Іконостас, його історія і значення та про його виконання

В процесі роботи над розмалюванням каплиці Св. Софії у Сейнт-Катрінс, Канада, мені довелося досить часто відповідати на різні питання людей, які намагалися краще пізнати те, що я роблю.

В цій статті я постараюся відповісти досить побіжно на більшість з них; також торкнуся самої історії і функції іконостасу. Побутує думка, що орієнтуватися в іконах мають тільки спеціялісти або священики, але, на щастя, це не так. Щоб любити щось, треба його наперед пізнати і збагнути. А ікона якраз і твориться для того, щоб через неї пізнавати Божу любов, і без наших поглядів, без наших молитов ікона мертва.

Якщо ці роздуми допоможуть вам краще зрозуміти мову моїх ікон — мета автора буде досягнена.

Українські церкви східньо-візантійського обряду традиційно прикрашувалися іконостасами. Іконостас був не тільки стіною, яка відгороджувала Святилище від Церкви вірних, але і своєрідним переспівом Євангелія. Разом з хором людей, які молилися, і багатством вишивок на хоругвах іконостас вливався в єдину гармонію голосів, які прославляли Бога і творить неповторний по своїй красі інтер’єр української церкви.

Іконостас, як і окремі ікони, є невід’ємною частиною Літургії. Він відкриває нашим очам Божий світ, повний довершености і злагоди, такий неподібний до світу людського. Він є ніби «вікном» між двома світами.

В традиційному іконостасі є Царські врата (або Райські) і двоє дияконських дверей. Царські врата відкриває священик з початком Літургії, а дияконськими користуються диякони і свічконосці.

На Царських вратах зображали сцену Благовіщення і чотирьох Євангелистів, на дияконських — архангелів Михаїла та Гавриїла. Іконостас може складатися з шести, а то й з семи-восьми горизонтальних рядів. В першому знизу розміщували зображення Старозавітніх сцен: неопалимої купини, сну Якова, жертви Авраама і т.д.

В сучасних іконостасах цього ряду переважно нема.

Другий ряд займають чотири намісні ікони — зліва Богородиця з малим Ісусом на руках і ще ікона якогось популярного святого (може бути св. Миколай або св. Варвара, чи Юрій-Змієборець); з правої сторони — Ісус Христос з відкритим Євангелієм в руках і також храмова ікона (залежно від назви церкви).

Третій ряд заповнювався дванадцятьма невеликими «празничними» іконами, тобто такими, де є зображення дванадцяти найважливіших свят літургічного року. Над Царськими дверима переважно ще зображують Тайну Вечерю. Четвертий ряд називають «дейсіс» або «моління». Це величавий похід святих до Христа, очолений Богородицею, Іваном-Хрестителем і архангелами.

Ісуса зображують сидячим на царському троні в оточенні херувимів та інших сил безплотних. Часом в четвертому ряді поміщали Євхаристію, згодом вона була перенесена до Святилища. П’ятий ряд належав апостолам, шостий — пророкам. Сьомий, останній ряд завершував іконостас зображенням розп’яття та пристоячих фігур.

Іконостаси доручалося малювати переважно малярам з манастирських шкіл, яких на Україні було дуже багато. Славною є Жовківська, Рогатинська, Луцька і Київська школи іконопису.

Маляр, починаючи свою працю в церкві, довго молився і постив, намагаючись, щоб дух його перебував у Божій присутності. Характерно, що молитви іконописців дуже часто зверталися до св. єван-та Луки. За апокрифічними переказами, він перший намалював ікону Богородиці. (В середньовічному Львові навіть був малярський цех імени св. Луки).

Часто підготовка липових дощок, левкасу і фарб могла тривати кілька місяців. Коли все було готове, маляр просив благословення у священика і починав роботу.

Часто його працю супроводжував спів монахів, які сходилися до церкви на відправи. Були випадки, коли маляр давав обітницю мовчанки, поки не завершить останню лінію.

Містерія творення ікони подібна до творення молитви. Та сама архаїчна форма під вправним пензлем наповнюється новим, несподіваним змістом. Чи не найбільшою радістю для іконописця є відчувати, як під його руками оживає фарба; тоді, коли рукою провадить якась невидима творча сила.

Думаю, що найгарніші ікони, такі як «Виноградська (Володимирська) Богоматір», «Ярославська Богородиця — велика Панагія», «Ангел Золоте Волосся» — якраз були створені в момент такого найвищого надхнення, який може подарувати єдиний Всюдисущий Творець.

Чим більше серце маляр вкладає в ікону, тим більше ікона, після завершення, може подарувати людям. Застосовуючи зворотню перспективу зображення, іконописець добивався того відчуття, що глядач ніби «входив» в ікону і почував себе її учасником. Це мало глибокий богословський підтекст: промені зворотньої перспективи схрещувалися на особі глядача і ніби вказували: ти є іконою, Царство Боже є в тобі. Таким чином виходило, ніби не ми дивимося на ікону, а ікона дивиться на нас.

Імена більшости іконописців переважно є невідомі. Пояснення цього випливає з фрази, яка була знайдена на звороті однієї ікони:

«Не себе я хочу показати, а Христа, Бога розп’ятого…»

Тепер, про каплицю Св. Софії у Сейнт-Катрінс — Канада. Тут нема традиційного іконостасу, який ви звикли бачити в інших церквах. Це було викликано сучасною архітектурою самої каплиці. Мені було доручено зробити поліхромію вівтарної стіни, яка мала служити іконостасом.

Це була перша моя праця для церкви таких розмірів, і було би несправедливо тут не подякувати о. Мирославові Татарину, який повірив у мої сили і доручив мені запроектувати і виконати розпис.

Власне ідеєю отця було помістити на вівтарній стіні зображення Св. Софії, якій присвячена каплиця. Це диктувало несподіване композиційне вирішення самого іконостасу.

Іконографія Святої Софії — Премудрости Божої дуже нечисленна. Вона нараховує лише декілька зображень, одне з яких є в церкві св. Миколая в Торонто (автор — Іван Дикий). «Премудрість Божа» — так називали Ісуса в старозавітніх пророцтвах, в ХV ст. появились Його зображення у вигляді вогненного ангела на престолі Божої Слави.

Цього ангела вміщено в центрі моєї композиції. Його постать є найбільша — вона домінує над усіма. В рисах його обличчя можна прочитати подібність до юного Христа. Св. Софія розміщена над дверима і сама є ніби двері, через які входить священик для звершення Літургії. Це співзвучне словам Ісуса: «Я — ворота. Хто ввійде через мене, спасеться» (Ів. 10, 9).

В руках Ангел тримає символ спасіння: святий Хліб із зображенням Христа і написом «ІСХС — НІКА» (Ісус Христос — перемога) і чашу з вином.

Чому ці атрибути новозавітньої Літургії знаходяться в руках Святої Софії, яка фактично зв’язана з історією Старого Завіту?

В іконах взагалі хронологія подій не має великого значення. Часто на одній і тій самій іконі зображується одну особу в різному віці. Іван Хреститель говорить про Ісуса: «За мною йде муж, сущий передо мною, бо він був раніше за мене» (Ів. 1, 30). Сам Ісус говорив про Себе: «Перше, ніж був Авраам, я є» (Ів. 8, 58).

Ісус був першим священиком, Він і сьогодні є ним — ось суть, яку я хотіла вкласти в зображення ангела з святими Тайнами в руках.

Отже, відбувається жертвоприношення. Це момент, перед яким тремтять навіть небесні сили: «Тисячі архангелів і десятки тисяч ангелів, херувими і серафими, шестикрилі, многоокі, що високо ширяють, пернаті», — читаємо в св. Літургії. Херувими живим колом оточують Св. Софію, вони заповнюють цілий простір над крилами і в небі прославляють Бога. П’ятеро з них опустилося вниз, до людей (вони зображені в простінках між вікнами), їхні очі звернені в сторону Св. Софії, вони впізнають в ній Христа. «Свят, свят, свят, Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна во вишніх», — співаємо перед освяченням Дарів на Літургії.

По ліву і праву сторону до Св. Софії зближаються апостоли. Я свідомо дала кожному з них той самий рух, щоб створити ритміку повторень, яка є так характерною для східньої Літургії. Наприклад, повторення «Господи, помилуй» або «Подай, Господи» в Єктеніях.

Оскільки сама форма стіни диктувала тільки дві намісні ікони, замість чотирьох, між Дияконськими і Царськими дверима розміщені зображення Христа і Богородиці.

Погляд малого Ісуса звернений до своєї Матері, як і ціла його істота по-дитячому тулиться до Неї. Погляд Марії зустрічається з вашим поглядом. Вона дарує вам свою Дитину, свідома жертви і втрати найдорожчого. Марії «меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 35).

Ісус-Учитель на другій іконі тримає відкрите Євангеліє, другу руку підняв у жесті благословення. Його ліва рука нагадує рух лівої руки Марії — Вона тримає на руках живе воплочене слово, а Ісус — непроминаюче слово Євангелія.

Тепер дещо про символіку кольорів: Св. Софія вбрана в золотисто-жовті шати — це свідчення того, що Христос є царем Всесвіту. Марія має синій хітон, який є ознакою її земного походження, але зверху має накинену багряно-червону ризу — символ її божественного покликання.

Ісус Христос одягнений у темно-червоний царський хітон, бо Він є Сином Божим, але прийняв людську природу — тому його гіматій — синьо-зеленого кольору.

Навколо Св. Софії — блакитне тло — символ безконечности простору.

Вся поліхромія зроблена акриліком — джессо і звичайним акриліком із застосуванням покривного лаку.

На протилежній стіні каплиці уміщено велике Розп’яття з півсферою неба, всіяного зірками.

Чому Христос зображений так низько і чому Він не висить, а стоїть на Хресті?

Кожна ікона по своїй суті показує не момент з життя, а вічність. Саме розп’яття Христа в східній богословії трактується не як момент страждання, а як вінець Відкуплення, Дерево Життя. (Зверніть увагу на Розп’яття св. Франціска, на ікону Розп’яття роботи Ювеналія Мокрицького, народні ікони).

Христос не висить безсило, а стоїть з розпростертими руками. Ісус вчить нас, як спокійно треба приймати смерть, бо Він переміг її, воскреснувши з мертвих.

Саме тому я і помістила Його досить низько, щоб в часі Літургії Він стояв між вами, а не понад вами і приймав ваші болі, подяки і прохання.

Руками, скаліченими від побоїв, руками, здеформованими цвяхами, святими руками, якими Він годував голодних, зціляв недужих, якими працював як тесля, якими благословляв учнів, — тепер Він обіймає всіх вас, дарує Себе вам.

Оце декілька тих слів, які мали би вам краще вияснити сам зміст і символіку зображеного.

В співпраці з Св. Духом ікони самі промовляють до вас.

Коротко про себе:

Народилась 23.01.1968 року на Україні, у Львові. Закінчила художнє училище імени Івана Труша і тепер студіюю на п’ятому році Державного Інституту Прикладного Мистецтва у Львові в ділянці монументального малярства. Своїми вчителями вважаю професорів К. Звіринського, Л. Щура, Є. Лесика і також мою маму — Лесю Крип’якевич.

На закінчення хочу щиро подякувати Дирекції Св. Софії за можливість приїзду до Канади і унікальну нагоду увіковічнити постать Блаженної Пам’яти Патріярха Йосифа Сліпого, ім’я якого носить ваш інститут. Дякую за чудові умови для праці і побуту.

Іванна Крип’якевич

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>