Доповіддю під такою назвою в дні 2 травня ц.р. вшанувало Товариство Підтримки Патріярхату у Вінніпезі двох велетнів Української Католицької Церкви, які стали синтезою історичного минулого та маяками майбутнього цієї Церкви.
Управа Товариства Підтримки Патріярхату запросила з цією доповіддю інж. Сидора Тим’яка з Пітсбурґу, який тимчасово перебуває на терені Канади в своєму професійному відрядженні. Доповідач широко відомий в колах мирянства як довголітній діяч та організатор Патріярхального руху, який займав і займає провідні пости в організаційній системі УПСО та Крайовій Управі Патріярхального Товариства Америки. Тим самим особа доповідача притягнула в залю численну авдиторію членства Товариства Підтримки Патріярхату та ширші кола місцевого громадянства.
Інж. С. Тим’як найперше дав історичний силюет розвитку УКЦеркви, починаючи від хрещення княгині Ольги в 855 p., та від пропам’ятної дати 988 року, коли св. Володимир Великий прийняв християнство як державну релігію, будував храми Божі, організував нові єпископства, духовні школи, укладав збірники церковних законів, забезпечував Церкву «десятиною», одним словом, ставив основи під помісність Української Церкви. На її чолі став Архиєпископ Києва як Верховний Архиєпископ всієї Руси-України. Титул митрополита надано йому щойно в 1037 році. По думці доповідача в 1988 р. промине Тисячоліття Помісности Української Церкви, бо від 988 року впродовж кількох століть розвивалась ця Церква в Україні, як автономна, незалежна, помісна. Вона стояла осторонь боротьби, що тоді велася між патріярхом Константинополя та папою в Римі. Однак, політичні події у Вселенській Церкві, як також в Україні, втягнули пізніше Українську Церкву у віроісповідну та політичну боротьбу, що в історії України носитиме назву «Коли Русь воювала з Руссю». В цій боротьбі приймали участь чужі сили та чужі інтереси. Ці фактори й досі мають свої впливи на розвиток українського церковного життя. «В історії людства,— говорив доповідач,— немає випадку, щоб якась християнська держава століттями нищила другу християнську спільноту так жахливо, як Москва вже чотири століття нищить українців-католиків».
«Українська Католицька Церква,— продовжував доповідач,— прибрала під кермою Митрополита Андрея новий зміст праці, повертаючись обличчям до релігійного і національного минулого та змагу до церковної єдности. Вся його діяльність була звернена на те, щоб в Церкві привернути українську історичну благовість та всі старовинні обрядові ритуали. Привернути цій Церкві повну єдність в кожному відношенні. Митрополит Андрей подбав також про те, щоб скріпити єдність українських католицьких (в тому часі греко-католицьких) єпархій, як також, щоб в українських поселеннях, як в США, Канаді, Бразілії — були рідні єпископства. Цей його змаг натрапив на великі перешкоди римо-католицької ієрархії, яка не розуміла структури і духових потреб Української Католицької Церкви. Спільними зусиллями мирянства, священства та Слуги Божого Андрея США і Канада отримали своїх єпископів, і перша крига в цьому відношенні була проломана. Як верховний керманич УКЦеркви, Слуга Божий Андрей скликає синоди-конференції цієї Церкви. Перша така конференція-синод відбулася в 1927 р. у Львові, а друга —в 1929 р. в Римі. В роках 1921-1923 він підносить в Римі справу побудови Українського Патріярхату».
«Такими самими шляхами праці пішов Блаженніший Патріярх Йосиф — Ісповідник Віри. Різниця тільки в тому, що йому прийшлось вести церковний корабель у більше складних обставинах — політичних і церковних. Свій неустрашимий героїзм цей Ісповідник Віри виявив в часі 18-літнього ув’язнення, коли в’язневі доводилось керувати підпільною Церквою. Опинившись за кордонами неволі свого народу, він заговорив про терпіння та аспірації цієї Церкви як суверен історичної помісности та будівничий великого майбутнього цієї Церкви. Він дав Церкві об’єднуючий зміст і перспективу. Його постійні апелі до церковного українського об’єднання матимуть в історії свій резонанс. Його історичні будівлі в Римі надали Українській Католицькій Церкві видну присутність в сучасному та майбутньому. Слуга Божий Андрей та Ісповідник Віри Патріярх Йосиф стали наріжними фундаментами модерної та підметної історії нашої Церкви»,— підсумував інж. С. Тим’як. Він теж додав, що як за часів Слуги Божого Андрея, так і за часів Ісповідника Віри Йосифа, не всі українські єпископи відчули свою відповідальність, що її їм доручила історія. Не всі підтримали ці змагання, а деякі повели навіть підривну роботу. Поняття удільного князівства в нашій історії домінує ще й досі. Це вміло використовують вороги української церковної єдности.
Після одного динної доповіді посипались численні запити до доповідача та розвинулась дискусія, яка в основному підкріплювала заложення доповідача. Дискутанти, а їх було понад десять, висловлювали тривогу за мачушине трактування Української Католицької Церкви в Польщі. Запитували, чому по смерти о. мітрата Гриника, адміністратора цієї Церкви, перенесено цей уряд з Перемишля до Варшави та Вроцлава, чому й досі немає українського владики для цієї Церкви. Несубординація єпископа Горняка своєму голові Церкви теж викликала осудження, як також заувагу, що досі ані український єпископат, ані Римська Курія цієї дисциплінарної справи не поладнали належно.
Дискутанти стверджували, що такий стан викликає тільки огірчення в рядах мирянства. Дискутанти не приховували своєї стурбованости майбутнім керівництвом УКЦеркви. Досі вибраний Коадьютор Блаженнішого Патріярха не склав заяви, що він продовжуватиме працю своїх великих двох попередників. Що більше, деякі його вчинки вказують на те, що в його уряді немає відчуття ходу історичних подій цієї Церкви. В дискусії підкреслено також факт, що дехто з владик говорить тільки про майбутній змаг Церкви за Патріярхат, але уникає відповіді, що саме робиться зараз для цієї справи. «Патріярхальна дія,— говорили дискутанти,— це дія минулого, сучасного та майбутнього. Тут немає жодної відірваности».
Дискутанти виявили також здивування підпільною дією Української Католицької Церкви та її майбутнього в Україні. Помилкова оцінка цієї дії церковною ієрархією за кордоном, включно з Римською столицею, може важко відбитися на ході дальших подій.
Інж. С. Тим’як намагався давати вичерпні відповіді на заторкнені питання, підкреслюючи потребу співпраці між ієрархією, священством та мирянством. Були також заторкнені в дискусії місцеві церковні проблеми, з якими доповідач познайомився також на засіданні управи Товариства Підтримки Патріярхату. В загальному, відвідини інж. С. Тим’яка та його доповідь корисно стимулювали мислення та настрої членства Товариства Підтримки Патріярхату у Вінніпезі та мали позитивний вплив на дальший змаг за завершення УКЦеркви патріярхатом.
М. Мар.
