(Записано на основі розповіді пок. Михайла Гнатовича Ілляшука.
Переклад із російської мови)
«Одного разу до нас привели представників вищого духовенства із Західньої України — колишнього голову Греко-Уніятської Церкви у Львові, Митрополита (або архиєпископа) Сліпого і трьох архиєреїв. З останніми мені не приходилось розмовляти. Вони держалися від всіх осібняком, майже ні з ким не спілкувались, може тому, що погано розуміли російську мову або удавали, що погано її розуміють. Вони були дуже залякані, ввесь час боялись, що їх будуть «притискати» або погано з ними обходитись, як із представниками релігійного культу. Та ці побоювання були неоправдані. Можна було не сумніватись, що вони були під точним тайним наглядом, та назовні командування лагеря поводилося з ними, як із звичайними арештантами.
А ось зі Сліпим мені вдалося познайомитися ближче, бо лежав я свій час разом із ним в одній шпитальній «палаті». Це був великий, високий, поставний чоловік літ сорока — сорока п’яти. Не беруся описувати подрібно його зовнішности, бо п’ятнадцять років після мого останнього побачення з ним риси його обличчя в моїй пам’яті затерлися, та залишилося в мене від нього загальне враження мужньої краси. У зовнішньому вигляді Сліпого, в його манері поведінки, в спілкуванні з арештантами не було нічого святенського, релігійного, ніякого показного лицемір’я великомученика, який постраждав за віру Христову. Він був простий зі всіми і нікому не прийшло на голову, що до арешту ця людина займала високе суспільне становище. І у відношенні його до лагерного начальства не було в нього ні гордовитости, ні погорди, як в озлобленої важної особи, яка то колись користувалась великим авторитетом, владою і впливом, а тепер з волі ворогів утратила всі ці почесті.
Його прихильники на волі не забували про нього і присилали йому десятки посилок, які він роздавав багатьом, бо йому стільки не було потрібно. Це був ерудит, високо освічений чоловік. Якимось то способом вдавалося йому одержувати із-за зони (лагеря) книжки релігійного змісту: Євангеліє, Біблію та інші. Лежачи на ліжку в шпиталі, він часто перечитував їх і навіть пробував і мене просвіщати. Я слухав його проповіді не без зацікавлення, бо він вмів живописно і з захопленням говорити, і видно було, що володів великим даром красномовства. Його недовго продержали в БАІМІ. Тут було багато українців із Західньої України. Начальство боялося, щоб його вплив не збільшився серед земляків, бо вони бачили в ньому не тільки духовного наставника, але й українського провідника. Тому одного прекрасного дня Сліпого, разом із трьома іншими єпископами, етапували із нашого лагеря в невідомому напрямі. Довго не було нічого чути про нього. Потім хтось пустив чутку, що його вислали на Далеку Північ, в строго режимний лагер, де держали його в строгій ізоляції і там він наче б то зламав руку, а може й помер. Та ці поголоски про його смерть виявилися неправдивими. Після смерти Сталіна Сліпого продержали в тюрмі ще одинадцять років і тільки в 1964 (!) році його звільнили і дали йому можливість виїхати за кордони Радянського Союзу.
В Західній Україні вже давно була ліквідована Греко-Уніятська Церква, тому Сліпий подався просто в Рим і тут на початку 1965 року він був висвячений Папою Павлом VI в сан кардинала. В загальній кількості він пробув у тюрмах-лагерях вісімнадцять років».
