Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Духовність під час війни у польському Щецині

Наше життя дуже непередбачуване. Ніколи не думала, що мені доведеться розпочинати все спочатку в місті Щецині. На жаль, війна перевернула наше життя. У березні 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну я приїхала до Щецина до своєї родини, адже мій чоловік і син вже давно проживають тут. Весь цей час була між Україною та Польщею, бо в Україні маю маму похилого віку та звичне життя, яке ми будували до війни й ніколи не думали, що все так раптово може змінитися.

Звичайно, час війни – це і час важких духовних випробувань, заперечень і неприйняття ситуації, докорів і пошуку винних. Однак віра допомагає пережити це в іншому вимірі, сприймати усе в покорі, але в жодному разі не в бездіяльності. Робити тут і зараз те, що залежить від тебе, і ще більше молитися. Так ми з родиною вирішили молитися вервицю за мир і перемогу в Україні. Також активно включилися у волонтерську роботу. В такий спосіб знайшли однодумців у своєму середовищі.

Щецин, хоч і багатокультурне місто, яке межує з Німеччиною, має численну українську спільноту, що гуртується в церкві Покрову Пресвятої Богородиці та Українській домівці Об’єднання українців у Польщі на вул. Міцкевича, 43, 45 (головою об’єднання є Іван Сирник). Тут було організоване святкування Великодня у 2022 році, Різдва в 2023-му й Нового року в 2024-му.

Отець-настоятель Роберт Роса згуртував на молитву не лише представників української нацменшини в Польщі, а й численних біженців. Щонеділі отець Роберт служить три Святі літургії. Впродовж двох років війни у храмі здійснено кількадесят обрядів вінчання і хрещення. Окрім плідної роботи на парафії, отець Роберт як капелан служить нашим військовим, які перебувають на навчаннях на полігоні неподалік Щецина. Також при церкві організовують збірки для допомоги ЗСУ. Отець-настоятель всіляко підтримує патріотичний дух та українські традиції, а також працює вчителем християнської етики в школі. Цей предмет у Польщі не є обов’язковим, але українці можуть обрати вивчення релігії в українському варіанті, і про це буде вказано у свідоцтві про шкільну освіту. До християнського виховання та вивчення рідної мови заохочує священник дітей українських громадян, які мешкають у Щецині від початку війни. Вони спільно з учителями, їмостю Анною і молодими активістами української нацменшини організовують вертепи та національно-патріотичні виступи.

Як справжній господар храму отець Роберт дбає про його велич і красу. Торік у церкві встановили новий іконостас, який виготовили майстри з Жовкви. А ще перед початком повномасштабного вторгнення український художник, майстер вітражів Юрій Гель зробив розпис церкви – теж в українському стилі.

Щороку напередодні Дня Незалежності України отець Роберт відвідує міський цвинтар, де складає щиру молитву українцям, які там поховані. Це вже стало традицією і допомагає берегти пам’ять про українців у Щецині та об’єднувати різні покоління.

Український «Адонай»

Із благословення отця Роберта при церкві Покрову Пресвятої Богородиці зародилася молодіжна християнська спільнота «Адонай». Її створення ініціювали дочки отця Василя Репіньовського Марта й Ангеліна, які разом із родиною в часі війни прибули до Щецина з Нового Роздолу. Зустрічі християнської молоді відбуваються в катехитичному класі при церкві. Молодь має багато ідей та планів щодо того, як поширювати християнські цінності в сучасному світі.

Засновниця спільноти «Адонай» Марта Репіньовська ділиться своїми ідеями:

«Цю спільноту ми створили з групою молодих осіб, які прагнуть побудувати міцні відносини з нашим Небесним Отцем. Щонеділі після літургії ми збираємось у катехитичному класі й обговорюємо Боже Слово, співаємо пісні та спілкуємося між собою за горнятком чаю і солодощами. На кожну зустріч готуємо презентацію на тему уривка з Євангелія або обираємо тематику, яка цікавить молодь. Послухавши виступ спікера, роздумуємо над його словами. Кожна наша зустріч сповнена дружнього спілкування. Ми вчимося любити Бога через ближніх, допомагаючи й підтримуючи одне одного, дізнаємося про Ісуса Христа щораз більше, щоб, як сказано в Євангелії, «перебувати в Ньому, а Він в нас». У майбутньому дуже хотіли б реалізовувати виїзні табори, зустрічі з молоддю інших парафій, християнські акції».

Марта навчається у столичному університеті на факультеті культури і мистецтв. Її творча натура знаходить своє духовне вираження й у сценічному мистецтві. До Дня Незалежності України на площі Солідарності в Щецині дівчина організувала виставу про долю своєї Батьківщини. Ключовим моментом дійства стала молитва до Бога, а меседжем – що наша міць і перемога залежить від Бога, що після страждань і випробувань обов’язково настане світле майбутнє.

Якщо дивитися на вимір духовності та співчуття Україні через призму польської сторони, то варто згадати щоденну молитву пробоща в костелі Божого Милосердя, що неподалік мого дому. Головною молитовною інтенцією під час Хресної дороги був мир в Україні, а гріб Господній був прикрашений жовто-блакитними квітами і сконструйований у вигляді обстріляних будинків в Україні, що символізувало не лише тисячі смертей невинних, але й давало глибоку надію на воскресіння України. Зараз у всіх парафіях Польщі тривають централізовані збірки, ініційовані благодійною організацією «Карітас» для допомоги  нашій країні. Хочу зауважити, що саме при костелах залишається стала допомога і молитва за долю України. Саме ця частина польської спільноти, маючи відкрите серце, не перестає відчувати емпатію до українців.

Шлях до «Бурштину»

Мій особистий досвід хвороби і тривалого лікування привів мене в християнську організацію «Бурштин», де жінки створили свою молитовну спільноту і раз на місяць збираються для молитви, слухання Божого слова, роздумів та розважань. Упродовж трьох годин ми маємо духовний відпочинок, сповідь, Святу літургію, зустріч із психологом та чаювання. Я надзвичайно щаслива, що змогла долучитися до цієї організації. Це допомагає мені не загубитися в світі, не залишатися сам на сам зі своїми проблемами, а навпаки – досвідчити, що Господь у всіх обставинах життя веде нас за руку.

Як журналістка за фахом відчуваю професійний неспокій. Не полишала мене й ідея праці в інформаційному просторі. Про війну в Україні хотілося кричати на цілий світ. Однак я вирішила, що треба діяти в тому середовищі, в якому зараз перебуваю, тому вже неодноразово була гостею християнської програми на Radio Plus Szczecin, де розповідала про християнські традиції та навернення до Бога в складних обставинах війни: (https://www.spreaker.com/episode/miroslawa-rudyk-wykladowca-na-uniwersytecie-we-lwowie–49273726, https://m.interia.pl/wideo/video,vId,3217284 ). Часто бувала учасницею програми для української меншини «Посиденьки» на Radio Szczecin, іноді дописую про долі українців у Польщі та події на фронті до газети «Наше слово» у Варшаві. Сама ж працюю на університетському радіо Щецинського університету, де готую новини українською мовою і веду програму про студентів, які навчаються в ньому: (https://niusradio.pl/podcasty/2468-ukraincy-na-uniwersytecie-szczecinskim), привертаючи увагу до їхніх проблем і непростих обставин на чужині. Їхні історії дуже зворушливі, і це дає нам почуття єдності в тих обставинах, у яких ми опинилися. Кожна така зустріч, розповідь є унікальною для мене, бо розкриває внутрішній світ героя. Однак всі ці історії об’єднує одне – спільна тривога за долю України. А ті маленькі кроки та хороші ініціативи молодих людей не лише репрезентують нас як націю в Польщі, а й наближають нашу перемогу.

Іноді сама собі дивуюся, як швидко я опанувала польську мову, як у чужому середовищі, в складних обставинах можу діяти на користь України, надихати своїм прикладом інших людей, нести в цей бурхливий світ християнські цінності, які навіть у католицькій Польщі все частіше відчувають спротив. Але в цьому вирі змін і обставин важливо не втратити себе. Допомагають мені в цьому дружна родина, щира молитва і переконання, що Бог нас ніколи не залишає.

Мирослава Рудик

Поділитися: