Міське християнство: загрози і надія

ArticleImages_48136_schotk_wОдним із перших закидів, які роблять місту всі церковні критики, – атомізація. Її обов’язково трактують як відчуженість, байдужість, екзистенційну занедбаність, навіть як «трагедію маленької людини у великому місті».

Однак сама собою атомізація людини у великому місті – це не трагедія і навіть не докір. Це необхідна умова виживання і почасти перевага життя у великому місті. Це маленький тріумф внутрішньої свободи, при якому ти можеш вибирати, з ким тобі спілкуватися, знайомитися, зближуватися, а з ким тримати дистанцію, обмежуючись кивком голови або коротким обміном загальними фразами в ліфті. У міській тісноті дуже гостро відчуваєш кордони – власні та іншої людини, і швидко вчишся їх поважати. Вони принципово непрозорі на відміну від прозорості сільської громади. «Поважати» іншого – це і є готовність рахуватися з непрозорістю його кордонів і недоторканністю особистого простору іншої людини. Фізична близькість, «відчуття ліктя» і при цьому загострене відчуття своєї окремішності (те, що описують зазвичай у драматичній конструкції «самотність у натовпі») – саме те, що багатьом городянам подобається. Ніде так гостро не відчуваєш себе і свою внутрішню свободу, як у тісному зіткненні з іншими.

 Повністю матеріал читайте в друкованій версії журналу

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>