Так можна назвати видання «Священна і Божественна Літургія», що появилась заходами о. 3. Нарожняка в Піль, Франція, 1980 р. В цьому скромному, але цінному виданні є подана Служба Божа Йоана Золотоустого у київському напіві. о. 3. Нарожняк це подав у музичному представленні для вжитку вірних української Церкви. В книжечці подано ноти не для хору, але для всіх вірних, які можуть разом співати і брати безпосередню участь у Службі Божій. До видання о. 3. Нарожняк подав цікаву вступну статтю в якій є деякі пояснення й завваження до розуміння Служби Божої і київського напіву. Щоби не переповідати думок о. 3. Нарожняка, який своєю працею виконав вагому діло передруковуємо її в цілості. Поруч з тим можемо тільки поручити і заохочувати наших читачів придбати собі це цінне видання. Ціна видання коштує 5 дол. Замовлення слати на адресу:
Rev. Z. Narozniak З Rue Pharaon deWinter 59000LILLE — France
…Єдиними устами і єдиними серцями…
У виданні «Священної і Божественної Літургії св. о. нашого Йоана Золотоустого», Рим 1968, читаємо такі слова їх Святости Патріярха Йосифа: «Служба Божа, як повторення хресної жертви Христа, стояла завжди в осередку християнського життя і то від апостольських часів аж по нинішній день. Так воно буде також до кінця світу.» А в цьому 1980-ому p., в листі до всіх єпископів Вселенський Архиєрей, Папа Іван Павло 2-гий пише: «Церква — це Евхаристія. Евхаристія Церкву будує. Вона є в центрі життя Церкви як олтар в центрі катедри.»
Свідомість того, що Свята Літургія є серцем, котре оживляє, кріпить та готовить душі до вічного життя в Бозі, Церква завжди дбала, щоб Літургія здійснювалась серед найкращих, найближчих до досконалости умовин. Для тої цілі будувались в цілому світі величні Божі храми. їх оздоблювано, на заході мистецькими різьбами, на сході чудовою іконописсю. Над виготовленням священних сосудів трудились вправні золотарі. Літургічні одежі вишивались руками князівен, бояринь та простих, сільських дівчат. На ході двох тисячоліть любов Божого Люду до Христа оточувала служення Літургії шедеврами архитектури, різьби, живописі, прикладного мистецтва, а посеред них кожного дня яснів небесним сіянням безцінний жемчуг любови Бога до людей, — Свята Літургія.
Найвзнеслішою оздобою Літургії завжди був, є і буде літургічний спів. Коли вичислені галузі мистецтва зв’язані й залежні від матерії, каменю, дошки, полотна, красок то музика, спів є чистим, незалежним від матерії твором людського духа. Як такий, він найбільше пригожий і найбільше достойний брати безпосередню участь у прославі Бога, котрий є чистий Дух. Поправці, літургічний спів є багато більше як оздоба. Він разом з Літургією народжувався, з нею розвивався, з нею нерозривно зв’язаний. Ніхто не сумнівається в тому, що на Тайній Вечері Христос співом виголошував псальми та ритуальні благословення. На ході віків Літургія розвинулась до того змісту й форми, що їх має нині а з нею розвинувся її спів. Західня Церква дала перевагу інструментальній музиці, особливо величньому органові, східня зберегла виключність всенароднього співу. Вона не допускає ані читаної ані тихої служби Божої. Бо Літургія це жертва, котру Христос приносить як Богочоловік, від імені людства, спільно зі своїм містичним Тілом-Церквою, отже Церква — Божий Люд мусить в ній брати активну участь.
В 988 р. разом з хрещенням, український нарід прийняв із Греції й Болгарії усе багацтво церковного співу. Багато літургічних співів збереглись аж досі в оригінальному виді і ще тепер вони мають назви «грецьких» чи «болгарських гласів». Це передусім співи Вечірні й Утрені, котрі виконувались професійними співаками, то завжди мають нахил до консерватизму. Пісні, що їх співав вселюдно нарід, співи Святої Літургії скоро дістали питомий народові музичний характер а згодом їх вповні заступила оригінальна музична творчість народня.
Найкращі в тій творчості — т. зв. київські напіви. Їх неперевершена краса в тому, що вони скромні, вільні від дешевих ефектів, безпосередні із серця, чисті як вода із джерела. Структура тих співів зложена з речитативів на вільному ритмі оздоблених мельодичною лінією. Як птах, що піднімається ритмічними порухами крил в гору і там починає ширяти в піднебесних просторах так на крилах літургічної пісні-молитви Божий Люд возноситься до небесного, до вічного, до Бога душею лине.
Ми на передодні великого ювілею 1000-річчя християнської України. Для належної підготови тих роковин Святіший Патріярх Йосиф І-ий покликав до праці ще в листопаді 1978 р. Світовий Секретаріят. Вселенський Архиєрей, Папа Іван Павло 2-гий написав в березні 1979 р. листа до Патріярха, в якому ту підготовку апробує. Почини обох найвищих Єрархів цілеспрямовані до того, щоб Ювілей був не тільки радісним спомином, висловом хвали нашим предкам зі Святим Володимиром у проводі але, щоб він став ствердженням глибокої, непохитної, многовікової Віри нашого народу у Христа, нашого Бога й Спасителя, та вірности своїй Помісній Церкві, її вченню, її праці, її жертвам, її молитві. Достойним панегіриком 1000-літтю може бути тільки внутрішній панегірик духа, а такий може заспівати українська душа, коли вона буде сповнена відродженням предківських ідей київського, євангельського християнства. Підготовка ювілею повинна взяти до уваги оживлення й поглиблення всіх ділянок життя Церкви а напрямні ідеї треба черпати з вікового, всенароднього досвіду цілої християнської України а не тільки із західньої її вітки.
Коли, згідно наведених слів Святіших Отців, Папи і Патріярха, серцем Церкви, котре дає її життя є Евхаристія, а Евхаристія здійснюється на Святій Літургії, то на першому місці обнови треба поставити обнову літургічного життя. Треба сягнути в глибину віків, віднайти той літургічний скарб, що його створив нарід в Києві, одуховлений київський спів Святої Літургії.
Вже нераз була мова про те, що великий ювілей повинні зустрінути обі вітки Церкви України, православна й католицька, спільно. Треба надіятись, що єрархії обох віток дійдуть до єдности думки і дії. Поки ті надії сповняться ми, душпастирі й миряни католики й православні, можемо вже від тепер об’єднати наші серця, співаючи Святу Літургію одними устами, одним серцем, одною київською піснею-молитвою.
Побіч цих ідейних та духовних рацій відновлення київського співу є ще одна, не менш важна спонука. Переді мною ось, численні видання київських напівів на чужих мовах. На титульних сторінках тих видань видніє таке означення: «русскі мельодії». (на декотрих воно звучать: «мелодії Києва», але для західнього горожанина це однозначне). Ці літургічні співи з чужомовним текстом виконуються в численних монастирях, школах і парафіях заходу. Кілька харизматичних груп цілком занехали латинську Службу Божу і кожного дня служать Святу Літургію Йоана Золотоустого, співаючи її київським напівом. Вони переконані, що це вершинна творчість «побожного російського народу, «святої Росії.» Даремно переконувати їх, що це твір генія українського народу, приходять до нашої української церкви і тут не знаходять, не чують нічого київського. З духового культурного скарбу України користають чужинці, на крилах нашої пісні-молитви піднімають свої душі до Бога бельгійці, французи, голляндці, німці, пропагуючи їх збуджують пошану й симпатії для всього «русского», а ми, українські «греко-католики» тих скарбів цураємось. Але власна байдужість не перешкоджає нам плакати, мовляв, «взяли поле, пшеницю, вугілля, залізо, все, а тепер граблять культурні ціннощі».
З численних київських мельодій зроблено для цієї книжечки вибір за такими критеріями: 1. щоб вони були легкі для «розчитання» й запам’ятання, отже, щоби скоро змогли перейти у всенародній спів. Ця думка зумовила також двоголосний уклад. 2. щоб була збережена однородність музичного стилю.
Про легкість розчитання свідчить наш досвід. В душпастирстві Північної Франції ми співали ту Літургію вже сотні разів. Спершу гуртком нашої молоді, опісля французькими ансамблями в монастирях, школах і парафіях. Для підготови французьких виконавців завжди вистачали дві-три співанки-проби тривання сорок п’ять хвилин. При нагоді Служби Божої в І.К.А.М. (Висока Школа Інженерів) в Ліль та інституція видала мою збірку «ад інстар манустріпті» тиражем 500 примірників, для вжитку своїх студентів. Вона послужила нам довгі роки. Але папір не вічний, зуживається. Прийшла конечність це видання поновити, що й робимо оце. Воно призначене в першу чергу для нашого нільського душпастирства. Але я бувби щасливий, колиб многі Отці Співбрати захотіли користати з нього і увели у богослужбову практику цей прекрасний спів, одуховлену молитву. Бачивши це, може тоді наші професійні музики попрацювалиб над цими й другими київськими напівами й приготовили три й чотириголосні уклади, щоб в 1988 році, в році Ювілею Християнської України в усіх церквах світового поселення нашого, попливла із одних уст, злинула із з’єднаних українських православних і католицьких сердець щира вдячність Святому Володимирові, хвала Спасителеві, Ісусові Христові, котрий в Літургії приходить, щоб Евхаристією з’єднатись з нами — Божим Людом України.
В Ліль, 25 березня 1980.
о. 3. Нарожняк
