Хто читав останнього листа єп. Августина Горняка до владик — членів єпископського синоду УКЦеркви (див. передруковано окремо), приходить до висновку, що екзарх в Англії висловлючися м’яко, перетягнув струну. Він завжди був впертим, формалістом, навіть войовничим, але це стосувалося досі до самих вірних і підчинених йому священиків. Тепер він виявив свою войовничість і сліпу впертість і до свого зверхника, Блаженнішого Патріярха, якого він не визнає за такого. Він створив собі ілюзію, що єдиним його зверхником є папа та його куріальні урядовці. Немає над єп. Горняком української церковної влади, бо й синод він за таку не уважає. Радше до синоду звертається, щоб цей не розв’язав кризу і спір, лиш щоби зайняв позицію екзарха та засудив Блаженнішого Патріярха, священиків, що там діють поза його юрисдикцією, та тисячі вірних.
Але підійдім до більш детального огляду цього неймовірного листа, копію якого вислано так до Блаженнішого Йосифа, як і до Східньої Конгрегації. Цей лист і формою, і своїм змістом бундючий, цинічний, йому бракує форми, чемности, християнського духу. Такі листи можуть писати поліційні органи!
Єп. Горняк заповідає, що поставить справу положення в англійському екзархаті на аґенду наступного синоду. Це дуже гарно, давно це треба було зробити! Але, як? Він вже самим формулюванням точки нарад перерішує вислід розгляду та постанови. Формулювання імплікує, що ніхто, крім екзарха, і очевидно, Ватикану, немає юрисдикції над українськими вірними в Англії. Він просто робить їх безбатченками, ізгоями, а не синами Української Католицької Церкви, яка має якесь своє керівництво, і діти якої, не зважаючи на розсіяння, становлять одне. Цей єпископ, сам із душею ізгоя, не бажає, щоб наша Церква і її дочерні частини мали спільний провід, свій власний авторитет. Згори він засуджує священиків, що опікуються відкиненими ним вірними, як «незаконних». їх священнодії він кваліфікує як «незаконні», «неважні». Всі оті сповіді, нераз вислухані з сльозами, всі хрещення, шлюби й похорони — «неважні», бо єпископ — чиновник не дав згоди. Мабуть, небіжчиків треба б розкопувати, щоб ще гріб запечатав він сам чи його «законні» священики… Таке розумування пахне середньовіччям (найчорнішим, бо було і світле середньовіччя!), а такий стиль і дух нагадує інквізицію, сьогодні засуджену Католицькою Церквою.
Єпископ Горняк робить із букви закону і «юрисдикції» альфу і омеґу християнської віри. А де любов, милосердя, благорозумність, душпастирська второпливість і зрозуміння?! Мабуть єп. Горняк не є речником релігії Христа, а якогось світського теократа!
Закидає екзарх Августин кільком священикам, що з великою посвятою обслуговують людей, рятують душі і, напевно, наставляють їх любити навіть тих, хто їх не любить, закидає він їм, що вони творять іншу церкву, якусь «народову». Ми досі цього ніде не чули і не знаємо про ніякі випадки, щоб ті священики і ті, що їм час-від-часу допомагають під час великих празників, творили якусь іншу Церкву, поза рамками Української Католицької Церкви і поза Вселенською Католицькою Церквою. Ніхто ще досі із поважних католиків не закинув архиєп. Лефеврові, що він творить якусь «схизматицьку» чи «народову» церкву. Більшість визнає, що заступає він певний напрям, бажає одержати визнання для своєї літургічної і теологічної течії, але всіх традиціоналістів уважають в рамках Католицької Церкви. Римо-католики не спішилися так дуже із суспензами, що єп. Горняк і його духовний поліцай – канцлер робили у нашому випадку. Але те суспендування у поважних людей викликує тільки співчуття до духовної вбогости тих, які це стосують.
Згадує єп. Горняк нові неприємні події та випадок демонстрації проти нього в Ноттінґгамі. Факт демонстрації в церкві може бути неприємний і небажаний. Але треба спитатися, чи винні лиш демонстранти, або й той, хто їх провокує. Нашим твердим переконанням є, що у випадку англійського екзархату не мусіло дійти ні до Ґльостеру, ні до Ноттінґгаму, якщо б сам єпископ і його священики мали більше душпастирської второпности й мудрости. Але, якщо таке й сталося, то засудження нічого не допоможе, навіть якщо б синод це зробив. Бо кризу треба розв’язати, а не її поглиблювати! Єп. Горняк своїм листом дав черговий раз доказ, що він не хоче або не вміє вийти гідно із ситуації і запропонувати розв’язку, яка була б найкращою для добра душ і для Церкви.
Особистий випад єп. Горняка на Блаженнішого Патріярха Йосифа дуже вимовний і він свідчить про самого єпископа. Не йдеться тут тільки про самозрозуміле пошанування ієрархічної вищости (він шанує тільки одну — Ватиканську!), про респект віку і всього того, що пережив наш Патріярх, але про почуття внутрішнього синодального правопорядку. Для екзарха з Англії синод не мав би розв’язувати, лагодити, а лиш бути форумом для засуду і звинувачення. Єп. Горняк збирається оскаржувати «самозванчого партіярха» і «його незаконне втручування» у справи англійського екзархату. Він домагається натаврувати «священиків-партизан», «безправство», «святотатство», «т.зв. патріярхальників». Добру школу засвоїв собі автор щодо писання полемічної літератури. Конкурує з деякими львівськими борзописцями з «Вільної України», які так само називають нашого Блаженнішого «самозванцем», а його діяльність та більшість священиків і єпископів на еміґрації «незаконними»… В добрій компанії знайшовся єп. Горняк і його канцлер о. Вівчарук!
У своїх погрозах екзарх Англії порушує і Апостольську Столицю, а навіть заявляє, що тільки на його мусить бути, бо це матиме негативні наслідки для цілої Вселенської Церкви. Прецеденси — каже він — небезпечні, бо «нині Англія, а завтра Америка!» Треба думати, що таких прецеденсів не буде, бо й немає більше таких нездарних владик!
Надуживає єп. Августин і авторитетом Апостольської Столиці, в тому й папи та нового голови Східньої Конґреґації. Він каже, що кард. Рубін погодився, щоб питання про становище в англійському екзархаті було обговорене на синоді. Цілком певно! Але, чи в тій формі, чи в провокуючому формулюванні, яке вже все перерішує, можна сумніватися. Нехай би єп. Горняк зацитував місце листа чи вислів, як кард. Рубін погодився, щоб ці справи обговорювалися на синоді. Мудрий куріяльний достойник і дипломат напевно не пішов би на дипломатію Горняка-Вівчарука.
Нагадує єп. Горняк, що дехто говорить про його пересунення з Англії. Відгорожується, що того не буде, бо він твердо боронив ватиканських позицій і майже покликується, а де б була тоді вдячність Ватикану?… Не знаємо, чи Ватикан зобов’язує «вдячність» або — знов таки — добро Церкви і душ. Якщо немає іншого виходу, і якщо єп. Августин не дає ніякої надії, що він ті справи зуміє полагодити (напр., так, як це зробив у Чікаґо пок. Владика Ярослав), то й Ватикан готов пожертвувати впертим і нездарним єпископом, який зухвало заявляє: «я не поступлюсь». Тут вже годі говорити про покору чи християнське почуття служби Церкві і своєму народові. Треба вже говорити хочби про примітивний людський глузд, якого у Владики Августина немає!
Ми згадали на вступі, що таки добре перетягнув екзарх струну, яка готова на синоді урватися. Щодо його стилю і цілої настанови, то ученим висловом (якого єп. Августин добре розуміє, бо це із його римської школи) кажуть, що він не відчув, що є якась міра в речах: «est modus in rebus». Але іноді й наше простолюддя вміє дотепно й дуже істотно висловлюватися про деякі ситуації. Про такий випадок, як стався із єп. Горняком і його дорадниками та цим листом, бувало говорили: «Якщо хоче Бог когось покарати, то відбере від нього розум!»
В листі єп. Горянка до владик-членів синоду з 25 липня 1980 р. справді мало мудрости й розуму; а більше злоби й ароганції!
