Річні збори Товариства священиків св. Андрея, Европейська область, відбулись 17 жовтня 1990 року в парафіяльному осередку в Мюнхені при Шенштрасе. На ці ювілейні збори (20-ліття Товариства) прибуло сім членів: о. Іван Кіт, голова з Бельгії; о. Микола Іванців, секретар, з Німеччини; о. Василь Воротняк, скарбник, з Німеччини; о. Архимандрит Любомир Гузар, з Італії; о. Фелікс Біленький, з Бельгії; о. Євген Гарабач, з Німеччини й о. Роман Мизь з Югославії.
Збори почались о годині 10:30. Відкрив їх голова Товариства молитвою, коротким вітальним словом і читанням привітів.
Далі о. Любомир Гузар виголосив духовну науку. Отець Архимандрит говорив про людину, Боже сотворіння, якій підкорено цілий всесвіт. Так, немічна людина стала володарем всесвіту. Тому людину треба подивляти. А ми часто цього не робимо і не подивляємо людину. Це стається тому, що не вміємо бачити людину, щоб збагнути її. Людину не подивляє лиш зламаний, звихнений, гордий…
Щоб могти подивляти, треба мати чисте серце, бо лиш ті, які мають чисте серце — бачать красу навкруги себе. Чистий серцем тішиться людьми. Без уміння подивляти ми не можемо ані молитись. Ми ані інших не любимо, бо себе не любимо. Не пізнаємо себе! Я часто не свідомий того, що Бог мене любить, що я такий великий і значний витвір Божої любови. Хто ж, властиво, я, що Бог так мене любить. Ісус став таким, як я. Нам треба застановитись над гідністю людини. Глянути на себе у світлі об’явленої правди. (Псал. 8).
Отець Архимандрит далі говорив про терпіння нашої Церкви на рідних землях і топтання гідности людини, про життя і потреби священиків на Україні, а в першу чергу про потребу їх богословської освіти.
Ці слова отця Архимандрита були вступом до дискусії на тему, як помогти братам-священикам в Україні. О. Роман Мизь сказав, що по ментальності до священиків і вірних в Україні найбільш подібні священики й вірні в Югославії й Аргентіні, де в більшості наші вірні на селі. Також і звичаї і церковні практики в тих країнах не зазнали значніших пособорових змін і цим також своїм духом близькі Україні, де ідеї й ініціятиви II Ватиканського собору майже не відомі. Він і конкретизував і запропонував видавати журнал або скріпти з статтями на теологічно-пасторальні теми, популярно написані, щоб таким чином помогти священикам в Україні в їх богословській самоосвіті. Було б добре, якби ті статті писали старші священики, які пам’ятають ще «старі часи», але свою душпастирську діяльність розгортали вже на еміграції. Вони знали б злучити те, що було 1939 року в Україні, з тим, що в 1989 р. у світі, своїм досвідом заповнити цю п’ятдесятилітню прірву. Ту ідею піддержав о. Архимандрит Любомир. Розуміється, для такого діла треба забезпечити фінансові засоби, а їх Товариство не має.
Після обідньої перерви, о 15:20 годині, почалась частина зборів. Насамперед о. М. Іванців, секретар, прочитав з «Бюлетеня» протокол з минулорічних сходів у Прняворі. Протокол одноголосно прийнято. О. І. Кіт, голова, подав свій звіт, в якому говорив про стан членів Товариства св. Андрея в цілому світі і в нашій Европейській області. Звіт подав і секретар о. М. Іванців, а також і скарбник о. В. Воротняк. Про частину фінансів, якими диспонує голова Товариства, звіт подав о. І. Кіт. У скарбника під кінець 1989 року було 3,014 ДМ і 10 ам. долярів.
На підставі поданих звітів розгорнулась дискусія. Насамперед о. М. Іванців піддав критиці сходини у Прняворі, які там відбулись 1989 року, а членів Товариства у Югославії проголосив не-членами, бо, мовляв, вони не вплачують членських вкладок. Тому що минулого року не були «збори», як це в протоколі написано, а тільки «сходини», а священики з Югославії є не-членами, вони не мали жодних прав домагатись звіту скарбника.
О. М. Іванців теж запитався, кого минулого року присутні питали, коли робили пляни на 1990 рік. Окремо закинув, що священики з Югославії осіли в готелі в Прняворі і то на кошти Товариства.
На це о. І. Кіт заявив, що членами є не тільки ті, які дають членську вкладку, але членами являються всі ті, які підписали заяву вступу в Товариство. Отець Р. Мизь визнав слушність лиш одного закиду о. М. Іванцева — що члени з Югославії не вплачують членських вкладок. Але югославська валюта не конвертабельна, і з неї Товариство не мало б жодної користи. Вони, члени з Югославії, напевно не відмовилися б відправити річно кілька літургічних намірень, а стипендія за них хай увійде до скарбниці Товариства. Цим повинна зайнятись управа Товариства: придбати інтенції і вислати їх членам до Югославії. Все інше — інсинуації, а закид про замешкання в готелі — недоброзичлива видумка, бо всі учасники минулорічних сходин з Югославії осіли не в готелі, а в новозбудованому духовному центрі при парафії у Прняворі.
Обговоривши ще можливість зорганізувати наступного року сходини Товариства в Україні, присутні одноголосно висловили довір’я уступаючій управі.
Перед виборами нової управи о. Архимандрит вітав збори від о. д-ра І. Хоми та о. І. Шевцева з Австралії.
На нового голову о. Є. Гарабач і о. Р. Мизь запропонували о. Івана Кота, і це було одноголосно прийнято. На його заступника висунено кандидата о. д-ра Івана Музичку, що також одноголосно прийнято. О. Любомир Гузар і о. Євген Гарабач на секретаря запропонували о. Романа Мизя, і це прийнято. На скарбника запропоновано о. Василя Воротняка, що також прийнято. До Контрольної Комісії увійшли: о. Євген Гарабач і о. Микола Іванців, а до редакційної колегії о. д-р Любомир Гузар, о. Роман Мизь і о. д-р Іван Музичка. Допомогову комісію очолив о. д-р Іван Дацько, дотеперішній її голова.
Під кінець учасники зборів вітали о. Василя Воротняка з його 25-літтям священства, а о. прелата Йоакима Джуджара з високим відзначенням монсеньора.
Збори закінчились молитвою, а присутні ще якийсь час затримались у дружній розмові.
о. Роман Мизь
* Передруковано з «Бюлетеня Товариства священиків св. Андрея», квітень-грудень 1990 p., ч 2/ 79
