Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Лист о. Ів. Гасяка до Митрополитів і Єпископів

Rev. Ivan Hasiak 47, William Street
Rochdale, 0111 1HW Lane’s., England.

До високопреосвященніших Митрополитів і Єпископів
Помісної Української Католицької Церкви в Діяспорі.

Слава Ісусу Христу!

Високопреосвященніші Владики, причиною до написання мойого листа до Вас — це ті страшні події, що заіснували від 1975 року в нашій Помісній Українській Католицькій Церкві на наших поселеннях.

В нашій Церкві, задля бажання однієї людини «вмерти з титулом патріярха», ломиться 1) Закони Католицької Церкви, до якої наша Церква належить; 2) Виповідається послух Христовому Намісникові — Папі деякими Владиками, Священиками та Вірними; 3) Ділиться Христову Церкву в нашому народі на різні відлами з намірами зробити її дочіпкою до тої чи іншої політичної партії, чи політичного угрупування.

А в останніх днях заіснували страшні події в Українській Католицькій Церкві серед українських поселенців в Англії. Одне політичне угрупування насильно переводить фінансовий бойкот Церкви, — їм до помочі в тому Верховний Архиєпископ Йосиф Сліпий висилає своїх священиків з Риму. А вкінці дійшло до ще більш жалюгідних подій, рівнож із доручення того самого політичного угрупування, що побили Єпископа, Священиків та Вірних, які йшли до церкви в Ґльостері, щоби бути учасниками посвячення тієї церкви і першої св. Літургії у ній.

Пан мґр. Володимир Сич пише у «Америці» з дня 31 грудня 1977 р. в «Листі до Редакції» таке: «Насувається питання: Як зареаґує на ці події наша церковна влада? Яке становище займе наша світська і релігійна преса?»

А знова «Українське Слово» з дня 22 січня 1978 р. у статті «Жалюгідні події в Англії» пише таке: «Очікуємо також і від керівних органів СУБ-у засудження таких методів «революційних» дій, як і надіємося, що до цих жалюгідних подій займе також становище і Патріярх Йосиф Сліпий».

Що органи СУБ-у не засудили тих ґльостерських методів «революційних» дій — це дуже ясно. Бо за тими діями стоять органи СУБ-у, які якраз є під сильною контролею того одного політичного угрупування, яке виповіло війну нашій Церкві, словами п. Михайла Гринюка — радного СУБ-у, який на Загальних Річних Зборах СУБ-у в Лондоні сказав: «ми виповідаємо війну Церкві й священикам». Тому як може СУБ сам себе засудити?

А що Верховний Архиєпископ Сліпий, як його «Українське Слово» зве Патріярх, досі не зайняв ніякого становища — це також ясно. Бо за органами СУБ-у стоїть його особа. Наші люди так вміло знають підходити, що «крук крукові ока не видзьобає». Так і у випадку ґльостерських подій, як Верховний може їх засудити, коли він до них був причетний. Пригадаю Вам, Високопреосвященіші Владики, Верховного «Слово на Різдво 1976 року до українців у Великій Британії», яким то «Словом» Верховний викликав одіюм плєбіс до Владики-Екзарха, Духовенства та Вірних, які зберігають Закони Католицької Церкви згідно із Божою волею та своєю християнською совістю. Якщо не читали того «Слова» — я Вам можу його переслати, бо СУБ видав його у тисячних примірниках.

Але, що досі на ці події не зареаґувала наша церковна влада і наша релігійна преса, а всі вони перейшли над нею мовчки до порядку дня, — це дуже незрозуміла річ. Латинська приповідка каже: «Кві тацет — консентіре відетур». Отже виглядає, що наша церковна влада годиться із тим злом, яке заіснувало в Українській Католицькій Церкві тільки з причини так сильного «бажання старого вмерти з титулом патріярха» (слова о. мітрофорного протоієрея І. Музички — будівничого патріярхату в УКЦ «з волі народу». А слово «старий» він часто вживає до Верховного).

Тому дуже гідну науку дає нашій церковній владі редактор «Нової Зорі» з неділі 8 січня 1978 р. у статті «Доборолись», який пише: «Бо, як кожний з нас знає з науки катехизму, на зло мовчати, є тяжким гріхом. Він дорівнює такому самому гріхові, як зло попирати, чи до злого намовляти».

Автор цей, мабуть світська людина, пам’ятає добре науку християнського катехизму, — а наші Владики — доктори св. Богословії — забули нетільки науку Богословії Моральної, але і науку малого християнського катехизму.

Вслід за тим, що наша церковна влада на зло мовчить, — мовчить на те саме зло і їхня релігійна преса.

«Християнський Голос» — офіціоз Української Католицької Екзархії в Західній Німеччині, з дня 12 лютого 1978 p., признається, що під тиском «одного із листів до редакції», передруковує статтю із «Українського Слова» за 22 січня, 1978 , під заголовком «Жалюгідні події в Англії». При тому редактор дає кільометрові оправдання чому редакція «довше не може мовчати». На велике «геройство» здобулася релігійна газета в обороні Церкви, передруковуючи статтю світської газети, і то ще із таким великим оправданням перед демагогами і шарлятанами у духовних рясах!

Тому сповняються на наших Владиках і їхній релігійній пресі слова автора статті «Палицею по голові» в «Новій Зорі», неділя 15 січня, 1978 р. що: «незасудження таких методів було б доказом, що наша Церква стає дійсно, тільки національною «категорією», а не частиною Христового Тіла». Бо наші Владики ще досі не зрозуміли,що: «Коли жертвою насилля став нам рідний, український католицький Владика, то це ми всі дуже боляче відчуваємо». (Глядіть стаття «Доборолись» в «Новій Зорі» — неділя 8 січня, 1978 p.). А також і досі не зрозуміли вони, що: «Ціла Католицька Церква та її вітка Помісна Українська Католицька Церква, це одне велике Містичне Тіло й коли зранена одна частина цього тіла, то ціле тіло терпить і боліє» (там же).

Дуже влучно схарактеризував Українських Католицьких Єпископів оден із наших священиків в листі до мене: «Наші Єпископи, хоча співчувають Єп. Горнякові, не виступлять публично за ним, бо бояться подібних авантур у себе».

Отже уста Князів Української Католицької Церкви є замкнені і мовчать, як були замкені двері дому, де перебували учні (Йоан 20, 19), з однієї і тієї саміської причини: «страха ради юдейського». А в наших: Страха ради бандерівського, яким Верховний Архиєпископ роздає на ліво і право своє «патріярше благословенство», щоб вони пекли свою політичну печеню на церковній (патріяршій) пательні.

Виглядає, що слова Господа нашого Ісуса Христа, сказані до учнів у Гетсеманії, як застав їх заснулими, відносяться до Владики Української Католицької Церкви: «Спіть собі, відпочивайте» (Матей 26, 54).

Але ті самі учні пізніше таки пробудилися зі сну і вміли відважно перестерігати своїх братів:

«рятуйтеся від цього лукавого поріддя» (Дії 2,40). А тим, що їх судили і переслідували за їхню відвагу в службі Божій сміло говорили: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Дії 5,29), та були «раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім’я Ісуса» (Дії 5,41).

Дорогі Владики, якщо і Ви прокинетесь зі сну і усвідомите собі, що Ви не для парад носите Єпископські мітри і держите в руках желз, але, що через те стали Ви наслідниками св. Апостолів, щоби боронити Христову Науку, тоді: «буде рости Слово Боже та множитися число учнів у нашому українському народі, і велика сила священиків будуть слухняні вірі» (Дії 6, 7).

Нехай мир Христовий запанує у Його св. Церкві й серед нашого многострадального українського народу!

З любов’ю в Христі Господі Ісусі,

о. Іван Гасяк

  *  *  * 

 Наш коментар до листа о. Івана Гасяка

Повище передрукований лист до Митрополитів і Єпископів у важливих справах належить священикові, від якого вимагається дещо кращого й ширшого знання та розуміння церковних питань, а не звужування та примітивізування серьйозних справ до титулу, бо ж не про титули а про установу, ідеться, якій на ім’я патріярхат. Виглядає, що о. Гасякові це трудно зрозуміти або він не бажає цього розуміти. Прочитайте ще і ще раз листа о. Гасяка і застановіться над ним і ви побачите скільки в цьому листі, грубо висловившись, брехні. Ставите перед собою питання — хто і де зламав якісь закони католицької Церкви, хто і де відмовлявся послуху Архиєреєві Апостоської Столиці…? Але не можна слухати авторитету, який заперечує наше окремішне церковне «я», бо ж воно також противне Божим законам.

Для о. Гасяка зорганізований мирянський рух, це одне політичне середовище? Хто спостерігає розвиток і діяльність мирянського руху то добре знає що це не відповідає правді, але о. Гасяк твердить протилежне. В цьому ми не вибираємось його переконувати.

о. Гасяк в свойому листі поширив історію побиття ще на священиків та вірних, о. Гасяк ставить питання — як на це зареагує церковна влада. Якщо б зібрати всі верзії про ґлостерську демонстрацію і побиття, що вийшли з єпископських джерел, чи єпископських послідовників то важко було б розібратись де кінчається брехня, а де починається правда. Єп. А. Горняк на телевізії сказав, що його намагались побити. Церковний Вісник понаписував щось іншого – роздув до максимуму, о. Гасяк написав свою окрему верзію. Софія Пащак у Вільномі Слові, що появляється в Торонті написала, що і дітей побили і кров була в церкві. Отже вже трудно повірити скільки в тому правди. Одне є певне, що єп. не побили.

Біда в тому, що о. Гасяк, як священик, нажаль, не перебирає у вислові, правдоподібно бере до уваги, що папір видержить всяке блюзнірство, і старається своїм противникам досолити, незвертаючи уваги, чи це для нього личить і чи це правда, чи ні? Він навіть без найменшого заікнення, ґлостерські події приписав Блаженнішому Йосифові, навівши при цьому некультурне порівнання, яке йому, як священикові не пасувало писати і навіть коли б це була правда. Що ж до цього можна сказати? Треба просити Всевишнього Господа Бога, щоби йому простив гріха, бо ж він бідолашний не знає, що робить. При цьому постає питання, чи часом о. Гасяк не розминувся з своїм покликанням? Ми не завважили в його листі ні крихітку християнської любови, ні покори, ні всепрощення… якщо б в нього була сила, то вже не один горів би на костирі!

Якже о. Гасяк може спасати душі? Здається, о. Гасякові треба в першу чергу подумати над самим собою. Щоби промовляти до сумління інших, то в першу чергу треба самому мати сумління. Крім цього щоби писати звернення до владик то для цього є також відповідна форма, яку о. Гасяк повинен знати.

Ще і ще раз треба підкреслити й наголосити, що справу ґлостерської демонстрації, чи випадку у Лестері не можна розглядати відірвано, але слід розглядати у цілому спектрі подій. Правда справу демонстрації можна виграти в пресі, радіо й телевії а навіть одержати папську нагороду, але коли б її можна було покласти на судейський стіл, як це сталось в Лестері, де о. Григорович програв, що всі ці, які, як папа підкреслює «не повинні називатись християнами» були б визнанні невинними. Нажаль такого суддейського стола для цих справ не маємо. На Ватикан й Апостольську Столицю покликатись не треба бо вони в даному випадку не заступають правди, але свої інтереси, а ідеться в першу чергу, щоби не попсувати «приязних» стосунків з червоною Москвою. Цього о. Гасяк зрозуміти не може чи не хоче і тому не годен піднестись на троха вищий щабель в моральній й інтелектуальній площині. Відомо, як о. Гасяк трактував своїх вірних як ставився до своїх противників, як використовував і використовує амвону, яка є для того, щоби з неї голосити слово Боже, але нічого протилежного Божим законам. Господь Бог каже — люби ближнього.

Поділитися: