Редакційна колегія журнала уважала доцільним опублікувати Звернення українців Казахстану до наших читачів, що надіслав нам брат Зиновій Грицуляк. Надіємося, що ці слова, викликані відчаєм, знайдуть зрозуміння і відгук у милосердних людей нашої діяспори і ми не залишимо в біді братів і сестер, що знайшли в собі сили збудитися від багатовікової дрімоти і відчути потяг до національного відродження.
ДОРОГІ В ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ!
400 років назад ми волею-неволею почали заселяти землі Казахстану. Своїми руками, своїми думками ми створили те, що зараз називають могутнім економічним потенціялом республіки. Така доля спіткала мільйони співродичів у десятках інших країн. Різниця лише в тому, що там вдячні господарі українцям дали можливість зберегти і розвинути свою духовність, а тут кривавий комуністичний молох не тільки довів до злиднів працьовитий і непримхливий український народ, але денаціоналізував, а фактично русифікував три покоління наших людей. Досить сказати, що з трьох українців лише один називає українську мову рідною, а решта — російську. Останні несмілі наміри державної допомоги зберегти залишки національної самобутности українців датовані 1931 роком. І якщо навіть після нечуваних в історії репресій сталінщини в 1939 р. українську мову називали рідною 62,5%, то в 1991 р. — лише 38%. Ми не маємо ні одної рідної школи чи навіть кляси в школі або групи в садочку з навчанням по-українському. Не маємо газети, часу на радіо і телевізії, музею, бібліотеки, театру, не кажучи вже про церкву чи український клюб. Ми і наші діти не маємо майбутнього в чужій країні, і це гірше поглиблює наше трагічне сучасне.
Останнім часом Президент Казахстану Назарбаєв Н.А., роблячи потуги на перебудову країни в цивілізовану державу, деклярує право всіх націй на розвиток самосвідомости в рамках конституційного процесу, і ми маємо намір використати цю історичну можливість і зробити все, що зможемо, щоб наші діти не встилалися, що вони лишилися байструками в чужій країні, щоб Україна пишалася ними, як шанує і дякує західній діяспорі за збереження національної душі далеко від рідного краю.
Дорогі Брати і Сестри! Ви знаєте, що коло нас біда, і для програми національного відродження потрібна моральна і матеріальна допомога. Тож будьте милосердні, не лишіть нас в одиноцтві на цій тернистій дорозі. Слава Ісусу!
П.С. Якщо буде Ваша ласка, то надрукуйте у Вашому журналі Звернення до українців Сполучених Штатів Америки українців Казахстану, що хотіли би ступити на шлях відродження української самосвідомости, віри, мови і культури, пам’яти про могили наших предків і знання про історичну спадщину великого народу України. Може це Звернення зробить поштовх до створення фонду допомоги українцям Казахстану, що фатально втрачають останні крихти національної гідности.
Ми плянуємо побудувати Український Народній Центр в Цілинограді, де на території в середині хочемо влаштувати каплички для віруючих. Якщо Ваші читачі відгукнуться на заклик допомоги в цій справі і подарують хоч символічну суму грошей на будівництво Центру, то це буде стимулювати інвестиції коштів і ресурсів з боку уряду республіки, який не дуже охоче йде на затрати в зв’язку з традиційним нехтуванням наших потреб (адже за 60 років кривавого режиму більшовиків у Казахстані не було ні одного законодавчого акту на відродження занедбаної культури, мови і віри поневолених народів, не кажучи вже про соціальний захист і громадський статут неказахстанського населення, хоч воно і складає коло 80% від загалу, але й через труднощі, що переживає зараз республіка в період економічного хаосу і кризи. Над нами дамокловим мечем висить небезпека голоду і злиднів, що принижують гідність цивілізованої людини.
І все ж таки, якщо ми зараз упустимо сприятливий момент хоч і деклярованої, але повторюваної багато разів прихильности Президента Назарбаєва Н. на національне відродження народів Казахстану, то хто його знає, що буде завтра: може шовіністичний мікроб проникне через границі Кавказу чи Молдови і почне сіяти криваву заразу і тут…
Тож прошу Вас серцем і розумом відчути наш трагічний стан і допомогти нам утриматися і розвиватися як цівілізовані люди в складному і бурхливому світі.
Якщо виникнуть якісь питання чи непорозуміння, то прошу написати мені по адресі, що на офіційному бланці, або, як завжди, додому, куди регулярно поступає журнал «Патріярхат».
Якщо з якихось причин Вам незручно займатися цією справою, то прошу дати адресу такої людини, що має час і бажання нам допомогти найближчим часом і в максимальному варіянті.
Ще раз шаную і надіюся Адреса: Казахстан, 473005 Цілиноград,
Мікрорайон А-9-51-6
З. Грицуляк
