Українська редакція католицького тижневика «Шлях», за 13 жовтня 1985 р. передрукувала листа Владики Івана Бучка з журнала «Голос Христа-Чоловіколюбця», що був надрукований в 1975 р. у Лювені, Бельгія, ч. 5 (178). У зв’язку з появою цього передруку редакція журнала «Патріярхат» одержала багато телефонічних запитань, чому саме цей передрук стався і яка його ціль та для чого і для кого? На жаль, редакція не могла дати відповіді, бо вона сама собі ставила ці ж самі питання.
Просимо читачів в жодному випадку не змішувати українськомовної редакції «Шляху» з англомовною, бо між ними не можна робити знаку рівняння. Редакції українськомовного «Шляху» не зашкодило б хоч трохи повчитись у редакції англомовного «Шляху», це, напевно, вийшло б їй тільки на користь.
На вступі передруку листа Владики Івана була редакційна примітка такого змісту: «Помішуємо лист Владики, як відповідь на дію деяких наших мирян, бо й нині відповідь Владики не стратила на актуальности». Редактор у даному випадку оперує двома невідомими факторами, бо не називає, на яку «дію» і не називає, хто є ці «деякі миряни». Звичайно, читач має з тим клопіт, бо ніби лист передруковується для читача, але водночас залишає цього читача без ясної відповіді — безпорадним. Ні більше, ні менше редакція українського «Шляху» безцільно стріляє просто в небо…
На жаль, доводиться ствердити, що редакція журнала «Патріярхат» не вперше ловила українськомовного редактора чи редакцію «Шляху» на свідомій або несвідомій дезінформації і фальсифікації чи коли це було у справі «Різдвяного Послання…», чи в інтерв’ю з Патріярхом Мирославом-Іваном Любачівським, чи навіть з передруком промови Патріярха Мирослава, коли «Шлях» пропустив немилі редакції чи редакторові місця без жодної помітки. Можна б назвати ще й інші статті, яких не треба було друкувати, бо вони нічого доброго не принесли ні для українськомовного «Шляху», ні для читача, ні в загальному для громади.
Виглядає, що у редакції українськомовного «Шляху» коротка пам’ять, а ще більша короткозорість, що дальше себе не бачить. Ну, нічого не поробиш, а все ж таки бажалось би знати, які позиції заступає редакція українськомовного «Шляху»? Дивно, що чомусь відмінні від англомовного «Шляху»!
Чи справді редакція українськомовного «Шляху», яка бажала відповісти чи «розправитись» на «дію деяких мирян», не мала своїх власних аргументів і позичила собі у світлої пам’яти Владики Івана Бучка. Але чи справді редакція передрукуванням листа дала відповідь? На жаль, ні, бо надрукований лист розминувся з ціллю редакції.
Не підлягає найменшому сумніву, що редакція не повинна була втягати до своєї справи заслуженого покійного Владику Івана, щоб безпотрібно робити свої порахунки, а також щоб мати кращу й більше ефективну силу, ховатись за несвої аргументи. Ми сьогодні не збираємось дискутувати з покійним Владикою Іваном. На цьому місці бажаємо тільки нагадати таку голосну справу, як появу «Листа Папи Пія XII до народів Росії». З приводу цього українська діяспора сильно зареагувала, а Владика Іван Бучко безпосередньо Папі Пієві XII виявив своє сильне невдоволення. Вживаю вислову «невдоволення», щоб не вживати слова «протест», який, може, був би трохи й засильний… Чи була зроблена поступка з сторони Апостольської Столиці? Звичайно, що була, бо опубліковано не тільки вибачення, але була появилась окрема Енцикліка Папи «Про Східні Церкви» з 15 грудня 1952 p., де була присвячена увага переслідуваній Українській Католицькій Церкві та її ієрархії. До цього треба додати, що автором чи тим, який цього листа дав до підпису Папі Пієві XII, був пізніший Папа Павло VІ — Монтіні.
Життєва дійсність — це безпосередні факти, яких ми були і є свідками, самі заперечують те, що бажала редакція українськомовного «Шляху» відповісти устами Владики Івана. Чи маємо тут нагадати, як Апостольська Столиця забороняла Блаженнішому Йосифові скликати синоди чи будь-які наради наших владик. Богу дякувати, сьогодні існує інша ситуація, папа дає своє благословення. Пригадаймо, як було заборонено Патріярхові Йосифові взяти безпосередню участь із своїми мирянами у Євхаристійному Конгресі, що відбувся у Філядельфії. Чи маємо також пригадати про таємні листи папи з московським патріярхом? Чи Патріярхальний рух, який бачив, про що ідеться, мав спокійно дивитись і мовчати, як не раз нам підказували владики з міста Братньої Любови? Чи мирянський рух мав спокійно дивитись, коли голову УКЦеркви поминено і не запрошено на святкування 10-ліття Філядельфійської Митрополії? А в той же час запрошено кард. Фюрстенберга, який нам дораджував, щоб наша Церква розплилась у латинському морі.
Тут варто також підкреслити, що миряни, які щиро піддержували і піддержують ідеї Патріярха Йосифа, не тільки вкладали свою працю, але також свої гроші.
Незаперечним також залишається факт, що плисти проти течії куди тяжче. Те, що робив світлої пам’яти Патріярх Йосиф, було плавбою проти течії, але без його вкладу наполегливої праці й підтримки мирян наша Церква була б не осягнула навіть цього статусу, який вона зараз має. Цей факт вже не раз підкреслювано, як також неодноразово це підкреслював Владика Максим Германюк. Ми розуміємо труднощі редакції українськомовного «Шляху» і співчуваємо їй, що вона не спроможна зрозуміти й бачити дійсних фактів. Для декого, щоб побачити відкритими очима дійсні факти, треба довше часу. Маємо надію, що в українській редакції «Шляху» це ще колись станеться.
