До питання ідентифікації найдавнішої кам’яної пам’ятки на Старокиївській горі

(Новий погляд на походження і розвиток українського християнства)

Давню історію нечасто вдається реставрувати в бажаній повноті. Безповоротньо втрачено документи, не збереглась більша частина матеріяльної культури, рідко вдається правильно прочитати, зрозуміти та оцінити наведені в літописах факти, описані події. Значення літопису, як знаряддя політичного і духовно-релігійного впливу, як засіб укорінення та консервації ідеології, котра відповідала б політичним інтересам правлячого угрупування, була рано помічена і широко використовувалась нашими давніми предками. Звідси грубі перекручення фактів і тонка дезінформація в літописах, які буває неможливо розпізнати без додаткових, часто випадково виявлених фактів.

До щасливого додатково виробленого факту відносяться рештки кам’яної споруди в межах оборонного валу міста Кия на Старокиївській горі. Випадковість полягає не в самому факті виявлення решток, а в тому, що на території, котра копалась і перекопувалась протягом століть, щось-таки лишилось і для археолога, щось дійшло і до наших днів. Пам’ятка потрапила до рук дослідників у дуже пошкодженому стані. По розкопаних залишках буде складно встановити форму споруди в пляні: прямокутна чи центрична. Думки спеціялістів з цього приводу розійшлись. Все ж рештки підмурків частково реставровані з наданням чітко визначеного центричного вигляду. Далі буде зроблено спробу прочитати історію цієї надзвичайно цікавої пам’ятки з використанням маловідомих для широкої публіки фактів.

Початок відкриттю поклали плянові археологічні розкопки 1971 року. В цьому році було розкопано частину відносно потужних фундаментів. Наступного року пошуки продовжились. Було виявлено ще частину підмурків. Дослідження цим не завершилось, що, однак, не перешкодило деяким швидкодумаючим археологам застовпити відкриття.

Вони зуміли заміряти основні розміри незкінченого розкопами об’єкту («… стены длиной около 18 м. и шириной 1,5 м., 12 с. 36) та без належних обгрунтувань, доказів і підстав ідентифікувати новознайдену споруду. Вона була визначена як кам’яний палац княгині Ольги. Палац датували першою половиною X століття. І публіка, і вчені цим задовольнились. Відчуття сенсаційности помалу згасло, роботи припинились. Можливо, так би все і лишилось, коли б не наступне свято. У 1982 році Київ урочисто відмітив своє півторатисячоліття. До знаменної дати вирішили оглянути археологічні пам’ятки та привести їх у порядок. Фундаменти ще раз розкопали. На цей раз грунтовніше та з частковою реставрацією. Сучасний стан пам’ятників відображено на рис. 1. На ньому бачимо ротонду з внутрішнім діяметром підмурків 13,7 м. і шириною 1,5 м. У пляні ротонда має складну форму. По периметру зовнішнього кола з кроком на два метри йдуть контрфорси з вильотом у підошві до 3 метрів. З південної сторони знаходиться прибудова незрозумілого призначення.

В річищі традиційних знань про історію Київської Руси X ст. пояснити походження та призначення ротонди неможливо. Дослідницька думка зупинилась перед бар’єром шаблонних уявлень. Взагалі, загадки думку стимулюють, пошук заохочують. Поступово накопичується критична маса знань, котра долає перешкоду. В нашому випадку події розвивались регресивно. Нове прочитання пам’ятки інтересу не пробудило, жарких дискусій не викликало, аргументів ні за, ні проти не появилось. Ідентифікація лишилась попередньою: князівський палац.

Для обґрунтування палацової версії посилаються на літопис за Іпатським списком. Під 945 роком в ньому записано: «… а двір княжий був у городі, де нині двір Воротиславів і Чудінив, а перевісище було за городом, і був за городом двір теремний і другий, де сьогодні двір деместика, за святою Богородицею над горою, був там терем кам’яний» (17, с. 83). Літописний запис достатньо зрозумілий, але для нашого випадку потрібна конкретизація.

З тексту напрошується висновок, що всього князівських дворів було три. Один з них знаходився «в городі». Город 945 року — це частина території на Старокиївській горі, обмежена оборонним валом і ровом. В спеціяльній літературі цю територію називають містом (градом) Кия. В граді літопис згадує тільки двір. Про наявність на дворі терема повідомлення відсутні. Можливо літописець про терем нічого не знає, а можливо були інші причини. Два інші двори були за городом, обидва теремні (з палацами). Мабуть для того, щоб підкреслити різницю між двором у городі та дворами поза ним, літописець наголошує, що останні були теремними. Особливе задоволення для нього доставляє можливість підкреслити наявність кам’яного терема на третьому дворі.

Археологи встановили, що кам’яна споруда града Кия давніша всіх інших кам’яниць на Старокиївській горі. Для Києва X і XI століть вона мала оригінальну центричну форму, чим вигідно відрізнялась від решти дерев’яної та кам’яної забудови. Пам’ять про таку незвичну споруду не могла швидко вивітритись, однак літописець про неї мовчить. Якби ротонда була палацом, літопис обов’язково це підмітив би. Ротонда датується першою половиною X столітя. Отже близько 945 року вона повинна була бути збудованою. Напрошується здогадка, що ротонда не була палацом. Більше того. На цей час в городі не було палацу. На це вказує дальше повідомлення літопису під 945 роком.

Деревлянські посли, котрі прийшли сватати Ольгу за князя Мала, приймались в теремі за городом. Якщо офіційні прийоми ведуться за городом, значить в городі приймати послів було ніде, значить терему в городі не було. Можна припустити, що ротонда або будувалась саме цієї пори, або її спорудження було завершене, проте призначалась не для князівської резиденції.

Функції та призначення ротонди могли розходитись із розроблюваною на початок XII століття доктриною християнізації Руси. Літописець мабуть-таки про ротонду знав, але вирішив сам чи за підказкою усунути згадки про неї з літопису. Значить ротонда не палац. Стосовно доктрини християнізації повідомлення про палац нейтральне. У Нестора не було підстав це повідомлення замовчувати.

Ротонда не могла бути палацом з кількох причин. Одна з них така чисто побутова, як розмір. Для палацу ротонда має дуже незначну площу: 150 кв. метрів. Навіть за умови двоповерховости (дуже мало імовірно) вона не могла задовольнити потреб резиденції зверхника на той час значної держави. Палаци, розкопані за городом, мають значно більшу площу. В той же час ротонда — не рядова споруда. На місці розкопок знайдено деталі фрескового розпису жовтого, червоного, синього, зеленого кольорів. Вона була багато оздоблена мармуровими деталями, полив’яними плитками, різьбленим шифером. Таку велику увагу, опріч світської, могли приділити лише культовій споруді. Тому важливо підшукати аргументи, котрі не були б довільним припущенням, а могли б однозначно підтвердити гіпотезу, що ротонда — найдавніша кам’яна церква Київської Руси. Аргументи є.

В спеціяльній літературі з питань стародавньої архітектури, в археологічній літературі не вдається розшукати палац імператора, царя, князя або вельможі у формі ротонди. В межах до XI ст. (обмежимо хронологію, бо пізніший період нас не цікавить) окремо розташовані палаци у вигляді ротонди не зустрічаються. Таких споруд не було ні на Сході, ні на Заході. Округлу або близьку до неї форму могли мати окремі залі в палацах, в палацових комплексах. Палаци такого вигляду не зустрічаються. Найближчі сусіди Руси: Візантія, Закавказзя, Крим, Моравія, Польща, Болгарія, Чехія таких палаців не мали. У присвяченій центричним спорудам фундаментальній праці А. В. Кузнєцова «Тектоника и конструкция центрических зданий» не приведено ні одного прикладу палацу ротондального типу. Всі ранні польські палаци мають прямокутну форму. Прямокутні у пляні і дійшовші до нас залишки Західнього, Східнього та Південного палаців на Старокиївській горі. В усіх державах, контакти з якими були доступні для Руси, центричні споруди круглого пляну, а також квадратного та овального призначались для культових потреб. В них розміщувались поганські храми, церкви, баптистерії, мавзолеї, мартирії. І це не випадково. В цьому прихований глибокий релігійно-психологічний зміст. За обставин, коли людина ще не була відірвана від природи, була цілісною частиною оточуючого середовища, її культурна і побутова діяльність не могла суперечити космологічним, світоглядним, релігійним уявленням. Слов’янство — частина індоєвропейської сім’ї народів. Для релігійно-мітологічних уявлень давніх індоєвропейців (8, с. 7) було притаманним втілювати структуру світу (землі та неба) у вигляді кругу і квадрату з спільним центром. В далеку давнину ці уявлення були перенесені на поховання. У індоєвропейців поховання розумілось як мікрокосм, як відтворення структури Вселенної в мініятюрі.

Космологічні уявлення перейшли на обряд поховання. Звідси загальне поширення серед індоєвропейців курганних поховань у вигляді взаємно вписаних кола і квадрату. В такого типу могилі Ахіллес ховав Патрокла. Курганні поховання знаходимо у скитів, серед скандинавських племен, на Русі. Найвизначнішим курганним похованням Руси є Чорна могила в Чернігові. Не дивно, що перші центричні споруди появляються в ареалі розселення індоєвропейських народів. Центрична споруда — прямий результат еволюції та матеріялізації мітології спочатку у вигляді центричного поховання, а потім центричного храму.

Як і все інше, перший центричний храм появляється у Греції. В ІV ст. до Р.Хр. в Дельфах споруджується круглий храм (периптер). Через кілька десятиліть ще два центричні храми в Епідаврі. Найбільшим досягненням, вершиною центричного храмобудування став римський Пантеон. В центричній формі зводяться мавзолеї для імператорів та вищих сановників. З початком християнізації з’являються круглі церкви. Все ж переважно в центричній формі будуються відносно невеликі споруди — баптистерії.

Якщо використання центричних споруд для культових потреб — норма, то для світських потреб вони не будуються. Київська держава середини X ст. була значною політичною та військовою силою. Русь мала давню власну традиційну поганську культуру. В справі запозичення християнської культури, прилучення до культурних надбань давно зформованих цивілізацій вона робила перші кроки. Дуже мало ймовірно, аби ці кроки були зроблені не просто в оригінальній, а у винятково екстравагантній формі — будівництві світського палацу у вигляді храмової ротонди. Це значило б піти проти власної релігійно-культурної традиції, зректись вироблених протягом віків своїх космологічних уявлень, релігійно-мітологічних ритуалів. Ротонда не могла бути палацом. Ротонда — це храм, церква.

У зв’язку з таким тлумаченням постає низка закономірних запитань. Хто збудував церкву-ротонду? Для кого вона була призначена? В кам’яному будівництві на Русі X ст., особливо для першої кам’яної споруди, ротонда є складною інженерною будовою. В ній застосовані рішення, до яких могли вдатись лише фахівці високої кваліфікації, фахівці з великим досвідом будівельних робіт. Унікальним технічним рішенням є застосування контрфорсів. В будівельній практиці практично не зустрічаються ротонди із застосуванням контрфорсів. Кругла у пляні споруда сама по собі достатньо жорстка і додаткових зміцнюючих заходів не потребує. Особливість київської ротонди полягає в тому, що майстер не мав свободи вибору її місця розташування. Невеличкий майданчик в межах оборонного валу був щільно забудований. Ротонду прийшлось зводити на площадці із слідами дуже давньої культурної діяльности. Під фундаментами знаходяться потужні нашарування корчакської археологічної культури. Будівничий знав про необхідність посадки фундаментів на материковий ґрунт. Щоб добратись до материка, було потрібно виконати великий об’єм земляних робіт та перемістити значні земляні маси за межі міста. Аби цього уникнути і в той же час забезпечити міцність і жорсткість ротонди, майстер був змушений вдатись до застосування контрфорсів. Контрфорси усували можливість нерівномірного просідання на слабких ґрунтах. За такої конструкції підмурки могли мати незначну висоту. Контрфорси йшли по периметру ротонди з кроком, близьким двох метрів. При ширині півтора метра виліт сягав трьох метрів. Ротонда з контрфорсами такої потужности могла бути значної висоти і кам’яною на всю висоту.

На території Дитинця знаходяться ще чотири кам’яні будівлі X ст. — три палаци і Десятинна церква. Від ротонди вони помітно різняться не тільки формою, а й технікою будівництва. Ґрунт під фундаментами в палацах і в церкві зміцнювався в один і той же спосіб. У виритій траншеї по всій підошві фундаментів у землю забивались дерев’яні кілочки на глибину 50 см. Потім на дно траншей вздовж і в поперек вкладались так звані дерев’яні субструкції (колоди діяметром 10-15 см.). Субструкції засипались дрібним щебнем і заливались вапняним розчином з домішкою цем’янки. І вже після цього мурувались фундаменти на вапні. В ротонді не було нічого подібного. В ґрунт не забивались дерев’яні кілочки, не вкладались субструкції. Бутовий камінь клався безпосередньо на ґрунт. Мурування велось на глині. Це переконливе свідчення того, що ротонду споруджували будівельники принципово іншої школи. Хронологічна відстань між ротондою та кам’яними палацами невелика, однак ясно, що контактів між будівельниками не було. Літопис розповідає про будівництво Десятинної церкви запрошеними із Візантії майстрами. Палаци будувались раніше, проте прийоми та техніка будівництва в них та сама. Хто спорудив палаци, нас, в даному випадку, не цікавить. Важливо лише наголосити на очевидному факті, що візантійці не мали відношення до будівництва ротонди. Не тільки техніка будівництва це підтверджує. У Візантії взагалі ротонд зводилось небагато, а в X ст. вони вже були витіснені хрестовокупольними храмами. Десятинна церква — перший зразок хрестовокупольного храму на руській землі.

Дуже проблематично, аби до зведення ротонди була причетна руська будівельна артіль. Без попереднього досвіду кам’яного будівництва було неможливо приймати технічні рішення на високому рівні професійної підготовки. Якщо кияни і були причетні до будівництва, то, в кращому разі, на рівні учнів або малокваліфікованої робочої сили. Отже ротонда збудована не киянами і не візантійцями. Знайти відповідь на загадку буде непросто. Вона вимагатиме значних дослідницьких зусиль. Без боязні помилитись можна припустити, що будівництво виконали чужинці, виходці з такої християнської Держави, якій культове будівництво у вигляді центричних споруд мало традицію і набрало помітного поширення. Це не були звичайні чужинці. Вони отримали ділянку для будівництва в межах оборонного валу, на території найдавнішої частини міста. Ця частина на середину X ст. була перенаселеною, але для гостей місце знайшлось. Доречно пригадати, що в Києві на той час церква функціонувала — соборний храм св. Іллі на Подолі. Він гостей не задовольнив. Видно, гості були не прості, коли їх не тільки допустили і поселили в оборонній частині міста, а не десь на Подолі, але і дозволили будівництво власної церкви. В наших літописах, при всьому багатстві зібраної в них інформації, про таких поважних та дорогих гостей не згадується. Нема найменшого натяку і на гостей, і на ротонду. Правда, є тоненька ниточка. Вона дуже слабенька і тягнеться за межі України. Все ж не виключено, що колись вона приведе нас до рішення загадки. Зараз читач буде лише проінформований про цю ниточку.

(Далі буде)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>