Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Духовно відроджується Запоріжжя

Відроджується Україна, встає її народ, якого тримали на колінах. Багато у нього зараз проблем. Але найважливішою — духовність людей. Сплюндрована, понівечена душа — спустошилась. І це одна з найбільших болей мого народу, такого багатого не тільки землею, але й історією, своїми різноманітними традиціями, чудовими мелодійними піснями, що століттями зачаровували й досі чарують світ.

Сьогодні як ніколи український народ розуміє, у яку бездуховну прірву він попав, точніше — його кинули. Можливо, тому все частіше люди звертаються до Бога, приходять до Церкви, щоб помолитися, знайти Істину. Віра в Спасителя відроджується, набирає нової сили й величі. За часи тоталітарного режиму на Східній Україні майже всі культові споруди були понищені, а віруючі молились самотужки або ж просто забували Віру своїх дідів-прадідів. Віру, яка допомагала Україні находити контакти зі світом, боротися із своїми поневолювачами, розбудовувати українську Церкву…

А скільки прекрасних сторінок в історії України пов’язано із Запоріжжям, з його славетною землею, з Козацькою державою, яка своєю могутністю досить-таки лякала можновладців. Нині й тут люди починають задумуватись над своїм єством, починають навертатися до Бога. Приємно відзначити, що Запорізький край радо йде на контакти з галичанами.

На запрошення Запорізького осередку Народнього Руху України і «Просвіти» напередодні Покрови Пресвятої Богородиці працівники Львівського музею історії релігії з ініціятиви Світового Християнського Конгресу побували у славному місті Запоріжжі. Головна мета поїздки — ознайомити запоріжчан з історією Української Церкви, на історичних фактах показати, що коріння її тягнуться ще з часів Київської Руси, що віками її цькували, намагалися знищити, стерти з лиця землі. А вона жила в душах людських, ховалася в катакомбах — і нині відроджується у своїй могутності й силі.

Щодо слухачів, то вони були різними за віком і соціяльним станом. Це студенти січового колегіюму, педагогічного училища № 1, технологічного й державного університетів, інженерної академії, робітники трансформаторного заводу, члени політклюбу «Вільна думка». Запитань у слухачів було досить багато. Їх цікавила історія як Української Православної Церкви, так і Греко-католицької. Молодь запитувала про молодіжні організації «Українська Молодь Христові», студентську «Обнову». Релігійним часописом «Вірую» (до речі, одночасно була організована передплата цього часопису для студентів). їхню увагу привертав і екуменічний рух на Україні. Нераз з уст слухачів випливало наболіле питання: «Як сталося, що Українською Церквою став правити московський патріярх?». В результаті такі лекції повторювались просто в дискусії.

Останній день нашого перебування в Запоріжжі ознаменувало свято Покрови Матері Божої. Саме в цей день на славній Хортиці проходило святкування: Народній Рух України нагороджував медалями учасників національно-визвольних змагань в роки Другої світової війни. Серед них були вояки Української Повстанської Армії, воїни радянської армії, які воювали з фашистами, але відмовилися від нагород Москви. Серце переповнювалося вдячністю тим воїнам, які, даючи інтерв’ю телевізійникам, на запитання: «Чому ви не взяли нагороди Москви?» з хвилюванням, але з гідністю відповідали: «Ми маємо свою державу, то нагороди хочемо її». Славні козаки й тут не схибили. Бо вони й нині в строю будівничих української держави.

Є в Запоріжжі й вірні Греко-католицької Церкви. Але, на жаль, вони не мають свого приміщення.

Поділитися: