Мабуть краще ставити питання не «що далі», але «куди далі». Апостольський Екзарх УКЦ у Великій Британії почав свій похід проти проводу своєї Церкви, проти достойної особи її Голови, Патріярха Йосифа і його послідовників, рівно п’ять років тому, своїм безвідповідальним виступом перед вірними у Ковентрі. Це було безпосередньо після негідної поведінки в Римі, де зіґнорував запрошення Блаженнішого прибути на Синод й не повів своїх вірних (175 осіб) на авдієнцію до голови своєї Церкви. Цей виступ у Ковентрі, скріплений відомим Пастирським листом з 1975 р. заявою священиків з осудом Блаженнішого, погрозами в сторону Патріярхального руху та цілого громадського сектора ще більше розпалив «церковну війну», яка, прибираючи різні форми триває до нинішнього дня. Перебіг тієї війни із різними нехристиянськими прийомами, які до глибини нищать не лише основи Церкви, але основи релігійної духовости та християнської моралі, всім в загальному відомі. Ми хочемо тут лише відмітити три основні етапи тої боротьби. Перше це був етап прохань, делегацій, протестних акцій, демонстрацій. Другий етап перейшов до горячіших форм, як бойкоту тац, відмова слухати фальшивих обвинувачувань у сторону Голови УКЦ і всіх його послідовників, розбудова патріярхальних комітетів та Патріяршого Фонду, та прохання до Блаженнішого Отця Йосифа забезпечити вірних в Англії духовною опікою, якої були позбавлені з волі єп. А. Горняка. Й врешті третий етап, коли вірні збойкотували ті церкви, де публично дальше заперечувано права нашої Церкви і очорнювано Блаженнішого. Це етап, в якому вірні остались без єпископа, бо єп. Горняк не дбав і не дбає ні про УКЦеркву, ні про правопорядок в ній, ні про своїх вірних. На протязі п’яти років єп. Горняк не зробив ні одного кроку в напрямі злагіднення критичної ситуації в нашій Церкві.
Перший етап завершився численною маніфестацією перед апостольською візитатурою проти поступування єп. Горняка з домаганням відкликання його з Англії як передумову для замирення. Це було в осені 1976.
Другий етап, найбільш драматичний, бо єпископ вдався до всіх доступних йому середників: погроз, пасквілів, писання відмови у навчанні дітей релігії, замикання церков, доносів до поліції на своїх вірних і суспенз для немилих йому священиків, яких для обслуги вірних прислав патріярх Йосиф. Також вистарався щоби англійські католицькі священики не давали своїх церков для відправ, а були теж спроби не допустити до відправ у англіканських церквах. Цей період довів до гарячішого виступу мирян у Ґлостері, які масово задемонстрували, що єп. Горняка трактують, як відступника своєї Церкви.
Третій етап виявився повною незацікавленістю єп. Горняком. Для нас він перестав існувати, як єпископ. Цю незаінтересованість єпископ старався використати, як слабість Патріярхального руху в Англії. Почались нові герці єпископа у виді фальшивих звітів до Ап. Столиці і англійського єпископату, що мовляв ситуація поправляється, бо фреквенція в богослуженнях (єпископських) росте, єпископ може вже свобідно візитувати свої парафії, де його вірні ентузіястично вітають. Але все це було неправдою. Нормально у церквах проєпископських священиків на Богослужбах буває від 10 до 25 осіб. До деяких місцевостей священики (проєпископські) перестали взагалі доїздити. Але, коли заповіджена (виключно для втаємничених) візитація єпископа, то автобусами привозиться вірних, часто з місцевостей віддалених більше чим 200 миль, щоби єп. мав для кого правити та щоби можна було знимкою потвердити висланий звіт до Риму. Етап цей скінчився Ноттінґгамом, де місцеві вірні протягом чотирох годин мирно демонстрували, недопускаючи до церкви єп. Горняка, щоби не міг дальше фальшивими свідченнями уводити в блуд своїх зверхників та публічну опінію.
Після Надзвичайного Синоду та пов’язаних з ним проголошень миряни надіялись, що може дещо зміниться на краще, а у зв’язку з тим і у нас назріє ситуація, де буде можна говорити про відбудову знищеного, та покращання ситуації. Та енунціяції єпископа у його ж офіціозі, «Церковні Вісті», так про відбутий надзвичайний Синод, як і про проґнози на майбутнє, свідчили не про початок поправи відносин, але про тотальну перемогу єп. Горняка. Ні слова про замирення, але чергові погрози про це, що не для всіх буде можливість вернутися під єпископську владу. Саме в такій атмосфері відбулася масова демонстрація у Ноттінґгамі 20. 7. 1980. Були сподівання, що така або й більша відбудеться у Ковентрі.
Вірні почули, що єпископ намітив, вже раніше, відбути візитацію парафії у Ковентрі з двох причин. По перше, що від часу свого неславного виступу у 1975 році його нога там не була. Бо навіть коли помер місцевий парох о. д-р В. Дзьоба, то єпископ не відважився зайти до своєї церкви, щоби відвести тлінні останки пароха на вічний спочинок. Єпископ наказав ніччю перевести тіло пароха із своєї церкви до Латинської, й там відправив лише поминальне богослуження. На цвинтар побоявся піти, щоби не почути негодування вірних, яким з-під носа потаємно взяв тіло покійного, якому за життя своїми поученнями затруїв добрі відносини з громадою. Амбіція єпископа підказувала, що час показати, хто в церкві господар! Друга причина була та, що Церковний Комітет у Ковентрі придбав гарний дім для священика й ще остало дещо грошей на дальші ремонти чи добудови. Коли ж у 1975 році вірні Ковентрі на власні вуха, довідались від єпископа, що Блаженніший Йосиф йому не голова, а з послання довідались, що коли прийдеться вибирати, то він завжди остане вірний папі а не Голові своєї Церкви — то вони помимо домагань єпископа, — здепонованих в банку грошей не передали йому, але затримали. Справа мала опинитись у суді, але покищо остало так як є. Коли ж помер о. д-р Дзьоба, то призначений єпископом парох, о. В. Хома розламавши замки та викинувши на вулицю речі сторожа і паламаря, перебрав в посідання парафіяльний дім. Мабуть єпископ сподівався, що при нагоді візитації зможе теж налякати людей, щоб по доброму передали й збережені церковні фонди, бо судова дорога виявилась непевною і невигідною. Та тим разом візитація не відбулася. З усіх усюдів, з далекого Брадфорду, Олдгаму та з Ґлостеру поз’їздились єпископські підлабузники. Прибули масово й місцеві миряни, щоби виявити спонтанне негодування, а єпископ не приїхав. Вперше о. Хома мав таку скількість вірних у своїй церкві, бо-понад сотню. А то звичайно приходиться правити лише для кількох осіб.
Що було причиною, що єпископ не прибув? Є поширена думка, що англійська поліція відмовилась своїми грудьми та ліктями мостити шлях чужому їм єпископові до церкви де його вірні не бажають. Цей здогад підтверджується фактом, що поліція робила опитування, чи будуть люди демонструвати чи не будуть? В протверезіння єпископа, що насильством, на чужих баґнетах своєї волі він не накине, сподіватись годі. Тут мабуть якась інша гра входить в рахубу. Мабуть нові інструкції прийшли від Кассаролі чи секретаря Східної Конґреґації Бріні з Риму.
На всякий випадок кругообіг подвигів єп. Горняка наразі завершений. В Ковентрі він почав свій хрестоносний похід проти Патріярха Йосифа, як Голови УКЦ, найстаршого ранґою церковного достойника й особи хрустального, отвертого й невгнутого характеру, й у Ковентрі заламався. Годі передбачити, що буде далі. Але в історії завжди так буває, що «хто під ким яму копає, часто сам в неї впадає».
