався знайти якийсь вихід з даної ситуації. В цьому взяв ініціятиву сам Папа Іван Павло II і він старається вийти з цього імпасу, щоби мати в загальному всі справи упорядкованими, хоч принаймні оптично. Слід підкреслити, що папа мав проблеми не тільки з нашою, Церквою, але й з іншими. На жаль розв’язка всіх цих питань не дуже проходить молитовно. Для ілюстрації можна згадати конфлікт,а також відмінний погляд на деякі структурально-церковно-релігійні питання Голяндської Римо-католицької Церкви. Як нам відомо папа їх також скликав до Риму і це питання «розв’язав». Не буду тут входити в мерітум розв’язки питання. На як довго є ця розв’язка? Папа також до деякої міри унормував, але не зовсім розв’язав проблему відомого французького архиєпископа Лєфевра, що був одним з головних соборових отців Собору Ватиканського II. В цій черзі слід також згадати відомого католицького теолога Г. Кінґа. Таки папа постарався, щоби слово Г. Кінґа втихло і задається втихло, але чи назавжди трудно сказати. До речі в цій черзі слід також розглядати питання нашої Помісної Церкви. Папа старався ось цим Надзвичайним Синодом розв’язати питання Української Католицької Церкви. Трудно сказати, чи питання розв’язано. Можна сказати, що до деякої міри її поставлено у троха вигіднішу позицію, але це ще також є великий знак запитання? Це запитання залежить від того наскільки, Папа Іван Павло II хоче продовжувати політику Папи Павла VI. Тут можна мати зрозуміння до такого становища папи, мовляв покійний папа не міг помилятись. В питаннях політики й адміністрації немає папської непомильности. Цього треба відмовитись, бо життя доказує протилежне. Якщо навіть взяти до уваги сучасну поїздку папи до африканських країн, то вона також лежить в площині розв’язки проблем. Африканські ієрархи ще на Папському Синоді, за Папи Павла VI сказали, що вони не думають практикувати у своїй Церкві римського зразка, вони мають свій, який їм краще підходить. Це вони повторили і показали під час поїздки Папи Івана Павла II на місцях, в африканських країнах. Стоїть питання целібату. Знаємо, що папа на це питання давно дав загальну негативну відповідь, але чи це є розв’язка, мабуть ні? Про це мав нагоду переконатись в Африці. Незалежно від його вирішення, це питання не перестало існувати серед широкого кола католицьких священиків. Ці питання дальше дискутуються й обговорюються. Я тільки згадав одні з головніших, а їх є значно більше.

Повище згаданими проблемами хотів тільки вказати на один факт, а саме, що папа розв’язує, чи пробує розв’язати проблеми там де вони існують. Якщо б в нашій Церкві не були висунені ці питання то не було б проблеми і не було б жадної потреби їх розв’язувати. Отже, коли б не існувало в нашій Церкві проблеми то ніколи Надзвичайного Синоду було б не було. Правда на цьому Синоді ніби все зведено до вирішення одного питання, а саме вибору коадьютора, чому не блюстителя, це також питання? Чи це є розв’язка? Можна сказати, далеко ще ні. Основне залишилось не розв’язане і не вирішене.

Так, на Надзвичайному Синоді вибрано коадьютора для Патріярха Йосифа з правом наслідства, бо ж і для цієї цілі був скликаний цей синод. Запитаймо, чи вибраний наслідник буде справді наслідувати Патріярха Йосифа? Ось Папа Іван Павло II заявляє, що буде навіть наслідувати у всьому свого попередника, тут не маю на увазі Папи Івана Павла І, бо він ще не вспів нічого здійснити, але Папу Павла VI, включно з його «остполітік», яка жадної користи не принесла, але більше шкоди. Чи митр. Мирослав Любачівський піде шляхом Патріярха Йосифа, чи буде змагатись, щоби Апостольська Столиця привернула нашій Церкві її історичні права, які вона мала, коли принимала унію з Римом і які її потвердив Вселенський Собор Ватиканський II? З комунікату Крайової Управи з візити у митр. Любачівського, щось подібного не помічається. Там є тільки загальне ствердження: «Владика Любачівський висловив свою охоту й бажання працювати в напрямі помісности і єдности УКЦ». Дивно, що митр. М. Любачівський, щойно виявляє свою охоту й бажання, правда трохи пізненько, але й це тільки вияв, бажання, а як в дійсности буде, то ще не відомо! З того не випливає, що він, як наслідник буде наслідувати Патріярха Йосифа! А про яку єдність іде мова то Бог його святий знає.

Ще кілька слів до т. зв. позитивів Надзвичайного Синоду

Вже не буду тут згадувати вибору коадьютора. Чи це належить до позитивів, ще трудно сказати. Підкреслювалось про єдність, себто на синоді осягнено єдність. Властиво, що в цьому напрямі сталося. Які зайшли зміни, яких не було перед тим? Та коли взяти до уваги IV Архиєпископський Синод, який мав благословення Папи Павла VI висловлював більшу єдність, бо на ньому були заступлені всі Дочерні Церкви. Блаженніший Йосиф заступав Церкву-Матір і були заступлені владики з Югославії, Пряшева і всієї діяспори у вільному світі. Який же був поділ до Надзвичайного Синоду? Чи може хтось назвати, де і в чому він позначався? Правда в 1975 р. єп. А. Горняк відколовся від нашої Помісної УКЦеркви в Англії, але миряни за ним не пішли. Якщо б його не піддержували ватиканські чинники то очевидно ця справа була б вже давно полагоджена. На жаль після Надзвичайного Синоду єп. А. Горняк дальше проводить розкольницьку роботу, отже де ж та є єдність. Говориться про єдність з краєм, а коли ж її не було, коли вона перервалась? Якщо б цією єдністю не мішали ватиканські чинники, то вона ніколи була б не переривалась та Карпато-Руська Церква була б не відділювалась. Тепер Папа Іван Павло сказав, що єдність є. Дай Боже, щоби цю єдність Апостольська Столиця додержала! Так виглядає один з позитивних козирів синоду.

До фактичних позитивів треба зарахувати куцу автономію. Тут вже папа-слов’янин не хотів наслідувати Папу Павла VI, який заборонив нашим владикам навіть збиратись не то що на синоди, але на наради, тому дозволив Патріярхові Йосифові, як зайде потреба відбувати синоди, але перед тим треба попросити дозволу Вселенського Архиєрея, себто папи. Очевидно, це є крок вперед. Можливо з часом буде наступний крок, але все це ще далеко від того, що наша Церква мала в історичному минулому. Тому треба дальше наполегливо і безперервно продовжувати працю за право нашої Церкви.

Надзвичайний Синод можна спокійно сказати, що це ще одна битва, яку ми не програли повністю, але пам’ятаймо, що війна ще не закінчена.

Поділитися: