19-20 листопада 1991 року в Києві відбувся Всеукраїнський Релігійний Форум, в якому взяли участь представники всіх конфесій, які існують на Україні. Форум тривав два дні. Від УПЦ був присутній Владика Філарет, Владика Андрей Горак, багато священиків і мирян, від УАПЦ — Владика Антоній, Владика Романюк, о. Політило та інші. УКЦ представляв і очолював о. канцлер І. Дацько, Владики Василик і Вороновський, преса, отці, миряни — всього 17 осіб. Відсутність Блаженнішого було офіційно пояснено порушенням толерантного відношення до інших конфесій Філаретом під час виступу на Соборі УПЦ 3 листопада. З мирян УГКЦ одержали слово науковець з музею історії релігії Хмельовський М., голова клюбу католицької інтелігенції І. Гречко і голова Управи «Українська Молодь Христові» Л. Крип’якевич. Отець канцлер Дацько дав змістовні, влучні і добре продумані відповіді на пресконференції представників Церков з журналістами. І хоч про те, щоб дійти до згоди, багато говорилося, але всім було зрозуміло, що це неможливо. Зате всі признавали цінність зустрічі в самому факті знайомства з проблемами різних конфесій України, ну і особистий контакт в кулюарних розмовах.
* * *
Ваше Блаженство!
Преосвященні Владики!
Всечесні отці, дорогі пастирі й інші керівники громад!
Шановні пані і панове!
Мета нашого Форуму є примирення різних конфесій на Україні, бо Бог є любов. Але всі ми — діти тоталітарної системи і всі ми поражені нею. Силою обставин мусимо жити разом: бувші кати і їх жертви. І для того, щоб їх сім’ї почувалися добре в новій демократичній Україні, щоб їх діти не кінчали життя самогубством з сорому за содіяні батьками злочини, потрібне очищення через каяття і початися воно повинно з влади і Церкви.
Мені сподобались слова єврейського раввіна: «Нам не треба просити те, що було розбійницьким способом забране». Христос говорить: «Не бійся, мале стадо, я з тими, хто скривджений і упокорений», а розбійник заплатить в День Суду.
Мені не є соромно перед шановним раввіном, що у Львові зруйнували всі єврейські синагоги, бо разом з ними була знищена і моя Греко-католицька Церква, але мені буде соромно, коли в незалежній Україні не знайдеться місця для вірмен-католиків чи не буде відновлено синагог. Так, за період більшовизму змінилася карта конфесій, але ми мусимо перед тим, як ввійти в європейську спільноту, показати світові, що ми є європейський нарід, вміємо співжити один з одним, маючи різні погляди і віровизнання.
І тому сьогодні, в час революційного шансу для України, кожен, хто не погоджується на почергову Службу в храмі, не йде на тимчасову згоду громад в одному приміщенні (чого ми маємо безліч аналогій в світі), той для мене є провокатор і ворог народу, а перед Христом — фарисей і його щоденна молитва є не що інше, як поцілунок Юди, що ранить тіло Христа.
І я згідна з паном Кравчуком, що «причиною конфлікту є штучний політичний фактор, який треба усунути». Мені б хотілося, щоб так, як атеїст Кравчук сказав: «Так, я від імени держави беру на себе відповідальність, засуджую і запевняю, що ніколи подібного не повториться», так хтось із владик УПЦ, що є спадкоємицею РПЦ, яка поділила плащаницю розп’ятої енкаведистами Української Греко-католицької Церкви, мав би сказати: «Брати в Христі! Нам жаль, що так сталося, простіть і жиймо в мирі, щоб більше це не повторилося».
І ми готові простити і забути все і знову перші простягаємо руку для примирення на засадах справедливости, в ім’я майбутнього України і Христової Церкви. Ми перші заявили в пресі і по телебаченню, що не хочемо конфлікту і згідні на почергові відправи в храмах. Наша Церква стала ініціятором першого спільного водохреща на Йордан у Львові, спільних екуменічних молебнів на могилах жертв НКВД і Січових Стрільців. Ми, організація «Українська Молодь Христові», управу якої я тут представляю, разом з священиками пішли по всіх православних церквах і запросили на з’їзд християнської молоді у Львові у 1990 році і 40,000 української молоді, учасників з’їзду, радісним співом вітало Христа.
Тепер звертаюся до вас з новою пропозицією організації такого з’їзду в Києві в 1993 році, і якщо всі ваші гарні слова про любов, єдність і готовість до екуменізму не є лиш звуком, підтримайте цю ідею, прийміть активну участь в її реалізації. Нехай наше нове покоління вже не несе в серці болю і образи, а радісно несе любов до Христа в своєму житті.
Робім кроки назустріч собі, щоб ми могли іти разом в одному напрямку до нашого спільного Світла. Провадьмо достойно своїх дітей в світову християнську родину. Обернімося лицем до Бога з любов’ю до ближнього, а не озлобленістю на ворога. Лікуймо себе любов’ю!
Відроджуймо кращі традиції української родини, не допускаймо до міжрелігійної ненависти, бо вона зруйнує душі наших дітей.
Будуймо святий Храм Господній на українській землі і житло його в наших зболілих зруйнованих душах. Будуймо і спішім, бо наш час прийшов!
Леся Крип’якевич
Голова Управи організації
«Українська Молодь Христові»
