Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Молитва за український нарід

Послання Галицької ієрархії з 21 лютого 1918 р.

Тисячоліття християнства Руси-України зосередило минулого року всю нашу увагу на цю важливу подію і відсунуло в тінь роковини, які заслуговують на згадку, хоча б і рік пізніше. До роковин, пов’язаних із проголошенням Української Народньої Республіки, належить 70-річчя пастирського послання Галицької ієрархії з 21 лютого 1918 р. Греко-католицькі владики відгукнулися цим посланням на Акт Центральної Ради 22 січня 1918 р. Послання підписали: Галицький митрополит Андрей Шептицький, Станиславівський єпископ Григорій Хомишин і Перемишльський, Самбірський та Сяніцький єпископ Йосафат Коциловський. Це важливий історичний документ, і тому варто опублікувати його знову. З технічних причин подаємо скорочену версію — в сучасному правописі; деякі польонізми замінено сучасними висловами.

Після традиційного привіту — «Всечесному духовенству і вірним Галицької провінції мир у Господі і Архиєрейське благословення» — владики розпочинають своє послання такими словами:

Глибокі й тяжкі матеріяльні та душевні рани завдала нам війна. Неможливо ще описати всіх терпінь, які прийшлось перенести нашому бідному народові. Не можна почислити жертв, які прийшлося нам зложити. Подобалось Всемогучому Богові зіслати нам тяжкі випробування… Бог упокорив нас, але в своїм милосерді двигнув і двигає. Починається нова доба в історії нашої Церкви та нашого народу. В душпастирській своїй праці єпископи Галицької провінції вживали й цього способу, щоб спільними пастирськими посланнями звертатися до духовенства і народу своїх єпархій, спільно проповідувати Євангеліє Христа Спасителя… Тому й тепер, на початку нової історичної доби, яка перед нами розвивається, зібравшись на спільну нараду, відзиваємось знову спільним письмом, щоб звернути Вашу увагу на потреби і небезпеки теперішньої хвилі.

Владики з жалем згадують велику втрату нашої Церкви в особі померлого 28 квітня 1915 р. Перемишльського єпископа Константина Чеховича, який близько 20 років управляв великою єпархією. «Бог дав йому прекрасну смерть, бо [він] впав жертвою релігійних і національних переслідувань… і не діждався радісної хвилини пробудження до нового державного життя України». І далі пишуть:

Наразі, мабуть, треба ще довгих літ усильної душпастирської праці, щоб загоїти рани цієї війни. І горе нам, якщо в цій великій хвилині занедбаємо наші обов’язки. В цій праці над Царством Божим треба нам, Всч. оо. і Дорогі Браття, передовсім солідарности, спільности, тієї сили, яку дає християнська братня любов.

Тому так, як ми, єпископи, стараємось зберігати самі поміж нами єдність любови і спільність у праці, так само й вас, Всч. оо., щиро заохочуємо до єдности і спільности. Єдність священиків зі своїми єпископами і між собою, єдність священиків з народом і усунення всякого роздору і роз’єднання в народі нехай буде прапором нашої праці. Саме Боже Провидіння вказує нам на потребу єдности і помагає до її осягнення. Відпала, зникла причина розділу на партії в нашому духовенстві й народі.

Через змінені обставини, які спричинила Світова війна, та кличів, прийнятих цілим культурним світом, про самовизначення народів, погляди тих священиків, які уважали наш нарід за один нарід з російським, у всіх народніх питаннях мусіли підпасти змінам і зблизити їх до загалу нашого духовенства. Від упадку царату, переворотів у Росії і признання цілим світом українського народу за нарід самостійний, відмінний від великоруського, стає неможливим той розділ у народніх поняттях, який ділив наше духовенство до війни. Далі керуватись тими самими засадами, якими керувалися перед війною і найбільше помірковані члени москвофільської чи староруської партії, означало би безумовно шкодити нашому народові й противитися його добру. Така акція виявилася би небезпечною для віри, прикривала б схизматицьку агітацію і в хвилині інвазії стала б причиною відступства багатьох збаламучених християн і деяких поганих або крайно слабих у вірі священиків.

Не можемо входити у внутрішні переконання, політичні чи народні, людей, але мусимо жадати від усіх священиків одної праці й одного духа. Священики, які мали б інші національні почуття, як увесь нарід, по совісті зобов’язані пристосуватися в цілій зовнішній праці до всіх інших, свої особисті переконання мусять у праці залишити і в усьому достосуватись до народу, що його душпастирями вони с. Ми такої праці жадали б від кожного німця, француза чи бельгійця, якому мали б довірити душпастирство над українським народом. Ми не могли б дозволяти на будь-яку агітацію, політичну чи національну, противну національним почуванням українського народу. Такої самої праці будемо домагатися й від кожного священика, що належав до т.зв. москвофільської чи староруської партії. Будемо домагатися, щоб, без огляду на будь-які особисті національні переконання, не ставив ніхто ніякої перепони у всесторонньому розвитку національного життя і культури українського народу, а, навпаки, служив йому і доброзичливо ставився до всіх його справ. Із цього не випливає, щоб ми на священиків накладали якісь політичні обов’язки. З натиском стверджуємо, що працю в Церкві уважаємо за найважливіший найсущніший обов’язок священика. Кожна праця, яка відносилася б до матеріяльного добра народу або, крім релігійних, узгляднювала б інші духові потреби, мусить мати Божий характер душпастирства, це означає, мусить завжди стреміти до християнської цілі спасення душі й мусить завжди спиратися на принципах Божого закону і католицької віри. Праця священика поза Церквою над громадою повинна людей до Церкви прив’язувати і скріпляти в них християнські переконання; але щоб потрапити до сердець людей, мусить праця над громадою поза Церквою бути націхована любов’ю до народу.

За принципом Апостола «Всім вся бих», чужинець, працюючи як душпастир серед українського народу і для нього, мусить відректися свого особистого патріотизму, взяти Хрест Ісуса Христа і з любови для Христа і для своєї пастви стати всім для свого стада, стати українцем для українців, щоб їх спасти.

Наша Церква з Божої ласки перетривала часи переслідування, вірна традиціям св. Унії. Були вправді під натиском ворожої сили і відступства, але пропорціонально такі нечисленні, що з радістю можемо це ствердити: наш нарід виявився вірним Апостольському Престолові і прив’язаним до католицької віри… Без сумніву, в часі війни, помимо нашої волі і праці Всч. духовенства, в неодній парафії і в неодній школі наука віри, проповідь і катехизація були занедбані.

Владики закликають надолужити ці занедбання. Закликають працювати над поширенням почитання Найсвятішої Євхаристії / Непорочного Зачаття Пречистої Діви: «Мусимо також піднести честь св. Йосафата, Небесного покровителя Унії… Село, що його мешканці не почитали б цього святого, ми мусіли б уважати за село занедбане». Владики повідомляють, що в найтрудніших роках війни було можливе віднайдення мощів «того великого Угодника Божого». Його мощі тимчасово зберігаються у Відні, в церкві св. Варвари. Владики говорять про небезпеку від злих книжок проти віри і проти моральности і закликають поширювати добру книжку»: «У тих катехизмах, що будуть від сьогодні друкуватися в нас, має бути до п’ятьох церковних заподвідей, додана шоста: «Злих книжок не читати». Всч. оо. не залишать повчати вірних і молодь у школах, зокрема середніх, що це не є новий закон, ані закон нашої провінції. Це закон Католицької Церкви, який віддавна існує».

Коли в боях тієї війни так багато впало наших людей, не можемо залишити нагоди, щоб не поручити молитвам і вашим, Всч. оо., і ваших вірних ті душі померлих…

Настають часи, коли і в українській державі, і в нашому краю мусить наш нарід видати дуже багато людей, що на провідних становищах будуть мати повірене собі народне добро в усіх напрямах народнього й економічного життя. Історичне положення, в якому доводилось нашому народові і тут, і там жити, спричинило, що в нас мало людей майже в кожному напрямі праці. І на церковній, і на народній ниві здійснюється те пам’ятне і велике слово Христа: «Жниво велике — робітників мало»… Маємо всюди виконати велике завдання, а до них розмірно такі малі сили…

Треба нам піднести всенародній молитвенний голос до неба за людей великих, провідних, визначних, святих людей. Мусимо собі випросити, бо випросити багато можемо; ми це віримо, ми це з досвіду знаємо… Якби так щодня три тисячі Служб Божих і кільканадцять тисяч причастій було, офіровані Богові в тому наміренні, ніхто з віруючих християн не міг би сумніватися, що Бог дасть нам тих великих людей… Хто ж не бачить, яким неоціненним скарбом є один великий святий, що сам бере на рамена тягарі, яких цілі покоління не могли двигнути? Хто ж не бачить, яким добром для народу в дочасному житті, але і для Церкви в духовному житті є великі геніяльні учені та поети, що, будучи вірними християнами, підносять цілу християнську культуру народу вище, як багато довгих минулих поколінь? Хто ж не бачить, як потрібними є великі геніяльні провідники народу в житті політичному, які згідно з Божим законом зуміють розв’язати найбільші труднощі, що стають на дорозі народнього державного життя, або генії, що провадять нарід у нові світлі епохи розвитку, розквіту, добробуту?..

По війні залишаються нам тисячі сиріт, і ввесь нарід бере їх неначе на виховання. Вони стають немов дітьми всіх нас. Ті, що дають лепти на виховання, на захист сиріт, нехай же не поскуплять пам’яти про них у своїх молитвах. Бо покоління сиріт, виховане всім народом, могло б за ласкою Божою видати людей, яких нам тепер потрібно… Дай Боже, щоб те покоління видало великих, могучих, святих людей і в усьому відповіло нашим надіям і нашим за них і за весь нарід молитвам. «Господи, Господи, призри з висоти і виждь і посіти виноград сей єгоже насади десницю Твоя».

Всемогучий Творче і Царю Всесвіту, Спасителю наш, Ісусе Христе, що цілим серцем любиш весь людський рід, а в своєму безмірному Провидінні безнастанно дбаєш про кожний нарід зосібна, глянь милосердно і на наш український нарід, що з повною надією прибігає до Тебе, свого найліпшого Вітця і Премудрого Царя.

Ми, діти українського народу, послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що Ти їх відкупив святою своєю кров’ю на хресті, а передусім любимо християнською любов’ю цей наш український нарід. І тому з любови до нього, а радше до Тебе, наш Боже, просимо: прости йому всі провини і поправ його злі нахили, а добрі скріпи; змилосердися над ним у всіх його потребах; борони його перед несправедливостями неприятелів та безнастанно зливай на нього обильне своє благословення. Благаю Тебе також про особливу опіку і поміч для нього, щоб серед усіх випробувань та спокус світа, диявола і його слуг міг завжди зберігати небесне світло, перемагати витривалістю в доброму всякі труднощі й завжди належати до благословенного Твого Божого Царства і тут, на цім світі, і в небесній вітчизні. Дай нам ту ласку, щоб ми всі до одного, злучені єдністю віри і союзом любови, під проводом Твоїм і святої Твоєї Вселенської Церкви, йшли завжди дорогами правди і справедливости, любови і спасення.

Пішли українському народові святих, великих своїх слуг, щоб прикладом і словом були його мудрими провідниками в усіх напрямах народнього, суспільного і політичного життя; дай його провідникам світло Твоєї премудрости з неба; дай йому численне і добре духовенство. Заопікуйся його молоддю, щоб не тратила ласки святого хрещення, щоб отримувала в родині та в школах основне християнське виховання і виходила на повноцінних синів свого народу. Благослови всі наші родини, щоб панувала в них згода і любов, щоб батьки були примірними і ревними християнами, а матері відзначались мудрістю, побожністю і дбайливістю у вихованні дітей, заохоти багатьох до життя досконалішого, до святости; поклич многих в кожному поколінні до стану законного (чернечого), до послуху святим своїм євангельським родам, до апостольських трудів, до геройських жертв за справи Церкви і народу. Просвіти всіх нас, нахили всі серця, щоб усі якнайліпше пізнавали і цінили святу католицьку віру, а визнаючи її, почувалися щасливими, стояли при ній непохитно, хоч би треба понести й мученицьку смерть та, згідно із законами святої своєї віри, уряджували ціле життя.

Благослови також дочасному добру нашого народу, дай йому розвивати його природні, Тобою дані, сили; обдаруй його правдивою і незіпсованою просвітою; благослови його працями на всіх нивах науки, мистецтва, добробуту; та благослови всіх і все, щоб наш нарід, живучи мирно й щасливо, міг Тобі добре служити, а з Твоєю поміччю одержати вічну небесну вітчизну.

А Ти, Пресвята Богородице, Непорочно Зачата, Мати і Цариця руського краю, святий Обручнику Йосифе, Покровителю Вселенської Церкви, св. Архангеле Михайле, св. Володимире і св. Йосафате і ви всі, Покровителі українського народу, опікуйтеся завжди цим народом, щоб став народом святим, щоб виконував своє Боже післанництво, навернув увесь Схід до світла віри, причинився до спільного добра роду людського, був поміччю і потіхою святої Католицької Церкви, а вічному Царю приносив безперестанну славу, честь і поклін во віки вічні. Амінь.

Дано у Львові із спільної наради дня 21 лютого р. Б. 1918.

+ Андрей, митрополит
+ Григорій, єп. Станислава
+ Йосафат, єп. Перемишля

(Підготував М. Д. Д.)

Поділитися: