Брехем, 10 лютого 1982 р.
Преосвященний Владико!
Всечесніші Отці з повними, Вам приналежними титулами!
Високоповажані Пані й Панове!
Дорогі Представники Молоді!
Менш-більш два і пів роки тому відбули ми III З’їзд Делегатів УПСО в Лондоні напередодні Ювілейних святкувань з Римі.
Замикаючи наш III З’їзд, я тоді, між іншим, сказав: «Недавно відзначали ми 15-ліття мирянського Патріярхального руху. Це був важливий чинник на новітньому шляху нашої Церкви. Оправданою гордістю УПСО є те, що воно стало, з волі свідомого і активного мирянства на беззастережну і активну піддержку починів нашого Блаженнішого Патріярха і Отця Йосифа. Перед нами ще поважні завдання. Ми сподіваємось, що прямування нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа знайдуть в нового папи підтримку, який укріпить всіх нас у вірі і буде скалою-опорою також для нашої Церкви. Наше завдання — виявити рішучість і стійкість, наслідуючи в цьому нашого Блаженнішого Отця, щоб остаточно перемогти заскорузлі, бюрократичні обмеження».
В 1979 р. ми були оптимістами, вірили в добру долю інших. З великим одушевленням ми брали участь у святкуваннях потрійного ювілею, тобто 50-ліття Синоду Українських Єпископів під проводом Слуги Божого Андрея, 40-ліття єпископських свячень Блаженнішого Йосифа та 10-ліття ІV Архиєрейського Синоду, який уконститував патріяршу структуру УКЦеркви. В цьому часі посвячено також собор Св. Софії в Римі. Всупереч різним перепонам наша Церква стала патріярхальною: у Святому 1975 році наш Блаженніший прийняв титул Патріярха в часі торжественної архиєрейської Літургії в базиліці св. Петра в Римі. І тепер цей титул повинен переходити автоматично на всіх наслідників Блаженнішого Йосифа, першого Патріярха Помісної УКЦеркви.
І саме в час святкувань в Римі в 1979 р. проголошено номінацію о. Любачівського, а дальше відбувся Надзвичайний Синод в днях 24-27 березня 1980 p., що ним керував сам Папа. Головною ціллю цього Надзвичайного Синоду було вибрати помічника і наслідника Блаженнішому Йосифові. Наші владики, за малими винятками, пішли по лінії побажань Східньої Конґреґації, знехтувавши їм аж надто добре відомі бажання Блаженнішого Патріярха. А далі нечувана в історії нашої Церкви номінаційна булля, в якій читаємо, щоб новойменований коадьютор залишався у зв’язку зі Східньою Конґреґацією та діяв згідно з нормами святих канонів і окремих приписів цієї конґреґації та протидіяв надужиттям. Слова неповажні й образливі. Остання булля — це клясичний приклад нарушення Помісности нашої Церкви, бо ж Декрет про Східні Католицькі Церкви не дає ніяких повновластей інституції, що нею є Східня Конґреґація, яка в дійсності є внутрішнім органом римо-католицької Церкви. Як така вона не може мати ніяких прямих відносин з єпископами та вірними Помісної УКЦеркви, а тільки через Патріярха, зглядно Його Синод.
Неупереджений дослідник тих справ міг би набрати переконання, що кінцевим вислідом мало б бути не тільки заперечення нашого патріярхату, але й помісности та підкорення нашої Церкви Конґреґації для Східніх Церков, бо навіть ті малі права, гарантовані в Бересті, були уневажнені цим Надзвичайним Синодом. Прикро було нам за тих наших Владик, які не хотіли користуватись їхніми правами, про що говорив вже папа Пій X до Слуги Божого Андрея Шептицького. «Але тоді митр. Шептицький був на своїй території, а Блаженніший Йосиф є поза своєю територією»,— пригадують нераз Блаженнішому чи мирянам деякі наші «вчені владики».
УПСО видало окремий Комунікат про Надзвичайний Синод нашої Церкви, вислало відповідні листи до папи, Східньої Конґреґації та всіх наших Владик, а крім цього з деякими Владиками нашими вдалося особисто говорити. Розчарування і невдоволення мирян було загальне!
Відомі нам також перипетії з приводу листа папи до Блаженнішого Патріярха з приводу 1,000-ліття хрещення Руси-України та вмішування в цю справу Москви, як також протест московського патріярха Пімена з приводу оголошення нашими Владиками засудження т.зв. львівського собору в справі ліквідації нашої Церкви в 1946 р. Вияснення папи не вдоволяло нас. Всі Патріярхальні Т-ва вислали відповідні протести проти вмішування Пімена в справи нашої Церкви і такі протести вислано папі й Східній Конґреґації. 20 липня 1980 р. представники наукових установ, в тому й голова УПСО, були на авдієнції у папи, про що писалося в пресі та в журналі «Патріярхат», а у вересні того ж року відбуто розмови з преосв. митроп. Германюком і 29 вересня 1980 р. були ми прийняті на авдієнції головою Східньої Конґреґації, кард. Рубіном, про що також було в пресі, і тоді кардиналові Рубінові вручено відповідний меморіял. Мимо старань задумана авдієнція у митр. Любачівського не відбулася.
З рамени УПСО видано декілька обіжників і роззіслано всім Крайовим Т-вам. Між іншим, в Обіжнику з датою 11 січня 1980 р. висунено проект покликання до життя окремої Комісії, наприклад: організаційної, екуменічної тощо. Відгук був малий, так що ці проекти залишилися незреалізованими.
Перед нами ще багато праці. Існують деякі проблеми, які треба розв’язати, хоч сама розв’язка не залежить від нас. До таких пекучих проблем належить Англія.
Друга важна справа — це кодифікація прав для Східніх Церков. Праця йде доволі повільно, а, якщо вірити деяким поголоскам, то нові проекти не всі відповідають духові постанов II Ватиканського Собору. Головно мається тут на увазі територіяльний принцип, а обрядовий поминається. Цю справу треба мати на увазі і пригадувати владикам, щоб вони цю справу припильнували. Для нас основними правними документами в цій справі є текст Берестейської Унії і Декрет про Східні Церкви Ватиканського Собору II.
Положення нашої Церкви на рідних землях далі трагічне, і якісь зміни на краще ледве чи можливі. І Ватикан не може багато допомогти. Як виявилось з листування Ватикану з московською патріярхією, наша Церква і надалі є предметом торгів для нереального екуменізму. Тому ми повинні слідкувати за тими справами і швидко та рішуче реагувати на кожне вмішування в справи нашої Церкви московською патріярхією при тихій співпраці ватиканських чинників.
Але ми повинні ставити дещо вищі вимоги і до нас самих! Йдеться про поглиблення нашого релігійного життя, про більше дбання про свою Церкву та про намагання скеровувати молодих людей на богословські студії. Ще трохи й можемо залишитись без священиків, а тоді всі міркування про Патріярхат і Патріярхальний устрій нашої Церкви будуть мати здебільшого теоретичний характер. Що і в цій ділянці можна мати успіхи — доказом цього є парафія в Чікаґо. Ось таких парафій дай нам, Боже, найбільше!
Вельмишановні Пані й Панове!
Ось коротке і дуже загальне звідомлення праці за не цілих три останні роки. Докладніше буде про це говорити секретар д-р Кирило Митрович.
Хочу ще коротко згадати про наш журнал «Патріяхрат». Це поважний і гарно оформлений та цікавий змістом місячник. Без сумніву, це заслуга нашого нинішнього редактора інж. Галіва. Редагування журналу вимагає багато праці й труду редактора, особливо коли відчувається брак матеріялу. Оскільки мені відомо, це хронічна недуга нашого журналу. Проте журнал появляється точно, і коли б всі наші члени були також точні в плаченні, то журнал можна було б ще кращим зробити. Я прошу всіх членів, які володіють пером, співпрацюйте з редакцією і надсилайте статті та дописи на актуальні теми, а тоді напевно журнал буде ще цікавішим і актуальнішим.
Не менша подяка належиться і адміністрації, яку веде д-р Пушкар. Ми в Европі маємо журнал вже в перших днях кожного місяця. А це немало причинюється до популяризації самого журналу.
Тому редакторові й адміністраторові належиться признання і подяка. Не менша подяка належиться і проф. д-рові В. Маркусеві за взірцеве зорганізування ІV Конгресу Мирян. На нашому засіданні в Парижі в місяці липні 1981 р. ми цю справу обговорили, і проф. Маркусь погодився поважну частину праці взяти на себе, головно коли йдеться про запрошення прелеґентів. Тоді була усталена загальна програма цього Конгресу, і завданням проф. Маркуся було сконтактуватися з наміченими нами прелеґентами і запросити їх до участи. Це все виконав проф. Маркусь солідно і з повним успіхом, як ми мали нагоду самі переконатись. Тому Президія і Головна Рада УПСО висловлює проф. Маркусеві подяку за немалий вклад труду в організацію нашого Конгресу.
Не менша подяка належиться і Крайовим Патріярхальним Т-вам за їх співпрацю і контакти з централею. Може не все була наша відповідь вдовольняюча і вичерпна, але це вже в наслідок умов праці, які не все були оптимальними. Можуть тут і там не раз виринати якісь малі непорозуміння,— то прошу вибачити нам.
Всім Делегатам з різних країн нашого поселення я сердечно дякую за довір’я, яким Ви мене досі наділяли. Моя подяка належиться і Блаженнішому Патріярхові за Його моральну підтримку нашої організації.
