В неділю 25 серпня 1985 р. Патріярхальне Товариство в Денвері попрощало довголітнього голову управи свого товариства — Євгена Василину, який переїхав з Денверу на побут до Сан-Ситі Вест в Арізоні. Після співаної Служби Божої в церковній залі зібралися парафіяни, щоб попрощати Василину. До почесного столу з Є. Василиною було запрошено о. Іннокентія Ричкуна, який заступав відсутнього в тому часі о. пароха Степана Хміляра, а також запрошено членів управи Патріярхального Товариства.
Прощальну церемонію почали спільною молитвою, яку провів о. Ричкун, а потім прощальне слово сказав новий голова Патріярхального Т-ва — дотеперішній заступник голови Корнель Крупський. Промовець сказав, що денверська громада, будучи невеликою, радше зустрічає прибулих до громади, ніж прощає тих, що відходять від громади, а тим більше, що прикро тратити таких вартісних членів, якими були Євген Василина, його шановна дружина і ціла родина.
«Я мав велику приємність, — сказав новий голова, — на протязі кількох років співпрацювати з Є.Василиною. Працюючи з ним, я прийшов до висновку, що коли б наша спільнота у вільному світі мала більше таких людей, як Є. Василина, — відданих рухові за український Патріярхат, то сьогодні справа нашого патріярхату напевно стояла б краще».
«В особі Є. Василини, — сказав промовець, — має поєднані прекрасні людські та громадські прикмети. Як громадський працівник, він завжди сумлінно виконував покладені на нього громадою обов’язки. При цьому він є точним і послідовним та уміє з’єднувати собі приятелів і прихильників для Патріярхального руху. В його відданій праці гармонійно і взірцево сплітаються ідеї нашої традиційної християнської віри з національним інтересом нашого народу».
«Нам дуже шкода, шановний Є.Василина, — сказав промовець, — губити у Вашій особі такого примірного борця за формальне визнання патріярхату Української Католицької Церкви, але кажуть, що немає нічого злого, щоб на добре не вийшло. Віримо, що Ваша присутність в іншій українській парафії та громаді буде не менше корисною для нашого загального добра».
Від колишнього Комітету будови парку ім. Бабиного Яру, що його членом був Є. Василина, прощав Іван Стебельський. Він подав головніші біографічні дані про Є. Василину та підкреслив позитивний вклад його праці в Комітеті. Варто згадати й те, що Є. Василина походить із священичої родини та є глибоко релігійною людиною.
Є. Василина зі зворушенням подякував усім присутнім за таке сердечне прощання і при цьому сказав, що ідею Патріярхального руху треба плекати й розвивати, бо тільки помісність нашої Церкви може запевнити їй кращу долю.
На закінчення новий голова Патріярхального Т-ва сказав, що в Товаристві прийнявся дуже гарний християнський звичай, а саме, що усі сходини членів, засідання управи і т.п. розпочинаються і закінчуються спільною молитвою. Він попросив о. Іннокентія Ричкуна провести спільну молитву за щасливий побут Є.Василини і його дружини на новому місці поселення.
К. Крупський
