6 квітня 1985 року саме минуло тисяча сто років з дня смерти апостола слов’ян — св. Методія, який за життя з своїм братом св. Кирилом благовіствував на слов’янських землях. Останні роки свого життя св. Методій благовіствував у Велико-Моравській державі з своїм осідком у Велеграді, де помер і там же був похований.
Не всі перші апостоли були рибалками, але всі рибалкували — спасали людські душі, бо це ж було і так дотепер залишилось — імперативом Христової Церкви. Знаємо, що апостол Павло не був рибалкою, але високовченою людиною. З біографічних даних життя апостолів знаємо, що апостол Петро намагався Христове вчення — церкву обмежити виключно до тих, що були обрізані, себто до ізраїльтян, але думка Павла перемогла, що Христос своїми стражданнями, муками, розп’яттям і воскресінням приніс спасіння усім народам, іншими словами, всьому людству без різниці, перемогла.
Апостоли слов’ян — свв. Кирило і Методій заступали думку, що не можна обмежувати благу вість Христових правд до кількох мов гебрейської, грецької чи латинської, але треба поширити й на інші мови. їм тоді йшлось про широкий слов’янський світ, що представляв певну силу. Щоб цей слов’янський світ зрозумів Христові правди, Христове вчення, що випливало з джерела безмежньої любови, треба до цього народу говорити і промовляти та благовіствувати для них зрозумілою мовою.
Зрештою ніде не було сказано, ні написано, що Христове вчення має бути обмежене тільки до вищезгаданих мов. Солунські брати не тільки заступали таку думку, але також самі її здійснили, створивши кириличну азбуку, на основі якої постала старослов’янська мова, що на неї були перекладені святі книги. Це був зовсім засадничий, природній і нормальний підхід до основоположного питання несення в народ Божої благовісти.
Поруч з цим слід підкреслити, що Боже післанництво солунських братів, свв. Кирила і Методія, полягало ще в іншому аспекті Христової Церкви, а саме у аспекті єдности Христової Церкви. Вже в той час зарисовувались дві основні течії в одній Христовій Церкві. Перша — східня Церква, що спиралась на традиціях Константинополя, а західня Церква — на традиції Риму. Все ж таки і східня і західня Церкви поставали в лоні одної Христової Церкви, але на канві різних культур і підходу до тих самих проблем. Слов’янські Апостоли старались ці питання наладнати, довести до єдности. Якщо ми собі пригадаємо Велиградські унійні з’їзди, що їх промотором був Слуга Божий Андрей, то побачимо, що це не було випадковим. Це було продовженням ідей свв. Кирила і Методія.
Слід підкреслити, що значення свв. Кирила і Методія, мабуть, є більше важливе для Вселенської Христової Церкви, як дотепер було підкреслено. Цю прогалину у великій мірі покрито останньою Енциклікою Папи Івана Павла II під назвою «Апостоли слов’ян», у якій вказано на особливі вияви їхньої діяльности та інтенцій.
З цього погляду тисячасторіччя з дня смерти св. Методія є подією особливої ваги і значення. З приводу цієї нагоди у Чехо-Словаччині — Велеграді відбулись, на жаль, обмежені святкування. Якщо підкреслюю, що обмежені, то маю на увазі той факт, що багато церковних достойників західньої Церкви були б взяли безпосередню участь, але не одержали відповідних в’їздових віз. Навіть деякі церковні достойники були запрошені кардиналом Францішком Томаським, але й ці не одержали дозволу на в’їзд. Мабуть, і Папа Іван Павло II в інших обставинах був би взяв безпосередню участь. На святкуваннях у Велеграді Ватикан був репрезентований секретарем Стану — кардиналом Августином Казаролі. Крім цього, з приводу відзначення тисячасторіччя смерти Методія, як вже вище згадано, появилась окрема Енцикліка Папи Івана Павла II.
На жаль, у Велеграді не відродилась унійна ідея єдности Христової Церкви, для якої так наполегливо працювали й безперебійно прямували обидва солунські брати — свв. Кирило і Методій. Без найменшого сумніву слід відмітити, що вся оркестрація святкувань у Велеграді відбувалась у Москві, гавляйтерами від церковних справ. Для них єдність Христової Церкви і мир — це тільки порожні слова для пропаганди, слова на експорт для Заходу.
З приводу такої небуденної нагоди варто хоч побіжно згадати деякі біографічні дані про свв. Кирила і Методія, щоб краще зрозуміти їхнє значення як Апостолів-слов’ян. Старший — Методій, припускають, бо точної дати немає, народився між роками 815-820, а молодший — Кирило — у роках 827 або 828 в місті Солунь. До речі, місто Солунь у дев’ятому сторіччі було важливим осередком торговельного і політичного життя Візантії. Батько Кирила і Методія був вищим державним урядником. Цей факт в ті час мав своє значення. Це означало, що за синами була забезпечена їхня життєва державна кар’єра. Обидва, Кирило і Методій, одержали добру освіту. Спочатку Методій вступив на державну кар’єру, але незабаром покинув і пішов до одного з манастирів на «Святій Горі».
Кирило, після закінчення студій у Візантії, прийняв духовні свячення. Кирило був винятково талановитим, і йому було доручено важливе церковне завдання бути бібліотекарем і архіварем при церкві Св. Софії у Константинополі. Водночас він був секретарем патріярха. Молодого Кирила це не вдоволяло, і він резиґнує з своїх позицій. Він перебуває в манастирі на побережжі Чорного моря і присвячується контемпляційному життю. Його знаходять у манастирі й запропоновують йому викладати у вищій школі у Константинополі філософію. Незабаром Кирило відходить від публічного життя, щоб із своїм старшим братом Методієм разом віддатись чернечому життю. Кирило, як визначний знавець релігії і культури, був влучений разом з братом Методієм до візантійської місії, висланої до хозар.
Під час свого побуту в Криму обидва брати в Херсоні знайшли церкву, в якій первісно мав бути похований св. Клементій, папа і мученик, засланий у ці віддалені від Риму сторони. (Тому св.п. Патріярх Йосиф назвав Український Католицький Університет іменем св. Клементія папи). Вони віднайшли його реліквії і забрали з собою й урочисто зложили їх у Римі на руки Папи Гадріяна II.
Дальшу долю братів Кирила і Методія визначило прохання князя Морави Ростислава до цісаря Михайла III, щоб він призначив їм єпископа і учителя, який міг би в слов’янській мові проповідувати християнство.
В тій ситуації вибір випав на святих Кирила і Методія. Вони з радістю прийняли цю пропозицію і приїхали на місійну працю до Велико-Моравської держави. До цієї праці вони були добре приготовані. Взяли з собою Святу Біблію і під час літургічних відправ перекладали на старослов’янську мову. їхня праця натрапляла на різні труднощі. Після трьох років місійної праці брати Кирило і Методій вибрались до Риму. Подорож не була легкою. Вони з собою принесли переклади літургічних книг. Їх радісно прийняв Папа Гадріян II, потвердив переклади їх літургічних книг, які вони склали на престолі у базиліці «Санта Марія Маджоре» у Римі. Дальшу місію мусів провадити сам св. Методій, бо його молодший брат, св. Кирило, важко захворів і помер 14 лютого 869 року у Римі.
Св. Методій виконав слова заповіту свого брата св. Кирила. Св. Методій був висвячений на єпископа в Панонії. В дальшій своїй праці Методій зустрів багато труднощів з боку римських єпископів.
Св. Методій був два роки ув’язнений, і тільки на вимогу Папи Івана VІІІ його звільнено. На жаль, і новий князь Морав Святополк виявився також противником слов’янської літургії. Св. Методій був ще раз покликаний до Риму, щоб всі справи вияснити, де його звільнено від усіх неоправданих закидів і привернено всі його привілеї для літургії у слов’янській мові. Подібне визнання св. Методій одержав від Патріярха, коли в 881 або в 882 році був у Константинополі. Св. Методій останні роки свого життя присвятив перекладові Святого Письма, літургічних книг, діянь Отців Церкви й інших. Помер 6 квітня 885 р. на службі Церкві.
На жаль, великий вклад свв. Кирила і Методія після смерти пережив велику кризу, а їх учнів так переслідували, що вони мусіли покинути терен своєї місійної праці. Варто над цією справою і сьогодні застановитись. Чи немає сьогодні подібних повторень з боку латинської Церкви? Тепер добра нагода ці питання передумати.
М. Галів
