Хто буде учасниками чергового синоду? Щоб тут не було жадних сумнівів, то належить відповісти — то будуть виключно єпископи Помісної УКЦеркви, але повинні б також бути представники священиків і мирян, про це пізніше. Після відбутого Надзвичайного Синоду багато говорилось і дальше говориться про те, що відбудеться в скорому часі черговий синод, якого завданням буде вибрати нових єпископів та митрополита для Філядельфійської Митрополії. Говорилось, що такий синод мав відбутись вже в червні, навіть називали хто буде кандидатом. Якщо ж ідеться про відбуття чергового синоду, то це правда такий відбудеться, але ще точно невідомо коли, найбільш правдоподібно при кінці вересня або на початку жовтня, мабуть після Папського Синоду. Коли ж ідеться про кандидатів,то це скоріше здогади і припущення, але втому відношенні немає нічого певного хто буде. Очевидно, дуже важливим є хто буде кандидатом і кого виберуть. На жаль миряни не будуть мати на це жадного безпосереднього впливу тому ми обмежуємось хоч до публичного виступу на цю тему, щоби голосно висловити наші думки, сугестії і побажання.
Властиво на наших синодах повинні були б бути заступлені, хоч з пасивним голосом священики і миряни. Це не просто собі так, бо нам так бажається, але згідно з нашою старою традицією, як також в дусі концепції Вселенського Собору Ватиканського II, де було виразно сказано що за долю Церкви відповідають не тільки єпископи, але також священики і миряни. Ось це, ця концепція Божого Люду, яка в нашому релігійному житті не знайшла відповідного застосування. Якщо є відповідальність то поруч з тим повинні бути обов’язки і спів-вирішування адміністративних питань. До речі тут варто нагадати, що на т. зв. маріонетковому «соборі» в 1946 р. на якому нашу Українську Католицьку Церкву «прилучено» (в дійсности ліквідовано) до режимної московської церкви при помочі кремлівських вождів і тодішнього патріярха Алєксея були також заступлені священики і миряни, але відсутними були наші єпископи, які в той час вже всі були арештовані. Слід відмітити, що участь у «соборі» сектора мирян не була припадкова. На жаль серед наших єпископів немає зрозуміння, щоби на синоді Помісної УКЦеркви були заступлені священики і миряни. Правда не можна сказати, що всі єпископи є проти участи священиків і мирян, але деякі… Як відомо на останніх Синодальних Нарадах, що відбулись у вересні 1979 р. перед самими ювілейними святкуваннями у Римі була пропозиція, щоби на наради запросити представників мирян, але деякі єпископи висловились проти і мирян не запрошено. На жаль, деяким нашим владикам трудно погодитися, що безповоротньо закінчилася доба єпископських «князівств», як це було в минулому. Сьогодні навіть Римо-католицькі Церкви мають свої національні єпископські конференції і рішення їх є зобов’язуючими. Що ж тоді говорити про нашу Помісну УКЦеркву, якій прислуговує окреме право. Питання активної участи мирян у спів-вирішуванні адміністративних проблем є справа майбутнього. Отже тепер нам не залишається нічого іншого, як висловити публично свої побажання, щоби не повторилась ситуація, що мала місце на Надзвичайному Синоді.
Дехто може поставити питання, а яке нам діло до цього?, можна відповісти — більше як Східної Конгрегації, яка висунула свого кандидата і ніхто ЇЇ до цього не запрошував. В першу чергу було б добре, щоби Східна Конгрегація не мачала своїх пальців, бо до тепер нею висунені кандидати виявились кепськими не тільки для нашої Помісної УКЦеркви, але взагалі. Щоби нові єпископи були вибрані за зразком домовлень Берестейської Унії, де синод вибирає єпископів, а папі подає для затвердження, а не кандидатів, як це було на Надзвичайному Синоді. До речі говориться, що на Надзвичайному Синоді вибрано наслідника Патріярха Йосифа. Це тільки зловживання слова, бо ж в чому наслідує і буде наслідувати новообраний коадютор Мирослав Любачівський? Опубліковане інтерв’ю в попередньому числі журнала є безпосереднім свідченням фактичного стану і що можна сподіватись?
Можна відверто і голосно сказати, що мирянство бажає, щоби були вибрані на єпископів такі, які до тепер піддержували оправдані історичні права нашої Помісної УКЦеркви, себто піддержували ідеї Патріярха Йосифа та змагали до закріплення і визнання патріярхату УКЦеркви. Щоби новообрані єпископи були не тільки побожні і віддані душпастирській праці, що є дуже важливо, але також були справді українськими патріотами, щоби мали відвагу в потребі стати в обороні своєї Церкви й українського народу. Щоби були справжніми послідовниками нашого Патріярха Йосифа і пам’ятали, що в першу чергу є найближчий свій безпосередній батько, а в дальшому інші, це Боже і природне право.
Сподіємося, що може тим разом наші єпископи здадуть кращий іспит, як це вони показали на Надзвичайному Синоді. В іншому випадку треба буде добре застановитись, чи вони будуть варті нашої піддержки? Може декому видаватись, що це забагато сказано, на жаль ні. Це можна б ілюструвати фактами недавно минулого і сучасного. Чи наші владики сказали своє слово до останньої Буллі? Здається, що вони самі не менше були нею заскочені, як і миряни? Отже хтось в цій справі повинен би сказати гідне слово, бо не за такі ідеали гинули Ісповідники Віри. Де наші щирі прохання, які просимо учасників синоду взяти до уваги, для добра Церкви і народу.
